Слово до читача

Грамотність — не прерогатива філологів, це один з важливих показників культури людини, її освіченості й інтелектуального рівня.

Людина з середньою і особливо з вищою освітою повинна бути грамотною незалежно від того, де і ким вона працює, де вчиться.

Щоб бути грамотним, треба добре знати правила української орфографії, тобто правопису, «які входять до системи письмових форм літературної мови й розраховані на загальне додержання всіма, хто користується даною мовою. Своє призначення орфографія може виконувати задовільно лише за умови, що її норми єдині й обов’язкові. Єдина й обов’язкова для всіх орфографія, як і єдина орфоепія (вимова. — Я. Я.), має велике значення в спілкуванні людей з допомогою літературної мови, полегшує його, робить дійовішим, ефективнішим і разом з тим сприяє піднесенню загальної лінгвістичної культури народу»¹.

Орфографія сучасної української літературної мови побудована на таких принципах, як фонетичний, морфологічний, історичний, або традиційний, смисловий, або семантико-диференціюючий. Знан­ня принципів допомагає краще орієнтуватися в правилах українського правопису.

1. Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вони вимовляються в літературній мові, наприклад: хазяїн, нога, рука, яблуко, дорого, хліб, осінь і под. Такі слова труднощів у написанні не становлять.

2. Морфологічний принцип полягає в тому, що слова пишуться за певними правилами, морфеми (корені слів, префікси, суфікси й закінчення) на письмі завжди пишуться однаково незалежно від їхнього звучання в різних формах того самого слова. Отже, за цим принципом написання слів з їх вимовою не збігається і, щоб правильно написати слово, треба знати правило. Так, наприклад, префікси без- і роз- перед глухими приголосними вимовляються з глухим кінцевим приголосним с (беспідставний, росказати), але на письмі ці префікси завжди пишуться тільки з кінцевою буквою з (безпринципний, розказати). За морфологічним принципом в українській мові пишуться й слова: вес+лий, стрем%ти, прекр<сний, зц%пити (зуби), б>чці, л+гко, прибл_зити і баг<то інших. Більшість правил укра­їнського правопису засновано на морфологічному принципі, знання якого забезпечить правильне написання слів.

А загалом провідними в українській мові є фонетичний і морфоло­гічний принципи.

3) Традиційний, або історичний, принцип полягає в тому, що слова на письмі передаються за традицією так, як вони писалися раніше, хоча в сучасній мові таке написання ні вимовою, ні граматичною будовою не зумовлюється. Зокрема, за традицією в українській мові вживаються букви я, ю, є, ї, щ та ь (м’який знак), зберігається подвоєння приголосних у власних іншомовних назвах (Голл<ндія, Мар>кко, #ффа, Русс>, Ш_ллер), пишуться букви и в словах лим<н, киш+ня і е — в словах: лем%ш, лев<да та ін.

4) Смисловий, або семантико-диференціюючий, принцип — це принцип, за яким слова пишуться залежно від того, що вони означають або яку функцію в реченні виконують. За цим принципом вживається велика й мала буква (Лев — ім’я, лев — тварина, Сонце — планета, сонце — світило), пишуться слова разом, окремо й через дефіс (вгору — прислівник і в гору — іменник з прийменником, зате — сполучник і за те — прийменник з займенником, щоб — сполучник і що б — займенник з часткою та ін.). Написання за смисловим принципом теж вимагає, з одного боку, знання правил правопису, з іншого — уважного ставлення до слова і його ролі в реченні.

Не менш важливим у питаннях грамотності є знання правил вжи­вання розділових знаків, які не можуть ставитися довільно.

Літературна мова, як відомо, крім орфографії, користується пунктуацією (від лат. punctum — крапка), тобто системою загальноприйнятих правил про використання розділових знаків для членування тексту на складові частини.

Українська пунктуація, як і орфографія, базується на принципах, основні з яких: синтаксично-смисловий, або логіко-граматичний, та інтонаційний, або ритмомелодійний.

Синтаксично-смисловий, або логіко-граматичний, принцип полягає в тому, що розділові знаки ставляться на межі речень або відокремлених чи самостійних частин складного і простого речення.

За цим принципом не можна роз’єднувати розділовими знаками граматичні пари слів у реченні, зокрема підмет і присудок, означен­ня і означуване слово, керуюче і кероване слово.

Інтонаційний, або ритмомелодійний, принцип полягає в тому, що в переважній більшості наявність розділового знака визначається інтонацією висловлення; зміна інтонації (наприклад пауза) зумовлює вживання інших розділових знаків. Так, інтонація може бути розповідною, окличною, питальною.

У цілому знання правил українського правопису й пунктуації дасть змогу всім бажаючим мати високий або хоча б належний рівень грамотності, без чого не може бути висококваліфікованого фахівця й культурного громадянина нашого суспільства.