§ 4. Структура кримінального закону

Структурно кримінальне законодавство України склада­ється з двох частин — Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 року.

Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має на­зву та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має власну на­зву з цифровим позначенням великим шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі статті чи їх частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокремленими дружкою. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Якщо злочин вчинено за наявності пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин, тобто таких, що не входять до конкретного складу злочину, то вони мають бути наведені при призначенні судом покарання за вчинення конкретно визначеного в статті закону злочину у мотивува­льній частині вироку з посиланням відповідно на певний пункт ст. 66 чи ст. 67 КК. Наприклад, неповнолітній вчинив крадіжку чужого май­на. Суд, призначаючи за ч. 1 ст. 185 КК покарання неповнолітньому (вчинення злочину неповнолітнім законом віднесено до обставин, які пом'якшують покарання), має вказати цю обставину у мотивувальній частині вироку, пославшись на загальну норму, в даному випадку — на п. 3 ст. 66 КК України.

Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передба­чені примітки, в яких дається роз'яснення певних термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Так, ст. 185 КК має примітку, в п 3 і п 4 якої вказуються відповідно критерії визначення поняття <«юзкрадання у великих розмірах» та «особливо великих розмірах», що вживаються в статтях 185—191 КК. У пп 1, 2, 3, 4 примітки до ст. 364 розділу «Злочини у сфери службової діяльності» дається визначення таких понять, як «слу­жбові особи», «істотна шкода», «тяжкі наслідки».

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то їх включають до кодексу у вигляді окремих ста­тей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, обов'язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має поряд­ковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Наприклад, після ст. 25 може бути стаття 25, яка має читатися «стаття 25 прим».

Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пи­шуть через дефіс на одному рівні з номером статті та цифрою такого са­мого розміру, наприклад, «25-2», що читається відповідно «25 два».

Кримінально-правова норма, як і будь-яка правова норма, має три-ланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, бо розуміють її як необхідну. Текстуально ж ці статті описують диспози­цію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхідні ознаки, які є спільними для бага­тьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з'ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовано за принципом логічної норми.

Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, від­сильну та бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту, наприклад, вбивство через необережність — ст. 119 КК. Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину — державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення складу злочину — крадіжка чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину най частіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в на­ступній частині статті. При цьому використовується один із варіантів. Перший — наступ на частина певної статті починається словами «Ті ж дії...», а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпеч­ності даного злочину. Наприклад, у ст. 383 передбачена відповідаль­ність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, ч. 2 цієї статті починається словами «Ті самі дії, поєднані з обвинувачен­ням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині...». Другий варіант називається вид злочину, поняття якого визначено у першій частині статті, в наступних частинах статті вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад, ч. 2 ст. 185 починається словом «Крадіжка», а далі йде пе­релік обтяжуючих обставин — вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Іноді відсилання до іншої статті може стосуватися виключення пе­вних, більш небезпечних способів вчинення даного злочину. Напри­клад, умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст.

115, вважається таким лише тоді, коли воно вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч. 2 ст. 115 та статтях 116, 117, 118 КК.

Бланкетна диспозиція називає лише склад злочину, а для визна­чення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприклад, диспозиція ст. 272 (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпечністю) є бланкетною — щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному окремо му випадку, треба звертатися до відповідних нормативних ак­тів, які містять правила, скажімо, ведення гірничих робіт або правила виконання робіт з підвищеною небезпекою в будівельному виробниц­тві. Для визначення ознак такого складу злочину, як незаконне прове­дення аборту (ст. 134), необхідно звернутися до ст. 50 Основ законо­давства України про охорону здоров'я, в якій дано визначення поняття аборту та умов його проведення.

Санкції, що як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказу­ючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. Так, ст. 111 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років.

Якщо текстуально нижчу межу санкції не вказано, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті За­гальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ст. 167 нижчу межу покарання у вигляді штрафу і виправних робіт не визначено. Тому для встановлення цих меж необхідно звернутися відповідно до ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 57 КК. Так, ч. 2 ст. 53 КК передбачає мінімальний розмір штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; у ч. 1 ст. 57 КК мінімальний розмір виправних робіт визначено на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і бу­дуть мінімальними розмірами санкції ст. 167 КК.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. Наприклад, у санк­ції ст. 133 КК (зараження венеричною хворобою) передбачені такі аль­тернативні види покарань — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

У деяких випадках, прямо передбачених нормами Загальної части­ни КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону.