Глава 2

П равові форми участі держави і місцевого самоврядування

^{в регулюванні господарської діяльності}

§ 1. Основні напрями економічної

^{політики держави}

Як встановлено ч. 1 ст. 8 ГК, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

Проте, як зазначалося у попередній темі, господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки (організаційні відносини), яке здійснюється органами державної влади та органами місцевого самовря­дування у певних правових формах і за допомогою певних методів.

Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосе­редня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами Украї­ни (ч. З ст. 8 ГК).

Головними об'єктивними чинниками, що спричиняють необхідність державного регулювання господарського життя, є:

а) виконання державою соціальних функцій - забезпе­чення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі - у сфері економіки (відповідно до ст. 13 Кон­ституції України держава забезпечує соціальну спрямо­ваність економіки). Таким чином держава виконує функ­цію організації господарського життя суспільства;

_{- 19-}

б) наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім, засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.

Як носій політичної влади і як власник певної частини засобів виробництва, держава реалізує економічну і со­ціальну політику у сфері господарювання у двох формах -у формі довгострокової (стратегічної) політики і у формі поточної (тактичної) політики, що спрямовані на реаліза­цію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів госпо­дарювання і споживачів, різних суспільних верств і насе­лення в цілому (ч. 1 ст. 9 ГК).

Економічна стратегія визначається в ч. 2 ст. 9 ГК як обраний державою курс економічної політики, розрахова­ний на тривалу перспективу і спрямований на вирішен­ня крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економіч­ного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає виз­начення пріоритетних цілей народного господарства, за­собів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктив­них процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика згідно з ч. З ст. 9 ГК - це су­купність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економіч­ної політики в конкретних умовах, що складаються в по­точному періоді розвитку народного господарства.

Правове закріплення економічної політики здійснюєть­ся шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої по­літики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяль­ності Кабінету Міністрів України, цільових програмах еко­номічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч. 4 ст. 9 ГК).

Відповідно до ст. 10 ГК основними напрямами економі­чної політики, що визначаються державою, є:

структурно-галузева політика, спрямована на здій­снення державою прогресивних змін у структурі народно­го господарства, удосконалення міжгалузевих та внутріш-

_{- 20-}

ій стимулювання розвитку алй

ньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зрос­тання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економіч­ної політики, щодо яких держава здійснює відносно само­стійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучен­ня і концентрації коштів на потреби розширеного відтво­рення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галу­зевої політики, а також забезпечення ефективного і відпо­відального використання цих коштів та здійснення конт­ролю за ним;

амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівно­цінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної си­стеми шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господа­рювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єкта­ми господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпе­чення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також за­безпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взає­модії на умовах недопущення проявів дискримінації од­них суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції,

_{-21 -}

послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієн­тованої економіки;

бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та ра­ціоналізацію формування доходів і використання держав­них фінансових ресурсів, підвищення ефективності дер­жавних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбю-джетних відносин, регулювання державного боргу та за­безпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

податкова політика, спрямована на забезпечення еко­номічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необ­хідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотриман­ня принципу соціальної справедливості та конституцій­них гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом гро­шової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залу­чення коштів суб'єктів господарювання та населення до бан­ківської системи, стимулювання використання кредитних ре­сурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання держав­них валютних резервів та їх ефективне використання;

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулю­вання державою відносин суб'єктів господарювання з іно­земними суб'єктами господарювання та захист національ­ного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює також екологічну політику, що за­безпечує раціональне використання та повноцінне відтво­рення природних ресурсів, створення безпечних умов жит­тєдіяльності населення.

У соціально-економічній сфері держава здійснює со­ціальну політику захисту прав споживачів, політику заро­бітної плати і доходів населення, політику зайнятості, по­літику соціального захисту та соціального забезпечення.

В теорії господарського права виділяють правові форми здійснення державного регулювання економіки:

- державне прогнозування та розроблення програм еко­номічного і соціального розвитку України Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку є одним

_{- 22 -}

із основних напрямів економічної політики Української держави і однією з правових форм державного управління економікою. Виходячи з цього, у своїй діяльності суб'єкти господарювання враховують показники прогнозних і про­грамних документів економічного і соціального розвитку.

Як встановлено ч. 2 ст. 11 ГК, принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і про­грамних документів, вимоги до їх змісту, а також загаль­ний порядок розроблення, затвердження та виконання про­гнозних і програмних документів економічного і соціаль­ного розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях визначаються законом.

Згідно з ст. 1 Закону України від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економіч­ного і соціального розвитку України»¹ державне прогно­зування економічного і соціального розвитку - це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і со­ціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Основними формами державного планування госпо­дарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет Украї­ни, а також інші державні програми з питань економічно­го і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні про­грами (ч. З ст. 11 ГК).

Програма економічного і соціального розвитку України -це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети еко­номічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх до­сягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна сис­тема заходів органів законодавчої і виконавчої влади,

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 26. — Ст. 195.

органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефек­тивне розв'язання проблем економічного і соціального роз­витку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Система прогнозних і програмних документів економі­чного і соціального розвитку складається з:

прогнозів економічного і соціального розвитку Украї­ни на середньо- та короткостроковий періоди;

Державної програми економічного і соціального розвит­ку України на короткостроковий період;

прогнозів економічного і соціального розвитку Автоном­ної Республіки Крим, областей, районів та міст на ееред-ньостроковий період;

програм економічного і соціального розвитку Автоном­ної Республіки Крим, областей, районів та міст на корот­костроковий період;

прогнозів розвитку окремих галузей економіки на се­ре дньостроковий період;

програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 За­кону «Про державне прогнозування та розроблення про­грам економічного і соціального розвитку України»).

Державний бюджет можна визначити як план форму­вання та використання фінансових ресурсів для забезпе­чення завдань і функцій, які здійснюються органами дер­жавної влади¹.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'я­заних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання най­важливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бю­джету України та узгоджені за строками виконання, скла­дом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Державні цільові програми поділяються на:

загальнодержавні програми економічного, науково-тех­нічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля (далі - загальнодержавні програми) - це програми, які охоплюють всю територію держави або знач­ну кількість її регіонів, мають довгостроковий період ви­конання і здійснюються центральними та місцевими орга­нами виконавчої влади;

¹ Ст. 2 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 37—38. — Ст. 189.

_{-24 -}

/ чш і програми, метою яких є розв'язання окремих проблем м 11 п п гіс у економіки і суспільства, а також проблем розвитку і н< 11<<м и х галузей економіки та адмшістративно-територіаль-іі п к < >диниць, що потребують державної підтримки¹.

< Іуб'єктам господарювання, які не враховують суспільні 1 птгреси, відображені в програмних документах економіч­ного і соціального розвитку, не можуть надаватися перед­бачені законом пільги та переваги у здійсненні господарсь­кої діяльності (ч. 5 ст. 11 ГК);

• управління - як правова форма державного регулю- шшня економіки - означає прийняття компетентним ор- ічі ном юридично значущих рішень для суб'єктів господа- ріовання з оперативних питань господарського життя (дер­ жи вна реєстрація суб'єктів господарювання, ліцензуван­ ня певних видів господарської діяльності, встановлення лімітів використання природних ресурсів, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій тощо);

• контроль - як правова форма державного регулюван-

_ій

ня економіки - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетент­ними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень в діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в тому числі застосуван­ня господарсько-правових санкцій.

Відповідно до ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарю­вання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінно­стей суб'єктами господарських відносин - за станом і дос­товірністю бухгалтерського обліку та звітності²;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулюван­ня та податкових відносин - за додержанням суб'єктами

¹ Ст. 1 Закону України від 18 березня 2004 р. «Про державні цільові програми» // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 25. — Ст. 352.

² Закон України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-реві­ зійну службу в Україні» //Відомості Верховної Ради України. —1993. — № 13. — Ст. 110; Закон України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерсь­ кий облік та фінансову звітність в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 40. — Ст. 365.

_{- 25-}

господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютно­го законодавства, податкової дисципліни¹;

цін і ціноутворення — з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги²;

монополізму та конкуренції - з питань додержання ан-тимонопо льно-конкурентного законодавства³;

земельних відносин - за використанням і охороною зе­мель; водних відносин і лісового господарства - за викори­станням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ре­сурсів і лісів;

виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, еко­логічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності⁴;

споживання - за якістю і безпечністю продукції та по­слуг⁵;

зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологі­чної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за гос­подарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів держав­ної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними держав­ного контролю та нагляду забороняються.

¹ Ст. 2 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 6. — Ст. 37.

² Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення» // Відо­ мості Верховної Ради України. — 1990. — № 52. — Ст. 650.

⁸ Ст. 4 Закону України від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 12. — Ст. 64.

⁴ Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»; Закон України від 17 грудня 1993 р. «Про пожежну безпеку»; Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 26 березня 1993 р.

⁶ Закон України від 12 травня 1991 р. (в рад. Закону України від 1 грудня 2005 р.) «Про захист прав споживачів» // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 7. — Ст. 84.

_{- 26-}

Органи державної влади і посадові особи зобов язані ідійсмювати інспектування та перевірки діяльності і* уг>'< істів господарювання неупереджено, об'єктивно і опе­ри і и їїію, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи крана і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання має право на одержання інфор-м л ції про результати інспектування і перевірок його діяль­ності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчен­ня, я к що інше не передбачено законом. Дії та рішення дер­жи» 11 их органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановлено­му ші конодавством порядку.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати пер-ііиіімий (оперативний) та бухгалтерський облік результатів щосї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяль­ності, Інші дані, визначені законом. Забороняється вимага­ти від суб'єктів господарювання надання статистичної Інформації та Інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом;

нормат ивне регулювання - як правова форма державно­го регулювання економіки - означає встановлення компе­тентними державними органами правил здійснення госпо­дарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначен­ії її правового статусу суб'єктів господарювання, правового рож йму їхнього майна; правових засад і гарантій підприєм­ництва; правил конкуренції та норм антимонопольного ре­гулювання; порядку укладання та виконання господарсь­ких договорів, заходів майнової відповідальності за пору­шення у здійсненні господарської діяльності; засад зовніш­ньоекономічної діяльності та митної справи тощо.