3. Скіфи та їхня культура

Відомості про скіфів нам залишили античні автори. Крім того, їхню культуру сучасні вчені вивчають по городищам і могильникам, які збереглися до нашого часу.

Скіфи – група племен, які жили у 7-3 століттях до нашої ери на території України, Росії, Середньої Азії та Криму.

Є різні версії походження скіфів. Згідно з першою, скіфи були корінним населенням, згідно з іншою – прибули з Азії, а треті версія така, що скіфи – це об’єднання різних в культурному плані племен.

Себе скіфи називали “сколотами”. Слово “скіфи” – це спотворене греками слов’янське слово “скити” (“скитатися” – “кочувати”)

Скіфи воювали з кіммерійцями, ассирійцями і мідійцями, досягли кордонів Єгипту. Запозичили багато елементів східної культури. Повернувшись в Причорномор’я, почали встановлювати свою владу над місцевими народами. Створили могутнє політичне об’єднання – Скіфію. Відрізнялися воєнною силою і тактикою. У 331 році до нашої ери скіфи знищили військо О.Македоонського під проводом Зопіріона. У 3 столітті до нашої ери контролювали деякі грецькі міста. Здійснили ряд походів у Польщу, Угорщину, Болгарію, Німеччину.

Найбільшої могутності досягли у кінці 5 століття до нашої ери під проводом царя Атея. Він вирішував багато важливих питань, карбував свою монету. Також він самостійно здійснював і зовнішню політику. Наприклад, вів дипломатичні переговори з македонським царем Філіпом ІІ. Атей прожив довге життя і у 40 році 4 ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну – від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. На нижньому Дніпрі виникло Каменське городище – центр держави Атея.

Силу і міць скіфів послабили сармати. Під їхнім тиском скіфи опинилися в Криму. А після навали готів у ІІ половині 3 століття нашої ери перестали існувати. Скіфи розчинились серед сарматських племен.

Суспільний лад був розмежований. Влада належала верхівці – царям, їхнім дворам, військовій дружині та жерцям. Саме у них зосереджувалися основні багатства. Основним джерелом збагачення були грабіжницькі воєнні походи, а з часом – експлуатація вільних общинників і рабів. Прибутки приносила і торгівля з грецькими містами.

Їм підпорядковувались вожді племен – племенні царі. Їхня влада була деспотична і спадкова. Устрій був патріархальний.

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності.

Найнижчу сходинку соціальної градації займали раби. Кількість рабів у скіфів була значною. Вони використовувались у домашньому господарстві, для охорони худоби, а також як товар у торгівлі з греками.

Державний апарат. Скіфське царство може бути віднесене до держав рабовласницького типу – рабовласницька монархія.

Главою держави був цар. Його влада передавалась у спадщину і була дуже великою. Часто правитель сам виконував обов’язки жерця, здійснював судові функції, здійснював зовнішню політику.

Влада царів передавалась у спадщину, але кандидатури царя та його спадкоємця затверджувалися народними зборами.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Царів ховали з почестями у глибоких і складних поховальних спорудах. Поруч поміщали вбитих жінок, наложниць, слуг, рабів.

Поряд з царем утворювався апарат державного управління, що включав найближчих родичів правителя, його слуг. Як правило, дітей у царя було багато. Наприклад, у царя Скілура тільки синів було 80. Це забезпечувало міцну підтримку влади царя.

У Криму існувало державне утворення на чолі з царем Скілуром, столицею якого був Неаполь Скіфський (недалеко від Сімферополя). Загинуло місто у 2 столітті нашої ери.

Найбільш впливові помічники правителя входили до складу царської ради.

Скіфське право.

Основним джерелом права у скіфів був звичай. Його було перетворено на звичаєве право. Скіфи уникали запозичення чужих звичаїв. Поряд із звичаєм царська влада встановила правила.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, вози з пересувними житлами, домашні речі, рабів. Приватну власність у скіфів становили зброя, прикраси, знаряддя виробництва. Земля належала царю. І лише він встановлював порядок користування землями і пасовищами.

Договори у скіфів скріплювалися клятвою. Відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій.

Найбільшим злочином у скіфів був злочин проти царя (замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу тощо). Злочином була неправдива клятва богам царського вогнища. Великими злочинами були також порушення звичаїв і відступ від віри в богів. Ці злочини карались смертю. Крадіжка, грабіж, вбивство, перелюбство, ображання були меншими злочинами.

Найбільш поширеними видами покарання були: смертна кара. відрубання правої руки, вигнання. Зберігалась у скіфів довгий час і кровна помста.

Скіфська сім’я

Скіфська сім’я була патріархальна. Рахування роду велося по чоловічій лінії. У сім’ї панував чоловік. Практикувалося багатоженство. Привілейоване становище займала старша дружина. Після смерті чоловіка вдови переходили як майно у спадщину до старшого брата померлого.

Старші сини у випадку одруження одержували частку майна батька і право на відділ, а молодший ставав спадкоємцем батьківського господарства.

Кожна сім’я скіфів-кочівників мала свою отару, стадо корів, але земля належала общині. Земельна ділянка діставалась кожній родині за жеребом. Приватної власності на землю не існувало.

У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменю будувалися 2 паралельні стіни з невеликим нахилом одна до одної, а простір між ними заповнювався щебенем.

Через головні ворота міста можна було потрапити на велику площу, вимощену каменем. На площах будувались вежі, які використовувались як царські усипальниці.

Державні запаси зерна зберігались у зернових ямах.

Релігія. Скіфи персоніфікували природні стихії. Найбільше поважали таких богів: Табіті – богиню царського вогнища, Апі – богиню землі та Папай – бога блискавки та грому.

У скіфських житлах були хатні святилища і жертовники. Священними вважались різні речі культового призначення: чаші, жертовні ножі тощо.

Скіфи зводили великі курганні насипи, завершуючи їх кам’яними скульптурами.

За межами поселення викладали великі горби з хмизу, а на їхній вершині встановлювали меч. Такій споруді скіфи поклонялися, а потім її спалювали.

За межами міста також знайдені поховальні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них покривались розписами, що відтворювали вигляд будинків (килими на стінах, лінія даху, підпори). Зустрічаються зображення людей і тварин.

На грецькому ринку високо цінувались скіфська пшениця і скіфські коні. У свою чергу греки ввозили у Скіфію вино, кераміку і ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії.

У скіфів було розвинуте прикладне мистецтво, пам’ятки якого знайдені у похованнях царів: прикраси, посуд, кінська упряж, зброя. Дійшла до нашого часу і скіфська золота пектораль. Головні мотиви прикрас: зображення тварин (олень, баран, фантастичні грифони, гірський козел, лось, кінь, риба, птахи тощо). Зображення кожної тварини мало своє чітко визначене місце, наприклад: риба зображувалась тільки на кінських налобниках. Це мало магічне значення. Отже, образотворче мистецтво скіфів мало зооморфний характер, тут панує так званий звіриний стиль.

Скіфська кераміка прикрашалась і геометричним орнаментом.

Дослідники скіфської культури стверджують, що українці успадкували від скіфв деякі елементи одягу, зокрема білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку, окремі деталі озброєння і деякі слова (топір, собака тощо)

Вожді робили на тілі татуювання.

Скіфи залишили після себе багато культурних пам’яток.