Розділ І

Методологічні основи статистики ринку товарів І послуг

• Поняття ринку, його критерії та види.

• Класифікація товарів і послуг.

• Штрихове кодування товарів.

• Характеристика учасників ринку та їхніх економічних операцій.

• Методичні принципи взаємодії ринкових цін, податків та субсидій.

• Система індикаторів для статистичного моніторингу внутрішнього ринку.

1.1. Поняття ринку, його критерії та види

Поняття ринку аж ніяк не просте. Визначення ринку залежить від сфери його застосування. Як показали численні дискусії фахівців про визначення ступеня монопольної влади в окремих галузях, простого рецепта для визначення ринку не існує. Але все ж таки було запропоновано кілька корисних, хоча й недосконалих критеріїв. Один із них базується на тому, що спочатку вивчається окремий індивідуальний товар, а далі послідовно розглядаються його замінники (товари — субститути), замінники цих замінників і т. д. Так триває доти, доки в утворюваному ланцюжку не буде виявлено значного розриву, який може характеризуватись високою еластичністю попиту. Саме такі розриви визначають межі ринку товару, що вивчається. Отже, локальним ринком можна назвати групу товарів, які є замінниками один одного.

Іншим критерієм для визначення межі ринку товарів є наявність високої кореляції цін на товари. Річ у тім, що товари, які належать до одного й того самого ринку, мають властивість майже однаково щодо цін реагувати на зміну витрат для їх виробництва і, відповідно, на зміну попиту. Тому ціни на товари одного ринку мають сильно корелювати. Отже, висока кореляція цін є необхідною умовою належності товару до одного й того самого ринку.

В економіці будь-якого типу постають два фундаментальні запитання: «Хто що виробляє?» та «Хто скільки отримує?». У ринковій системі, яка ґрунтується на добровільному та взаємовигідному обміні, ці запитання нерозривно пов’язані між собою.

Запитання «Хто що виробляє?» можна, у свою чергу, поділити на дві частини: а) суспільний попит на виробництво будь-яких товарів і послуг; б) пропозиція з боку тих членів суспільства, які мають намір ці товари й послуги виробляти. Співвідношення між потрібною кількістю товарів і послуг та запитуваними цінами визначає потребу у праці, у витратах робочого часу. При цьому найважливішим є не факт взаємозв’язаності рівня оплати праці та пропозиції товарів і послуг, а той факт, що зі зміною рівня оплати праці змінюється пропозиція. Саме ці зміни визначають регулювальний механізм ринкової системи, у результаті дії якого задовольняються водночас потреби і споживачів, і виробників.

Запитання «Хто скільки отримує?» також можна поділити на дві частини: а) попит на ресурси з боку членів суспільства; б) пропозиція ресурсів. Тобто, з погляду попиту можна споживачів подати як таких, у кого є попит на дохід, а ринок розглядати як постачальника доходу. І, звичайно, розподіл доходу є результатом розподілу попиту на дохід. Попит на дохід у будь-якій економіці залежить від творчих природних здібностей людини.

Але вільний взаємовигідний обмін не в змозі впоратися з такими загальними суспільними проблемами, як забруднення навколишнього середовища, національна оборона і т. ін. Тому для розв’язання цих питань у ринковій економіці введено право на власність, захист споживача, функціонують державні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

Вважається, що результативність окремих ринків залежить від поведінки продавців та покупців (цінова політика, витрати на наукові дослідження і розробку товару та пов’язаних з ним послуг, інвестиції та ін.). Поведінка, у свою чергу, залежить від структури відповідного ринку, яка характеризується кількістю та розподілом продавців і покупців. На структуру ринку впливає багато базових умов (наявність матеріально-технічної бази, розміщення та власність на основні види сировини; характер технології; доступність товарів-замінників; податкова система і т. ін.). У результаті статистичне вивчення ринку ґрунтується на парадигмі «базові умови — структура — поведінка — результат» як для виробників, так і для споживачів, тобто для всіх учасників ринку.

Отже, ринок є формою взаємовідносин між окремими учасниками, що самостійно функціонують, –– продавцями та покупцями (рис. 1.1).

Тобто, ринок — це сфера обміну товарів та послуг на гроші і грошей — на товари та послуги. Грошові доходи учасників ринку витрачаються, як правило, не повністю: частина їх іде на нагромадження капіталу для виробництва та на заощадження.

Рис.1.1. Загальна схема ринку

Ринкова модель економіки містить три головні категорії — пропозицію, попит і ціну. Блок виробників (див. рис.1.1) — це пропозиція, а блок споживачів — попит, взаємовідносини яких врівноважуються ринковими цінами. Поруч із цими категоріями існує конкуренція, сутність якої полягає у свободі вибору економічних рішень учасниками ринкових відносин в умовах суперництва за максимізацію вигоди: для продавців — прибутку, для покупців — споживчої корисності.

Важливу роль у статистичному аналізі має правильний вибір об’єкта дослідження, у зв’язку з чим необхідно орієнтуватися в класифікації ринків (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Види ринків

Групувальна ознака	Вид ринку
1.Національні кордони	Внутрішній; зовнішній (міжнародний); світовий
2.Об’єкт обміну	Ринок товарів; ринок послуг(ринкові та неринкові послуги); ринок капіталу;ринок робочої сили
3.Галузева належність товару	Ринок автомобілів, ринок чорних металів, ринок зерна і т. д.
4.Характер торговельних взаємовідносин	Вільний; замкнутий; регульований
5.Співвідношення попиту і пропозиції	Ринок продавця (пропозиція менша за попит або динаміка товарних запасів нижча за динаміку товарообороту); ринок покупця (пропозиція більша за попит або динаміка товарних запасів випереджає динаміку товарообороту)
6. Функціональне призначення товару	Ринок споживчих товарів; ринок сировинних (проміжних) товарів; ринок капітальних (інвестиційних) товарів

Загальний товарний ринок складається з локальних ринків окремих товарів та послуг. Ці субринки, становлячи єдину систему відносин купівлі-продажу, утворюють національний для всієї країни товарний ринок.

Ринки і, відповідно, субринки залежно від типу покупця поділяються на оптовий ринок, де покупцями є виробники та місцеві споживачі; біржовий ринок товарів, який виступає не тільки як посередник між продавцем і покупцем, але і як інструмент формування і прогнозування ринкових цін; торговельно-посередницький ринок, де покупцями є торговельні підприємства, що придбавають товар для подальшого продажу (дистриб’ютори різного типу); роздрібний споживчий ринок, де покупцями виступають кінцеві споживачі, що придбавають товар для особистого споживання і для домашнього господарства.

Ринки являють собою інститути, які існують для полегшення обміну, тобто вони існують для скорочення витрат з трансакцій обміну. Створення ринків є справою підприємців.

Роль держави у формуванні і розвитку товарних ринків зводиться до здійснення необхідних заходів із законодавчого і нормативного регулювання, спрямованих на забезпечення дотримання усіма учасниками ринку економічного правопорядку і захисту їхніх економічних прав і свобод, а також інтересів суспільства та держави. Головна мета державної політики у сфері товарних ринків — це підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників і водночас розвиток конкуренції на внутрішньому ринку.

Статистика має відбити стан ринку, охарактеризувати його структуру та динаміку, оцінити його коливання, виявити вплив факторів, що діють на ринку, задовольнити потреби користувачів різних рівнів у високоякісній інформації.

Аналіз ринку складається з вивчення:

• товару, його здатності задовольнити наявні і перспективні потреби споживачів, конкурентоспроможності, відповідності законодавчим нормам і правилам;

• безпосередньо ринку, його географічного положення, сегментації, місткості ринку, його товарної і фірмової структури, кон’юнктури, тенденцій розвитку тощо;

• споживачів –– як наявних, так і потенційних, їх сегментації, потреби, ступеня їх задоволення, впливу на них факторів;

• конкурентів, їх складу і оцінки результатів діяльності.

1.2. Класифікація товарів і послуг

Товари та послуги перебувають у центрі маркетингових досліджень. Товар — це все, що може задовольнити потребу людини чи суспільства і пропонується ринку для обміну з метою придбання, використання, споживання або привернення уваги. Споживчі властивості товарів можна поділити на три класи:

1. властивості, які задовольняють матеріальні потреби (наприклад, харчування, одяг, житло);

2. властивості, які задовольняють нематеріальні, духовні потреби (наприклад, мистецтво, книги та ін.);

3. властивості, які забезпечують задоволення потреб у часі (надійність, гарантійне обслуговування та ін.).

Товар — це уречевлений результат праці, який може бути відокремлений від виробника зі зміною прав власності на цей товар. Тому Держкомстат України веде облік руху товарів за різними каналами реалізації: заготівельні підприємства; оптові, торговельні та торговельно-посередницькі підприємства; населення (а також видача товарів у рахунок оплати праці); ринки (продовольчі, непродовольчі, змішані); бартер; біржі, експорт. Варто зазначити, що згідно із законодавчими актами в рахунок оплати праці не дозволяється реалізувати населенню продукцію військового призначення, нафту та нафтопродукти, будівельні матеріали, лісоматеріали, алкогольні напої, тютюнові вироби, вовну (сировину), шкіру та шкірсировину, лікарські рослини, продукцію бджільництва (крім меду), племінне поголів’я тварин тощо.

Послуга — це корисний ефект праці, який не уречевлений і на відміну від товару не може бути відокремленим від виробника, не може нагромаджуватись у товарних запасах. У зв’язку з цим ринкова кон’юнктура послуг не відчуває тиску товарних запасів, оскільки процес виробництва послуг збігається з одночасним їх споживанням.

Покупець, купуючи товар, придбаває і всі ті послуги (допродажні або післяпродажні), які йому надаються, тобто послуга, як правило, йде за товаром. При цьому послуги задовольняють потреби особисті, колективні та суспільні.

Продукт за методологією системи національних рахунків (СНР) містить поняття товару та послуги, які відображаються у зведеному національному рахунку товарів і послуг за походженням продуктів: імпортовані вони чи вироблені в даній країні.

Товари можуть бути класифіковані різними способами залежно від характеру їх використання. Наприклад, електромотор, можна класифікувати як:

• експорт, якщо його продано суб’єктові іншої країни;

• кінцеве споживання, якщо електромотор використовується домогосподарством для роботи на садовій ділянці;

• проміжне споживання, якщо його було використано для виробництва, наприклад, пральної машини;

• валове нагромадження основного капіталу, якщо його було використано як частину обладнання будівлі;

• зміну запасів оборотних активів, якщо електромотор направлено в запаси або вилучено із запасів.

Що стосується послуг, то, наприклад, на ринку житла виплати роялті трактуються як виробництво послуг або у вигляді проміжного споживання –– в тому разі, коли орендна плата здійснюється як за службове приміщення, або у вигляді кінцевого споживання –– плата за будинок, в якому проживає домогосподарство.

Тому товар залежно від функціонального призначення одночасно може бути споживчим (для кінцевого використання), сировинним (для проміжного споживання або виробничих потреб) та капітальним (інвестиційним) для нагромадження основного капіталу (речового та монетарного).

Окрема товарна одиниця входить до товарного асортименту, група товарів якого тісно пов’язана між собою внаслідок подібності їх функціонування (асортимент текстильних матеріалів, меблі тощо). Сукупність усіх асортиментних груп товарів міститься у статистичній товарній номенклатурі. Сукупність товарних номенклатур утворює класифікацію, використовувану на практиці як державний стандарт.

Товарна номенклатура — це системність опису товарів і присвоєння коду кожній товарній позиції. Залежно від призначення існують такі номенклатури:

• митно-тарифна;

• статистична;

• комбінована митно-статистична.

Більшість країн нині застосовує комбіновану номенклатуру, побудовану на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС).

У теорії класифікацій розрізняють три рівні, на яких створюються статистичні класифікації:

• міжнародний (світовий) рівень, орієнтований на отримання та аналіз статистичної інформації стосовно всіх країн світу;

• багатонаціональний (наприклад, країн Європейського союзу) рівень, орієнтований на отримання та аналіз статистичної інформації про економічні й соціальні процеси сукупності країн певного регіону;

• національний, орієнтований на збір та аналіз статистичної інформації в окремій країні.

У статистичній практиці країн із розвиненою ринковою економікою сьогодні існує ціла низка міжнародних статистичних класифікацій. На світовому рівні (Організація Об’єднаних Націй) застосовуються такі центральні статистичні класифікації:

• Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльності (International Standard Industrial Classification of All Economic Activities — ISIC, Rev. 3) (дод. 1);

• Класифікація основних продуктів (Central Product Classification — CPC, Ver.1.0) (дод. 2);

• Гармонізована система опису та кодування товарів (Harmonized Commodity Description and Coding System — HS);

• Класифікація споживчих товарів та послуг для населення (КСТПН) (Classification of Individual Consumption by Purpose — COICOP). Ця класифікація призначена для спостережень за витратами населення на особисте споживання при обстеженні домашніх господарств та для подальшого розрахунку індексу споживчих цін.

В Європейському союзі нині використовуються такі центральні статистичні класифікації:

• Статистична класифікація економічної діяльності в Європейському співтоваристві (Statistical Classification of Economic Activities in the European Community — NACE, Rev. 1);

• Класифікація продуктів за видами діяльності (Classification of Products According to their Activities — CPA);

• Класифікація основних продуктів для використання в Європейських співтовариствах (Central Products Classification for Use in the European Communities — CPC);

• Класифікація видів промислової продукції Європейського Союзу (Products of the European Community — PRODuction COMminautaire — PRODCOM);

• Комбінована номенклатура (Combined Nomenclature — СN).

Центральними національними статистичними класифікаціями в Україні є такі:

• Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД);

• Державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП);

• Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД).

Держкомстат України розробляє Центральну статистичну класифікацію продукції (ЦСКП), Номенклатуру продукції промисловості (НПП), Номенклатуру продукції будівництва (НПБ).

Центральні статистичні класифікації на міжнародному, багатонаціональному та національному рівнях утворюють систему класифікацій, гармонізованих між собою (рис. 1.2).

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) містить понад 10 тис. найменувань товарних позицій. В Україні публікація про експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється за УКТЗЕД поки що на рівні перших чотирьох кодів (у перспективі — на рівні шести) із десяти (статистичний збірник «Зовнішня торгівля України») (табл. 1.2), але за спеціальним запитом можна отримати інформацію про товар чи послугу на рівні усього десятизначного його коду.

Рис. 1.2. Схема гармонізації світових, європейських і національних класифікацій

Специфіка класифікації товарів на національному рівні в УКТЗЕД відображається у дев’ятому та десятому розрядах коду, які тут не наведено.

УКТЗЕД на рівні шести перших знаків (якщо читати код товару зліва направо) повністю відповідає Гармонізованій системі опису та кодування товарів (HS), а на рівні восьми знаків — Комбінованій номенклатурі Європейського союзу (CN). Відкрита статистична інформація у збірниках –– на рівні четвертого знака, тому для отримання даних про товар за іншими (до десятого) знаками потрібно звертатися на підставі запиту в агентство Держкомстату України (Держстатінформ). У перспективі передбачається впровадження Держкомстатом України Алфавітного класифікатора товарів.

Таблиця 1.2