3. У водних об'єктах України водиться прохідна, напівпрохідна і туводна риба.

Прохідна — це риба, яка зростає в морі, а для нересту заходить у річки, піднімаючись на сотні і тисячі кілометрів до кам'яних гряд і перекатів з незамуленим дном. До неї належать осетрові (осетр, білуга, севрюга, стерлядь, Калуга, щип, лопатоніс) і лососеві (ло­сось, горбуша, кета, семга, білорибиця, кижуч та ін.).

Напівпрохідна — це риба, яка також зростає в морі, озері, водо­сховищі, а для нересту заходить у дельти річок і заплавні водойми, які періодично затопляються під час весняного водопілля. До неї належать вобла, тарань, сиг, сазан, жерех, рибець та ін.

Туводна риба — це та, що веде осілий спосіб життя (окунь, щу­ка, лящ, карась, судак, плотва, линь та ін.).

Прісноводну рибу ділять на реофільну (або річкову), яка живе в проточній воді річок, і лімнофільму (або озерну), яка живе у воді озер і водосховищ.

Для природного відтворення риби необхідно забезпечувати оп­тимальний гідрологічний режим не тільки у водних об'єктах і не­рестилищах, але й на шляхах міграції маточного поголів'я та мо­лоді. Проте будівництво гребель у руслах річок порушило природні умови життя риби. В основному це несприятливо вплинуло на найбільш цінну прохідну рибу, якій перегородили шляхи до нерес­тилищ. Рибоходи і рибопідіймачі, за допомогою яких спробували вирішити цю проблему, належного ефекту поки що не дали.

При регулюванні стоку річок і перетворення їх на каскади во­досховищ взагалі різко змінюються умови відтворення риби. Крім перегородження шляхів міграції прохідної риби на нерестилища, скорочуються ареали мешкання та площі нерестилищ, які розташо­вані у верхніх і нижніх б'єфах гідровузлів, відбувається обміління дельтових проток і підвищення солоності в дельтових і морських прибережних ділянках, зменшуються витрати води в період заходу в річки маточного поголів'я і збільшуються в період зимування ри­би в руслах річок.

Усі водні об'єкти, які використовуються для вилову і розведення риби або мають значення для її відтворення, є рибогосподарським фон­дом. До нього належать річки, водосховища, озера, лимани, стави, водойми сажалково-басейнових та нерестово-вирощувальних гос­подарств. Вода для потреб підприємств рибного господарства по­дається із водних об'єктів без спеціальної підготовки; без очистки вона скидається у водотоки і водойми.

ДО ГАЛУЗІ РИБНОГО  ГОСПОДАРСТВА   ВХОДЯТЬ :

• більше 600 користувачів водних живих ресурсів ;

• 4 морських порти;

• 9 наукових установ та іхтіологічна лабораторія;

• 12 підприємств, які спеціалізовані на відтворенні різних видів риб;

• більше 120 підприємств та організацій різних форм власності, які займаються розведенням та вирощуванням риби;

• 125 підприємств, що здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та морепродуктів,  асортимент яких  складає до 3000 найменувань;

• 4 навчальних заклади, де здобувають освіту  7,5 тисяч чоловік з 16-ти спеціальностей.

Кількість людей, які працюють у галузі рибного господарства,складає більше 35 тисяч чоловік.

4. Сучасний стан розвитку рибного господарства.

Історія Рибного господарства України

В Україні рибне господарство було відоме від палеоліту. В античну добу з України у великій кількості вивозили рибу до Греції з Ольвії та інші грецькі колоній, за середньовіччя — до Візантії. На Запорозькій Січі рибне господарство було одним з основних промислів запорожців. Про рибне багатство України згадують подорожні М. Литвин (1550). Ґ. Боплан (1630-47), Ґ. Ржончинський (1721) та інші. У 19 ст. надмірний і хижацький вилов риби зменшив рибне багатствоУкраїни, хоч уведено контроль над виловом риби й засновано риборозплідники (у Російській Імперії охоронні заходи застосовано вперше у 1771 р., але перші «Правила рыболовства» видано щойно 1878; у Польщі рибальські справи нормувала «Ustawa rybacka» з 1932 р.). Тому щорічний вилов риби у ріках центральних і східних Українських земель за час з 1900 до 1914зменшився приблизно на половину — зокрема вилови цінних і рідкісних риб, а деякі види їх загинули. 1913 вилов риби, здобич морських звірів і морепродуктів на території УРСР становили 37100 т, або 3,7% всього СРСР (190 млн т). 80% видобутку риби в УРСР припадало на моря, 20% — на річки. Після зменшення вилову риби і морського звіра в 1916 — 23 він став збільшуватися і досяг у 1940 р. 139 100 т (Табл. 1). У 1930-х pp. здійснено колективізацію рибного господарства.

Розвиткові рибного господарства в Україні, зокрема у внутрішніх водоймах, допомагають науново-дослідні інститути: Український НДІ рибного господарства у Києві, Київський Інститут проектування рибогосподарських споруд, Азово-Чорноморський НДІ морського рибного господарства і океанографії в Керчі, Інститут біології південних морів AH УРСР у Севастополі (з 1963 р.), Азовський НДІ рибного господарства в Ростові-на-Дону, Інститут гідробіології АН УРСР (створений 1932 р. на базі Київ.-Дніпровської біологічної станції) та ін. Ці установи вивчають санітарний стан річок, питання ставкового рибного господарства, гідробіологічний режим водосховищ, гирлові ділянки річок і лимани; приділяють увагу розселенню та акліматизації різних риб і безхребетних у внутрішніх водах тощо.

У 1946 р. було організовано китобійну антарктичну флотилію «Слава» (28 715 т), 1959 р. — також флотилію «Радянська Україна» (43 800 т), що базувались в Одеському порті. До китобійної антарктичної флотилії «Радянська Україна» належали китобаза «Радянська Україна» і 20 китобійних суден. Вона оперувала на південь від 40° південної ширина навколо Антарктики і належала до більших флотилій світу.

На початку 1971 р. в УРСР діяло 181 риболовне, рибообробне і рибопереробне підприємство. Найбільші з них: Керченське управління антарктичного рибальства, Севастопольське управління тралового флоту, управління антарктичної китобійної і риболовного флоту в Одесі, Маріупольський рибоконсервний комбінат, Керченський рибоконсервний завод, Бердянський, Севастопольський та інші рибоконсервні комбінати. Хоч вилов риби і морського звіра досяг 1970 р. 891 100 т, продукти рибної промисловості не покривають попиту населення, і Україна примушена довозити рибу з інших районів СРСР.

Споживання риби й рибопродуктів на душу населення в УРСР було: 1960 — 9,7 кг, 1965 — 12,5 кг, 1969 — 16,9 кг (в СРСР відповідно — 9,9, 12,6, 15,8 кг). Пропорція риби до м'яса становить 1 : 2,8.

Води України мають близько 200 (за іншими даними — 180) видів риб. Переважна більшість видів риб є промисловими; кілька десятків не мають промислового значення з уваги на свою нечисленність, малий розмір чи отруйність; серед промислових ледве близько 10% має більше значення, і на них припадає більшість улову.

До рибогосподарського фонду України належить більш як дві тисячі річок загальною довжиною майже 68 тис. км, 1,6 тис. озер загальною площею 17 тис. га, 489 водосховищ і технічних водойм площею 721 тис. га.

Середньорічний вилов риби в природних внутрішніх водних об'єктах в 1981 — 1992 рр. складав близько 24 тис. т (вилов коливав­ся в межах 17...31 тис. т ). У 1985—1989 рр. спостерігалась відносна стабільність загального вилову риби на рівні 25...ЗО тис. т. У цей період майже 25 % загального вилову становили цінні породи риб (лящ, судак, сом, сазан, товстолобик та ін.), 50...55 % — другорядні (плітка, плоскирка, окунь та ін.). У наступні роки загальні вилови риби зменшувались і у 1992 р. становили 18 тис. т, а у 1998 р. ли­ше 11,2 тис. т. При цьому слід зазначити, що вказана тенденція зменшення вилову риби стосується тільки суб'єктів колективного господарювання. Реальні ж показники набагато більші, оскільки не враховують вилов риби рибалками-любителями і браконьєрами, який в окремі роки сягає 50 % промислового.

Рибопродуктивність (кількість риби в центнерах, яку виловлюють з 1 га водної поверхні) внутрішніх водойм і річок дуже різна в залеж­ності від трофічного типу та форми господарства; вона змінюється від кількох кілограмів до десятків центнерів з 1 га.

Середньорічний вилов риби у спеціалізованих ставкових рибних господарствах у 1981 — 1990 рр. становив майже 88 тис. т (з коливан­нями по роках від 64 до 97 тис. т). В основному в них вирощують короп, товстолобик, білий амур, буфало, бестер тощо. Середня ри­бопродуктивність ставків становить 2 т/га. Ці господарства є основ­ними користувачами водних ресурсів у рибному господарстві (пито­ме водокористування становить 26 тис. м³/га). Найвища рибопродуктивність у спеціалізованих сажалках і басейнах — 114 кг/м².

Значна кількість риби добувається переважно в басейнах вели­ких річок. Серед них найбільше рибогосподарське значення мас Дніпро, на частку якого припадає близько 90 % загального вилову (без урахування ставкового товарного рибоводства). Основними постачальниками рибної продукції є водосховища Дніпровського каскаду, де в 1985 р. виловлювали понад 200 тис. ц риби, а в самому Дніпрі з Дніпровсько-Бузьким лиманом і озерами — близько 80 тис. ц, у 1998 р. виловили лише відповідно близько 75 і 12 тис. ц риби (останній показник тільки по лиману).

Наступним за рибогосподарським значенням є басейн Дністра, де вилови риби складають приблизно 10 % від загального вилову в Україні. Рибогосподарське значення мають також річки Дунай, Південний Буг, Сіверський Донець та ін.

Відтворення промислових стад риби у водосховищах відбуваєть­ся в основному природним шляхом. Для підвищення їх рибопродуктивності створюється мережа рибоводних заводів і відтворювальних комплексів, здійснюються направлене формування іхтіофауни та інші рибоводно-меліоративні заходи. Все це вимагає додаткових водних ресурсів і коштів.

Розведення цінних порід риби в нерестово-вирощувальних господарствах на великих водосховищах при сучасному рівні рибовод­ства не дає можливості повністю замінити природне відтворення. Спроби підняти рибопродуктивність водосховищ шляхом розведення рослиноїдної риби не дали бажаних наслідків, у більшості во­досховищ промислові запаси цієї риби не сформувались.

Для підвищення рибопродуктивності ставків застосовують ущільнені посадки, підгодівлю риби, повніше використовують кормові ресурси, реконструюють ставковий фонд тощо.

Проте для підвищення рибопродуктивності потрібні великі капіталовкладення, особливо для забезпечення оптимального водного режиму. Якщо ж урахувати, що інтереси рибного і сільського господарства, гідроенергетики, водного транспорту не збігаються, то вирішення рибогосподарських проблем дуже складні. Крім того, масштаби розвитку інтенсивного рибоводства обмежуються такими факторами, як відсутність або нестача високобілкових кормів, обмеженість у воді, забезпеченість посадковим матеріалом, не­обхідність економії землі тощо.

Фахівці рибного господарства вважають, що в перспективі знач­ного розвитку набудуть ставкові господарства, які менше піддаються впливу інших водокористувачів або не мають значних протиріч і ними.

Рибні господарства на базі ставків можуть бути повносистемними і пеповносистемними. У повносистемних господарствах рибу вирощу­ють від ікри до товарної (столової) продукції. Такі господарства мають усі види ставків: головний, зимові, розсадні, маточні, нерес­тові, вирощувальні та нагульні, які в необхідні періоди заповнюються водою, а із закінченням певного рибоводного циклу спорожняються.

У неповносистемних господарствах склад ставків не повний, що залежить від виробничого процесу. Такі господарства можуть бути або риборозплідниками, де вирощується посадковий матеріал, або нагульними, в яких з одержаного із розплідників посадкового ма­теріалу вирощується товарна риба.

Крім рибних господарств, рибні запаси відтворюють рибозаво­ди, де вода використовується на утримання маточного поголів'я, інкубацію ікри та підрощування молоді до життєздатної стадії, нерестово-вирощувальні господарства і виробничо-акліматизаційні станції з риборозплідниками.

Крім спеціально побудованих ставків, для риборозведення час­то використовуються водойми, споруджені для зрошення, сільськогосподарського водопостачання, збирання дренажних вод із зрошуваних земель.

Водокористування у ставковому рибному господарстві скла­дається із затрат води на заповнення ставків, поповнення її втрат на фільтрацію і випаровування, створення проточності тощо.

Отже, при комплексному використанні водних ресурсів рибне господарство стало крупним водокористувачем. На його потреби у 1988 р. забиралось 1,57 км³ води, а необоротне водокористування становило 0,31 км³. Проте через деякі причини економічного харак теру на потреби рибного господарства в 1997 р. було використано лише 0,42 км³, що майже у чотири рази менше, ніж у 80-х роках. Першочерговою вимогою рибного господарства до водних ресурсів є різке поліпшення санітарного стану водотоків і водойм.

Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти або їх ділянки, мають проводити меліоративно-технічні та інші заходи, які б забезпечували поліпшення якісного стану води у водних об'єктах і умови відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги.

Велике значення має океанічне рибальство. Одним з основних районів рибальства (а раніше - і китобійного промислу) є Антарктида. У зв'язку з надмірною інтенсифікацією вилову і значним його зменшенням, освоюються (в Індійському океані й біля берегів Антарктиди) нові райони і об'єкти риболовлі. У океанічному рибальстві в улові риби переважають такі види, як ставрида, сардинела, сардини,скумбрія, мерлуза, хек, нототенія, тунець, тощо. Дедалі більшого розвитку набуває промисел креветок, лянґустів, кальмарів, а також нерибних морепродуктів (наприклад, водоростей).

Аквакульту́ра — вирощування водних організмів, переважно їстівних. Включає також теоретичні знання і наукові дослідження в цій галузі. Для вирощування промислових організмів в морському середовищі використовується термін Марикультура.

Існують різні систем виробництва: на суші — ставки, у морі — спеціальні сітки, насамперед для лосося, тріски та середземноморських видів риби. Креветок вирощують у ставках.

Рибальство на внутрішніх водах вже не має добрих умов розвитку, бо води України все більше стають занечищені, а для їх очищення вкладається замало коштів. Ряд видів риб винищено, на що вплинув також її хижацький вилов.

Річкове рибне господарство мало в Україні до початку 19 ст. найбільше значення. Серед рік України основне рибогосподарство значення мають Дніпро (з його приток — головне Прип'ятьіДесна), нижній Дунай, менше Дністер, Південний Буг і Сіверський Донець. У сточищі Дніпра налічується 66 видів риб (у пригирловій частині); основними промисловими видами є: лящ,судак, короп, лин, щука, сом, окунь. Багатий на рибу нижній Дунай — 71 вид, серед них велике промислове значення мають: білуга, осетер, севрюга, стерлядь, сом, лин, короп, щука і оселедець, що заходять з моря.

Чимало риб має Південний Буг, зокрема у пригирловій частині (70 видів; у середньому — близько30),серед них найголовніші: короп, лящ, плітка, червоноперка, окунь, карась. Іхтіофауна Дністра нараховує 57 видів (у верхів'ї переважають марена, підуст, головець та інші види, що живуть у поточній воді; у нижній — плітка, краснопірка, окунь, бичок, чехоня, лящ та ін.);Сіверський Донець — 44 види (лящ, підуст, в'язь, щука й ін.). Деяку роль у відтворенні рибних запасів великих річок відіграють їхні притоки.

За останні роки ведуться досліди над акліматизацією сигів; з Далекого сходу завезено для акліматизації білого і чорного амура, амурського сазана, білого та пістряного товстолобика.

Озерне господарство зосереджене переважно на Поліссі й у заплаві нижньої течії Дунаю. На Поліссі є 268 озер загальною площею 16 000 га; у них є 32 види риб, у тому числі: лящ, плітка,краснопірка, щука, окунь, лин, карась, йорж, канальний сом; промислова рибопродуктивність окремих озер є від 7,5 до 40 кг/га. Водяна площа основного фонду наддунайських озер є близько 45 000 га з рибопродуктивністю від 21 до 73 кг/га; цінніші види: сазан, лящ, судак, щука, менше цінні: окунь, краснопірка, бички, тюльки, верховодка та ін.

Найінтенсивнішою формою рибного господарства є ставкове. Ставковий фонд України (близько 22 000 ставків) становить лише близько 170 000 га водної площі, з них зариблено близько 75 000 га; щорічний вилов риби у них — близько 30 000 т. Пересічна рибопродуктивність ставків (станом на 1970 р.) — 720 кг/га. Основним об'єктом тепловодного ставкового рибного господарства є короп, холодноводного — пструг (головним чином - у горах).

У ставковому рибному господарстві розгорнена племінна робота, спрямована на поліпшення спадкових якостей і підвищення продуктивності риби. В Україні виведено дві породи коропа — український лускатий і український рамчастий, які на 20% продуктивніші, ніж безпородний дзеркальний короп. Ведуться також і промислове схрещування коропів різних порід та коропа з амурським сазаном, заведено теж китайського коропа. У наслідок інтенсифікації ставкового рибного господарства площа рибоводних ставків і вилови риби у них повільно зростають. Для штучного риборозведення існує 8 форелевих рибоводних ставків у Карпатах та один у Криму, 2 форелеві ферми у Волинській та Тернопільській областях, товарне господарство «Свалява» в Карпатах, осетровий завод на нижньому Дніпрі, нерестововирощувальні господарства на Каховському і Кременчуцькому водоймищах.

У зв'язку з спорудженням Дніпровського каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі рибальство погіршало. У великих водосховищах, організовано рибне господарство нового типу, відмінне від річкового. Причиною цього є те, що гребля Дніпровського (а згодом й інші) обмежила вільний доступ прохідним рибам, а риби, які не люблять стоячих вод перейшли на північ. Основними об'єктами промислу в дніпровських водосховищах є лящ, судак, сазан і сом. 1969 з водосховищ Дніпра видобуто 172 600 т риби (площа водосховищ 5 282 км²), або 33 кг з 1 га. Найбільшу рибопродуктивність (бл. 40 кг) мають Каховське і Кременчуцьке водосховище. Добування риби здійснюють рибоколгоспи кількох рибокомбінатів. На водосховищах створено кілька господарств, у яких вирощують мальків цінних видів риб для зариблення ріки і водоймищ. Велику увагу приділяють меліорації водойм. Деяке значення для рибного господарства мають також водосховища питної води, іриґаційні та ін.

Морське рибальство охоплює чорноморський та азовський регіони. Найбільше значення має азовський район; його рибне багатство відзначається чималою поживою (органогенні речовини, акумульовані Доном і Кубанню), наявністю місць, придатних для відкладання ікри (гирла Дону й Кубані) і прохідними й півпрохідними рибами. Головними місцями вилову є — гирла Дону йКубані та Керченська протока; взимку провадять підльодові вилови у Таганрозькій затоці. Промислова продуктивність Азовського моря дуже велика — до 80 кг/га. В Азовському морізустрічається близько 80 видів і підвидів риб; найбільше промислове значення мають: кілька, хамса, бички, судак, лящ, тараня, сазан, осетер, севрюга, оселедці, кефаль, анчоус й ін.

За останній час він сильно зменшується через забруднення моря і надмірний вилов. На базі рибних ресурсів Азовського моря у межах України працюють Генічеський, Маріупольський та Керченський рибокомбінати та Мисівський і Аршинцівський рибозаводи.

Чорне море у своїй продуктивності обмежене недостачею мілин та чималою глибиною, наповненою сірководнем (з глибини 150 — 200 м). На відміну від Азовського моря, у Чорному основну масу виловлюваної риби дають морські види.

У прилеглих до Чорного моря водоймах та у пониззях Дністра й Дунаю розвинуто промисел прісноводного рака (1969 р. - 455,5 т).

Рибна промисловість і рибоконсервне виробництво зосереджене на узбережжі Чорного і Азовського морів і над Дніпром. Головними його центрами є Одеса Керч, Севастополь, Очаків, Білгород-Дністровський, Маріуполь, Бердянськ, Вилкове, Генічеськ, Ялта, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Черкаси, Ізмаїл, Кілія.

Через вилучення з українського океанічного промислу семи рибопромислових суден (чотири з яких продали) українські риболовецькі підприємства за дев’ять місяців 2010 року виловили на 15 відсотків менше риби — 151 тисячу тонн. Обсяг вилову в морських економічних зонах інших держав склав 91 тисячу тонн, в Азово-Чорноморському басейні — 45 тисяч тонн (із них в Азовському морі вилов становить 80%). На 9% зменшився вилов риби у внутрішніх водоймах — до 15 тисяч тонн, що пов’язано з цілою низкою проблем: відсутністю коштів для проведення меліоративних робіт, збереженням та збутом продукції аквакультури. Проблемним залишається отримання кредитів для закупівлі кормів, обладнання. Банки відмовляються надавати кредити риболовецьким та риборозплідним підприємствам навіть під заставу майбутнього вилову.

Загалом же, за даними статистики, на українському ринку продається близько 600 тисяч тонн риби на рік, із яких 60% — імпорт. У 2010 році рибний імпорт збільшився на 5% і становить 65%. Решта — риба із внутрішніх водойм. Однак неофіційні дані свідчать про те, що співвідношення між імпортною та українською рибою — 50% на 50

В 1991 році було 230 одиниць рибальського флоту, з яких 41 — це судна океанічного флоту. Зараз держава володіє 140 суднами рибальського флоту, з яких сім — океанічні. Але де-юре ці сім суден перебувають у власності підприємців із інших держав, бо раніше вони стали кредиторами цих суден. Позичене не віддали досі. Сума кредитних боргів становить 10 мільйонів дол. Зараз ці українські судна ловлять рибу за квотами, відведеними іншим країнам. Кошти, сплачені за їхню оренду (а це близько 35 — 40 тисяч за одне судно на місяць), автоматично ідуть до кредиторів, які паралельно є орендарями суден. Тобто Україна не отримує жодної копійки.

Російські інвестиції, при наявності технічних можливостей в української сторони, тільки за рік дозволять побудувати 5—10 суден середніх розмірів. У середньому вартість будівництва одного такого судна становить півмільйона доларів. Тривалість будівництва — рік-два. Якщо судно океанічне, то вартість будівництва сягає і 10—20 мільйонів дол.

Сьогодні Україна практично не має квот на вилов риби у світовому океані. Ми володіємо тільки квотою на вилов 240 тонн креветок, 50—70 тонн окуня... Крім того, Україна назбирала мільйонні борги за членство в міжнародних рибних організаціях, які й виділяють ці квоти. Сьогодні мені пропонують вийти з цих організацій. Я категорично проти, бо в такому разі країна ризикує втратити своє місце на рибній мапі світу.

Рибне господарство належить до водокористувачів і з усіх галузей економіки найбільш тісно пов’язане з водними ресурсами і потребує чистої води.

Для нормального розвитку і успішного відтворення різних порід риб необхідно, щоб у воді містилась достатня кількість розчиненого кисню і не було шкідливих домішок. Крім того, потрібно підтримувати необхідні глибини і температуру води, що особливо важливо в період нересту риб і розвитку молодняку, а також забезпечувати рибу достатньою кількістю їжі.

На розвиток рибного господарства негативно впливають:

• забруднення водойм недостатньо очищеними і неочищеними стічними водами, отрутохімікатами і добривами;

• надмірне заростання водойм болотною рослинністю;

• несприятливий гідрологічний і газовий режим водойми в результаті порушення подачі води до неї;

• обміління ділянок річок, які служать нерестилищем для деяких видів риби;

• замулення водойм;

• забір води іншими учасниками водогосподарського комплексу;

• наявність на водному об’єкті лісосплаву та водного транспорту;

• несприятливі умови, які виникають на шляхах міграції риби до нерестилищ і на шляхах зворотного скату молодняку, що зумовлене наявністю гребель;

• недостатні глибини водойм і наявність на дні пеньків, деревини, каміння, які ускладнюють нормальний вилов риби;

• порушення встановлених правил вилову риби, в тому числі браконьєрство;

• відсутність спеціальних рибозахисних пристроїв на насосних станціях і водозаборах;

• дефіцит водних ресурсів в окремих водних басейнах, особливо в гирлах річок, що пов’язане з великим забором води для народного господарства;

• недоліки в рибному господарстві (невикористання кормової бази природних водойм, незадовільний технічний стан ставкового фонду, незабезпеченість водою і кормами).

Для успішного вирішення проблем рибного господарства необхідно:

- виділити рибне господарство в число найважливіших учасників ВГК;

• припинити будь-яке забруднення водойм;

• обмежити використання добрив і отрутохімікатів у водоохоронній зоні водойм і водотоків;

• реконструювати старі і будувати нові рибопропускні споруди на річках, які мають важливе рибопромислове значення, а також встановити рибозахисні і рибо-загороджувальні пристрої на насосних станціях і водозаборах;

• створити сприятливі умови для розташування і розмноження цінних видів риб у низинах великих річок за рахунок періодичних попусків води із вище розташованих водосховищ для обводнення нерестилищ, очистки дна річок від затопленої деревини;

• заборонити мольовий сплав лісу;

• підвищити рибогосподарську ефективність існуючих і запроектованих водосховищ;

• розвивати спеціалізовані рибні господарства, у тому числі, з використанням підігрітих вод від ТЕС і АЕС;

• розширити роботу з акліматизації та переміщенню деяких видів риб в інші водойми з метою підвищення їх загальної рибопродуктивності (білий амур, товстолобик, американський буффало і інш.).

Типи ставкових господарств.

Ставкові господарства бувають тепловодні (коропові) і холодноводні (форелеві). Ці господарства мають однакові гідротехнічні споруди, але різняться ступенем проточності, глибинами і розмірами.

5. СОТ та рибальство. Вплив світової економічної кризи

17-19 березня 2009 року у м. Софія (Болгарія) відбувся міжнародний регіональний семінар на тему „СОТ та рибальство. Наслідки угод СОТ і нинішніх переговорів у рамках СОТ у галузі рибного господарства”.

Семінар було організовано міжнародною організацією „Єврофіш” та Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО ООН). Порядок денний семінару складався з сесій та містив декілька тематичних блоків, а саме: „Міжнародна торгівля рибою”, доповіді країн учасників семінару щодо питань рибальства і рибогосподарського сектору, „СОТ і рибальство. Врегулювання суперечок”, „Якість та безпека у торгівлі рибою і екомаркування”.

У вищезазначеному семінарі взяли участь 46 делегатів із 20 країн і доповідачі ФАО ООН, Світової організації торгівлі (СОТ) та міжнародної організації „Єврофіш”.

Доповідачами ФАО ООН було представлено оновлені дані щодо стану рибної галузі та аквакультури, про попит та рівень споживання риби та рибопродуктів, у світі. Так, вилов риби за 2005-2007 рр. знизився на 1%, в той час як виробництво продукції аквакультури зросло на 4%, в середньому виробництво риби збільшилось на 0,7%.

Значну роль у зростанні виробництва риби та рибопродуктів відіграє Китай. Обсяги виробництва продуктів аквакультури (з врахуванням водоростей) у Китаї становлять 75% від світового виробництва. Середній рівень споживання риби та рибопродуктів у світі становить 16,3 кг на людину в рік.

Разом з тим, помітна світова тенденція щодо зростання обсягів риби, що використовується на виробництво харчових продуктів та зменшення обсягів на виробництво комбікормів і використання сировини у технічних цілях.

Найбільші обсяги експорту здійснює Китай, В’єтнам та ЄС, що складає 71% світового експорту, найбільші імпортери – Японія, США, ЄС. Японія також є лідером у споживанні риби та рибопродуктів. Рівень споживання складає 65 кг на людину в рік, в той час як в США – 24 кг, ЄС – 20 кг. Основні обсяги експорту риби та рибопродуктів до цих країн надходять з Китаю та В’єтнаму. В’єтнам у 2007 році знаходився на 8 місці серед країн-експортерів.

Споживання риби та рибопродуктів у світі зростає, в основному це відбувається через збільшення чисельності населення, незначна частка – через зростання споживання на душу населення.

Фахівці ФАО ООН та СОТ прогнозують, що з урахуванням світової економічної кризи можливий незначний ріст цін. Збільшення прибутків виробників можливе через розвиток технологій.

У світі за період 1997-2007 рр. ріст споживання збільшився на 2 млн. тон, ріст імпорту на 3 млн. тон. Країни, які виловлюють найбільші обсяги риби – Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Німеччина та Португалія.

Найбільші імпортери – Польща, Литва, Румунія, Чехія. Частка експорту риби та рибопродуктів розподілилась наступним чином: Польща – 34%, Естонія – 23%, Литва – 20%.

Щодо переваг споживання за видами, було зазначено, що у Росії, наприклад, найбільше споживається риби, що має біле м’ясо (тріскоподібні),  у Туреччині – морського окуня, Хорватії – анчоусів та тріски, Казахстані – прісноводних риб, країнах ЄС – в основному риби, що має біле м’ясо, та деякі види прісноводних риб.

Найбільшим імпортером з країн СНД є Росія, Україна та Білорусь, а експортером – Росія.

В умовах світової економічної кризи прогнозується збільшення споживання риби через її популярність та доступність у порівнянні з іншими видами продуктів тваринного походження, збільшення споживання делікатесних рибопродуктів та збільшення популярності промислових риб малих розмірів через їх низьку вартість.

Від України з доповіддю виступив глава делегації, заступник Голови Держкомрибгоспу Чернік В.Г. Зокрема, він зазначив таке. Україна веде океанічний і морський промисел, має промисловий флот, проте він дещо застарілий і його чисельність незначна. Так, якщо у1991 було 309 суден, то у 2008 – 69, щодня рибалять біля 17 суден. У складі українського океанічного та морського флоту лише 11 суден молодше 10 років.

Через зношеність суден знижується вилов риби. Так, у 1990 році було добуто 1066 тис. тон, у 2004 році – 226 тис. тон, у 2007 році – 207 тис. тон. В 2008 році спостерігалось деяке підвищення вилову, що становило 214 тис. тон.

Виробництво риби в аквакультурі складає близько 20 тис. тон, на 80% це короп та рослиноїдні види риб.

Україна має більше 1600 компаній у рибогосподарській галузі, де працюють більше 40 тисяч осіб.

Споживання риби та рибопродуктів однією людиною в рік складає більше 14 кг. Обсяги імпортованої продукції склали за 2008 рік більше 582 тис. тон. Основні види риб, що споживає населення України – це оселедці, скумбрія та лосось.

Разом з тим, рибогосподарський сектор України потребує значних інвестицій, що в середньому складає більше 900 млн. євро.

11