Живопис

Провідним стилем у мистецтві І половини XIX ст. був кла­сицизм. Паралельно з ним розвивався романтизм, закладались основи реалізму. Демократично налаштовані художники вбачали розвиток мистецтва саме у реалізмі.

Т. Шевченко. Одним із таких художників, засновників критич­ного реалізму, який правдиво відображав мотиви рідної природи та життя народу, був Тарас Григорович Шевченко. Становлення Тараса Григоровича Шевченка як художника, поета і громадянина припадає на епоху романтизму.

Шевченко народився 25.02(09.03).1814 р. в с. Моринці Звени­городського повіту Київської губернії. З дитинства захоплювався малюванням і складанням віршів. У 1830-і рр. Т. Шевченко ви­їхав разом із поміщиком П. Енгельгардтом до столиці. Тут він зу­стрів земляка-художника І. Сошенка, який незабаром познайомив його з впливовими діячами культури Петербурга — В. Григоро­вичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим, М. Вільєгорським. Вони, розгледівши у Т. Шевченка рідкісний талант, у 1838 р. викупили його з кріпосної неволі. (Тарасові на той час ви­повнилося 24 роки). Шевченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв (1838—1845), виявивши неабиякі здібності у живописі олією, аквареллю, малюнку олівцем.

У травні 1843 р. Шевченко оформлює академічну відпуст­ку і вирушає до України. Його ім'я вже має на батьківщині пев­ну популярність. Підприємець і меценат Г. Тарновський купує його картину «Катерина», створену на тему однойменної поеми Т. Шевченка, поклавши початок своєї української колекції. «Ка­терина» — єдина написана олією картина академічного періоду, що збереглася. Художник прагнув, щоб картина була ясною і зро­зумілою, викликала співчуття. «Катерина» Шевченка відобра­жає пошуки збірного образу й утвердження національного ідеа­лу. У тому самому році Т. Шевченко починає роботу над серією офортів «Мальовнича Україна» (що триває весь 1844), він сам пра­цює над гравіруванням, опановуючи цю складну техніку. Серія «Мальовнича Україна» — унікальне явище в історії українського мистецтва.

В архівних документах залишилися свідчення про те, як ста­ранно навчався Шевченко спочатку у класах при Товаристві заохо­чування художників, а потім — і в Академії мистецтв. Шевченко-маляр мав здатність мислити й пізнавати природу за допомогою художніх образів. Знання історії поєднувалося в ньому з тонким чуттям дійсності, що оточувала його.

Повернувшись у 1845 р. після закінчення Академії до України, він працює художником в Археографічній комісії. Але через 2 роки його заарештовують за участь у таємній організації — Кирило-Мефодіївському товаристві. Шевченка засудили на довготривале заслання рядовим солдатом в Оренбурзький окремий корпус. Його тримали під наглядом і забороняли писати й малювати. Але завдяки допомозі та сприянню місцевої прогресивно налаштованої інтелігенції він зміг упродовж 10 років заслання напівлегально лайматися творчістю. Завдяки клопотанню перших людей Росії та України Т. Шевченка було звільнено (1857).

Останні роки життя Тараса відзначені найбільшими досягнен­нями в поезії, живописі та графіці. Загальновизнаними були його успіхи в гравюрі. У вересні 1860 р. Академія мистецтв удостоїла Т. Шевченка звання Академіка гравюри. Узимку 1861 р. різко по­гіршилось здоров'я Шевченка, підірване засланням; 10.03.1861 р. він помер.

Творча спадщина Т. Шевченка — великий скарб, залишений прийдешнім поколінням, яскрава сторінка в історії української художньої культури.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. одним із основних цент­рів художнього життя України стала Рисувальна школа, яку за­снував у Києві у 1875 р. художник і педагог М. Мурашко. її ді­яльність підтримували художники-передвижники І. Крамськой, В. Перов, І. Рєпін, В. Полєнов, І. Шишкіп та ін. У цій школі глиб­ше й органічніше збереглася народна традиція, провідне місце по­сідала селянська тема.

М. Пимоненко. Найширше втілення у творчості Пимоненка Миколи Корнійовича отримала селянська тема. Він народився у 1862 р. у Києві. З дитинства хлопчик їздив із батьком (який роз­писував сільські храми Київщини), розтирав йому фарби, ґрунту­вав дошки і навчився від нього грамоти. Незабаром і сам Микола почав робити пейзажні й портретні зарисовки, що виходили напро­чуд досконалими. Тому батько віддав його на навчання до однієї з околично-київських іконописних шкіл. А вже там талановитого учня помітив М. Мурашко, директор незадовго до того заснованої Київської рисувальної школи, у якій М. Пимоненко й здобув свою першу художню освіту. Закінчивши Рисувальну школу, Микола їде до Петербурга, де навчається на Педагогічних курсах при Ака­демії мистецтв.

На жаль, здоров'я молодого художника не дозволило йому пов­ністю виконати свою програму перебування в Петербурзі. Отри­мавши малу і велику заохочувальні медалі й атестат на звання вчителя малювання, М. Пимоненко вирушає до Києва, де викладає

у Київській рисувальній школі М. Мурашка та Київському худож­ньому училищі.

Художник продовжує займатися живописом, у якому постій­но вдосконалює свою майстерність. Теми для побутових картин він бере із життя малоросіян, які оточують його. Цікавий перелік назв його картин на щорічних академічних виставках: «Висвата­на» (1886), «У Чистий четвер», «У розлуці», «На канікулах», «Ху­дожник» (усі — за 1887), «Святочне ворожіння» (1888), «Опанас Іванович і Хавронья Никифорівна» (1889). У 1891 р. за картини «Весілля у Київській губернії» і «Ранок Христове Воскресіння» М. Пимоненко отримує звання Почесного вольного общника Ака­демії мистецтв. У 1904 р. йому присвоєно звання академіка. М. Пи­моненко бере активну участь у суспільному художньому житті. Картини художника охоче купують колекціонери та музеї, зо­крема Лувр бажає придбати одну з картин живописця — у 1909 р. купує «Гопак» М. Пимоненка. Навіть якщо художник навмисно бере ідейний сюжет — висвітлений епізод М. Пимоненка все одно ятрить душу глядача. Наприклад, реальна подія, що стала всесвіт­ньо відомою завдяки картині «Жертва фанатизму»,— єврейська дівчина з волинського Кременця покохала православного україн­ця, за що була побита до напівсмерті власною іудейською спільно­тою. І засмучують, і ранять нас настільки різко виявлені людські трагедії. Саме у пробудженні небайдужості до чужої біди вбача­ли своє покликання багато передвижників. Помер М. Пимоненко 26.03.1912 р.

О. Мурашко. Найвидатнішим художником, творчістю якого розпочалося українське мистецтво, був Олександр Олександро­вич Мурашко, який народився в 1875 р. на Чернігівщині, поблизу містечка Борзна. З дитинства Олександр захоплювався малюван­ням. Йому пощастило бачити, як народжуються розписи Володи-мирського Собору в Києві, спостерігати за роботою таких видат­них майстрів, як В. Васнецов, М. Нестеров. У 19 років він всту­пає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а у 21 — стає студентом майстерні І. Рєпіна. Під впливом І. Рєпіна сформувався й розвинувся талант молодого художника. Роки на­вчання О. Мурашка у Петербурзькій Академії мистецтв закінчи­лись написанням програмної роботи — «Похорон кошового». Саме за це полотно О. Мурашко отримав звання художника і право пен­сіонерської поїздки за кордон.

Повернувшись до Києва, О. Мурашко посів чільне місце у куль­турному житті міста та розпочав активну діяльність, спрямовану на об'єднання національних художніх сил. У 1916 р. О. Мурашко

никладав у Київському художньому училищі. Також він заснував художню студію, Товариство київських художників, яке займало­ся організацією виставок, створенням Будинку творчості та клубу, де повинні були відбуватися зустрічі, читатись лекції з історії ми­стецтв.

Його вбили у червні 1919 р. неподалік від дому. Це не було ви­падковістю: так починався час розправи над національним мисте­цтвом, де О. Мурапіко став першим у списку розстріляних Май­стрів.

О. Мурашко був не тільки талановитим художником, енергій­ною і творчою людиною. Він вивів українське мистецтво на євро­пейський рівень.