Класифікація цін на світовому товарному ринку

Класифікаційна ознака	Вид ціни
За ступенем локалізації	Світова ціна
	Внутрішня
За характером зовнішньоторговельних операцій	Експортна
	Імпортна
За характером реалізації	Оптова
	Роздрібна
В залежності від сфери товарного обігу	Оптова ціна на промислові товари
	Ціна на науково-технічну продукцію
	Ціна продукції будівництва
	Роздрібна ціна на товари масового попиту
	Тарифи вантажного та пасажирського транспорту
В залежності від кон’юнктури ринку	Ціна покупця
	Ціна продавця
В залежності зацікавленості суб’єктом товаром	Ціна верхньої межі
	Ціна нижньої межі
За способом одержання інформації	Публічні
	Розрахункові
За формою торгівлі	Біржові
	Ф’ючерсні
	Ціна аукціонів
	Ціна торгів
	Ціна фактичних угод
	Статистичні зовнішньоторговельні ціни
За способом фіксації у контракті	Тверда
	Рухлива
	Ковзаючи
За терміном дії	Постійні
	Тимчасові
	Разові

Державне регулювання ціноутворення на міжнародному рівні

Державне регулювання цін являє собою спрямовану діяльність держави на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей економіки, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в країні.

Державне регулювання цін в Україні здійснюється відповідно до чинного законодавства: ЗУ «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановами КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін(тарифів), «Положення про державне регулювання цін(тарифів) на продукцію, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних об’єднань» та іншими. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування цін, порядок контролю за ними, права та обов’язки виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Здійснюючи регулювання цін, держава має на меті досягнення низки цілей, зокрема забезпечити:

• Однакові економічні умови і стимули розвитку всіх форм власності;

• Розвиток конкуренції та протидію монопольним тенденціям;

• Соціальні гарантії для малозабезпечених громадян;

• Об’єкти співвідношення цін на промислову і сільськогосподарську продукцію тощо.

Ці постулати реалізуються у наступних основних формах державного регулювання:

• Обмеження рівня цін;

• Державна підтримка цін;

• Введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників товарів.

На світовому рівні формування ціни спирається на одну з політик : фритредерства чи протекціонізму.

Відомо, що світові ціни формуються на основі конку­ренції країн, що беруть участь у світовій торгівлі, та співвідношен­ня попиту і пропозиції. Для реалізації на практиці такої моделі фор­мування ціни необхідна вільна, нічим не обмежена міжнародна тор­гівля, яка має назву фритредерство або політика вільної торгівлі.

Але поруч із вказаною політикою кожна країна використовує і елементи протекціонізму - зовнішньоторговельної політики держа­ви, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політичних бар'єрів, які за­хищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольоване ввезення іно­земних капіталів тощо). Для протекціоніз­му характерне заохочення національних виробників, чиї товари є неконкурентоспроможними, не можуть за ціною або за якістю конкурувати з іноземними аналогами.

Історично протекціонізм свого часу широко використовувався Францією, Росією, Німеччиною, США і багатьма іншими країнами для охорони внутрішнього ринку від більш розвиненої промислової Англії.

Перед другою світовою війною Німеччина застосовувала пол­ітику протекціонізму для нарощування економічного потенціалу. Після війни США, спираючись на свою могутність, застосували політику протекціонізму щодо внутрішнього ринку, проводячи пол­ітику фритредерства щодо зовнішніх ринків.

У сучасних умовах протекціонізм застосовується періодично у відносинах між провідними центрами економіки (США, ЄС, Японії), а також країнами, що розвиваються.

Основні інструменти політики протекціонізму: