Змiст

Передмова….....................................................................9

Частина 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРИ.............15

I. Культурологічний підхід до аналізу культури 11

1. Методологічні засади розуміння культури ..............11

2. Поняття і сутність культури.......................................14

3. Основні концепції культури.......................................18

4. Морфологія і динаміка культури ..............................27

5. Функції культури.........................................................32

Запитання для самоконтролю.........................................33

Література........................................................................33

II. Культура і суспільство............................................34

1 Культура і. людина в контексті соціально-еконо­мічного розвитку суспільства ........................................................34

2. "Субкультура" та її функції .......................................36

3. Мистецтво як засіб творення особистості ................41

Запитання для самоконтролю.........................................50

Література........................................................................50

III. Походження і основні етапи розвитку

культури............................................................................51

1.Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу…51

2. Сутність культурної еволюції та її відмінність

від біологічної...............................................................53

3. Генезис та етапи культурної еволюції.................54

4. Виникнення мистецтва як унікального

механізму культурної еволюції..................................56

5. Культура і цивілізація.............................................57

6. Культурно-їсторичні епохи..............................….58

Запитання для самоконтролю...................................59

Література.................................................................59

Частина 2. СВІТОВА КУЛЬТУРА...........................60

І. Первісна культура.................................................60

1. Світосприймання сервісної людини ..................61

2. Міфологічна свідомість: єдність об'єкта

і суб'єкта, предмета і знака........................................64

3. Міфи як "педагогіка людського роду" ............ 67

4. Прислів'я, приказки, загадки. Зародки

мистецтва...................................................................70

Запитання для самоконтролю...................... ……..71

Література...........................................71

П. Культура стародавніх цивілізацій.......................72

1. Художня культура Передньої Азії..................... 72

2.Культура Стародавнього Єгипту..........................76

Запитання для самоконтролю............................. 80

Література.......................................................... 80

III. Антична культура....................................... …..81

1. Проблема переходу від хаосу до гармонії........81

2. Доісторична Греція і класична Еллада ........... 83

3. Культ краси та освіченості............................ …89

4. Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво...................................................................91

5. Специфіка й витоки римського генія................94

Запитання для самоконтролю............................... 97

Література................................................................ 97

IV. Європейське середньовіччя.............................. 98

1. Домінування християнської теології

у свідомості .............................................................. 98

2. Мистецтво: вираження духовного буття світу

й людини..................................................... ………..99

3. Архітектура і мистецтво Візантії V—VIII ст...103

4. Романська культура: літургія та карнавал....... 105

5. Готичний стиль і схоластика.............................109

Запитання для самоконтролю...................... ……..112

Література................................................. ………..112

V. Ренесанс .............................................................113

1. Народження гуманізму................................. ….113

2. Нова концепція людської особистості і нова модель освіти...............................................………………..116

3. Титани італійського Відродження.................. 119

4. Північне Відродження..................................…126

5. Криза гуманістичних ідеалів..........................129

Запитання для самоконтролю...................... …..133

Література................................................. ……..133

VI. Барокова культура Європи.......................... .134

1. Реформація і контрреформація та їх слід

у культурі ................................................... ……..134

2. Італійська барокова школа............................ 137

3. "Золоте століття" іспанського живопису: теми, герої, жанри......................................................................138

4. Фламандське і голландське мистецтво XVII ст.

як два полюси світовідчуття доби ......................141

Запитання для самоконтролю.............................144

Література............................................................144

VII Доба абсолютизму і час Просвітництва.......145

1. Класицизм як мистецтво героїчної громадян­ськості .................................................................................145

2. Раціоналістична картина світу і людини в ідео­логії Просвітництва та її вплив на художню творчість.................................................................148

3. Стиль рококо як мистецтво "галантної доби" ... 153

Запитання для самоконтролю..............................156

Література................................................. ……...156

VIII. Європа XIX століття .....................................157

1. Новий соціальний і духовний досвід та його

породження — індивідуалістична культура .... ..157

2. Романтизм як світовідчуття і як напрямок

у мистецтві..............................................................159

3. Формування історичного погляду на особу

і зумовленого ним художнього методу реалізму 164

4. Філософський песимізм і волюнтаризм та творчість імпресіоністів і постімпресіоністів ......................170

Запитання для самоконтролю..............................175

Література.............................................................175

IX. Модерн як доба в культурі .........................176

1. Причини виникнення стилю модерн .............176

2. Стиль модерн — поєднання традицій східного

та західноєвропейського мистецтва.....................177

3. Символізм — естетико-філософська основа модерну...................................................................178

4. Особливості стилю модерн.............................180

5. Модерн як архітектурний стиль.....................182

6. Стиль модерн у Росії ......................................184

Запитання для самоконтролю.............................187

Література............................................................187

X. Культура XX століття...................................188

1. Загострення проблем гуманізму в житті

і мистецтві .............................................................188

2. Новий театр......................................................193

3. Авангардистський живопис: драматизм вхо­дження нового в культурний процес ...............................196

4. Функціоналізм в архітектурі .........................202

5. Нові виражальні засоби в музиці...................203

Запитання для самоконтролю.............................207

Література...........................................................207

Частина 3. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА..........................................................208

І. Періодизація розвитку української культури 208

Запитання для самоконтролю.............................218

Література...........................................................218

II. Стародавня культура східних слов'ян.....219

1. Джерела вивчення культури стародавніх слов'ян....................................................................219

2. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян...................................................................223

3. Релігійні вірування та міфологія східнослов'ян­ських племен....................................................................227

Запитання для самоконтролю............................234

Література...........................................................234

III. Київська Русь...............................................235

1. Особливості світорозуміння людини часів

Київської Русі .......................................................235

2. Мислителі Київської Русі. Книжна справа .....238

3. Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання.....................................................................244

4. Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр....................................................................247

5. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра..............................................250

6. Ткацтво, килимарство та вишивка.................255

7. Театральне мистецтво. Музика. Танок..........256

Запитання для самоконтролю..............................259

Література............................................................259

IV. Період феодальної роздрібненості...............260

1. Соціально-політична і культурна ситуація

в Галичині та на Волині в XII—XIII століттях …260

2. Основні осередки соціального і культурного життя ..................................................................................262

3. Освіта і наука, архітектура і мистецтво..........264

4. Культурні та політичні зв'язки Галицько-Волинського князівства з іншими землями Стародавньої Русі............................................................................270

5. Соціально-політична і культурна ситуація

в польсько-литовську добу ....................................271

6. Освіта і книгодрукування в XIV—XVII ст......273

Запитання для самоконтролю................................282

Література...............................................................282

V. Козацька доба ....................................................283

1. Козацтво як явище історії та культури ............283

2. Нові процеси в духовному житті: реформування церкви та освіти, розвиток науки .......................................286

3. Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво..................................................................290

4. Специфіка національного варіанта бароко

в літературі, театрі і музиці.....................................294

5. Еволюція образотворчого мистецтва...............299

6. Барокова архітектура.........................................304

Запитання для самоконтролю................................309

Література...............................................................309

VI. Духовні пошуки XIX століття ...................310

1. Формування української національної само­свідомості .................................................................................310

2. Роль творчості Т.Г. Шевченка у становленні української культури ................................................................313

3. Українська суспільна думка; розвиток науки

і філософії..............................................................318

4. Література........................................................321

5. Образотворче мистецтво, музика, театр.......325

Запитання для самоконтролю.............................330

Література............................................................330

VII. На зламі століть..........................................331

1.Культура як умова відродження нації в україн­ській естетичній традиції кінця XIX — почат­ку XX

ст.............................................................................331

2. Гуманізм українського неоромантизму........334

3. Взаємовідносини особистості і світу в україн­ському експресіонізмі........................................................338

4. Український авангард 1900—1910-х рр.......339

Запитання для самоконтролю.............................343

Література...........................................................343

VIII. Українська культура у XX столітті .....344

1. Національно-культурне піднесення 20-х років в Україні як передумова розбудови освіти і науки.......................................................................344

2. Література й театр на тлі нових національних

та соціальних реалій..............................................347

3. Український мистецький авангард та його доля 353

4. Українська культура II половини XX століття 359

Запитання для самоконтролю..............................371

Література.............................................................371

IX. Культура в умовах нової соціальної

реальності...............................................................372

1. Формування нової соціокультурної дійсності

та її риси .................................................................372

2. Культура України в умовах зростання націо­нально-культурної ідентичності.........................................377

Запитання для самоконтролю..............................380

Література.............................................................380

Словник іншомовних слів і термінів................381

Передмова

Що вивчає культурологія?

Культура стала предметом дослідження з моменту виникнення філософії, однак виділення культури як специфічної сфери знання відбулося у добу Нового часу і пов'язане з філософськими концепція­ми історії Дж. Віко й І.Г. Гердера та Г.В.Ф. Гегеля. Професійне ви­вчення культури стало на часі в XX ст. Про це першим сказав аме­риканський вчений Л. Байт, і він же запропонував назву нової дис­ципліни.

Отже, культурологія — молода наукова дисципліна. І спочатку Л. Вайт назвав культурологією поєднання теоретичних основ антро­пології та етнології з філософським аналізом культури. Пізніше до згаданих наук приєдналися етнографія, психологія, соціологія, лінгвісти­ка та ін. Культурологія ніби об'єднала всі гуманітарні дисципліни під одним дахом.

Оскільки культурологія використовує для раціонального осмислен­ня культури ідеї та методи філософії, вона є близькою до філософії культури. Відмінність між ними в тому, що філософія культури ви­вчає і досліджує універсали та найбільш загальні проблеми культури (наприклад, антиномію природного і культурного, співвідошення на­ціональних та загальнолюдської культур, культури та цівілізації), а культурологія — конкретні феномени культури, ту частину буття в цілому, яка стала полем перетворювальної діяльності людини. Можна погодитися з думкою, що культурологія інтегрує різні види і способи творчої діяльності людства в сукупності всіх поколінь, що живуть і будь-коли жили на Землі.

Культурологія поділяється на фундаментальну і прикладну. Фун­даментальна охоплює теорію та історію культури людства (яка скла­дається з багатьох окремих культур зі своєю системою змістів, своєю сутністю, своєю внутрішньої логікою), розробку категорій та методів її дослідження. Прикладна — досліджує питання управління куль­турою, культуроохоронної діяльності та ін. Отже, культурологія вивчає культуру як цілісність, систему, як син­тез знань про сутність і закономірності її існування та розвитку, зна­чення культури для людства, способи її пізнання, а також різні, дуже специфічні сфери культурного життя, зразкові форми і норми (патерони).

Чого навчає культурологія?

Радикальна зміна вітчизняної освітньої парадигми в умовах стрім­кого реформування традиційних освітніх інститутів і усталених спо­собів педагогічної діяльності стимулює інтенсивні процеси формуван­ня принципово нового багатовимірного освітнього простору. Склад­на соціально-культурна ситуація ставить професіонала перед пробле­мою одночасного включення у різні види професійної діяльності у різних культурних спільнотах. Повноцінна самореалізація фахівця за таких умов залежатиме від його здатності виходити за межі вузь­копрофесійної життєдіяльності, вміння проектувати нові її способи і види адекватно до трансформування наявної соціокультурної си­туації. Взаємозв'язок освітніх і соціокультурних процесів актуалі­зує культурологічну освіту студента вищої школи як один з факторів професійної готовності до діяльності в сучасному динамічному світі.

Курс "Культурологія" дає змогу об'єднати розмежовані за сцієнтист-ською традицією мистецтвознавство, літературознавство, релігієзнавство, етику, естетику, всесвітню історію проблемою духовного життя людини і суспільства у різних національних та історичних картинах світу.

Культурологічний метод передбачає осмислення культурної дина­міки людства як поліфонії ціннісно значущих норм буття людської спільноти, способів її життя, смислів і структури картин світу, прин­ципів поведінки людей на відміну від традиційної історії української та зарубіжної культури як історії унікальних творінь культурного генія. У поле зору культурології потрапляє й так звана низька куль­тура, її буденні, субкультурні, маргінальні надбання, що розкривають повсякчасні потреби людини, антропологічні смисли масових проявів.

Культурологія систематизує колосальний матеріал завдяки уста­новці на інтеграцію культурних явищ в історичних і національних картинах світу — як поліфонії арістотелівсько-птолемеївського кос­мосу, коперникансько-галілеївського просторового континууму, ейнштейнівської моделі Всесвіту, природності східного образу буття, духовної екзальтованості християнства, прагматичної етики доби Нового часу та ін.

Предметом культурологічного курсу є смисли, втілені у результа­тах культурної діяльності людства, які складаються в реальному істо­ричному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти. Опанування людської культури можливе лише за умови формування ціннісного ставлення осо­бистості до дійсності.

Водночас досвід осягнення цінностей культури завжди індивіду­альний, вимагає внутрішнього занурення в простір культурних пред­метів і явищ. Останнє передбачає розкриття в культурологічному курсі передусім особистісного виміру культурної історії людства, освоєн­ня культурного циклу буття людини. Центрування культурологіч­ного курсу антропологічною проблематикою є запорукою формуван­ня уявлень Майбутніх фахівців про себе як про суб'єктів культурно-історичного процесу, творців культурних цінностей. Це є принципо­во важливим не тільки для професійного розвитку, а й для здатності адаптуватись до суперечливих умов сучасного буття, протистояти негативним впливам масового середовища, тобто для становлення особистості в її цілісності.

Новітнє суспільство є планетарною цивілізацією, де різні культури взаємно переплетені так, що виживання людини забезпечується збе­реженням рівноваги культурної багатоманітності. Сучасний фахівець повинен бути готовим займатися професійною діяльністю в полікультурному світі, навіть якщо виховувався в певному культурному се­редовищі та свідомо поділяє його нормативи й цінності. Ось чому культурологічний курс є полікультурним за своєю суттю, розкриває множинність культурних космосів. Безперечно, національна культура, за допомогою якої людина освоює цінності свого етносу, розвиває національну самосвідомість, здійснює культурну самоідентифікацію, залишається домінантною в культурологічній освіті. Проте лише діалог світових культур уможливлює глибину розуміння особливос­тей національної культури.

У теоретичному розділі навчального посібника розглядаються основні категорії і принципи загальної теорії культури, проблеми її морфології та динаміки, механізми її соціального функціонування, діяльність культурних інститутів, сутність взаємодій культурних картин світу.

Типологія світової культури в навчальному посібнику побудова­на відповідно до принципу полілінійності соціокультурного розвит­ку людства. Територіально-типологічний підхід відображає логіку виникнення та існування ранніх цивілізацій людства і культур так званого осьового часу, історичний поступ яких здійснювався в пер­шу чергу в просторових координатах як своєрідна естафета культурно-цивілізаційних утворень Давнього Єгипту, Межиріччя, Греції, Риму. Послідовно-історичний підхід показує студентам логіку розгортан­ня європейської культури. Еволюція соціально-політичних систем, науки, філософських концепцій, релігійних поглядів, стильових мис­тецьких парадигм від романіки до постмодернізму віддзеркалює цивілізаційний процес європейського світу. Розвиток української культури охоплює період від її джерел до новітніх прагнень інтег­рації у світовий культурний простір. Взаємодія підходів, закладена в навчальному посібнику, дає можливість формувати широку полікуль-турну ерудованість, цілісність світобачення.

Навчальний курс сприятиме відновленню культури в правах при­родної та єдиної основи освіти, забезпеченню введення в освіту куль­турного контексту, а отже стане одним з потужних факторів рефор­мування сучасного освітнього процесу на засадах гуманізації.

Частина 1

Теоретичні аспекти культури

І. КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ КУЛЬТУРИ

1. Методологічні засади розуміння національної культури.

2. Поняття "культура", його сутність.

3. Функції культури.

1. Методологічні засади розуміння культури

Культура українського народу розвивалася не ізольовано від куль­тур інших народів, а перебувала, закономірно, в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, перейма­ючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість і стабільність, здатність сприймати й украї-нізовувати різні культурні впливи. Завдяки цьому українська куль­тура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти ду­ховний генофонд нації в умовах колоніального гніту.

Українська культура століттями розвивалась в лоні литовської, польської, російської. Тому вона оцінювалась окремими дослідника­ми як похідна та "провінційна". На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної націо­нальної політики в галузі культури. В умовах колоніальної залеж­ності сковувався творчий дух і самобутність нації, гальмувались або ставали неможливими культурні процеси.

Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до ново­го суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культу­рологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Все це зумовило зростання інтересу до історії та проблем

І. КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ КУЛЬТУРИ

української культури, який, на жаль, задовольняється недостатньо, оскільки в науковому плані особливості української культури дослі­джені фрагментарно.

Розкрити сутність і національні особливості української культу­ри можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято назива­ти культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витока­ми вона сягає аж до античного світу. Серед перших дослідників, які користувались терміном "культурологія" при аналізі проблем куль­тури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900—1975 рр.). Цей термін вийшов* за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури і обгрунтована її об'єктивність.

Проблема систематизації культури і розкриття її структури є до­сить складною. Це обумовлено тим, що людство нагромадило вели­чезні матеріальні й духовні цінності, створені в різні епохи різними народами, котрі тепер стали загальнолюдським культурним сплавом. Крім того, культурний процес — це жива людська діяльність, що опи­рається на культурну спадщину сотень поколінь людського роду, які збагатили культуру своїми знаннями, творчістю, новими відкриття­ми, досвідом, навичками і вміннями. Через обмін цінностями куль­тури розкривається зміст культурного прогресу.

Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури. Для цього важливо знайти обгрунтований кри­терій такого поділу. Структурні частини культури в наш час при­йнято виділяти на основі її носіїв. На цій підставі в культурі право­мірно виділяти світову і національну культури. Світова культура — це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синте­зом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економіч­ного життя, традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо.

За конкретними носіями виділяється культура міська і сільська, класова і етнічна, професійна і молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення непрофесійної культури, яку іноді називають народною творчістю. Відомий російський вчений Н.О. Лосський підкреслював, що "національна культура стає відомою в цілому світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній, стають досяг­ненням всього людства". Перш за все світове значення мала культу­ра Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки. Світо­вого звучання поступово набуває й українська культура. Проблема співвідношення національного, інтернаціонального і кла­сового в культурі — актуальна і досить складна проблема сучасності. При розгляді цього питання важливо мати чіткі критерії і об'єктив­но історичний погляд на культуру, позбавлений ідеологізації та полі­тичних пристрастей. Абсолютизація принципу класового підходу, що панувала в СРСР, призвела, як відомо, до перекручень і нівелювання національного у розвитку культури. Протиставлення національного інтернаціональному, загальнолюдському, призводить до самоізоляції культури і в кінцевому підсумку до її деградації.

На основі різновидностей людської діяльності сучасна наука ви­діляє дві форми культури: матеріальна і духовна. Зрозуміло, що цей поділ доволі умовний, оскільки в реальному житті ці форми культу­ри взаємопов'язані.

До матеріальної культури належать такі її різновиди: здобутки праці й матеріального виробництва; культура побуту; культура ре­гіону і місця проживання; особиста культура; фізична культура. Ма­теріальна культура не рівнозначна матеріальному виробництву. Вона характеризує матеріальну діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток особи і створення умов для реалізації творчих здібнос­тей та обдарувань людини.

Духовна культура утворює досить складну систему, що включає пізнавальну культуру (науку, освіту, філософію), моральну, художню, правову, педагогічну та релігійну культури.

На думку багатьох фахівців, існує чимало різновидів культури, які відносяться і до матеріальної, і до духовної сфери. Вони по вер­тикалі пронизують всю систему духовної культури. До таких різ­новидів відносять політичну, економічну, екологічну та естетичну культури.

Можливе виділення інших елементів культури. За ознакою акту­альності можна вирізнити сферу культури, що є найбільш популяр­ною і має масове поширення. Кожна епоха створює притаманну їй актуальну культуру. Це підтверджується наявністю моди не лише в одязі, але й щодо культури. Актуальність культури — це безпосе­редній, живий процес, в якому щось народжується, набирає сили, роз­квітає, а потім завмирає чи зникає взагалі.

Деякі вчені в структуру культури включають субстанціональні і функціональні елементи, що характеризують сутність культури. Так, згаданий американський вчений Л. Уайт у структурі культури ви­діляє три підсистеми: технологічну, до якої належать знаряддя праці і техніка їх використання (знаряддя праці, сировина, технологія ви­робництва, засоби нападу і захисту); соціальну, яка включає стосун­ки між людьми і відповідні типи поведінки (економічна, політична, моральна, військова і професійна культури); ідеологічну, до якої вхо­дять знання, ідеї, філософія, наука, художня культура, міфологія, зви­чаї і традиції, релігія. Визначальною, на думку вченого, є технологіч­на система, оскільки від неї залежить вся життєдіяльність людей.

Відомий російський культуролог Л.Н. Коган виділяє два блоки в системі культури: субстанціональний і функціональний. Субстан­ціональний блок включає цінності культури, тобто речі і твори, що опредмечують культуру даної епохи, а також норми культури і вимоги, які пред'являються до кожного члена суспільства. Сюди ж входять норми права, моралі, релігії, норми повсякденної поведінки та спілку­вання людей (етикет). Лише неухильне виконання названих норм і вимог дає право людині претендувати на звання культурної. Субстан­ціональний блок складає основу культури.

До функціонального блоку входять традиції, обряди, звичаї, різні заборони (табу), що забезпечують функціонування культури. Ці за­соби не узаконені правовими нормами і в народній культурі вважа­лися головними. З появою професійної культури виникають спеці­альні інститути, що забезпечують відтворення, збереження, передачу і споживання культури. Вказані блоки культури взаємозв'язані між собою.

Отже, структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворю­ючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура — це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське "Я".

Невипадково тепер культурологи ведуть мову про "культурне поле" людської діяльності. В історичному аспекті це поле формується штуч­но і певною мірою виступає як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. У такому розумінні культура виконує функцію середньої ланки в системі взаємозв'язків "людина — природа", тобто утворюється система "природа — культура — людина". Такий зв'язок є істотним, оскільки через нього опосередко­вано виражається єдність природи і людини.

Методологічні засади дозволяють розкрити сутність та особливості національної культури. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких — географічні, господарські, побу­тові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпе­чують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтег­рують культуру нації у світову культурну співдружність. У струк­турі національної культури виділяються такі складові, як матеріальна, побутова, політична і правова культура, як наука, освіта й філософія. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характе­ризує інтегральні моменти національного життя, які складають ос­нову нації і забезпечують подальший національно-культурний про­цес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, худож­ня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності. Сучасна теорія культури виходить з широкого розуміння націо­нальної культури як певної сторони життєдіяльності суспільства в усіх її сферах — не тільки в духовному, але й у матеріальному ви­робництві, суспільно-політичній діяльності, побуті. Культура з цієї точки зору виступає як процес розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву в усіх сферах, а разом з тим як система матеріаль­них і духовних цінностей, створених людьми й застосованих в їх діяль­ності, норм її регулювання, способів організації поведінки та спілку­вання людей.

Досліджуючи конкретний зміст цієї системи, обумовлений тим чи іншим способом матеріального виробництва, теорія культури вияв­ляє її елементи, взаємозв'язок між ними, співвідношення загально­людського і конкретно-історичного, національного й інтернаціональ­ного у кожному з цих елементів. Вона з'ясовує, якою мірою куль­турний рівень індивідів відповідає духовному багатству суспільства, наскільки повно втілюються духовні цінності, нагромаджені суспіль­ством.

Поступальний розвиток людства вимагає, з одного боку, глибоко­го освоєння культурної спадщини, розширення обміну неосяжними культурними цінностями між народами, а з іншого — вміння вийти за межі звичних, підтримуваних консервативною силою традиції, але вже застарілих уявлень. У вирішенні цих проблем помітну роль відіграють знання й адекватне сучасності розуміння історії світової і національної культури.

Динаміка культурних цінностей розкривається у процесі зістав­лення їх у минулому й сучасності. Глибина соціального запиту на взаємопроникнення історичних часів настільки велика, що усталена формула "минуле-сучасному" легко трансформується. Саме оберта­ючись у такій ціннісній двоєрідності, сучасна людина відшукує свої "горизонти пам'яті", свою доріжку від суті до сутності.

Відомо, що в історії нерідко виникає мода на старовину. Однак сьогоднішній поворот до цінностей культури минулого аж ніяк не данина моді, а симптом глибоких соціальних перемін, що відбуваються у світі. Спостерігаємо критичний момент історико-культурного роз­витку, оскільки вже не окремі країни, а людство загалом почуваєть­ся на краю атомної безодні та екологічної катастрофи. У таких умо­вах неминуче зростає вселюдська потреба пильно вдивитися в мину­ле, щоб спроектувати його досвід на сучасне та майбутнє.

Реалії світу, що склалися нині, привели до зламу в свідомості людини. її погляди розширилися до турботи про долю всього люд­ства. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації на соціально-культурні ідеали та мож­ливості їх реалізації в аспекті розширення міжнародних зв'язків. Значні соціокультурні зміни, що стосуються практично всіх аспектів громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою ставлять питання про міжнародну взаємодію, її роль в еволюції ет­нічних культур та розвиткові загальносвітової культури.

Культурологія досліджує закономірності культурно-історичного процесу й особливості національної культури з допомогою наукових понять, категорій. Органічний зв'язок культурології з іншими гума­нітарними науками виявляється, зокрема, у тому, що вона викорис­товує ряд категорій, вироблених цими науками. Зрозуміло, що куль­турологія не може розвиватись без таких категорій, що давно увійшли до наукового обігу, як "культура", "творча діяльність", "мистецтво" і т. ін. Але, запозичуючи ці категорії у філософії, психології та реш­ти гуманітарних наук, теорія й історія культури розглядає їх через призму власного предмета. Водночас вона розробляє ряд специфічних категорій: "суб'єкт культури", "культурні цінності", "культурна само­бутність", "культурний прогрес", "національна культура" тощо. Пред­метом культурології є вивчення історії і сутності культури, законо­мірностей її розвитку в різноманітних виявах.