Лекція №5. Психологія особистості.

1. Визначення поняття « особистість» в психології.

2. Психологічна структура особистості.

3. Місце волі та вольових якостей в психологічній структурі особистості.

4. Основні елементи особистісної структури.

В психологічній науці особистість розглядають як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Для розуміння психічної природи особистості варто з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людською істотою. Проте система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність но­вонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.

Термін «людина» вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду – вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Тобто поняття людини вказує на якісну відмінність людей від тварин, на людину – продукт природи, і служить для характеристики всезагальних, притаманних всім людям якостей і особливостей, що знаходить свій вияв у назві «homo sapiens», або «людина розумна». Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак — антропологічних, етнографічних, культурних та ін.

Термін «індивід» вживається у значенні «конкретна людина», одиничний представник людського роду, коли необхідно підкреслити, що йдеться не про все людство загалом і не про будь-яку людину в ньому.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Термін «індивідуальність» означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших, включно з її природними, як фізіологічними, так і психічними, успадкованими і набутими якостями. Тільки індивідуальні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості. Індивідуальність — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Об´єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб´єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зумовлює психічне в людини, визначає її соціальні відносини з іншими людьми.

Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є системою, що у своєму функціонуванні залежить від тих систем організму, які складаються з біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним і фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонування фізіологічних механізмів.

Особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у становленні індивідуальної своєрідності особистості. Проте особистість може усвідомлювати власні слабкі грані і певною мірою компенсувати їх, завдячуючи сильним, наприклад, стримувати афективність, імпульсивність свого темпераменту тощо.

Термін «особистість» служить для характеристики соціального в людині. Якщо «людина» — це перш за все продукт природи, то «особистість» — продукт суспільства. Але було б спрощенням розглядати людину лише як продукт суспільного розвитку. В сучасній психології особистість трактується переважно як суб'єкт суспільних процесів, тобто їх активний діяч і творець.

Особистість – це соціально зумовлена система вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім середовищем. Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона – продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з'являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання.

2. Структура будь-яких складних явищ, а до них, безумовно, відноситься людська особистість, являє собою сукупність, ієрархію і певну взаємодію різних елементів.

У першому наближенні особистість може розглядатися як структурна цілісність біогенних, психогенних і соціогенних компонентів, що дає підстави для виділення біологічної, психологічної та соціальної структур особистості, що вивчаються відповідно біологією, психологією і соціологією.

Синтез системного уявлення про особистість має відповідати ознакам системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складовими елементами, ієрархічної організації елементів, системоутворюючих факторів, вхідних та вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типо-

ве є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує

особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-

вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших лю-

дей. Індивідуальне – це те, що характеризує окрему людину: її фізичні

та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру

тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чоти-

ри підструктури.

Перша підструктура – спрямованість особистості: моральні

якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям

людини.

Друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у

набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивіду-

альні особливості психічних процесів, що формуються протягом со-

ціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-

вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції осо-

бистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й

вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою зале-

жать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.

Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби,

інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – складові

духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії

і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутріш-

нього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Найважливішими психологічними характеристиками особистості є її усталеність, цілісність і активність. Усталеність – це послідовність і прогнозованість поведінки особистості. Цілісність – це існування стійкого зв'язку і тісної взаємодії всіх сторін особистості. Активність – це прагнення особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не тільки пристосовуючись до ситуації, але і змінюючи її.

Практично ніхто з дослідників не заперечує проти того, що головним компонентом структури особистості є її спрямованість – система стійких мотивів (домінуючих потреб, інтересів, схильностей, переконань, ідеалів), що визначають поведінку особистості в зовнішніх умовах, які можуть змінюватись.