3. Як необхідно готуватися до семінарського заняття з історії української культури?

На семінарах систематизуються, розширюються й поглиблюються знання з основних питань курсу, формуються вміння самостійно осмислювати, аналізувати події та уроки подій і процесів у культурній сфері життєдіяльності суспільства, виступати публічно, вести дискусію, переконувати. Семінарські заняття передбачають контроль за результативністю самостійної роботи виконаної студентами.

Ефективність, корисність семінару як для кожного його учасника, так і для групи в цілому залежить від ретельності самостійної підготовчої роботи студентів. Найпродуктивнішою, як свідчить практичний досвід, вона є за використання такої послідовності:

1. Ознайомлення з темою та питаннями плану семінарського заняття.

1. Опрацювання навчального матеріалу теми за конспектом лекції, підручником, навчальним посібником.

2. З’ясування змісту ключових понять теми за довідниками, словниками, підручниками та конспектом лекцій.

3. Складання плану відповіді на питання семінарського заняття. Наприклад, питання «Роль і значення творчості Т. Г. Шевченка у розвитку української та зарубіжної культур» може бути висвітлене за таким планом:

1) складність проблеми:

а) однобічний підхід при вивченні;

б) ігнорування тогочасної культурно-освітньої ситуації;

в) свідоме спотворення окремих етапів життєвого шляху і творчості письменника;

2) культура і політика:

а) культура як форма прояву національної свідомості;

б) заборона на вільний культурний розвиток як спосіб асиміляції етносу;

3) література — невід’ємна складова культури:

а) взаємодія літератури з іншими елементами культури;

б) вплив літературного процесу на розвиток суспільства;

4) феномен життя і творчості Т. Г. Шевченка:

а) Т. Г. Шевченко — представник поневоленої нації;

б) Т. Г. Шевченко — основоположник забороненої літератури;

в) Т. Г. Шевченко — невтомний борець за визволення пригноблених народів від національного та соціального гніту;

5) роль і місце Т. Г. Шевченка в історії культури:

а) творчість письменника як стимулюючий чинник інтенсивного розвитку культури;

б) вплив діяльності Т. Г. Шевченка на формування національної свідомості українського народу;

6) висновки:

а) складність, багатогранність впливу Т. Г. Шевченка на розвиток культурних процесів;

б) непересічне значення впливу Т. Г. Шевченка на розвиток національної свідомості українського народу.

5. Підготовка виписок за пунктами плану. Їхня форма може бути різноманітною.

6. Розміщення виписок відповідно до логічної послідовності, зумовленої планом виступу, необхідно продумати зв’язки між ними, порівняти погляди й оцінки авторів різної літератури; звернути увагу на чітке визначення основної думки (тези) доповіді, переконливість аргументів, які будуть наведені як її доказ; уважно проаналізувати зміст виступу в цілому, сформулювати та записати висновки.

Матеріал, що виноситься на семінарське заняття, доповнює лекційний курс. Кожна тема заняття складається із чотирьох питань, на всі ці питання студент готує відповіді. Для цього потрібно складати конспект, у якому будуть висвітлені основні проблеми культури України, які можна знайти у рекомендованій літературі. Під час відповіді на питання, яке студент готував докладно він може користуватися конспектом. За умови вільного володіння матеріалом, вірних відповідей на додаткові питання студент отримує найвищу оцінку.

При підготовці до заняття студенту рекомендується використовувати найновіші наукові публікації, що з’явилися після видання даної методичної розробки.

На семінарському занятті оцінюються;

• усі відповіді студента;

• участь у обговоренні дискусійних питань;

• вміння застосувати теоретичні знання при виконанні завдань;

• виступи з підготовленими індивідуальними презентаціями щодо широкого кола тем

Під час поточного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів враховується: відвідування ними занять та активність під час їх проведення. Крім того, бали нараховуються за виконання студентами самостійної роботи, формами якої можна вважати, участь у науковій діяльності, олімпіадах тощо.

Як можна засвоїти зміст понять з історії української культури?

Опанування науковими термінами¹, поняттями² та категоріями³ історії культури є основною передумовою доцільної та ефективної діяльності студента з вивчення політичного життя суспільства.

Поняття та категорії складають систему поняттєвого апарату науки. Саме в цій системі отримує своє розгорнуте відображення зміст об’єкта та суб’єкта історії культури. Інакше кажучи, поняття — це мова науки.

Поняттєвий апарат історії культури включає, по-перше, універсальні поняття, які застосовують філософія, історія, філологічні та інші науки (наприклад, процес, система, структура тощо), по-друге, історія культури використовує систему власних понять, які поділяються на кілька груп:

а) поняття, що розкривають взаємозв’язок та взаємодію культурного буття й історичної свідомості: культурні взаємовідносини, ідеологія, ментальність та ін.;

б) поняття, які виявляють діалектику історії та культури: політичні інститути, держава, суспільство, культурні процеси тощо;

в) поняття, що відображають систему відносин людина і культура: вплив культурного середовища на формування особистості, входження людини до культурного простору, національна культура та ін.;

г) поняття, які дозволяють аналізувати культурний процес у всій його сукупності: становлення, розвиток, модернізація, культурна революція, культурний еволюціонізм тощо.

Для опанування поняттєвим апаратом застосовують наступні прийоми:

1. З’ясування значення терміну за допомогою словника, підручника, конспекту.

2. Встановлення етимології (тобто пояснення походження) терміну:

а) з’ясування первісних форм значення слова. Наприклад, у довіднику знаходимо, що такі настрої, як індивідуалізм, песимізм та містика пов’язані з напрямком у мистецтві під назвою модернізм. Як виник цей термін? Його назва походить від французького слова moderne, що означає новітній, сучасний. Тобто модернізм став виявом якісно нових тенденцій культурного життя суспільства.

б) пояснення походження терміну зіставленням його зі спорідненими словами. Наприклад, термін етатизм (франц. еtаtіsmе походить від еtаt — держава) означає активне втручання держави не тільки в економічне, політичне, соціальне, а й у духовне життя суспільства.

3. Визначення змісту поняття, форм його прояву, хронологічних меж вживання, місця цього поняття в загальній системі поняттєвого апарату тощо:

а) побудова логічної структури поняття. Наприклад:

Еліта має дві складові: правляча та контреліта (опозиція). Кожна з них включає представників політичної, економічної, соціальної та культурної сфер.

б) з’ясування складових поняття, їхнього змісту та взаємних зв’язків шляхом складання схем.

4. Вибір певного значення поняття у тих випадках, коли воно є багатозначним. Наприклад, поняття культура є багатовимірним, тобто його можна визначити за кількома критеріями:

а) сукупність матеріального і духовного надбання суспільства;

б) сукупність матеріальних та духовних цінностей створених людством;

в) сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, що відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини й втілюються у результатах продуктивної діяльності;

г) сукупність нагромадженого, закріпленого та збагаченого упродовж історії досвіду культурного життя.

Як виступати з повідомленням на семінарському занятті?

Для того, щоб виступ був цікавим і ефективним, необхідно врахувати наступні поради:

• намагайтеся зацікавити слухачів своєю промовою. Пам’ятайте: саме тоді, коли виступаючий виголошуєте перші речення, вирішується чи будуть уважно слухати його присутні чи ні;

• чітко, логічно сформулюйте завдання (мету) свого виступу;

• тримайтеся впевнено. Не дивіться в одну точку, погляд доповідача повинен бути спрямований на слухачів;

• якщо у виступі є кілька частин або наводиться декілька аргументів, доцільно скористатися їх нумерацією: «по-перше...», «по-друге...», «по-третє...», але у той же час не зловживати одноманітними фразами;

• не забувайте про яскраві приклади, цікаві факти, без яких теоретичний матеріал сприймається складно;

• постійне читання конспекту створює погане враження; намагайтеся спостерігати за реакцією слухачів упродовж виступу;

• слідкуйте за чіткістю мовлення, не говоріть надто швидко. Уникайте монотонності у виступі, вона втомлює, мимоволі присипляє як увагу, так й інтерес слухачів. Тому варіюйте інтонацію. Про головне, суттєве говоріть повільніше й голосніше, а менш важливе можна вимовляти тихіше;

• треба мати на увазі, що найкраще з почутого запам’ятовується саме та інформація, яка прозвучала на початку та наприкінці промови. Особливу увагу приділяйте висновкам, обов’язково позначайте їх фразами: «Зробимо підсумок...», «Таким чином, .... «Отже, ...» тощо.

Як правильно сформулювати і задати питання?

Ваше питання викличе інтерес тоді, коли буде змістовним, чітким, зрозумілим, оригінальним. Приводом для запитання можуть бути неповнота висвітлення проблеми, помилки, неточності, суперечності, однобічний підхід доповідача до викладу матеріалу, наявність іншої точки зору тощо.

Формулювання запитання залежить від його типу. На заняттях з історії культури найчастіше застосовуються наступні питання:

• котрі вимагають додаткової інформації, тобто підтвердження, уточнення, пояснення та ін. (наприклад, «Чи правильно я зрозумів, що ... ?»);

• які потребують аналізу причинно-наслідкових зв’язків подій і процесів («Які причини зумовили ... ?», «В чому полягають наслідки ... ?»);

• що спрямовані на порівняння, зіставлення подій, явищ, процесів культурного життя («Що є спільного та відмінного … ?»);

• які вимагають комплексної оцінки (в тому числі особистої) подій політичного життя («Яким чином можна оцінити ... ?»).

Дотримуйтесь вимог етичних норм:

• коли задається питання, необхідно підвестися і дивитися на того, кому воно адресоване;

• якщо ставиться два або більше питань, формулюйте їх по одному після отримання відповіді на попереднє;

• питання ні за яких обставин не повинне ображати доповідача, містити випади проти нього;

• якщо питання потребує пояснення чи уточнення, то вони мають бути короткими (1-3 речення);

• не перебивайте того, хто дає відповіді на запитання.

Яким чином необхідно відповідати на запитання?

Намагайтесь використати наступну послідовність дій:

• уважно вислухайте питання, переконайтеся, що зрозуміли його; при необхідності, зробіть уточнення;

• оцініть правомірність постановки запитання; якщо вона викликає сумніви, повторіть або переформулюйте запитання, щоб його зміст зрозуміли присутні (наприклад, «Спробуємо розібратися в цій проблемі. Якщо я правильно зрозумів, йдеться про ... «);

• при необхідності розділіть питання на складові й відповідайте на кожну з них окремо («Мені здається, що в цій проблемі треба виділити щонайменше три аспекти. По-перше, це... По-друге, ... «);

• визначте зміст термінів та понять, які застосовуєте, оскільки багатозначність слів може призвести до різного їх тлумачення («Під терміном «націотворення» я розумію ... );

• відповідаючи на запитання (чи його складову), сформулюйте головну думку й наведіть необхідні аргументи;

• покажіть взаємозв’язок між складовими частинами питання, які проаналізовано;

• закінчуйте відповідь коротким висновком (1–3 речення), у якому підсумуйте найсуттєвіше.

Що треба враховувати при веденні дискусії?

Для того, щоб дискусія була цікавою, конструктивною та результативною, дотримуйтесь таких рекомендацій:

• чітко й логічно сформулюйте тему і мету дискусії, точно визначте предмет обговорення і не відходьте від нього;

• уточніть зміст термінів і понять, які застосовуються під час обговорення;

• при відстоюванні своєї позиції, виявляйте принциповість, але не впертість;

• для того, щоб краще зрозуміти опонента, спробуйте подумки стати на його бік, проаналізувати проблему та способи її вирішення з його точки зору;

• уникайте монологу в дискусії, пам’ятайте, що діалог значно ефективніший;

• формулюйте питання опоненту таким чином, щоб відповіді розкрили слабкі сторони його позиції;

• при необхідності поділіть проблему, яка обговорюється, на складові й обговорюйте кожну з них окремо;

• спирайтеся на конкретні факти;

• правильно розставляйте власні аргументи: сильні — на початку аргументації, найсильніші — наприкінці її;

• будьте терплячим та уважним слухачем. Часто дискусії бувають непродуктивними саме тому, що їх учасники погано розуміють один одного, оскільки говорять про різні речі. Крім того, неуважність є проявом неповаги до опонента;

• не допускайте переходу «на особистості»;

• використовуйте репліки: «Так, це цікава думка», «Давайте подумаємо разом», «Чи правильно я Вас зрозумів?», які стимулюють дискусію;

• наприкінці дискусії обов’язково підведіть підсумки.

Як здійснювати самоконтроль за засвоєнням навчального матеріалу?

Типовою помилкою, що виникає під час роботи з навчальним матеріалом, є відсутність самоконтролю за засвоєнням інформації. Прочитання тексту ще не означає його розуміння та запам’ятовування. Самоконтроль результативності власної навчальної роботи можна здійснювати у такий спосіб:

• відтворення змісту нових ключових понять;

• переказ основних думок прочитаного тексту;

• продумування логічної структури тексту, самостійне формулювання висновків;

• відповіді на запитання, які ставить собі студент після прочитання матеріалу;

• підбір прикладів історичних подій, культурних явищ, процесів, які ілюструють теоретичний матеріал з історії культури;

• відповіді на питання для самоконтролю, вміщені у підручнику або методичному посібнику;

• виконання тестових завдань.

Якщо під час самоконтролю виникають певні труднощі, не треба негайно підглядати у текст; значно кориснішою є наполеглива спроба самостійного знаходження необхідної відповіді.

Самостійна робота студента під час вивчення курсу «Історія української культури» проводиться за такими напрямами:

1. Організаційно-методична робота в бібліотеці.

2. Опрацювання державних нормативних джерел, підручників і навчальних посібників, монографій, енциклопедій та словників.

3. Конспектування літератури згідно з тематичним планом лекцій.

4. Опрацювання лекційного матеріалу.

5. Реферування наукових статей та інших друкованих джерел.

6. Написання рефератів, творчих, дослідницьких робіт.

7. Підготовка виступів на семінарах і конференціях, участь в ділових іграх тощо.

8. Підготовка до іспиту з навчального курсу.

Вимоги до написання реферату (есе)

Підготовка есе (реферату) по одному з питань програми (на вибір студента)⁴ є самостійною домашньою письмовою роботою. Критерієм оцінки есе є такі його параметри: виразно сформульована проблема; обґрунтування її актуальності; короткий огляд літературних джерел та поглядів різних (кількох) авторів на суть проблеми; логічна послідовність та аргументованість викладу змісту есе; наявність власної (авторської) позиції; пов’язаність змісту есе із сучасними українськими реаліями (практичними чи теоретичними); наявність висновку і посилань на джерела. Не зараховуються есе (реферати), які є плагіатом, або передруком текстів з підручників чи Інтернету.

У процесі підготовки рефератів або самостійних завдань студенти отримують практичні навички самостійної роботи з літературою, архівними й музейними фондами, вміння робити висновки й узагальнення різних точок зору на події та явища, висловлювати свої погляди на існуючі проблеми. У процесі роботи над рефератом (есе) слід виділити декілька етапів:

вибір теми та пошук необхідної літератури;

вивчення зібраних матеріалів;

написання реферату;

захист його на семінарі впродовж 6-7 хвилин.

Після вибору та осмислення теми, яка зацікавила студента, необхідно отримати консультацію у викладача щодо складення попереднього плану й тематичної літератури. Ознайомлення з літературою є дуже відповідальним етапом роботи над рефератом, оскільки сьогодні існує чимала кількість публікацій та різноманітних досліджень, спектр яких коливається від заідеологізованих робіт радянського періоду до занадто радикальних, псевдонаукових праць сьогодення. Тому спроба об'єктивно осмислити різні погляди вимагає критичного ставлення до джерел, глибокої розумової праці.

Після опрацювання літературного матеріалу, складається план, що включає два-три питання, які розкривають основний зміст теми. Найважливіші вимоги до реферату — змістовність, логічна послідовність, органічний зв'язок викладу окремих питань. Після розкриття кожного питання плану обов’язково робляться висновки, а після розгляду всієї теми робиться ґрунтовний загальний висновок. Всі теоретичні положення і висновки зроблені в рефераті (есе), повинні бути аргументовані з посиланнями на першоджерела.

Реферат пишуть від руки з одного боку аркушу паперу стандарту А 4 та нумерують, залишаючи поля таких розмірів: лівий — 30 мм, правий — 10 мм, верхній та нижній — по 20 мм. Загальний обсяг реферату — до 15-20 сторінок. Оформляють реферат відповідно до загальноприйнятих вимог. Зміст реферату складається із вступу, розділів основної частини, висновків, списку використаної літератури, які виокремлюються в тексті. Завершений та оформлений реферат студент підписує і проставляє дату виконання.

Роботи, які виконані несамостійно (плагіат, передрук текстів з Інтернету та рефератів інших осіб), а також такі, що не можуть бути оцінені позитивно, не зараховуються. Захист реферату проводиться шляхом публічного захисту або індивідуальної бесіди викладача зі студентом. Реферат готується за кількома джерелами (15-20 найменувань). У ньому автор подає чужі і власні думки. У рефераті потрібно не тільки викласти все найголовніше з обраної теми, а й дати власну оцінку і зробити висновки.