3.2. Типи економічних систем

Економічне життя кожного суспільства певним чином організоване. Спосіб організації господарського життя суспільства називається економічною системою. Кожна економічна система розрізняється за: 1) способом коорди­нації господарської діяльності людей, фірм і держави; 2) типом власності на економічні ресурси.

Кожна економічна система має розв'язувати три головні економічні питання: ЩО ВИРОБЛЯТИ, ЯК ВИРОБЛЯТИ й ДЛЯ КОГО ВИРОБЛЯТИ. Залежно від того, в який спосіб суспільство вирішує ці питання, формується певний тип економічної системи: традиційна, командна чи ринкова економіка.

Традиційна економічна система

Традиційна економічна система — це спосіб організації економіч­ного життя, за якого всі ресурси перебувають у власності грома­дян (колективу, спільноти) і розподіляються відповідно до давніх традицій

У давнину всі економічні проблеми розв'язувалися саме на підставі тради­цій. Продукти та послуги, що виробля­лися, як правило, не змінювалися десят­ки й сотні років. Сини й онуки виробля­ли те саме, що їхні батьки та діди.

Завдяки існуванню традицій нам ві­домо, як вишивати кольорові візерунки на рушниках і розмальовувати писанки, готувати українські національні страви й виробляти глиняний посуд. У тради­ційній економіці питання "що виробляти" не викликає сумнівів.

Способи обробітку землі, вирощування овочевих культур, при­готування страв — все це може зберігатися незмінним багато років. Традиційні технології змінюються вельми повільно. Такі зміни за­звичай спричинюються суттєвими змінами зовнішніх умов життя людей. За стабільності цих умов традиції господарського життя здатні зберігатися сталими тривалий час. На жаль, технології, залишаю­чись у лабетах традицій, не сприяють збільшенню обсягів продук­ції, позаяк дуже повільно сприймають нові, більш ефективні спосо­би виробництва. Зрештою країни, де панує традиційна економіка, а питання "як виробляти" розв'язується традиційно, довгий час за­

лишаються слаборозвиненими. Типовим прикладом є деякі країни Африки.

Розподіл ресурсів і продукції поміж членами общини, племені, суспільства завжди викликає низку проблем. За якою ознакою роз­поділяти? Хто має отримати краще поле для вирощування пшени­ці, хто перший скористається плугом? Скільки їжі мають отримати діти і скільки — літні люди? Таких питань безліч! У традиційній економічній системі розв'язання питань "для кого" визначається звичаями, релігійними правилами та усталеними нормами життя.

Згодом традиційна економічна система в більшості країн світу втратила ключові позиції в організації життя людей. її складові відійшли на другий план і збереглися у вигляді різноманітних зви­чаїв і традицій, що відіграють другорядне значення в економіці більшості країн.

Командна економіка

За умов командної (планової) економіки головні економічні пи­тання розв'язує певний центральний орган, який спершу визначає, що і скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються всі питання сто­совно того, як виробляти. Центральний орган вирішує також пи­тання "для кого" виробляти.

За умов командної економіки існують досить жорсткі обмежен­ня рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюю­чим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами виробле­них товарів, а також встановлює ціни на них.

Розглянь схему 1, яка характеризує роль уряду в командній еконо­міці. Поміркуй, чи легко скласти детальний план роботи для всіх підприємств і організацій країни та визначити, які товари по­трібні споживачам сьогодні, а які знадобляться наступного року?

Економічна система, за якої головні економічні питання розв'я­зують на підставі рішень центральних органів, називають команд­ною

Головною особливістю командної системи є відсутність у виробни­ків свободи вибору. Так, директор швейної фабрики не міг вибирати постачальника тканини для свого товару, оскільки план "закріплював" за ним конкретного постачальника. Водночас директор ткацької фаб­рики не побоювався, що його продукція залишиться нерозпроданою через низьку якість: адже він знає, що швейна фабрика за планом зо­бов'язана придбати її.

Саме відсутність свободи ви­бору зумовлює відсутність у ви­робників зацікавленості (або сти­мулу) виробляти кращі й дешев­ші товари, збільшуючи їх асорти­мент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб спо­живачів у такій системі перебу­ває на низькому рівні.

Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти

підвищенню загальної ефективності виробництва.