4. Мистецтво та література римлян.

Провідним мистецтвом Ста­родавнього Риму була монументальна архітектура.

Римляни культивували віддавна круглий храм (ротонда), дуже архаїчний тип культової споруди. З винаходом бетону вони навчилися зводити великий стаціонарний купол, якого не знали ні греки, ні інші народи давнини. Яскравим прикладом купольної споруди може служити величний Пантеон — храм усіх богів.

Пантеон, що вважається шедевром римської архітектури, побудований Аполло-дором з Дамаска (II ст. н.е.). Храм являє собою гігантський циліндр, покритий куполом, в центрі якого містився великий круглий отвір, через який проникало світло. Величезний купол, який сприймався як подоба небосхилу, всередині був поділений на чіткі, декоровані прямокутною рамкою, фрагменти, які, воче­видь, мали абстрактно символізувати численність божеств. Той, хто входив до храму, опинявся всередині грандіозного напівсферичного простору, оздоблено­го мармуром. Пантеон є найвизначнішою купольною спорудою і сьогодні.

На відміну від Греції, де храм був головним типом архітектурної споруди, у Римі основним архітектурним типом стають споруди світські, що втілюють ідею могутності Римської держави, а в період імперії — імператора: форуми (площі, де збирався народ), тріумфальні арки, амфітеатри та ін. Видатною ар­хітектурною пам'яткою періоду республіки був Римський форум — центральна площа столиці. Імперська епоха залишила по собі чимало монументальних споруд.

У І ст. н.е. у Римі збудовано розкішний палац — Золотий будинок Нерона. Стеля їдальні у ньому оберталася і була викладена пластинками зі слонової кіст­ки. Під час бенкету стеля розсувалася і звідти сипалися квіти. Стіни кімнат були облицьовані мармуром і так рясно прикрашені позолотою, що палац стали називати «Золотим».

Споруджували й великі цирки, в яких відбувалися на розвагу народові бої гладіаторів, боротьба озброєних людей з дикими звірами й навіть морські бої, коли арену заповнювали водою. Вражає Колізей (в перекладі коло­сальний), величезний овальний цирк, побудований у І ст. н.е. на місці знесеного Золотого будинку Нерона, який займає цілий квартал міста.

Колізей — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, розрахований на 56 тисяч глядачів. Навколо арени, поступово здіймаючись, облицьовані марму­ром, розташовувалися місця для глядачів. Ззовні Колізей являв собою чотири­ярусну споруду. Кожен ярус прикрашали колони: перший — дорійські, другий — іонійські, третій — коринфські. Четвертий ярус був глухою стіною зі спеціаль­ними пристроями, на яких тримався величезний тент, натягнений над усім Колізеєм. В арках перших трьох ярусів стояли статуї. Арки нижнього ярусу були входом до амфітеатру.

До цього часу на колишніх теричріріях Риму функціонують кількаярусні водогони (акведуки), зразок гармонії інженерно-технічної думки та архітектур­ного рішення. До І ст. н.е. належить грандіозний акведук Клавдія, що частково зберігся до нашого часу.

Образотворче мистецтво періоду республіки мало світський характер. У грець­кому мистецтві величезну роль відігравала міфологія, римська ж релігія була бідною на образи, прагматичною, боги уявлялися чимось абстрактним, їх, як пам'ятаємо, спочатку навіть не зображали. Отже, релігії у Римському мистецтві не відводилася така визначальна роль, як у грецькому. Якщо у Греції основними темами мистецтва були історії про богів чи героїв, домінували міфологічні сюже­ти, то в Римі переважав інтерес до історичних подій, причому особливо популяр­ною була воєнна тематика. Характерний архітектурний стиль Риму — тріумфальна арка, пишна брама, яку зводили на честь воєначальника, переможця у війні. Збереглася арка імператора Тита на честь його перемоги над непокірною Юде-єю. Вона прикрашена барельєфами, на яких зображені римські солдати, що несуть трофеї (зокрема, монументальний семисвічник з Єрусалимського храму), полонена юдейська знать тощо. Вся ця грандіозна споруда була задумана як постамент для статуї Тита.

Обов'язковими для римських міст були громадські лазні — терми. Найрозкішніші та найвідомі-ші з них — терми Каракали (III ст. н.е.) — вміщали до 3200 осіб. Це були великі бу­дівлі, в приміщеннях яких зна­ходились басейни, ванни з гаря­чою водою, парильні, зали для занять гімнастикою та ін. Тут були й бібліотеки, галереї для бе­сід та диспутів. Усередині терми вражали багатством архітектури:стіни оздоблені кольоровим мар­муром, підлога — мозаїкою, сте­лі — розписами. У залах терм сто­яли мармурові та бронзові статуї.

Публічною спорудою широ­кого призначення була базиліка, що зазвичай складалася з трьох розділених колонадами приміщень (нефів), центральний неф переважно був трохи ви­щим за інші. У Стародавньому Римі у ви­гляді базилік будували приміщення для суду, торгівлі та ін. Структура базиліки була ви­користана в християнську епоху в церков­ній архітектурі.

Із скульптури найдавнішим твором пе­рших десятиліть республіки є бронзова Капітолійська вовчиця, яку вважали рятівницею Ромула та Рема, згодом вона стала симво­лом Риму. Стиль цієї скульптури ще близь­кий до етруського мистецтва .

У ранньому Римі розвивається і скульптурний портрет, для якого властиве точне відтворення всіх деталей без ідеалізації (на відміну від скульптурних пор­третів Стародавньої Греції).

Скульптура І ст. до н.е. — І ст. н.е. (особливо скульптурний портрет) сильно відрізняється від республіканської. Значно вплинули на становлення скульптурно­го портрету грецькі зразки. Обличчя конкретних осіб мають ознаки ідеальної, класичної вроди, водночас вони зберігають індивідуальні риси: головним завдан­ням скульптора є не прикрашання, а характерність образу. Такий, наприклад, скульптурний бронзовий портрет Брута, суворого, стриманого римлянина, якого тривалий час вважали вбивцею Юлія Цезаря. Таким є мармуровий бюст Цицерона, видатного оратора, який загинув у боротьбі за республіканські права. Цей портрет при всій точності передачі зовніш­ності лисуватого, огрядного літнього чоловіка є водно­час справжнім образом натхненного державного мужа.

Римляни у II ст. н.е. захоплювалися грецьким ми­стецтвом, навчалися у грецьких майстрів. Саме завдя­ки зробленим у цю пору численним копіям з грецьких оригіналів маємо доволі широке уявлення про скульп­туру Стародавньої Греції.

На початку нової ери в скульптурі римлян починає переважати декоративний монументалізм. Він позна­чається навіть у прикладному мистецтві. Звичайні канделябри, столи, консолі тощо набувають величного вигляду, прикрашаються примхливими візерунками, фігурками і т.п..

У цю пору сягає розквіту римський живопис. Будинки багатих римлян прикрашають стінні розписи. І тут не обходиться без впливу Стародавньої Греції — улюбленою темою розписів II—І ст. до н.е. були грецькі міфи. Під шаром вулканічного попелу вціліли фрески у м. Помпеї (точніше, у віллах, розташова­них навколо Везувія). На цих фресках зображено численних богів і героїв, жі­ночі містерії на честь божеств та ін.; дійшло до наших часів чимало декоратив­них елементів на зразок намальованих колон, пейзажів, що начебто збільшують простір кімнати, декоративних фонів тощо. В зображеннях дивно поєднуються артистизм та деяка скутість: очевидно, над ними пра­цювали провінційні майстри, що старанно наслідува­ли столичні зразки розпису.

Світове значення має римська література, за­початкована греком Лівієм Андроніком. Її перші оригінальні твори (драматургія Плавтатаін.) є лише безпосереднім наслідуванням грецького літературного мистецтва. Прагнучи наблизитися до грецької, рим­ська література створює яскраві епос і лірику. Харак­терно, іцо лірика у Римі виникає не після епосу, як у Греції, а паралельно з ним: римляни Заховують грецький досвід.

Сильним і оригінальним ліриком був Катулл (І ст. до н.е.), в поезії якого відбилося становлен­ня індивідуальності римлянина нової епохи, що зо­середжений виключно на житті душі, світі влас­них непростих почуттів:

В серці кохання і ненависть. «Чому?» — ти спитаєш. — «Не знаю.

Та відчуваю в собі біль цей і мучусь, терплю».

(Переклад М.3ерова)

Особливо підноситься римська література у «зо­лотий вік», в епоху Августа (І ст. до н.е. -1 ст. н.е.).

Намагається буквально «продовжити» Гомера й створити римський епос Вергілій. Його поема «Ене-їла» С названа так за іменем головного героя — Енея,троянського царевича, іцо після падіння Іліону опиняється, за версією поета, в Лаціумі), покликана зобразити історію Римської держави та водночас просла­вити імператора Августа, родовід якого поет зводить до богів. Віргілій вдається до шокуючого стилю, широко використовує міфологічну традицію.

Споконвічні ідеали римського народу втілив поет Горацій, шо оспівував тихе сільське життя у циклах поезій «Георгіки» та «Буколіки». В його творах начебто оживає світовідчуття римського селянина-язичника, шо живе в гармонії з природою, яку боготворить в образах «менших богів»:

ДО ФАВНА

Фавне, коханче німф прудких і полохливих, На сонячних моїх і благодатних нивах Ретельно наглядай годованців брикливих, Останній пл,г9 моїх отар.

Бо ж обертає рік свої чотири зміни — І жертва в честь тобі приноситься цапина, Бенері приязні, у кубки ллються вина, І дише ладаном вівтар...

(Переклад М.Зерова)

Варто згадати про третього великого поета епохи Августа — Овідія та його легковажно-життєрадісну поему «Мистецтво кохання», за яку автора було ви­слано з Риму. Овідій виявляв цікавість і до фундаментальних речей. Його поема «Метаморфози» була написана за грецькими міфами про перевтілення богів і сьогодні є цінним джерелом знань з античної міфології.

Надзвичайної сили та виразності набула римська сатира, породжена духом громадянського, публічного життя (Персій, Ювенал, Марціал та ін.). Вона була політичною й побутовою, але неодмінно таврувала людську порочність з точки зору морального ідеалу:

Геллія на самоті не оплакує батька ніколи:

Прийде хто-небудь чужий — так і зайдеться плачем. Тепліє, той не смуткує, хто слави на тім заживає, Тужить правдиво, чий сум свідків для себе не жде.

(Переклад М.Зерова)

Окрім художньої літератури (зазвичай віршованої), у Римі розвивалася й багата риторична література — починаючи з творів ораторських — політич­них та судових промов, тобто з риторики як мистецтва красномовства взагалі, й закінчуючи утилітарними жанрами на зразок історичної прози. Наприклад, Плутарх в своїх «Паралельних життєписах» дає порівняльні біографії грецьких і римських історичних діячів, намагаючись виявити ідеальні риси державного мужа. Згадуються імена Тацита, Плінія Та ін. «Римська історія від заснування міста», написана Тітом Лівієм, має на меті відтворити традиційну римську доб­лесть, патріотизм і благочестивість, які, на думку автора, піднесли рейтинг мале­нького міста до статусу володаря світу. В історичній прозі звучить гімн могутно­сті імператора та імперії.

Риторика, започаткована ще в Стародавній Греції, набула у римлян харак­теру філософської дисципліни, «мудрості» як такої; ритор користувався такою пошаною, що йому поступалися місцем і високі державні урядовці. Існували також численні риторичні школи, де навчали античній елоквенції — мистецтву красномовства.

З поширенням християнства та занепадом традиційної ідеологи римська імпе­рія повільно втрачає монолітність. Врешті, вона розпадається на дві частини — Західну (з центром у Римі) та Східну (з центром у Константинополі). Якийсь час у цих столицях, які ще вважали двома частинами єдиного організму, прав­лять два імператори; до кожного з них звертаються на «Ви», начебто — до двох одразу^..

Але у V ст. н.е. Західна Римська імперія впала під ударами германців, і почалася нова історична епоха — середньовіччя, на формування культури якої тривалий час мала хоча й прихований, але значний вплив епоха антич­ності.