1 Мова - суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. Мова - це витвір історії суспільства. 

Перший етап — формування української мови (VII ст. — прибл. 1125 р. / 1150 р.), закінчується з остаточним припинення дії пізньопраслов'янських тенденцій у фонологічній еволюції української мови.

Другий етап — період пристосування фонетики української мови до змін першого етапу (від сер. XII ст.

Третій етап — період усталення тенденцій в українській мові

Четвертий період — припинення активних змін у фонології української мови (від кін. XVIII — поч. XIX ст.)

2-3 Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Голосні - це звуки людської мови, основу яких стано­вить голос. За місцем творення 

виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у])

Залежно від ступеня підняття язика

розрізняють голосні звукинизького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття

За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених на­лежать [о], [у], решта голосних звуків неогублені.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.

В основі поділу приголосних на шумні й сонорні_, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму 

Со­норні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній

Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних ви­діляють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§'] і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [дж]).

4    Чергування звуків – це закономірна зміна звуків у коренях… два види чергувань: історичнеі позиційне    Історичні чергування – це звукові чергування, які були зумовлені історичними причинами, відсутніми у сучасній мові. Позиційне чергування відбувається залежно від місця звука у слові і зумовлюється сучасними фонетичними законами мови.

Чергування [о], [е] – [і]  У словах одного і того самого кореня чи спільної основи: воля –  вільний, нога – підніжжя.У різних формах одного слова: семи – сім, Канів – Канева.

• Чергування [о], [е] –  Голосні [о], [е] чергуються з нулем звука: У коренях слів: день – дня, сон – сну, травень – травня. Ці голосні називаються випадними. У суфіксах слів: вікно – вікон, відро – відер. Такі голосні називаються вставними.

• Чергування [е] – [о] після шиплячих та [j]  У сучасній українській мові після шиплячих приголосних ж, ч, ш, щ  та [j] можуть вживатися [е]  і звук [о]: женитися – жонатий

5 Найпоширеніші чергування приголосних звуків

г — з — ж: нога — нозі — ніжка;

к — ц — ч: рука — руці — ручка;

х — с — ш: вухо — у вусі — вушко;

Чергування відбувається при словозміні іменників:

При словотворенні іменників

круг — крузі

книга — книжка

При творенні прикметників:

Волга — волзький

6 Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат

а) префікса й кореня: відділ, ввічливий

б

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний

г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся

а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний

а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання

б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів

) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді,

7 Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приго­лосних може бути прогресивною й регресивною. В укра-.Їнській мові виявляється переважно регресивна асимі­ляція. Асиміляція буває: регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся), прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний  Регресивна асиміляція в сучасній українській мові буває:

1) за дзвінкістю і глухістю приголосних;

2) за місцем і способом творення їх;

3) за м'якістю і твердістю вимови їх.

Дисиміляція – це розподібнення однакових або дуже подібних за певними ознаками звуків одного порядку, є наслідком давніх фонетичних змін.

8Орфоепі́я - розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Орфоепічні норми - це норми вимови.

Основні правила української вимови такі:

1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимовляються чітко

2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовляються [а], [у], [і] в різних позиціях

4. Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближену до [е]: [cеило'], [ве'леитеинь]. Ненаголошені [е] та [и] у вимові часто зовсім не розрізняються

9 Орфографіярозділ мовознавчої наукиукраїнської мови, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови на письмі. Орфограмаце правильне написання, яке потрібно вибра­ти з кількох можливих варіантів.

Види орфограм

1. Буквені:

А) Ненаголошені [е], [и] в корені слова: весна, життя.

Б) Велика чи мала буква: Земля (планета), земля (ґрунт).

В) Правопис прізвищ, географічних назв.

2. Небуквені:

А) Дефіс: по-київськи, з-поміж, темно-зелений, віч-на-віч, хто-небудь, пів-України.

Б) Апостроф: м’ята, роз’їзд, пів’яблука, сузір’я.

В) Перенос слова

Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. Фонетичний принцип. Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють. Морфологічний принцип. Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. Історико-традиційний принцип. Він полягає в тому що слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі. ІдеографічниОпирається на смислові відмінності подібних написань.