- •Тема 10. Психодіагностика мотивації.-2г.
- •Психодіагностика мотивації
- •Мотивація як об'єкт психологічної діагностики
- •Мотиви і потреби.
- •«Список особистісних переваг».
- •Опитувальник для виміру афілятивної тенденції і чутливості до відкидання.
- •Опитувальник для виміру результуючої тенденції мотивації досягнення а.Мехрабіана (ram).
- •Проективні методи.
- •Діагностика мотивації через перекручування об'єкта перцепції.
- •Метод діагностики мотивів через характеристику перешкод.
Тема 10. Психодіагностика мотивації.-2г.
План.
Мотивація як об’єкт психологічної діагностики.
Метоли діагностики мотиваційної сфери особистості.
Прямі методи діагностики мотиваційної сфери.
Проективні методи діагностики мотиваційної сфери.
Психодіагностика мотивації
Логіка викладу: мотивація як об'єкт психодіагностики, мотив і мотивація, мотиви і потреби, види мотивів, методи діагностики мотиваційної сфери особистості.
Відсутність мотивації - найбільша душевна трагедія, що руйнує весь життєвий уклад.
Г.Сельє
У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторони: спонукальна і регуляторна. Спонукання забезпечує активізацію і спрямованість діяльності, а регуляція відповідає за те, як вона складається від початку і до кінця в конфліктній ситуації. Психічні процеси, явища і стани, відчуття, сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, темперамент, характер, емоції - все це забезпечує в основному регулювання поведінки. Що ж до її спонукання, то воно пов'язане з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають в себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонуки, що є у людини, про зовнішні чинники, які примушують її поводитися певним чином, про управління діяльністю в
процесі її здійснення та ін.
В розділі ми зупинимося лише на окремих теоретичних положеннях, необхідних для розуміння мотиваційних явищ як об'єкта психодіагностики. При цьому ми будемо виходити із тих підходів до розуміння мотиву, які закладено у його визначенні в працях вітчизняних і зарубіжних вчених.
Мотивація як об'єкт психологічної діагностики
Поняття «мотив» і «мотивація» досить багатозначні як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. В існуючих визначеннях мотиву вияляются різні точки зору на його природу, його сутність як психологічного явища. Одну з них можна назвати розширеним тлумаченням мотиву, коли ним вважається будь-яка внутрішня спонукальна сила, будь-яке рушійне джерело або причина дії, тобто все те, заради чого здійснюється дія.
Інша точка зору виявляється в прагненні звузити зміст поняття «мотив» - пов'язати його з конкретним психологічним явищем або навколо явищ, виходячи з етимології поняття «мотив» або «мотивуючим фактором», які різними психологами називаються як тенденції. До мотивів відносять тільки «внутрішні» психологічні фактори (потреби, інтереси, потяги, ідеали, установки, переконання, почуття), що зумовлюють поведінку і діяльність людини, а також фізіологічні процеси організму. Інші включають у число мотивів (мотивуючі фактори) також і зовнішні стосовно індивіда і його поведінки спонуки, що підсилюють або знижують мотивацію, усі можливі підкріплення. Вказані тенденції виявляються при визначенні понять «мотив» і «мотивація» у вітчизняній психології.
Зміст понять «мотив» і «мотивація» представлено в енциклопедичних виданнях, спеціальних словниках, у підручниках і навчальних посібниках, психологічних монографіях. Воно розкривається в роботах С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, Г.С.Костюка, Л.І.Божович, К.К.Платонова, А.Г.Асєєва і багатьох інших.
Аналіз існуючих визначень мотиву вказує на багатозначність і багатоплановість цього терміну, і в його зміст включаються різноманітні компоненти, що володіють доволі складною психологічною природою: потреби, інтереси, переконання, ідеали, почуття, знання тощо. Тому застосування цих визначень як інструмента психологічного аналізу емпіричних даних зустрічається зі значними труднощами. Багатозначність і багатоплановість визначень поняття «мотив» вказують на його складність. У зв'язку з цим дослідники зазнають значних труднощів при проведенні експериментальних досліджень мотиваційної сфери особистості. Однак це стимулює подальші пошуки характеристик мотиву як самостійного реального психічного явища.
В контексті різних теоретичних підходів відрізняються і схеми аналізу мотивації. Оскільки ми не ставимо за мету проведення детального аналізу теоретичних проблем мотивації, то зупинимося лише на окремих теоретичних відмінностях, необхідних для розуміння мотиваційних явищ як об'єкта психодіагностики.
Узагальненість - специфічність предметного змісту мотиву. У змісті мотиву можна виділити щось специфічне, індивідуально неповторне, визначене конкретною унікальною ситуацією, і щось стійке, для якого даний конкретний предмет чи явище. - не більш ніж одна з можливих форм втілення. Такий стійкий предметний зміст характеризує вже не стільки сам предмет потреби, скільки особистість, що намагається цю потребу задовольнити (С.Л.Рубін-штейн, 1973). У даному випадку С.Л.Рубінштейн мав на увазі саме узагальнений предметний зміст мотиву. Цей самий зміст мається на увазі, коли говориться, наприклад, про такі мотиви, як мотив афі-
ляції, досягнення, гри тощо.
Передумови для такого поділу мотивів мають місце й у закордонній психології. Так, М.Мадсен, аналізуючи різні теорії мотивації, підкреслював, що одні психологи чітко розрізняють диспозиційні і функціональні змінні в мотивації, інші використовують одні й ті самі поняття. Для Г.Мюррея потреби (чи мотиви), з одного боку, виступають як стійкі мотиваційні утворення, а з іншого боку, це саме поняття використовується, коли говориться про функціональні змінні (Murray H., 1938). Мадсен вважає, що диспозиційні та функціональні змінні необхідно чітко розрізняти.
Більш широко цю проблему розглянув Л.Кронбах, який виділив . дві дисципліни у науковій психології: одна спрямована на оцінку індивідуальних розбіжностей, інша — на дослідження характеристик і особливостей поведінки. Зокрема Дж.Аткінсон вказує, що зазначений розрив між двома підходами усувається, якщо розглядати мотивацію як єдність особистісних детермінант, тобто стійких мотивів особистості і характеристик безпосередньої ситуації (тобто ситуаційних детермінант). Мотив і мотивація.
Мотив (від лат. Movere — рухаю, штовхаю) — це спонука до діяльності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта, тобто це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість. Мотивація — це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність організму і визначають його спрямованість.
Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, з його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді представляє множину диспозицій.
Діагностика визначеного мотиву однозначно не визначає діагнос тику відповідного йому виду мотивації. Необхідно враховувати вне сок детермінант конкретної ситуації. Так, наприклад, ступінь виразності латентного мотиву досягнення в учня може бути високим (високий індекс мотиву), але актуальна мотивація досягнення при цьому може бути слабкою. Це відбувається через те, що шкільна ситуація не має для нього особистісного змісту, а це призводить до низької ефективності навчальної діяльності.
Відмінність мотиву від мотивації з боку динамічно енергетичних характеристик і полягає саме в тім, що інтенсивність актуальної мотивації складається з інтенсивності латентного мотиву й інтенсивності ситуаційних детермінант мотивації. Розглянута особливість мотивації використовується в експериментальних процедурах - через різні типи інструкцій намагаються актуалізувати різні типи і рівні мотивації в експериментальній ситуації. Це дає можливість більш адекватно оцінити рівень актуальної мотивації. Валідність діагностики мотиву складається як з валідності методики, так і з валідності діагностичної ситуації, іншими словами, з валідності всієї експериментальної процедури діагностики. Не випадково Д.Мак-Клелланд і Г.Хекхаузен, аналізуючи особливості експериментальної процедури виміру мотивів, указують на необхідність перетворення ситуації діагностики в контрольований фактор. Якщо ситуація стандартизована і є однаковою для усіх обстежуваних, то індивідуальні розходження в рівні мотивації в нейтральній ситуації приймаються за індекс сили латентного мотиву.