укр.літ.тема 1.3. пит.1-12

1. Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславській семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем. У 1769 — 1774 рр. Г. Сковорода написав 30 прозових байок, що склали знамениту збірку "Байки харківські". Перші 15 байок написано "у сьомий десяток нинішнього століття", ймовірно, у 1769 р., після залишення роботи у Харківському колегіумі, коли автор усамітнювався на хуторах і в селах біля Харкова. Решту завершено у 1774 р. в селі Бабаях. Жанр байки не був тимчасовим захопленням Г. Сковороди, до нього він звертався і у своїх філософських творах, вплітаючи в їх тексти байкові сюжети.

Байки Г. Сковороди відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет, композицій-но складається з двох частин — основного сюжету і "сили", тобто моралі. В окремих байках "сила" переростає у невеличкі трактати. Тексти байок пересипані народними фразеологізмами, прислів'ями і приказками, літературними афоризмами. У них виразно простежується місцевий український колорит. Дійовими особами виступають тварини, речі і люди. В цілому байки Сковороди мають критичний, викривальний характер, та водночас пронизані гуманістично-демократичними ідеями, насичені дидактичним матеріалом. Сковорода уславляв високі моральні якості людини: чесність, доброту, працьовитість, скромність, природний розум, засуджував прагнення до багат­ства, чинів, пишного одягу, високих титулів.

Будучи прихильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання — підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися.

2. Байки. Український фольклор.

До коротких оповідних жанрів належать народні байки, що мають алегоричний зміст та дидактичний характер. Як і казки, вони мають захоплюючий гострий сюжет, напружений конфлікт, швидке розгортання дії. Народні байки — прозові, тоді як літературні твори цього жанру — переважно віршовані. Вони мають зачин, тут діють ті самі персонажі, що й у казках, — звірі, птахи, комахи, рослини та ін.

Народна байка — невелике прозове оповідання повчального змісту.

Байка була однією з перших форм художнього мислення людини. Передавали її від покоління до покоління усно, змінюючи і вдосконалюючи. Про популярність жанру свідчать записи окремих сюжетів на клинописних шумерських дошках (ІІІ—І ст. до н. е.). Деякі з них називають Езоповими, за ім’ям давньогрецького байкаря. Байки значно коротші від казок, бо розповідають тільки про одну подію. В образах птахів, тварин, комах зображено людей, їхні характери, вдачу, стосунки. Байка завжди містить повчальний висновок, тому є досить ефективним засобом впливу на мораль і поведінку людини у суспільстві, родині. Наприклад, Езопова байка про Лисицю і Ворону застерігає — не можна бути занадто довірливим, особливо з тими, хто, вихваляючи, намагається здобути прихильність. Вони роблять це з корисливих міркувань і при нагоді неодмінно обдурять. Подібна мораль є і в українських народних байках.

Мистецтво повинно проповідувати етичні цінності через зображення благородних почуттів та героїчних вчинків. Вірний раціоналістичним традиціям Буало намагався конкретизувати теорію жанрів, визначивши чітку межу між "високими" (ода, поема, трагедія) та "низькими" (епіграма, байки, комедія) мистецтвами.

3. .Байка - алегоричний твір повчального змісту. Алегорія - зображення людей в образах тварин, рослин, предметів, явищ.

Байка «Пан та Собака» - антикріпосницький твір в українській літературі перших десятиліть XIX

ст. Це була перша гостра сатира, спрямована проти кріпосного рабства.

Солопй

Спосіб опрацювання сюжету лишається: цю невелику картину автор розгортає в досить простору розповідь про недотепного й скупого Солопія, який, всупереч жінчиним порадам, посіяв між пшеницею й житом горох, внаслідок чого втратив і горох, і жито, і пшеницю.

Алегорія байки набула нового конкретного змісту: часто господарчі нововведення й реформи можуть лише заподіяти шкоди, коли не катастрофи. На Харківщині початку століття в поміщицьких колах схильністю до експериментаторства відзначався Василь Каразін. Дехто вважав, що саме його риси використано в алегоричній постаті Солопія.

Бурлескний стиль набуває перебільшено ґротескного характеру. З’являються вульгаризми, просторіччя. Постаті персонажів позбавлено місткої виразності Рябка.

Вовк та вогонь

В однiй з кращих своïх байок - "Вовк i Огонь" Гребiнка у досить смiливiй критичнiй формi так висловлює характер взаємовiдносин мiж багатими i бiдними: З панами добре жить, Водиться з ними хай тобi господь поможе, Iз ними можна ïсти й пить, А цiлувать ïх - крий нас боже!

Рибалка

У дружньому іронічному запитанні «А що, земляче, пожививсь?» письменник висловив співчуття скривдже­ному Рибалці. Разом з тим тут висловлено безнадій­ність і безпорадність маленької людини перед таким неминучим злом кріпосницького ладу, як сваволя і ха­барництво

В умовах поміщицького самодержавного ладу (зараз лад інший, а що змінилося?) без­правна людина не може знайти собі захисту від зло­вживань великих і малих чиновників. Чим більший пан і вища влада, тим більше вони несправедливі і зажер­ливі,— до такого висновку неминуче приходить читач.

Ідею байки сам Гребінка висловив у прикінцевій ча­стині твору — у висновку:

Ведмежий суд

У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує пан­ський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої люди­ни перед цим судом.

Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Ді­ставши від Лисиці безглузду "бумагу" судді розпочали ще безглуздіший судовий процес:

Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чинов­ників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; по­пеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірли­вої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.

Щука

Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену ​​особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.

СУД Петро у Хведора кобили позичав І, їдучи у ліс, заїхав до Одарки,  шинкарки, Та, грішний, після чарки, Кобилі хвіст при рипиці ввірвав (В Петра віжок начистий мав); А Хведір на Петра у суд подав. Суддя товстів - Петрів капшук худав...

А далі діло так рішили: "Понеже оний Петр у Хведора взайми Не брав безхвостої кобили, То ми Реченному Петрові присудили: Кобилу ту йому держать; А виросте їй хвіст - хазяїну віддать". За Хведорове, бачиш, жито Та Хведора ж і бито!

А ну не халасуй

«Ото, тату, маєм воду, –

Каже циганчук, –

А якби нам іще сиру

Та муки до рук, –

Наварили б вареників,

Сіли край стола…»

Тут старому вже по горлі

Слинка потекла…

«А якби то іще масла,

Отогді балюй!»

Тут старий його файдою:

«А не халасуй!»

13 апреля [1858].

Басня Волк и Ягненок читать

У сильного всегда бессильный виноват: Тому в истории мы тьму примеров слышим Но мы истории не пишем, А вот о том как в баснях говорят...

Ягненок в жаркий день зашел к ручью напиться: И надобно ж беде случиться, Что около тех мест голодный рыскал Волк. Ягненка видит он, на добычу стремится; Но, делу дать хотя законный вид и толк, Кричит: "Как смеешь ты, наглец, нечистым рылом Здесь чистое мутить питье Мое С песком и с илом? За дерзость такову Я голову с тебя сорву". - "Когда светлейший Волк позволит, Осмелюсь я донесть, что ниже по ручью От Светлости его шагов я на сто пью; И гневаться напрасно он изволит: Питья мутить ему никак я не могу". - "Поэтому я лгу! Негодный! Слыхана ль такая дерзость в свете! Да помнится, что ты еще в запрошлом лете Мне здесь же как-то нагрубил; Я этого, приятель, не забыл!" - "Помилуй, мне еще и от роду нет году". - Ягненок говорит. - "Так это был твой брат". - "Нет братьев у меня". - "Так это кум иль сват. И, словом, кто-нибудь из вашего же роду. Вы сами, ваши псы и ваши пастухи, Вы все мне зла хотите, И если можете, то мне всегда вредите; Но я с тобой за их разведаюсь грехи". - "Ах, я чем виноват?" - "Молчи! Устал я слушать. Досуг мне разбирать вины твои, щенок! Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать". Сказал и в темный лес Ягненка поволок.

Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. Тут сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої естетичної критики у дотепній, парадоксальній, подеколи оксюморонній формі, в аспекті морально-етичних критеріїв, що унеможливлюють цинізм.