(Модель вдосконалення) [34]

Фаза, рік початку				Лідер і опозиція
Визначення глобального порядку денного	Побудова коаліцій	Макрорішення	Виконання
Західноєвропейська ера
1430	1460	1494	1516	Португалія Іспанія
1540	1560	1580	1609	Нідерланди Франція
1640	1660	1688	1714	Великобританія Франція
1740	1763	1792	1815	Великобританія Франція
Постзахідноєвропейська ера
1850	1873	1914	1945	США
1973	2000	2026	2050

Дж. Модельскі підкреслює, що кожна лінія (або ряд) таблиці, включає в себе чотири фази, що репрезентують собою “накопичення досвіду” (learning) в межах довго циклу однієї держави. Вона детально показує етапи, на яких держава отримала вплив (або проходила відбір) на даній позиції. Таким чином, перший ряд демонструє, що Португалія досягнула фази глобального лідерства до 1516 року, в продовження процесу, який розпочався приблизно у 1430 році, основні переломні моменти якого можуть бути датовані 1460 і 1494 роками. В той час як Португалія виступає, за такою оцінкою, в ролі світової держави, Іспанія розцінюється як набираючий силу глобальний претендент (сhallenger) на лідерство на наступному етапі, який буде особливо активним в наступному циклі (це відображено у наступному рядку таблиці 1.2).

Кожна ланка Таблиці 1.2 означає один цикл і відображає “посилення” (або відбір) світової держави. Це робить таблицю репрезентативною для вивчення довгих циклів: альтернативна модель “лідерства” також складається із чотирьох етапів або фаз, але ця модель починається з глобальної війни, і сфокусована на симптомах “занепаду” світової держави в ході “делегітимації” і “деконцетрації”.

Такий “занепад” може відбутися, а може і не відбутися в наступному циклі. Ми бачимо, що Великобританія пройшла два довгих цикли, і нічого не дозволяє нам стверджувати, що один або два строки в якості світової держави нормальні для глобального лідерства. Однак, ми можемо сказати, що перші чотири ланки Таблиці 1.2 формують один блок із чотирьох циклів, які мають одну важливу загальну рису: західноєвропейську океанічну базу. З появою США ми спостерігаємо відокремлення від Західної Європи. Ось чому в таблиці більш ранній блок названий західноєвропейською ерою глобальної політики, на відміну від “постзахідноєвропейської” ери, яка, згідно таблиці, почалась у 1850 році і на повну заявила про себе після 1945 року [35].

Аналізуючи проблему формування глобального лідерства в темпоральному вимірі, американський дослідник постулює дві наступні гіпотези, які передбачає його теорія “довгих циклів”:

Перша – нація-держава стає глобальним лідером, якщо 1) успішно проходить процес відбору чи розвитку, що містить в собі такі етапи, як: „Постановка проблем”, „Створення коаліції”, „Макрорішення” та „Виконання”; 2) демонструє характеристики, що необхідні для проходження відбору на роль лідера, а саме – політико-стратегічну організацію для забезпечення глобального впливу, провідну економіку, відкрите суспільство, а також відповідальність по відношенню до глобальних проблем.

Друга гіпотеза - претенденти (challengers) не стають лідерами, тому що вони: 1) не можуть пройти процес відбору та програють, частково, у фазі Макрорішення; або тому що в них 2) недостатньо характеристик, перерахованих в пункті 2 другої гіпотези, необхідних для проходження відбору на роль лідера [36].

Фактично, першу та другу гіпотези можна назвати складовими „рецепту” глобального лідерства, адже кожна демонструє своєрідні „інструкції” та „інгредієнти” для проведення правильного курсу структурних змін в глобальній системі.

Лідерство, на відміну від гегемонії, розуміється вченим як “відповідь на запит” (demand), тоді як гегемонія є посто “пропозицією” (supply). Це виявляється утому, що лідер пропонує світовому співтовариству оптимальні способи вирішення ключових, на даному етапі розвитку глобальної системи, мікросоціальних проблем. Даний процес інтерпретується Дж. Модельскі в термінах еволюції: наприклад, “відбір” лідера у світовій політичний системі відбувається завдяки біологічному відбору; перехід від зміни зміни лідерів до демократичних процедур глобального управління ознаменує собою появу “нового виду” політичної організації – глобальної федерації, яка є результатом закріплення ознак, характерних для лідерів і витіснення більш слабких видів (імперських, авторитарних, гегемоніських) форм політичної організації.

З огляду на це, Дж. Модельскі пише: “Головна одиниця спостереження в нашому дослідженні – це довгий цикл: потік політичних подій глобального рівня тривалістю в 100 років, пов’язані стратегії або долі певної кількості головних акторів, держав і т.д., які вступають у боротьбу за глобальне лідерство. Наявність конкуренції пояснює, чому ці актори піддаються відбору в процесі колективного вибору. Відбір – механізм, завдяки якому здійснюється вибір між кандидатами та їх політичним курсом на роль світового лідера. Вибори складають лише один клас процесів відбору, хоча також існують й інші ” [37].

Для подальшої тематизації теорії “довгих циклів” американського вченого міжнародника, слід дати чітке визначення довгого циклу:

“Довгий цикл – це процес політичного відбору. Аналітично, або більш узагальнено, він може бути описаний як чотири етапний процес “розвитку””. На думку вченого, “це скоріше розвиток, аніж рутинний процес, так як він стосується адаптації до глобальних проблем і їх вирішення, де немає стандартних рецептів” [38].

Під глобальними проблемами Дж. Модельскі розуміє суттєві загрози глобальній безпеці та спільні проблеми організації глобальної політичної системи і специфічні політичні питання, пов’язані з процесом відбору, такі як: звідки зявилося глобальне лідерство і його опозиція? “Тобто, - пише Дж. Модельскі, - глобальні проблеми можна кваліфікувати як негативні та позитивні (загрози або можливості), які з’являються із функціонування глобальної політики і стосуються більш широких структур (включаючи економіку)” [39]. Серед проблем, які визначаються подібним чином Дж. Модельскі називає Великі географічні відкриття, промислову та інформаційну революції.

На нашу думку, необхідно більш докладне змістовне висвітлення чотирьох фаз, які були тематизовані нами в Таблиці 1.2. (“Постановка проблем”, “Створення коаліцій”, “Макрорішення” та “Виконання”).

“Постановка проблем” – це аналітично найскладніший, а на практиці – найтривожніший період глобальної політичної зміни; це дуже важливий етап розуміння того, як буде надалі відбуватися цикл.

“Створення коаліцій” слідує в природному порядку за “Постановкою проблем”. Усвідомлення нових глобальних проблем та розв`язання старих спричиняють переформатування існуючих коаліцій та утворення нових союзів, пов`язаних із вирішенням нових проблем, внесених до порядку денного.

“Створення коаліцій” – це очевидна сторона деконцетрації, яка відбувається в наші дні. З часом високий рівень концентрації сил і домінуюча позиція світової держави, які характерні для глобальної політичної системи в кінці минулої глобальної війни, скоротилися; глобальна концентрація поступається місцем багатополярності і могутності різних сил, особливо претендентів, збільшується. Згасаюча перевага світової держави поступається місцем стану низької концентрації сил, яка сприяє гнучкості альянсів і перебудові союзних систем.

“Макрорішення” – це кульмінація періоду “Створення коаліцій”. Цей період необхідно сприймати як етап, на якому актори глобальної політичної системи, організовані принаймні у дві головні коаліції, обирають між порядками денними, що протистоять один одному. Тобто вирішують, якою повинна бути структура лідерства на майбутнє. В попередні декілька циклів це означало період глобального протистояння тривалістю в покоління, внаслідок закінчення якого з`являвся новий глобальний лідер. Однак, немає причин, стверджувати, що в майбутньому такий процес не змінить своєї форми, оскільки нові процедури, які ще необхідно віднайти, дозволять проходити етап “Макрорішення” без широкомасштабного насилля; такі нові форми змінять зовсім примітивний метод глобальної війни з потенційно катастрофічними наслідками. Маємо підстави вірити, що в демократичному суспільстві такі механізми можуть бути дійсно віднайдені.

“Виконання” завершує етап “Макрорішення” і увесь довгий цикл. Його квінтесенцією є післявоєнний період. Цей період Дж. Модельскі називає “світовим пануванням”, оскільки саме в цей час глобальний лідер знаходиться на вершині своєї сили та авторитету. Точніше, це період “медового місяця”, так як глобальне лідерство хоч і продовжується на усій фазі“Виконання”, але з меншою впливовістю, інтенсивністю та ефективністю.

Аналізуючи хронополітичну перспективу набуття глобального лідерства слід відмітити, що умова здобуття такого статусу у глобальній політиці, згідно Дж. Модельскі наступні: політико-стратегічна організація для реалізації глобальних цілей (останні 500 років – військово-морський флот), провідна економіка, а також, що особливо важливо для аналізу політики, відкритість суспільства і відповідальність, чутливість держави, яка претендує на роль глобального лідера до глобальних проблем світової системи.

“Політико-стратегічна організація глобального охоплення, пише Дж.Модельскі, - це те, завдяки чому виграються світові війни. У п’яти з них необхідною умовою перемоги був сильний флот, а не велика армія. Без армійської переваги на морі не можливо було здійснити оперативне розгортання військових сил. Можна показати, що в кінці кожної світової війни “висхідна” світова держава мала найбільш потужний флот. В час “макрорішень” сили глобального досягнення стримували світові війни, захищаючи світовий статус-кво. Ранніми і не досить добре вивченими прикладами такої організації виступили військово-морський флот Короля Португалії у 15-16 століттях.

Ось чому на глобальному рівні значимими є не військова сила загалом і не окремі армії – хоча останні грають важливу роль, особливо на регіональному рівні, - а наявність глобальних морських сил. В минулому це і був військово-морський флот, але сьогодні і в найближчому майбутньому – це флот, об’єднаний з аерокосмічними силами та інформаційним впливом” [40].

На думку Дж. Модельскі, збереження провідної економіки є другою основною умовою глобального лідерства. Щоб сприяти набуттю лідерства, звісно, економіка має бути фінансово забезпеченою, мати певну вагу і потенціал, який допомагає цьому, а також бути зростаючою, тому що тільки міцна і зростаюча економіка може фінансувати бюджет, який дозволяє збільшувати сили глобального впливу. Однак, розмір ВВП ще не є достатньою умовою для проголошення лідерства, а “перевага в матеріальних ресурсах” не слугує визначальним елементом такої економіки. Масштабна, але стагнуюча економіка не може підтримувати підприємства, які мають світове значення. Економіка починає стійко розвиватися тільки тоді, коли “вирощує” і “просуває” передові галузі промисловості, що і відображено в Таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 Необхідні умови для глобального лідерства [41]

Організація Глобального ціле досягнення	Передова Економіка	Відкрите суспільство	Реагування на глобальні проблеми
1. Для чого це потрібно
Дозволяє вигравати світові війни, забезпечує післявоєнне врегулювання	Фінансує глобальні програми, слугує взірцем для наслідування	Надихає на коаліції, слугує взірцем для наслідування	Слугує вирішенню глобальних проблем, спрямовує світову громадську думку
2.Організаційна основа
Океанічний флот, космічні сили	Наявність провідних галузей, фінансова міць	Демократичний потенціал, партійна система	Впливові, активні ЗМІ
3. Сприятливі умови
Острівне положення	Ринкова економіка	Демократичний досвід	Досвід свободи слова
4. Джерела здійснення глобальної дії
Глобальні інтереси	Світова торгівля	Альянси	Сучасні знання про світ
5. Відповідна фаза довгого циклу
Світова війна	Виконання	Побудова коаліції	Визначення порядку денного
Характеристики претендентів (Сhallengers)
Велика армія	Масштабна економіка	Закрите, контрольоване суспільство	Слабкі націоналістичні ЗМІ

Термін “відкрите суспільство” застосований вченим для того, щоб підкреслити роль демократичного досвіду, його призначення – коротко виразити потенціал свободи, транспарентності та народовладдя. В більш конкретних термінах це означає, що суспільства, які прагнуть до світового лідерства, будуть цінувати плюралізм, мати розвинуту систему публічних організацій, в тому числі добре функціонуючу багатопартійну систему і широку мережу приватних асоціацій та груп інтересів. Різні поєднання цих елементів створюють коаліції для вирішення глобальних проблем і є, таким чином, на національному і світовому рівні сутнісним елементом досліджуваного нами процесу, особливо в межах фази “Побудови коаліцій”. В найближчі десятиліття, прогнозує Дж.Модельскі, вони будуть слугувати будівельними блоками глобальної демократичної спільноти, для якої світова війна стане анахронізмом, а проблеми будуть вирішуватися за допомогою демократичних процедур.

Реагування на глобальні проблеми аналітично може бути розглянута як спосіб відповіді світовій громадській думці. Це забезпечує легітимність міжнародним діям.

Таким чином, розуміння політичного часу (хронополітики) Дж. Модельскі пов’язане з його теорією “довгих циклів” еволюції глобальної політики.

Ми можемо зробити висновок, що довгий цикл глобальної політики тематизується вченим-міжнародником як процес, за допомогою якого одна держава отримує статус глобального лідера.

Дж. Модельскі виокремлює п’ятисотрічні ери еволюції глобальної політики, які можуть розглядатися як окремий період глобальної політики. Можна також стверджувати, що глобальний системний процес зумовлює порядок денний світової політики даної ери. Нами було показано, що кожний період глобального політичного процесу можливо представити як чотири довгі цикли, які відповідають тим, що були тематизовані нами в Таблиці 1.2. Кожен цикл протяжністю 120 років представляє собою одну фазу світового політичного процесу, який продукує глобальну політичну організацію.

Довгий цикл глобальної політики пояснюється як продукт чотирьохфазного процесу відбору і одночасно дії чотирьох необхідних умов. Слід відмітити, що чотирьохфазний процес і необхідні умови – це два погляди на один і той самий феномен. Вони говорять про одне і те саме з різних точок зору, окреслюючи дві різні перспективи.

Їх відношення є взаємними. Чотири фази представляють собою послідовну оптимізацію кожної із умов. “Макрорішення” (Світова війна) представляє фазу, в якій сили глобального досягнення мають вирішальне значення і отримують найбільш повне здійснення. По черзі кожна із чотирьох необхідних умов стає фактором, який пояснює успіх в кожній із окремих фаз циклів.

Перша із цих перспектив, пов’язана з чотирьохфазовим процесом відбору – темпоральна (або діахронічна), в тому сенсі, що вона орієнтована у часовому вимірі. Друга – просторова, в тому сенсі, що вона має справу з розподілом ресурсів у просторі й може в різних часових точках бути виражена у “розрізі” такого розподілу.

Таким чином, теорія “довгого циклу” – це модель довготривалого політичного розвитку, яка представляє собою “символічний синтез”, що спирається на факти, спостережені змінні соціального процесу. Це також синтез більш вищого порядку у порівнянні з історичними наративами, в тому сенсі, що факти розглядаються не настільки прискіпливо.