9.3. Характеристика основних положень досудового слідства

Основні положення або загальні умови досудового розслідуван­ня — це визначені законом на підставі принципів кримінального про­цесу правила, які відображають характерні риси та особливості досу­дового розслідування, як стадії, і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб.

До таких положень слід віднести норми КПК, які регулюють: 1) своє­часний початок досудового розслідування; 2) додержання правил про підслідність кримінальних справ; 3) строки досудового розслідування; 4) об'єднання і виділення кримінальних справ; 5) взаємодію слідчого з органом дізнання; 6) використання групового (бригадного) методу роз­слідування; 7) направлення окремого доручення слідчим; 8) недопусти­мість розголошення даних досудового розслідування; 9) використання науково-технічних засобів та методів при розкритті й розслідуванні злочинів; 10) заявлення і вирішення клопотань та деякі інші правила І положення.

1. Своєчасний початок досудового слідства (ст. 113 КПК). Зміст цього положення полягає в наступному:

• досудове слідство розпочинається тільки після порушення кри­мінальної справи;

• слідчий (особа, яка проводить дізнання) зобов'язаний негайно розпочати провадження розслідування в порушеній ним чи переданій Йому кримінальній справі;

• слідчий може прийняти кримінальну справу до свого прова­дження, не очікуючи на закінчення десятиденного строку дізнання;

• із моменту прийняття кримінальної справи до свого проваджен­ня слідчий (і особа, яка проводить дізнання) несе повну відповідаль­ність за законне і вчасне прийняття рішень про спрямування досудо­вого слідства і провадження слідчих дій.

Але законодавець допускає провадження слідчих дій у криміналь­ній справі і без прийняття її до свого провадження:

а) у разі виконання доручень (ч. З ст. 114 КПК) і окремих доручень (ст. 118 КПК) слідчого;

б) якщо розслідування здійснює група (бригада) слідчих (ст. 110 КПК);

в) якщо частину слідчих дій проводить прокурор (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК) або начальник слідчого відділу (ч. 2 ст. 114^і КПК);

г) якщо слідчу дію виконує особа однієї статі з учасником, щодо якого проводиться слідча дія (з обшукуваним — ч. 4 ст. 184 КПК, з освідуваним — ч. З ст. 193 КПК);

д) якщо слідчі дії здійснюються в порядку виконання судового до­ручення (ст. 315¹ КПК).

2. Додержання правил про підслідність кримінальних справ (ст. 112 КПК). Правила про підслідність встановлюють межі компетенції слідчих щодо досудового розслідування кримінальних справ.

Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлевих законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Таким чином, підслідність обу­мовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними орга­нами досудового розслідування.

Розрізняють шість видів підслідності кримінальних справ: пред­метна (родова), персональна, за зв'язком справ, альтернативна, тери­торіальна та виключна (імперативна).

1. Предметна (родова) підслідність. Відповідно до правил предмет­ної (родової) підслідності, орган слідства (слідчий органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури чи податкової міліції) який по­винен розслідувати справу, визначається характеристиками вчинено­го злочину (ч.ч. 1-4 ст. 112 КПК).

2. Персональна (спеціальна, суб'єктна) підслідність визначаєть­ся характеристиками суб'єкта злочину. Наприклад, усі кримінальні справи про злочини, вчинені:

неповнолітніми — є підслідними слідчим органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК);

військовослужбовцями — слідчим військової прокуратури (за наказом Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 "Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам");