Міністерство освіти і науки України

Херсонський політехнічний коледж

Одеського національного політехнічного університету

Самостійна робота № 3

Херсон – 2011

Тема: КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

У цій самостійній необхідно розкрити питання:

1. Поняття „цивілізація”. Провідні концепції співвідношення цивілізації та культури.

2. Різноманітність цивілізацій.

3. Цивілізації в сучасному світі. Основні риси техногенної цивілізації.

Відповісти на запитання:

1. Дайте визначення культури.

2. Як можна пояснити сутність культури? Ваше власне трактування цього поняття.

3. Дати визначення поняття «цивілізація»

4. Основні раси і цивілізації.

5. Характеристика первісного культурного комплексу.

6. “Культурна єдність” людини і природи.

Творче завдання:

1. Скласти таблицю (Див. табл. №1. Культура і цивілізація).

Теми рефератів

1. Діалектика прогресу культури та цивілізації.

2. Суперечності розвитку культури та цивілізації.

Рекомендована література

1. Диалектика деятельности и культуры. — К., 1983.

2. Злобин Н. С. Культура и общественный прогресс. — М., 1980.

3. Картман Л. Е. История культуры стран Европы и Америки 1870—1917. — М., 1987. — С. 12—30.

4. Культура и развитие человека. — К., 1989.

5. Культорология. ХХ век. Энциклопедия. — СПб., 1998. — Т. 1.—2.

6. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука. — М., 1983.

7. Межуев В. М. Культура и история. — М., 1977.

8. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій: Навч. посібник / За ред. А. К. Бичко та ін. — К., 1993.

9. Тойнби А. Дж. Постижение истории. — М., 1991.

10. Чавчавадзе Н. Культура и ценности. — Тбилиси, 1984.

11. Швейцер А. Упадок и возрождение культуры. — М., 1993.

Культура і цивілізації План

1.Поняття „цивілізація”. Провідні концепції співвідношення цивілізації та культури.

2. Різноманітність цивілізацій.

3.Цивілізації в сучасному світі. Основні риси техногенної цивілізації.

1. Поняття „цивілізація”

Поняття „цивілізація”, як і поняття „культура”, має дуже багато значень, бо відображує дуже складне і різноманітне явище. Єдиного тлумачення змісту цього поняття поки що немає в усій світовій культурології. Та накопичені певні доробки, творчі підходи до визначення цивілізації в працях багатьох мислителів дають можливість аналізу і синтезу цього складного поняття.

Дуже часто поняття „цивілізація” і „культура” вживаються як тотожні, співпадаючі поняття. В зв‘язку з цим як синоніми тлумачаться поняття „культурна людина” і „цивілізована людина”. Але культура і цивілізація – різні поняття. Хоча вони і мають між собою багато спільного, відмінності між ними досить суттєві. Само поняття „цивілізація” виникло значно пізніше, ніж поняття „культура”. Вперше термін „культура” вживається в трактаті видатного давньоримського філософа і політичного діяча Цицерона в 45 році до нового часу. А термін „цивілізація” з‘являється лише в ХУШ сторіччі. Одні дослідники вважають автором цього терміну шотландського філософа А.Фергюссона, який поділив історію людства на три основні епохи – дикості, варварства і цивілізації. Цивілізація вважається останньою і вищою стадією суспільного розвитку. Є підстави приписувати авторство терміну французькому економісту В.Мірабо, який в роботі „Друг людей” (1756) намагається визначити цивілізацію як сукупність заснованих на моралі і знаннях певних правил людського співжиття, які дають суспільству основи і форми доброчесності.

За іншою версією, термін „цивілізація” ввів в науковий обіг французький філософ-просвітитель П.Гольбах (від лат. civilis – громадський, державний ), який тлумачив цивілізацію як високорозвинене суспільство, засноване на засадах розуму, справедливості, свободи віровчень. П.Гольбах досліджує співвідношення цивілізації і культури, підкреслюючи значущість розвитку духовної культури для поступу цивілізації. Послідовником поглядів П.Гольбаха став французький історик Ф.Гізо, який в роботі „Історія цивілізації у Франції” (1864), ввів поняття „локальна цивілізація” як стан розвитку матеріальних і духовних надбань окремих народів. Взаємодія „локальних цивілізацій” призводить до прогресу людства в цілому. В основі розвитку цивілізації лежить певне співвідношення соціальних явищ, що знаходяться поза людиною, і інтелектуальних явищ, що визначаються внутрішнім, духовним світом людини.

Наприкінці ХІХ ст. багато дослідників поділяють погляди французьких просвітителів на цивілізацію та її співвідношення із культурою, додаючи нові варіанти пояснень розвитку цивілізації як культурно-історичного процесу, в ході якого людство підіймається від природного до громадянського стану, де перемагає освіта, наука, справедливість.

Але в ХХ ст. війни, загострення економічних і політичних кризових явищ, ядерна загроза існуванню людства, поява „цивілізованого безкультур‘я” викликали гостру критику сучасної цивілізації і перегляд концепцій співвідношення цивілізації і культури. В роботах багатьох мислителів – Освальда Шпенглера, Миколи Бердяєва, Хосе Ортега- і Гассета, Герберта Маркузе і ін. – цивілізація гостро протиставляється культурі і розглядається як омертвіння і занепад культури.

Можна виділити основні підходи до визначення співвідношення культури і цивілізації в розмаїтті сучасних культурологічних концепцій.

Перший підхід, коли поняття „культура” і „цивілізація” вважають синонімами. Російський історик М.Я.Данилевський, англійський історик і культуролог А.Тойнбі вважають, що між культурою і цивілізацією відсутні суттєві відмінності. Цивілізація – це певна фаза розвитку культури, одна без одної вони не існують, бо разом створюють певний культурно-історичний тип.

Другий підхід, коли культура і цивілізація визнаються різними поняттями, такими, що мають як суттєві спільні ознаки, так і суттєві відмінності. Такий підхід викладено в роботах французького історика Ф Броделя, який розглядає цивілізацію як базу культури; німецького філософа К.Ясперса з його концепцією „осьового часу” між 800 і 200 роками до н.е., коли утворилась ідеальна вісь, навколо якої обертається з тієї пори розвиток культури і цивілізації шляхом діалогу Заходу і Сходу; американського соціолога і культуролога П.Сорокіна, який пов‘язує існування різних типів культури із різними стадіями цивілізаційного розвитку суспільства.

Третій підхід гостро протиставляє культуру і цивілізацію. Відомий німецький культуролог О.Шпенглер в роботі „Занепад Європи”(1918 ) розглядає культуру як живий організм, який в процесі свого розвитку спонукає до творчості, до формування неповторних, індивідуальних духовних ознак людини. Цивілізація ж , за Шпенглером, це занепад і смерть культури, бо цивілізація потурає духовні ідеали, нівелює і знищує людей, перетворюючи їх в додаток до бездушної техніки. М.Бердяєв визначає цивілізацію як смерть духу культури. Культуру він вважає символічною, а не реалістичною, одначе „динамічний рух усередині культури з її кристалізованими формами невідворотно тягне до виходу за межі культури, до життя, до практики, до сили. На цих шляхах відбувається перехід культури до цивілізації, ... цивілізація намагається здійснити життя, реалізуючи... культ життя поза його сенсу,... підміняючи мету життя засобами життя, знаряддями життя” ( Див. Бердяев Н.А. Смысл истории. Опыт философии человеческой судьбы.).

Досліджуючи реалії початку ХХ сторіччя, О.Шпенглер, М.Бердяєв, Х.Ортега- і- Гассет попереджають про явище „цивілізованого безкультур‘я”, яке може стати глобальною загрозою людства.

Як бачимо, в культурології існує неабияке розмаїття думок щодо визначення сутності понять „цивілізація” і „культура” та множина варіантів їхнього співвідношення.

Що ж таке цивілізація?

Цивілізація молодша за культуру. Цивілізація виникла внаслідок неолітичної революції, коли вдосконалення знарядь праці призвело до переходу від привласнюючого господарства – збирання і мисливства до виробляючого – землеробства та скотарства. Цивілізація – це певний стан суспільства, який виникає внаслідок розвитку його культури. Цивілізація – це об‘єктивована культура, тобто культура, що втілена в її зовнішніх формах – в матеріальних предметах, формах діяльності і поведінки людей, соціальних інститутах. Цивілізоване суспільство – це суспільство, що накопичило в ході своєї історії значні матеріальні і духовні надбання. Більшість культурологів співвідносить цивілізацію із матеріальним, предметним тілом суспільства, в той час як культура вважається мозком, духовним начинням суспільства.

Культура і цивілізація відносно самостійні, але пов‘язані одне з одним явища – культура проростає цивілізацією, а цивілізація впливає на культуру. Основні відмінності культури і цивілізації можна визначити наступним чином:

• культура є внутрішнім духовним змістом цивілізації, а цивілізація – зовнішньою матеріальною формою культури;

• культура насамперед задовольняє духовні потреби суспільства, в той час як цивілізація забезпечує формування і задоволення матеріальних потреб, створює умови для життєзабезпечення населення;

• культура піднімається над практичними потребами людей, вона скерована на становлення моральних, релігійних, естетичних ідеалів і мотивацій до дій, які не мають практичного призначення. Цивілізація ж скерована на практичні, корисні результати, які здатні позитивно впливати на збереження, продовження і вдосконалення життя людства;

• культура передбачає національне і індивідуальне розмаїття своїх проявів. Цивілізація, навпаки, інтернаціональна і над-індивідуальна, вона намагається уніфікувати предмети матеріальної культури та технології їхнього виробництва;

• культурні надбання можна засвоїти лише розуміючи їхній сенс, що потребує значних наполегливих, самостійних розумових і вольових зусиль. Для засвоєння набутків цивілізації це необов‘язково, використовувати їх можна механічно, не розуміючи принципів їхнього устрою і змісту технологічних процесів.

• культура, долучаючи до духовних цінностей, сприяє розвитку особистості, її здатності ставити світоглядні проблеми і шукати відповіді на них, і тим самим ускладнює життя людини. Цивілізація, навпаки, полегшує і спрощує життя людини, привчає її до комфортних умов існування, до однакових норм поведінки і мислення.

Відмінності між цивілізацією і культурою є підставою для розрізнення понять „культурна людина” і „цивілізована людина”. Цивілізована людина – це людина, що має „зовнішню культуру”, тобто притримується норм поведінки і спілкування, прийнятих в даному суспільстві, здатна користуватися технічними пристроями. Але якщо дотримання цих норм не стало внутрішньою потребою людини, не можна її вважати дійсно культурною. Культурна людина – та, яка перетворює досягнення людської культури у зміст власного внутрішнього особистісного світу.

Подумайте і спробуйте визначити основні характеристики цивілізованої і культурної людини сьогодення.