Тема 3 Філософська антропологія як специфічний напрямок в історії філософії

Власне філософсько-антропологічні теорії. Спроба створення систематичної теорії людини. Сфера «власне людського буття» та власної природи людини як предмет філософської антропології. Сутність людини як головне питання філософії.

Концепція людини М. Шелера. Його критичний аналіз класичних та натуралістичних теорій духу та людини. Метафізичні, фізичні, психічні та духовні основи походження людини. Рушійні сили її розвитку. Дух як вираження надвітального та антивітального призначення людини. Людина як духовна істота, відкрита світу. «Проблематичність» людини для самої себе. Двозначність поняття «людина». Його підкореність поняттю «тварина» та протилежність поняттю «тварина взагалі». Особливе положення людини в космосі. Принцип протилежності життю взагалі. Особистість як діяльний центр духу. Екзистенційна незалежність людини від органічного. Екстатичний характер розчинення тваринного. Сутність моральної особистості.

Філософсько-біологічна антропологія А. Гелена. Ідея ретардації Л. Болька як природничо-наукова засада філософсько-біологічної антропології. Людина як уособлення «декадансу життя». Людина як істота, визначена власною нестачею. «Неспеціалізованість органів» та відсутність «інстинктивних фільтрів». Відкритість світу як наслідок незахищеності. Чинники створення світу культури. Культуротворчий напрямок філософської антропології. Антропологія об’єктивного духа та культурно-філософська антропологія. Е. Ротхакер про проблему природи людини, її місце в космосі, культурі, соціумі. Об’єктивація духу за М. Ландманом. Людська суб’єктивність як пункт конденсації та виявлення об’єктивного духу. Культурна антропологія Е. Кассірера. Релігійно-філософський напрямок філософської антропології. Людина як богоподібна істота. Відкриття свободи, моральності через гріх. Принцип об’єктивності людини як головна теза антропології за Г. Хенстенбергом. Ставлення до предмета заради його самості. Зустріч людського буття та буття світу. Дух як онтологічне начало об’єктивності. Тіло як «метафізичне слово духа», поєднання духу фізично-тілесними засадами через вітально-психічні засади. М. Бубера та Ф. Хаммер про сутність людини як її відкритість світу в любові. Реалізація людської сутності у діалозі. Зв’язок «я–ти» як умова істинної «співлюдяності». Протистояння зв’язку «я–ти» та «я–воно». Діалог з вічним Ти як Богом. Двоїстість світу та людини.

Ексцентрична позиція людини в світі за Х. Плеснером. Необхідність вивчення природної сфери людини. Ступені органічного та людина. Місце людини в історії як вихідна умова самопізнання. Принципова невизначеність сутності людини. Позиціональність ексцентричної форми. Х. Плеснер про необхідність створення цілісної теорії людини. Поняття сумісного світу. Головні антропологічні закони за Х. Плеснером.

Феномен людини за П. Тейяром де Шарденом. Панпсихізм як основа його концепції. Ступені еволюції та ступені мислення. Космічний закон ускладнення свідомості та одухотворення матерії. «Точка Омега» як боголюдина та фінальна мета еволюції. Ноосфера як пласт Землі, що мислить. «Тангенціональна», «раціональна» та «радіальна» енергії. Прийдешні тоталізація, соціалізація та «аморизація» суспільства.