Міжнародні відносини у 20-і рр. ХХ ст.

Нова розстановка сил на світовій арені після Першої світової війни.

Р еволюція в Росії на певний час вивела її з кола великих держав.

З азнавши поразки, країни Четвертного союзу випали з гурту країн, які визначали світову політику.

Н е зважаючи на втрати і збитки, роль Великої Британії та Франції на світовій арені зросла:

— Франція мала найкращу сухопутну армію, її війська окупували лівий берег Рейну, знаходилися на Балканах і Близькому Сході;

— Велика Британія позбавилась свого головного конкурента у Європі — Німеччини, флот якої стояв у британській гавані Скопа-Флоу, а колонії Німеччини були окуповані в основному англійськими військами.

З ростання впливу і багатств Японії та США; США перетворилися в арсенал Антанти й не тільки погасили свою заборгованість, але й перетворилися в світового кредитора.

Н а руїнах імперій виникли нові держави, що вимагало рішення територіальних спорів та включення їх у світову політику.

Піднесення національно-визвольного руху в колоніях.

Паризька мирна конференція — конференція представників 32 (27) держав (не було запрошено країни, що зазнали поразки у війні, а також представників Радянської Росії), яка була скликана з метою облаштування повоєнного світу в інтересах держав-переможниць; проходила у передмісті Парижу — Версалі з перервами від 18 січня 1919 р. До 21 січня 1920 р.

Всі важливі питання обговорювалися на вузьких нарадах:

• спочатку на «раді десятьох» (голови урядів і міністри іноземних справ США, Англія, Франція, Італії, та два представника Японії), а пізніше:

• на «раді чотирьох» («велика четвірка» — Президент США В.Вільсон, прем’єр міністри Ж.Клемансо (Франція), Д.Ллойд-Джордж (Велика Британія), В.Орландо (Італія));

• основні рішення приймалися ще у більш вузькому колі — «раді трьох» у складі В.Вільсона, Ж.Клемансо та Д.Ллойд-Джорджа.

Плани головних держав-переможниць на конференції:

Франція — прагнула розчленування Німеччини та підірвати її військову та економічні міць, встановити свою гегемонію на континенті, створення санітарного кордону із сильних держав між Німеччиною й Росією, отримати більше 50 % репарацій.

Велика Британія — прагнула зберегти свого панування в світі та розширити імперію за рахунок німецьких колоній у Африці й турецьких на Близькому Сході, не допустити гегемонії Франції у Європі.

США — вийшли на світову арену в ролі претендента на лідерство у повоєнному світі, президент Вільсон вважав, що США здатні стати рятівником і гарантом миру; своє бачення нових принципів міжнародних відносин він втілив у «14 пунктах», оприлюднених 8 січня 1918 р., які були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу й були новим словом у міжнародних відносинах.

В день відкриття конференції союзники узгодили документ «Про необхідність інтервенції союзників у Росії». Всі інші питання розглядалися і вирішувалися в умовах гострого суперництва, жорстких спорів і важких компромісів.

«Українське питання» на конференції

На Паризьку мирну конференцію об’єднана делегація УНР та ЗУНР прибула на фоні складних міжнародних подій, які загрожували суверенітету й незалежності держави. При цьому делегації діяли самостійно, жодна з них не заручилася підтримкою Антанти.

Серед країн-переможниць панували проросійські та пропольські настрої, рупором яких була Франція. До того ж, в очах країн Антанти УНР була зрадницею, що уклала у найскрутніший для них час мир із Німеччиною, а соціалістичні гасла лідерів Директорії викликали у них серйозне занепокоєння.

Виходячи з цього, було прийнято рішення про включення до складу Польщі значної частини українських етнічних територій. Що стосується Східної Галичини, то на Польщу було покладено зобов’язання надати краю автономію. Але ця умова ніколи не була виконана.

Рішенням конференції Закарпаття було включено до складу Чехо-Словаччини, Румунія добилася права передачі їй Північної Буковини і Бессарабії.

Таким чином, країни Антанти не підтримали УНР і ворожо віднеслися до ідеї незалежності України.

Її рішення сприяли розподілу українських земель, що привело до напруженої ситуації в регіоні.

Основним питанням конференції стало вироблення мирного договору з Німеччиною.

Складові німецької проблеми:

питання гарантій, територіальне питання й репарацій.

Версальський мирний договір — міжнародний акт, підписаний у Версалі 28 липня 1919 р. Німеччиною, що зазнала поразки у війні, з одного боку, та союзниками, що перемогли, з іншого, який офіційно завершив Першу світову війну.

Основні положення:

 створення Ліги Націй;

 Німеччина змушена була поступитися частиною територій (дивитись Територіальні зміни) на користь п’яти сусідніх держав (¹/₇ територій, на якій мешкало ¹/₁₂ частина її населення);

 15-річна окупація військами Антанти лівого берега Рейну і демілітаризація 50-км смуги на його правому березі (Рейнська демілітаризована зона);

 всі німецькі колонії відходили під мандат Ліги Націй;

 Німеччині заборонялося утримувати більш ніж 100 тис. армію, мати військово-повітряний та підводний флоти, ліквідувався Генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність;

 оголошення винуватцями війни Німеччини та її союзників;

 Німеччина змушена була сплачувати репарації, сума яких була встановлена у 1921 р. на Лондонській конференції і складала 132 млрд. золотих марок (Франція — 52 %, Англія — 22 %, Італія — 10 %)

Оцінка договору: Версальський договір став основою післявоєнної системи мирного врегулювання; він фіксував розстановку сил, що склалася в світі; нав’язуючи Німеччині важкі і ганебні умови, країни Антанти з одного боку, дискредитували молоду німецьку демократію, а з іншого сіяли зерна реваншизму, що створило передумови для нової світової війни.