8. Культурне значення хрестових походів.

. 27 листопада 1095 року папа Урбан 2 на Соборі у Клермоні (Овернь) закликав всіх християн звільнити Ієрусалім: а саме - припинити феодальні війни, примиритись з візантійським патріархом, дати відсіч туркам. Заклик було підхоплено у всій Латинській церкві. З цього часу протягом шести чи семи поколінь королі, графи, рицарі, простолюдини і навіть діти прагнули взяти Хрест та йти битися з невірними у Святій землі. Одержимість повернути Святу землю продовжувалась 200 років.

Всього нараховується 8 хрестових походів, крім того один хрестовий похід дітей (1212 р.) . Хрестовими походами називають також походи німецьких феодалів у 12-13 ст. проти слов’ян та інших народів Прибалтики (походи проти язичників), а також Альбігойські війни. 1-й закінчився захватом у турків - сельджуків Ієрусаліму та утворенням Ієрусалимського королівства (у 1187 р. Ієрусалім було відвойовано Салах-ад-Діном). Другий і треті були безрезультатними. Четвертий похід був був спрямований проти Візантії. Він був організований переважно зусиллями венеціанського купецтва. Після захоплення хрестоносцями Константинополя (1204 р.) на частині території Візантії була утворена Латинська імперія. 7 та 8 Хрестові походи були справою переважно Франції і суттєвої ролі не відіграли.

За оцінками істориків хрестові походи мали переважно негативні соціо - культурні наслідки для Європи, зокрема, хрестові походи:

- не сприяли піднесенню торгівлі, який почався завдяки попереднім зв’язкам з мусульманським світом та внутрішньому економічному розвиткові Заходу. Отримані від фрахту суден кошти тільки дозволили швидко розбагатіти Генуї та перш за все Венеції;

-не принесли ані технічних новацій, ані нових виробництв, які прийшли іншими шляхами;

- не стали шляхом привнесення нових духовних цінностей, що запозичувались через центри перекладацької діяльності та бібліотеки Греції, Італії (у першу чергу Сицилії);

- не сприяли єдності християнського світу та супроводжувались погіршенням морального духу як війська так і взагалі соціально-культурної атмосфери того часу. Хрестові походи відбувались як вкрай жорстокі акції. У 1096 проходячи Рейнські землі хрестоносці вбили 8000 євреїв. Вони грабували і наповнювали награбованим свої сундуки. При першому руйнуванні Єрусалиму хрестоносці холоднокровно знищили 70 000 мешканців.;

- остаточним став розкол між Заходом і Візантією;

- фінансування хрестових походів стало причиною хибної практики продажу індульгенцій.

Серед позитивних культурно - історичних наслідків хрестових походів було те, що вони дали поштовх поштовх рицарському роману, філософії та літературі, які стали не тільки частиною куртуазної рицарської культури, але й стали надбанням світової культурної скарбниці.

18. Зміна світогляду Європи в період Ренесансу

Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько-раціоналістичний за своєю головною спрямованістю, світогляд. Він лише частково відображав інтереси і настрої соціальної верхівки, будучи світоглядом демократичним, бо звільнював свідомість людини від класових, церковно-схоластичних кайданів, сприяв активному життю.Гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження. Об’єднують культуру різних європейських народів саме ідеї гуманізму. Еволюція всередині самого Відродження пов’язана з тим, що принципи та ідеї, висунуті ранніми гуманістами, розвиваються, перевіряються і доповнюються в зріле Відродження та спростовуються в пізній період, який характеризується появою трагічного світовідчуття та скептицизму. Гуманістичний світогляд став одним із найбільш прогресивних завоювань епохи Відродження, що спричинив сильний вплив на весь наступний розвиток європейської культури.

35.Науково-технічні здобутки XVІІІ ст. та їх значення для соціокультурного поступу європейського суспільства.

Два винаходи створили передумови для промислового повороту у 18 сторіччі: у 1774-1784 р.р. Джемс Ватт (1736-1819 р.р.) винайшов парову машину з циліндром подвійної дії, яка могла приводити у рух будь-який пристрій; у другій половині 18 сторіччя винайшли механічний ткацький верстат. Ці винаходи змінили характер промислового виробництва. Промисловий переворот стає причиною переосмислення природи товарного виробництва та витоків суспільного багатства у економічній теорії 18 сторіччя. . Сутність культурних змін, що їх ніс технічний прогрес найбільш рельєфно виступає на прикладі ткацького виробництва. До промислового перевороту воно було зосереджено у цехових організаціях ремісників. З появою парової машини і механічного ткацького верстата все цехове ткацьке виробництво фактично втратило доцільність. Почалася гонитва за кількістю, а фактично – за прибутком і ще раз прибутком. Почалася нова ера людської культурної еволюції: виробництву стає потрібна не вся людина, а та її частка, що навчана виконувати прості одноманітні операції. Так можливим стало широке і послідовне впровадження практики використання дитячої та підліткової праці у машинному виробництві. досягнення розуму не вивільняють людину, а створюють жорстку і дегуманізуючу форму залежності людини від її власних витворів.Отже, прогрес у галузі науки і техніки руйнує гуманістичний сенс поняття культура і, як стало зрозумілим пізніше, взагалі становить загрозу існуванню людині як біологічної істоти. Саме це і стало каменем спотикання просвітницької ідеології і головною проблемою подальшого культурного поступу у цілому.

39. Основні представники романтизму в літературі ХІХ ст.

романтизм як мистецький і філософський світогляд є черговою спробою втілення певного типу цінностей. Використання себе у якості інструменту творчості завжди є рішучим викликом долі для людини. Такі різні як люди і як літературні творці англомовні поети-письменники Джордж Байрон (1788-1824 р.р.), Персі Біші Шеллі (1792 р- 1822 р.р.) , Самуел Кольрідж (1772- 1834 р.р.), Уільям Вордсворт (1770-1850 р.р.) , Едгар Алан По ( 1811 -1849 р.р.) і француз Шарль Бодлер ( 1821-1867 р.р.), , можливо можуть бути об’єднані поняттям «романтики 19 століття» тільки з огляду на спосіб життя: алкоголізм Е.По, опіумна залежність Водсворта, скандальна слава Байрона, Шеллі і Бодлера. На цьому тлі тільки спокійне, споглядацько – мрійливе життя Кольріджа виглядає винятком. Зрозуміло, що будь-яка словесна трактовка живописного витвору є не тільки доволі умовною, але й відіграє негативну роль «звужування свідомості»: адже образ багатше слова. Однак і слово у 19 сторіччі посідає чільне місце у формуванні «культурної» свідомості. О.Пушкін ( 1799-1837 р.р.), Адам Міцкєвіч (1798- 1855 р.р.), Йоган Вольфганг Гете (1749-1832 р.р.), не піддаються класифікації, бо їх твори є органічним поєднанням класицизму з романтизмом у єдине органічне ціле. Цікаво, що всесвітньо відомі і «вічнозелені» твори цих митців - «Євгеній Онєгін», «Пан Тадеуш» і «Фауст»,- мають віршовану форму і закінчені майже одночасно. Ці твори набули значення національних, а їх рядки увійшли в розмовну мову. Реалізм як літературний напрямок найбільш рельєфно поданий у зразках творчості французькіх письменників Оноре де Бальзака ( “Людська комедія”, “Батько Горіо”), Гюстава Флобера ( «Мадам Боварі», «Виховання почуттів»), англійця Чарльза Діккенса ( “Олівер Твіст”, “Домбі і син” та ін.). Серед письменників 19 століття вершини творчості досягли Михайло Лермонтов, Віктор Гюго, Лев Толстой, Федір Достоєвський.