Кумулятивні індекси валового внутрішнього продукту, грошової маси та інфляції в Україні*

Показник	1997 р.	1998 р.
1. Індекс ВВП (ІВВП)	1,145	1,258
2. Індекс грошової маси (ІМ)	1,339	1,677
3. Індекс споживчих цін (ІСЦ)	1,100	1,320
4. Індекс обороту грошей (р.1:р.2) (ІО)	0,868	0,748
5. Індекс купівельної спроможності грошової одиниці (1/ ІСЦ)	0,909	0,757

^{________________}

* За одиницю взято показники 1996 року. Розрахунки виконано за Статистичним щорічником України за 1996––1998 рр.

Отже, випереджувальні темпи зростання грошової маси упродовж 1996––1999 рр. в Україні, які становили 167,7 %, призвели до зростання споживчих цін (інфляції) на 32 %, або за коефіцієнтом еластичності приріст грошової маси на 1 % призводив у зазначений період до приросту інфляції на 0,47 %, або на 0,5 % ( ). Одним із доказів такого стану взаємодії товарного і грошового ринків є “відплив грошей” за кордон, їх вилучення з внутрішнього ринку.

Таким чином, можна дійти висновку, що інфляція — суто монетарний феномен, хоча в економічній літературі існують і інші погляди. Головним фактором інфляції, як правило, є дефіцит бюджету, який фінансується за наявних умов шляхом монетизації дефіциту бюджету Національним банком. Бюджетний дефіцит майже завжди дуже важко усунути як із політичних, так і зі структурних причин. Зменшення чи ліквідація дефіциту передбачає зменшення урядових витрат і/або збільшення податків, але обидва ці шляхи політично непопулярні. Крім того, країни з неефективною податковою та корумпованою економічною системами, як правило, характеризуються масовими ухиленнями від податків, значним тіньовим сектором економіки, потужним фінансовим та політичним лобі тощо. Можна з не меншою мірою істини стверджувати і те, що інфляція є фіскальним феноменом, адже незабезпечені гроші — це відбиття поганої фіскальної, а не монетраної політики. Тому таким країнам потрібні досягнення у структурних та фіскальних реформах (ефективна приватизація, обмеження державних витрат і податкового тиску), що може бути наслідком лише продуманої і виваженої макроекономічної політики, яка забезпечить низьку інфляцію, економічне зростання і добробут населення.

І хоч загалом причинно-наслідковий взаємозв’язок між кількістю грошей і сумою цін на товари і послуги встановлено за рівнянням обміну правильно, але, відмовившись від трудової теорії вартості грошей, важко пояснити, що є регулятором ціни товару (послуги) і вартості грошей, бо виходить зачароване коло: ціна визначається кількістю грошей, а кількість грошей — рівнем цін. Не можна зіставляти обсяг грошової маси і суму цін, попередньо не з’ясувавши їхнього вартісного змісту. Грошова одиниця відбиває певну, установлену в економіці кількість витрат праці або відпрацьованого робочого часу (людино-годин). Тому саме коефіцієнт переведення вартості товару (послуги) в одиницях часу в ціну і є регулятором товарного і грошового ринків.

Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

,

або

де W — середній рівень витрат праці на одиницю товару (послуги), людино-год.

Так, згідно з даними Держкомстату України було відпрацьовано робочого часу, наприклад, за 1998 рік 25512,8 млн людино-год, а ВВП = 102593 млн грн. Тоді в середньому в економіці України в 1998 році ціна товару (послуги) відбивала рівень витрат праці на товар у розмірі 0,249 людино-год, або 15 хв (0,249 ´ 60 хв).

Поєднавши рівняння, яке виражає залежність між кількістю грошей і сумою цін товарів, та рівняння, яке виражає залежність між вартістю і ціною товарів, дістанемо:

,

де М — сукупна грошова маса (М3), яка в 1998 році дорівнювала в Україні 15705 млн грн.

Таким чином, між вартістю товарів і послуг в одиницях часу, їхньою ціною і грошима існує прямий постійно діючий причинно-наслідковий взаємозв’язок. Ця єдність чітко виражена лише за однакової вартості грошової одиниці, яка визначається як частка від ділення суми вартості товарів і послуг, виражених в одиницях часу, на суму вартості товарів і послуг, виражених в грошових одиницях:

Отже, на ринку товарів і послуг 1 грн їхньої вартості відбиває середній рівень витрат праці в 0,249 людино-год. (15 хв), що еквівалентно вартості грошової одиниці на ринку грошей за середніми витратами праці в 1,62 людино-год (або 97 хв). Таким чином, вартість грошової одиниці є коефіцієнтом переведення одного подання вартості товару в інше. І лише в такому разі правильним є визначення вартості грошової одиниці діленням суми вартості товарів і послуг, виражених у грошових одиницях (ВВП), на загальну масу грошей (М3). За нашими розрахунками, у 1998 році номінальна вартість грошової одиниці була така:

а реальна, з урахуванням трудової теорії вартості грошей, –– лише 1,62 грн (25512,8 (млн людино-год) : 15705 (млн грн)), тобто, фактичне знецінення вартості грошової одиниці на національному ринку в 1998 році було більш ніж чотириразовим: 6,5 : 1,62 = 4,01 (разу), або штучне збільшення маси грошей призвело до зменшення вартості грошової одиниці в 4 рази і, як наслідок, до підвищення цін (інфляції). Отже, в Україні здійснюється випуск порожніх грошей (емісія), за якими немає прирощеної доданої вартості. Це фальсифікація обмінних процесів на національному ринку товарів і послуг. Тому аналіз розвитку фіктивної вартості грошей має стати важливою складовою статистичних макроекономічних досліджень.

Якщо еталон виміру вартості товару (послуг) один, а кількості грошей — інший, не трудовий, то рівняння ΣW·Q = kΣP·Q = ΣМ·О тимчасово порушується й усі три показники втрачають взаємозв’язок, що призводить до протиставлення трудової теорії вартості та грошей монетаристській і фіксується лише єдність між кількістю грошей та цінами, що саме й простежується в економіці України на прикладі розрахунків за 1998 рік:

Тобто, грошова маса М3 15705 млн грн становить лише 61,5 % вартості товарів і послуг в одиницях часу і у грошовому виразі. Порушення рівноваги на національному ринку внаслідок різних еталонів виміру вартості товарів (послуг) і вартості грошей призвело до того, що в 1998 році на 38,5 % національний ринок не був забезпечений грошима.

Коефіцієнт переведення вартості товару (послуги) в одиницях часу в ціну є постійно змінюваною величиною і залежить від кількості грошей в обігу, співвідношення попиту і пропозиції грошей. Тому за умови, що сума цін товарів і послуг та грошова маса кількісно збігаються, коефіцієнт (k) вартості грошової одиниці буде дорівнювати одиниці. І лише тоді, коли ΣМ·О > ΣP·Q, маємо k < 1. І, навпаки, якщо ΣМ·О < ΣP·Q, то k > 1, що й простежується за нашими розрахунками, де k=1,62, так як грошова маса М3 менше ВВП згідно коефіцієнту переведення вартості товару (послуги) в одиницях часу в ціну:

.

Спроба підвищити вартість грошової одиниці, зменшуючи кількість грошей в обігу, призводить до порушення єдності товарного і грошового обігу. За умов, коли ціна відбиває рівень витрат праці, можна уникнути інфляційних процесів, бо інфляція — наслідок порушення дії закону єдності товарного і грошового обігу.

Але оскільки справжнім багатством суспільства є вироблені кінцеві товари та послуги, а не випущені в обіг гроші, то завдяки єдності товарного і грошового обігу через певний час між ними знову встановлюється рівність, але вже на основі нової, зміненої вартості грошової одиниці в одиницях відпрацьованого робочого часу.

Ціна і маса грошей — похідні величини, які змінюються залежно від еталону вимірювання вартості товарів в одиницях витраченого часу. Штучне збільшення маси грошей призводить до зменшення вартості грошової одиниці і підвищення цін. І, навпаки, у разі штучного підвищення цін вартість товарів і послуг вимірюється меншою вартістю грошової одиниці. Таке підвищення цін потребує штучного збільшення грошової маси. У першому випадку причиною інфляції є емісія грошей, а зростання цін — її наслідок. У другому випадку, навпаки, причиною інфляції є підвищення цін, а емісія грошей — наслідок інфляції. І лише органічна єдність між вартістю, ціною і масою грошей забезпечує стабільність грошової одиниці.