працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які посідають особливе відповідальне становище (ст. 9 Закону Украї­ни від 16 грудня 1993 року «Про державну службу»), особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад державних службовців — слід­чими органів прокуратури (ч. 1 ст. 112 КПК);

3) Підслідність за зв'язком справ визначається за двома правилами:

а) кримінальну справу розслідує той орган, до підслідності якого належить злочин, у зв'язку з яким порушено кримінальну справу, — наприклад, злочин, передбачений ст. 384 КК, — завідомо неправдиве показання (ч. 6 ст. 112 КПК);

б) якщо слідчі податкової міліції, розслідуючи справу про злочин, віднесений до їх компетенції, встановлять певні злочини, вчинені осо­бою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, то вони розслідуються слідчими податкової міліції (ч. 4 ст. 112 КПК).

4. Альтернативна підслідність. Згідно з правилом щодо визначен­ня альтернативної підслідності кримінальні справи про деякі злочини є підслідними кільком органам досудового слідства. Тому їх розслідує той орган, який виявив злочин і порушив у зв'язку з цим криміналь­ну справу. Як правило, ці злочини завдають істотної шкоди загаль­носуспільним інтересам, а тому їх розслідування є вкрай актуальним для суспільства. З цієї причини законодавець створює умови з метою запобігання втрати часу на розслідування справ, пов'язаних з їх на­правленням за підслідністю від одного органу до іншого. Наприклад, справи про легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого май­на, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК), є підслідними органам досудового слідства одночасно всіх відомств.

5. Територіальна підслідність. Згідно з нею вирішують питання про те, слідчий якого саме адміністративного району (області) пови­нен розслідувати кримінальну справу, тобто справи розподіляються між однойменними ланками слідчих органів. Досудове слідство про­вадять у тому районі, де вчинено злочин (ст. 116 КПК). Однак, якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш повного і швидкого його розслідування, слідство може провадитися за місцем:

а) виявлення злочину;

4. перебування підозрюваного, обвинуваченого;

в) перебування більшості свідків.

ІЦо стосується підслідності злочинів, які скоєні на транспорті, зо­крема залізничному, кримінальні справи про такі злочини розсліду­ють слідчі транспортних органів МВС, з урахуванням території відділення дороги і смуги відводу.

В разі виникнення суперечок щодо того, слідчий якої саме адміні­стративно- територіальної одиниці повинен здійснювати розслідуван­ня справи, то подібні спори розв'язують відповідно до правил ст. 117 КПК:

• у межах одного району — районний прокурор;

— у межах області — обласний прокурор;

• якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей — Генеральний прокурор України або його заступник.

6) Виключна (імперативна) підслідність. Згідно з її правилами ор­ган, який буде здійснювати досудове слідство, визначає своїм рішен­ням відповідний прокурор. Таких правил два:

а) слідчі прокуратури, окрім злочинів, вказаних в ч. 1 ст.112 КПК, за постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів можуть розслі­дувати й інші злочини (ч. 1 ст. 112 КПК);

б) якщо під час розслідування кримінальної справи будуть вста­новлені інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими осо­бою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює на­гляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів (ч. 6 ст. 112 КПК).

3. Додержання строків розслідування. Про строки дізнання вже йшлася мова при характеристиці дізнання, тому зупинимося на стро­ках досудового слідства. Строки досудового слідства виконують дис­циплінуючу функцію щодо посадових осіб, які його здійснюють. На відміну від строків тримання обвинуваченого під вартою досудове слід­ство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Воно має про­вадитися доти, доки не будуть належним чином досліджені обставини, що входять до предмета доказування в даній справі. Водночас розслі­дування має провадитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів всіх суб'єктів кримінально- процесуальної діяльності. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.

Згідно зі ст. 129 КПК досудове слідство у кримінальній справі по­винно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення проку­рору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи ДО суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, для закриття справи і звільнення від кримінальної відповідальності або до складання постанови про за­криття кримінальної справи.

У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк внаслідок вчиненого обсягу справи, її складності його може бути продовжено:

• до 3 місяців — районним, міським (і прирівняним до них) про­курором.

• до 6 місяців — обласним (і прирівняним до нього) прокурором;

• далі продовжувати строки досудового слідства можуть лише Ге­неральний прокурор України або його заступник у виняткових випад­ках (в межах строків притягнення до кримінальної відповідальності).

Водночас слід мати на увазі, що викладені правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, яка вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин (ч. 5 ст. 120 КПК).

При поверненні судом справи для провадження додаткового роз­слідування, а також відновленої закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Надалі зазначений строк продовжують на загальних підставах.

Перед закінченням встановленого законом (а надалі — продовже­ного відповідним компетентним прокурором) строку досудового слід­ства слідчий повинен порушити клопотання про продовження строку досудового слідства.

Клопотання про продовження строків досудового слідства перед відповідним прокурором оформлюється у вигляді постанови слідчого, в якому, окрім реквізитів, що вказані в ст. 130 КПК, викладаються причини, внаслідок яких необхідно продовжити строк слідства: які основні слідчі дії проведені і які необхідно ще провести для закінчен­ня слідства; який строк необхідний для їх виконання; клопотання про продовження строків слідства перед відповідним прокурором з визна­ченням строку провадження.

Постанова, погоджена з прокурором, який здійснює нагляд за слідством, направляється прокурору, який має право на продовжен­ня строку досудового слідства, з таким розрахунком, щоб вона могла бути розглянута і вирішена до закінчення встановленого законом або продовженого прокурором строку слідства.

4. Об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 кпк). Об'єднання і виділення кримінальних справ є правом, а не обов'яз­ком слідчого.

Кримінальні справи об'єднують в одне провадження з двох підстав:

• якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненні од­ного чи декількох злочинів;

• якщо одну особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів. Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках,

зумовлених необхідністю і якщо це не може негативно позначитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження й вирішення справи. Підставами для виділення кримінальної справи є:

1. Достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;

2. зупинення провадження у кримінальній справі з обвинувачення кількох осіб щодо однієї або кількох із них у зв'язку з тяжкою хворо­бою чи ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

3. згода прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування, на направлення справи до суду в час­тині доведеного обвинувачення у разі, якщо неможливо закінчити роз­слідування справи у повному обсязі у строки тримання особи під вар­тою (якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу) (ч. З ст. 156

КПК); встановлення підчас розслідування кримінальної справи інших злочинів, вчинених особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство (ч. 6 ст. 112 КПК);

4) участь неповнолітнього у вчиненні злочину разом із дорослим (ч. 1 ст. 439 КПК).

Неправильне об'єднання або роз'єднання кримінальних спряв може бути підставою для повернення справи па додаткове розсліду­вання (ст. 246 КПК).

Про об'єднання справ в одне провадження або виділення справи в окреме провадження особа, що проводить дізнання, слідчий або про­курор складають постанову.

5. Взаємодія слідчого з органом дізнання — це основана на вимо­гах закону, узгоджена за цілями, місцем, часом діяльність незалеж­них суб'єктів кримінального процесу (слідчого та органу дізнання), спрямована на вирішення завдань розслідування злочинів.

Слідчий і орган дізнання діють у межах своєї компетенції. Єдині цілі досягаються узгодженими діями цих суб'єктів із використанням притаманних для кожного із них методів і засобів.

Мета узгодженої діяльності слідчого та органу дізнання, як її ба­жаний результат, є спільною для цих органів, бо за наявності різних цілей буде неможливим сам факт узгодженості дій.

Форми взаємодії слідчого з органом дізнання можуть бути як про­цесуальні, так і непроцесуальні.

Процесуальними формами взаємодії слідчого з органом дізнання є:

1. виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшу­кових заходів з$ дорученням слідчого. Згідно з ч. З ст. 114 КПК слід­чий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання. Доручення і вказівки слідчого надсилаються начальнику органу дізнання у письмовій фор­мі у вигляді листа або постанови, де повинні бути чітко сформульовані питання, які належить з'ясувати, і викладена інформація, що необ­хідна для виконання доручення. Строк виконання доручення, як пра­вило, не повинен перевищувати 10 діб. Якщо за цей час виконати його неможливо, то слідчий і орган дізнання визначають окремий строк з урахуванням конкретних обставин справи.

Для розкриття і розслідування тяжких, багатоепізодних злочи­нів, коли це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільним рішенням керівників ор­гану дізнання і слідчого підрозділу, прокурора можуть створюватися спеціальні слідчо-оперативні групи (СОГ).

2. вжиття органом дізнання оперативно-розшукових заходів з ме­тою встановлення особи, яка вчинила злочин, та інформування слід­чого (в письмовій формі) про результати оперативно-розшукових за­ходів, здійснених для досягнення цієї мети (ч. З ст. 104 КПК);

3) сприяння працівників органу дізнання при проведенні окремих слідчих і розшукових дій. Ця форма взаємодії слідчого з органом ді­знання реалізується шляхом залучення органу дізнання для прове­дення таких слідчих дій, як огляд місця події, обшуку, виїмки, від­творення обстановки та обставин події, до опитування громадян, які проживають неподалік від місця події, для виявлення осіб, причетних до вчинення злочину, свідків, потерпілих. їх участь у проведенні слід­чих дій засвідчується відповідним записом у протоколі слідчої дії.

Для забезпечення негайного реагування на повідомлення про зло­чин і виїзду на місце події при чергових частинах органів внутрішніх справ створюють у необхідному складі тимчасові або постійні слідчо- оперативні групи, до яких входять слідчий, оперуповноважений, спеціаліст-криміналіст, кінолог, судовий медик;