1.3. Основні категорії синергетики і самоорганізації.

До найважливіших категорій синергетики належать належать: 1) Відкритість; 2) Нелінійність; 3) Дисипативна структура; 4) ентропія; 5) Біфуркація; 6) Аттрактор.

Відкритість системи означає, що в неї безперервно надходять потоки речовини, енергії, інформації, й такі ж потоки безперервно виводять продукти життєдіяльності системи в зовнішнє середовище. Тобто система має джерела і стоки, які забезпечують її відтворювальні процеси.

Нелінійність системи задається нелінійними (важкопрогнозованими, важкокерованими) закономірностями фазових переміщень та обміну із зовнішнім середовищем. Тобто нелінійність – це особлива динаміка системи, яка характеризується неоднозначністю, невизначеністю. Відкритість та нелінійність є необхідними і достатніми умовами виникнення ефектів самоорганізації.

Важливим моментом для розуміння процесів самоорганізації є співвідношення самоорганізуючого, відтворюючого початку, який нарощує неоднорідність у соціальному середовищі, структурує її, і дисипативного, розсіювального початку, який розмиває неоднорідність, прагне перетворити соціальне середовище на атомізовану масу, що не має структурних зв´язків. Якщо розсіювальний дисипативний початок у середовищі переважає, то процес самоорганізації початися не може. Але і без процесу дисипації самоорганізація неможлива. За словами Є. Князева та С. Курдюмова: “Дисипація в середовищі з нелінійними джерелами відіграє роль різця, яким скульптор поступово, але цілеспрямовано відсікає все зайве...”.

“Самоорганізаційний підхід до проблеми динаміки складних нелінійних систем із зворотнім зв´язком, а соціальні системи належать саме до таких утворень, дозволяє їх розглядати як динамічно стійкі, гомеостатичні утворення. У цьому гомеостазі внутрішнім механізмом формування структур еволюції складних нелінійних систем є “боротьба” двох початків. Один з цих початків – чинник найрізноманітнішої природи, що розсіює (дисипація). А інший початок – робота джерела, що створює неоднорідності в суцільному середовищі, тобто стабілізаційний чинник”.

З позиції синергетики самоорганізація, соціальні зміни в системах відбуваються в ситуації максимальної нестійкості. Проте за І. Пригожиним, «нестійкість може виступати умовою стабільного і динамічного розвитку. Тільки системи далекі від рівноваги...здатні спонтанно організовувати себе і розвиватися....тому без нестійкості немає розвитку» .

Найбільш розповсюджене визначення ентропії означає ступінь неструктурованості, непрогнозованості, невизначеності деякої випадкової величини, а, разом з тим, і деякого об`єкта, поведінку якого цією величиною описується. Тобто поняття “ентропія” означає рівень хаотизування системи, рівень її дезорганізації. Ентропія системи тим більша, чим менш структурованою є система, і тим менша, чим більш й чим стійкіший соціальний порядок.

Поняття ентропії дозволяє зрозуміти причини зростання невпорядкованості системи на макрорівні завдяки процесам, які відбуваються на мікрорівні, - стану та динаміці взаємозв`язків її елементів.

Звідси можна зробити висновок, що термодинамічна рівновага – шлях до наростання ентропії, втрати значущості для системного цілого індивідуальних характеристик її елементів, втрата зв`язку між системою та її елементами, елементами між собою. “Для ізольованих систем ентропія стає показником еволюції... для таких систем майбутнє завжди передбачає зростання ентропії”. У відкритих системах за рахунок балансу притоку (відтоку) енергії, ентропійних та негентропійних потоків, система “отримує” ресурси для підтримки внутрішнього порядку. Таким чином, шлях зменшення ентропії – в зростанні взаємозв`язків елементів системи, узгодженості (когерентності) їх дій.

Для оцінки ентропійних показників в асоціально-економічних системах доцільно скористатись визначенням, даним Л. Бевзенко: кількість соціальної ентропії буде тим вище, чим більше число можливих перестановок членів соціальної системи без порушення її визначальних якостей ... чим більше соціальна система ... байдужа до людини з її унікальністю, чим більше людина є просто “гвинтиком” для реалізації макросистемних функцій, тим вище соціальна ентропія. В явищі соціальної ентропії інтегровані ... економічні, культурні, соціальні, політичні, екологічні, етнічні, релігійні складові людського буття...

Важливим для даного дослідження є аналіз концепції “ентропійного коридору”, детально описаної в роботах Е.Сєдова. В результаті досліджень він виявив, що оптимальним є стан системи, коли ентропія системи складає 20% від максимально можливого. Тобто, згідно висновків Е. Сєдова, 80%-на детермінація забезпечує стійкі стани систем. Зниження ентропії за рахунок зовнішніх жорстких (детермінованих) правил роблять систему неадаптивною, оскільки визначена міра хаотичності, непередбачуваності в критичних умовах спроможна продукувати резерви для її адаптації. "Існує загальний чинник, що перешкоджає нормальному розвитку майже усіх без винятку соціальних систем. Таким видається тенденція надзвичайного забюрокрачення управлінських структур".

Ця недетермінованість стає джерелом інноваційних тенденцій у часи системних трансформацій і дозволяє цим трансформаціям йти еволюційним шляхом, знаходячи вихід у нових зв'язках, можливість котрих і спричиняє наявність визначеного рівня свободи.