«Основи управління персоналом» Храмов в.О., Бовтрук а.П. -к.:мауп,2001-112с

1.3. Розвиток організації

Та організаційної поведінки керівника

Організації є відкритими системами, пов'язаними з навколишнім середовищем. Основні елементи організації — завдання, структура, дійові особи — постійно змінюються. Ці зміни бувають внутріш­нього й зовнішнього характеру. У першому випадку йдеться про появу нових конкурентних структур, переоцінювання цінностей, дефіцит персоналу тощо, у другому — насамперед про певну систему контролю за організацією виконання управлінських рішень, тобто нагляду, перевірки, оцінювання та коригування стану справ на ос­нові прийнятих показників [5, с 284].

Контроль може бути постійний (щоденний), регулярний (щотиж­невий), проміжний (щомісячний) і періодичний (щоквартальний). У межах концептуального розуміння управлінського контролю його класифікують за обсягом (детальний, факторний) або способом регу­лювання ділової поведінки (формалізований, зовнішній, персоналі­зований, внутрішній).

Організовуючи контроль, керівник має враховувати, що з розвит­ком взаємодії персоналу контроль стає більш загальним.

Отже, будь-яка система контролю, як і організація загалом, по­стійно розвивається, намагаючись досягти стабільності і необхідної гнучкості для здійснення змін. Структурні зміни впливають на уп­равління персоналом, на реакцію причетних до цього людей (пози­тивна реакція означає підвищення мотивації, негативна — неприй­няття змін, відмову від роботи).

√ Розвиток організації передбачає залученість її самої та її членів (людей) у безперервний процес навчання, у результаті чого розвива­ються структури та стратегічні підходи, виникають нові ідеї і рішен­ня в системі управління та контролю, що посилює її здатність адап­туватися до нових умов ринку.

Завдання та цілі розвитку організації:

• зміна в моделях організаційної поведінки і позиціях керівників та працівників організації;

• формування гнучких організаційних та комунікаційних струк­тур;

• управління процесом змін;

• створення творчої атмосфери.

Висновки

Отже, ми розглянули масштаби і критерії формування організації. Елементами організації є завдання, люди (виконавці), структура (мережа відносин), яка включає управління.

Мета організації — поділ завдань персоналу на складові, передавання завдань певним носіям (виконавцям) і розвиток системи уп­равління та контролю.

Контрольні питання

1. Елементи організації.

2. За якими критеріями виробниче завдання поділяють на складові?

3. У чому полягає організаційна поведінка персоналу?

4. Системи управління.

5. У яких напрямках має розвиватися поведінка керівника щодо контролю?

6. Організаційна сутність управління персоналом.

7. Що означає поняття "соціокультурний феномен організації управління персоналом"?

3.3. Стилі управління

Як зазначалося, процес управління характеризується відносинами між керівниками та підлеглими. Внутрішня "логіка" виду цих відносин і способу набуття ними конкретних форм, спосіб прийняття рішення і передавання завдань підлеглим називається стилем управління.

Розглядаючи стиль управління, треба враховувати два аспекти. По-перше, керівник може прийняти рішення на користь того чи іншого стилю й тим самим визначити спосіб регулювання своїх відносин з підлеглими. Другий аспект включає індивідуальний аспект процесу управління: стиль проявляється в конкретних ситуаціях, які виникають між керівниками та їх підлеглими. Особистість керівника впливає на стиль управління, або, точніше, на його ставлення до управління. Те саме можна сказати й про роль конкретної ситуації та склад колективу.

За вибором певного стилю управління стоїть конкретний характер людини. Стиль управління визначається також суспільством і залежить від поглядів на те, як необхідно регулювати відносини субор­динації. До незрілої людини, яка принципово не вміє працювати, доцільно застосовувати авторитарний стиль управління. Сучасне розвинене суспільство має демократичний характер, його громадяни беруть участь у державному й корпоративному управлінні. Розвинутий тип людини формується в системі управлінських відносин демок­ратичного суспільства.

Основною віссю управління є авторитет. У цьому зв'язку постає питання про джерело його формування. Вчені та керівники визнають важливу роль авторитету, компетентності й чітких критеріїв прийняття рішень для діяльності організації. Змінюється лише основа, на якій ґрунтується авторитет. Відомі тлумачення поняття ієрархії й авторитету вже застаріли, а тому потребують уточнення. Авторитет не визначається тільки обійманою посадою в ієрархічній структурі, званням, контролюючими повноваженнями та інформаційним монополізмом, а переважно є наслідком впливу кооперативного стилю управління, прагнення до праці, активності, управлінської культури й сили переконання, зумовленої знанням.