Передмова

Правова статистика належить до переліку обов’язкових навчальних дисциплін у підготовці фахівців із вищою юридичною освітою. Юристи у своїй практичній діяльності стикаються не лише з конкретними правовими фактами і подіями, а й з масовими правовими явищами і процесами, статистичний аналіз яких є необхідною умовою їхньої професійної діяльності. Студенти-правознавці, які опанують статистичну методологію як сукупність прийомів і методів статистичного дослідження розширять свій кругозір, зможуть вільніше орієнтуватися у складних соціально-правових явищах і процесах, краще засвоювати інші юридичні дисципліни.

Правова статистика має важливе значення для розвитку кримінології, кримінального, цивільного, адміністративного права та інших його галузей. Жодна із зазначених наук не може обійтися без статистичних даних про суспільно-правові явища і процеси, без кількісного оцінювання тих понять і категорій, які розробляються і висвітлюються ними. Без використання даних правової статистики неможливо вдосконалювати діяльність правоохоронних органів та виконувати законотворчу роботу.

Внаслідок вивчення правової статистики студенти-правознавці мають оволодіти знаннями основ статистичної науки та набути навичок проведення статистичного дослідження правових явищ. А тому зміст навчального посібника зорієнтований на надання майбутнім юристам теоретичних знань із правової статистики.

Студент-юрист має знати сучасну організацію статистичної роботи у правоохоронних органах; методи збирання статистичних даних про правопорушення і діяльність правоохоронних органів; принципи і методи обробки матеріалів статистичного спостереження; сутність узагальнювальних показників та основи їх статистичного аналізу.

Студент-юрист має набути вмінь організовувати і проводити статистичне спостереження правових явищ; розробляти макети та будувати таблиці і графіки; обчислювати узагальнювальні статистичні показники; аналізувати статистичні матеріали про правопорушення і заходи боротьби з ними з боку правоохоронних органів; формулювати висновки і пропозиції для прийняття управлінських рішень.

Зміст навчального посібника відповідає програмі з правової статистики та відбиває зміни в діяльності правоохоронних закладів і правовому законодавстві, які відбулися останнім часом. З ухваленням нового Кримінального та Цивільного кодексів, створенням Державної судової адміністрації істотно змінився зміст документів первинного обліку та статистичної звітності міліції, прокуратури, судів, інших правоохоронних органів і юридичних установ, які працюють у сфері кримінально-правової, цивільно-правової та адміністративно-правової статистики.

У пропонованому навчальному посібнику розглядається місце правової статистики серед статистичних дисциплін, наводяться стислі відомості з історії її розвитку, висвітлюються предмет і основи галузі, методологічні принципи, основні поняття і категорії, розкривається її сучасна організація в Україні, подається система статистичних показників залежно від галузі правової статистики та виду правоохоронних органів. Докладно розкривається також методологія збору первинних статистичних даних з урахуванням чинного статистичного обліку і статистичної звітності у правоохоронних органах та інших юридичних установах. Значна увага приділяється окремим методам статистичного аналізу правових явищ і процесів (метод статистичних групувань; табличний метод подання статистичної інформації; графічний метод зображення правових показників; метод відносних і середніх величин, показників варіації і динаміки, узагальнювальних індексів), їхній сутності, значенню та межам практичного застосування в соціально-правових дослідженнях. З огляду на те, що навчальним посібником користуватимуться переважно правознавці-господар­ники, він завершується розділом про можливості статистичного дослідження економічної злочинності, де аналізуються її особливості порівняно із загально-кримінальною, а також причини й умови скоєння економічних злочинів. Ідеться тут і про виявлення осіб, підозрюваних у їх скоєнні, про економічну судимість та діяльність правоохоронних органів у цьому напрямку.

Усі теоретичні положення ілюструються доступними реальними прикладами кримінально-правової, цивільно-правової та адміністративно-правової статистики з повним послідовним розрахунком усіх статистичних показників, що надасть безпосередню допомогу студентам та іншим користувачам щодо застосування наведених статистичних методів у практичній діяльності.

Кожний розділ навчального посібника містить питання і завдання для самоконтролю, що забезпечує можливість самостійної перевірки рівня засвоєння теоретичного матеріалу та поглибленої підготовки до модульного контролю знань.

Уміщені в додатках зразки форм статистичних карток, які ведуться у правоохоронних органах, дадуть змогу студентам-правознавцям ще під час навчання наблизитися до практичної діяльності співробітників з обліково-статистичної роботи в міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних установах, а зразки деяких форм і табель статистичної звітності допоможе їм з’ясувати обсяг узагальнених статистичних даних про злочинність, цивільні та адміністративні правопорушення.

Навчальний посібник становитиме інтерес не тільки для студентів-правознавців, а й для аспірантів юридичного фаху, окремих викладачів та науковців, практичних співробітників правоохоронних органів і юридичних установ.

Розділ 1. Загальні основи правової статистики

1.1. Поняття правової статистики.

1.2. Історія розвитку правової статистики.

1.3. Основні галузі правової статистики.

1.4. Предмет і завдання правової статистики.

1.5. Методологічні основи правової статистики.

1.6. Сучасна організація правової статистики.

1.7. Значення правової статистики в діяльності правоохоронних органів. Питання для самоконтролю.

1.1. Поняття правової статистики

Слово “статистика” походить від латинського слова “status” — стан, становище, положення та італійського слова “stato” — держава і означає певну суму знань, відомостей про державу. Від початкового значення цього слова до сучасного його розуміння велика історична відстань. Ще у другій половині XVII століття англійські “політичні арифметики”, не оперуючи словом “статистика”, уперше застосували статистичні методи аналізу масових суспільних явищ: Дж. Граунт — з метою вивчення руху населення, У. Петті — обчислюючи народне багатство, дохід, чисельність і склад населення. Лише 1723 року німецький професор М. Шмейцер почав читати в Йєнському університеті публічні лекції з політичної статистики і ввів це слово в науковий лексикон.

Цим словом у середині ХVIII століття почали називати фактичні відомості про окремі держави: територіальний поділ, економіку, чисельність і рух населення і т. п. З часом зміст цього терміна ускладнювався, розширювався, уточнювався.

Нині під статистикою розуміють:

1) сукупність статистичних даних про масові явища у природі та суспільстві;

2) вид практичної діяльності, пов’язаний зі збором, обробкою, узагальненням статистичної інформації про суспільно-економічні явища і процеси;

3) галузь знань “статистична наука”, яка за допомогою притаманних їй прийомів і методів вивчає кількісну сторону масових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їхнім якісним змістом та подає кількісну оцінку тенденцій і закономірностей їх формування і розвитку.

Статистика своїми показниками охоплює всі сторони економічного, політичного, соціального, культурного і правового життя суспільства, а тому вона є багатогалузевою наукою. Можна виокремити три рівні статистичної науки.

Перший рівень — загальна теорія статистики, тобто наука про загальні принципи, правила і закони кількісного оцінювання соціально-економічних явищ.

Другий рівень — економічна і соціальна статистика. Економічна статистика вивчає явища і процеси в галузі економіки на макрорівні: структуру і пропорції суспільного відтворення; розробляє систему показників для аналізу стану і розвитку економіки; наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання. Соціальна статистика формує систему показників для різнобічної характеристики соціальних відносин.

На третьому рівні виокремлюються різні галузі економічної і соціальної статистики. Однією з таких галузей соціальної статистики і є правова статистика, яка у своїх показниках відбиває процес охорони державного і суспільного устрою, усіх форм власності і свободи економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, суспільного порядку і безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, головною метою правової статистики є облік порушень законності, які розглядаються правоохоронними органами, і заходів боротьби з ними. Це органи Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, Державної судової адміністрації, Служби безпеки, Державної митної служби, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державного департаменту з питань виконання покарань, контролюючі та інші органи, які відповідно до законодавства мають право порушувати кримінальні справи, провадити попереднє слідство та дізнання, здійснювати державні заходи соціального контролю за правовими процесами.

Термін “правова статистика” для визначення названих щойно процесів виник у 80-х роках ХХ століття. До цього поряд зі словом “статистика” можна було побачити слова “моральна”, “кримінальна”, “судова”, “юридична”. Кожна з цих назв є свідченням розвитку правової статистики як науки і практичної діяльності.

Моральна статистика вивчала моральний стан суспільства — злочинність, цивільні і адміністративні правопорушення, різні аморальні вчинки. Кримінальна статистика стосувалася лише злочинності та кримінального правосуддя. До 60-х років ХХ століття широко використовувався термін “судова статистика”, осуільки в цей час враховувалась не злочинність, а судимість. Але з часом до судової статистики стали відносити не тільки діяльність судових органів, а й роботу інших юридичних органів. А тому поняття “судова статистика” було змінено на значно ширше поняття “правова статистика”, яке успішно використовується і сьогодні.

Однак автор підручника “Юридическая статистика” В. В. Лу­кєєв вважає, що термін “правова статистика” не охоплює всіх аспектів правової діяльності (причин і мотивів злочинності, особи злочинця, заходів попередження злочинів і т. п.) і пропонує галузь науки, яка подає кількісну оцінку правової і іншої юридичної діяльності назвати “юридичною статистикою”. [9, с. 13].

Вчені-юристи і статистики в Україні сприйняли і широко використовують термін “правова статистика”.

Поряд з іншими джерелами саме правова статистика дає змогу встановити ефективність діяльності правоохоронних органів. Знаючи кількість скоєних злочинів та злочинців, маючи інформацію про порушення трудового, житлового, сімейного чи іншого цивільного законодавства, про поширеність кримінальних і адміністративних правопорушень у сфері економіки, про розміри завданих збитків, правоохоронні органи отримують можливість ефективніше зміцнювати законність та правопорядок у суспільстві.

Правова статистика посідає певне місце у системі соціально-правових наук. З часу свого становлення і розвитку правова статистика ґрунтується як на єдиних методологічних принципах загальної теорії статистики, так і на теоретичних положеннях юридичних наук, які розкривають істотні, якісні особливості правових явищ і процесів.

У такому ракурсі можна розглядати очевидний взаємозв’язок правової статистики з правознавством в цілому і з окремими галузями права. Кримінально-правова статистика тісно пов’язана з кримінологією, кримінальним правом і процесом, кримінально-виконавчим правом, криміналістикою, які є визначальними для правової статистики. Ці науки встановлюють якісну, матеріальну природу правових явищ (злочину, злочинності), кількісну характеристику яких подає правова статистика (рівень, структура, динаміка злочинності). Це стосується і цивільно-правової та адміністративно-правової статистики.

Правова статистика збагачує юридичні науки конкретними фактами, відповідними закономірностями і взаємозв’язками в досліджуваних правових явищах і процесах. Правова статистика обґрунтовує ті чи інші наукові положення юридичних наук, бо дані статистики узагальнюють практику, яка є засобом перевірки знань, критерієм істинності будь-якої теорії.

1.2. Історія розвитку правової статистики

Вивчаючи будь-яку науку, зокрема й правову статистику, необхідно звертатися до її історії. Перші наукові висловлювання в галузі правової статистики датуються VII-XVIII століттями. Але виникнення кримінальної статистики припадає на 30-ті роки ХІХ століття, коли систематично почали збиратися відомості про злочинність у Франції (А. Геррі) і Бельгії (А. Кетле). Широко відомі у світі праці А. Кетле “Обчислення ймовірносних злочинів” (1829) та “Про людину і розвиток її здібностей” (1835), в яких він передбачав не тільки кількість, але й окремі види злочинів, а також розробляв основи статистики злочинності та інших негативних явищ у суспільстві.

Але перевага щодо статистичного вивчення найрізноманітніших явищ морального стану суспільства, безперечно, належить російському революціонеру-демократу О. М. Радищеву (1749—1802), який на 30 років раніше за А. Кетле у праці “О законоположении” запропонував систему відомостей для розробки нових законів, склав програму статистичного дослідження злочинів та мір покарання, запропонував досліджувати злочинність в її динаміці за тривалі періоди часу, що мало сприяти встановленню її причин і мотивів, а також вибору способу здійснення правосуддя і давало б змогу використовувати цей матеріал для розробки нових гуманних законів.

Процес виникнення, становлення і розвитку правової статистики історично пов’язується з формуванням певних соціальних інститутів — органів охорони правопорядку і у зв’язку з цим може поділятися на чотири етапи:

І — перша половина ХІХ століття (1802—1860);

ІІ — друга половина ХІХ століття-початок ХХ століття (1864—1916);

ІІІ — радянський період розвитку (1917—1985);

ІV — сучасний стан розвитку в Україні (90-ті роки — до наших днів).

І. Перший етап виникнення кримінальної статистики припадає на період, коли уряд Росії провів реорганізацію державного апарату і 1802 року запровадив Міністерства. Це потребувало створення нової системи кримінальної статистики, яка зосереджувалась у Міністерстві внутрішніх справ та Міністерстві юстиції. Статистика Міністерства внутрішніх справ зосереджувала відомості про “предмети поліції”, які, з одного боку, повинні були виявити можливі діяння, що порушують правопорядок, а з другого — показати, як справляється поліція зі своїми обов’язками. Міністерство юстиції здійснювало “устрій суду цивільного і кримінального”, а тому місцеві судові органи зобов’язані були подавати йому певні форми звітів. На основі отриманих матеріалів Міністерство складало зведені річні звіти про свою діяльність. По кожній губернії всі справи поділялись на 6 груп: І — Цивільні; ІІ — Кримінальні; ІІІ — Слідчі; ІV — Боргові; V —Спірні та апеляційні; VI — Безспірні щодо приписів, вимог і прохань.

По кожній губернії подавались також відомості про кількість підсудних і осіб, які утримуються під вартою. У 1860 році слідчий апарат було відокремлено від поліції і підпорядковано судовим місцям. Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність (двомісячну і річну) про діяльність органів попереднього слідства, дозволило кримінальним палатам контролювати роботу судових слідчих. Надалі кримінальні палати подавали матеріали “для нагляду і спостереження” прокурору, який зі своїми зауваженнями надсилав їх до Міністерства юстиції.

У 1852 році статистичний відділ Міністерства внутрішніх справ було перетворено на статистичний комітет. З 1857 року він почав називатися Центральним статистичним комітетом, і йому доручався збір, ретельний контроль і обробка всіх статистичних матеріалів для уряду.

У 60-х роках ХІХ століття надруковано ряд капітальних праць, які ставили і розв’язували основні питання кримінальної статистики і одночасно досліджували структуру і динаміку злочинності. Автори цих праць П. М. Ткачов, М. О. Філіпов, М. І. Орлов, Л. М. Хвостов, М. О. Неклюдов, Д. Т. Анучін.

ІІ. Початок другому етапу становлення правової статистики поклала судова реформа 1864 року, яка вимагала нової системи організації кримінальної статистики. Ця система базувалась на чіткій організації первинного обліку, коли кожна кримінальна справа і кожний підсудний реєструвались на окремих картках. Первинний облік за індивідуальною формою зручний для статистичної роботи, бо дає змогу охарактеризувати одиницю сукупності значною кількістю показників, він зручніший як для зведення і групування, так і для отримання будь-яких довідок про справу чи обвинуваченого. Картки заповнювались безпосередньо суддями і слідчими.

Майже 40 років у Росії (1872—1909) існувала “купонна система”, яка дозволяла Міністерству юстиції відстежувати рух кримінальної справи. До порушеної кримінальної справи підшивався особливий зошит, який складався з 12 “купонів”. Кожний “купон” відбивав відповідну стадію кримінального процесу, починаючи від провадження справи в судового слідчого і закінчуючи виконанням вироку. Заповнення “купонів” прирівнювалось до заповнення основних процесуальних документів і здійснювалось слідчими, суддями і прокурорами, які несли кримінальну відповідальність за правильність наведених відомостей і їх своєчасне подання. “Купони” були також документами первинного обліку злочинності у “справах”, тобто саме в подіях злочинів, а “статистичні листки на обвинуваченого або підсудного” — виміром злочинності в “особах”.

Міністерство юстиції зводило і узагальнювало “статистичні листки” і “купони” у формі “Сводов статистических сведений по делам уголовным”, які складалися з трьох частин. Перша частина “Сведения о производстве дел в судебных местах” містила 10 таблиць, в яких детально висвітлювались окремі стадії проходження кримінальної справи у процесі розслідування і вирішення. Друга частина “Статистические сведения о подсудимом по окружным судам и судебным палатам” — 28 таблиць, третя частина — “Статистические сведения о подсудимых в судебно-мировых установлениях” — 20 таблиць. Усі ці частини докладно характеризували особу підсудного, виправданого чи засудженого за різноманітними демографічними і юридичними ознаками.

Ці статистичні дані мали не лише практичне, а й наукове значення: вони широко використовувались у науково-дослідній роботі для подальшого розвитку кримінального права, вивчення злочинності і її причин. Відомі дослідники злочинності в Росії, особливо Є. М. Тарновський, О. І. Чупров, І. Я. Фойницький, М. Н. Гернет, ґрунтуючись на матеріалах “Сводов”, широко застосовували статистику і намагались знайти шляхи розв’язання проблеми злочинності.

У цей самий період (з 1870 року) Міністерством юстиції впровадило нову систему реєстрації засуджених, яким видавались довідки про судимість, що надходили до Міністерства юстиції і зосереджувались у спеціально організованому “Архіві”. Така система проіснувала лише два роки, і з 1872 року довідки про судимість було замінено статистичними листками на особу підсудного, які були основними первинними документами кримінально-правової статистики того часу.

Протягом 1874—1894 років було видано збірник “Итоги русской уголовной статистики”, який полегшував користування статистичними матеріалами. Докладніші відомості про діяльність судів, слідчих, прокурорів публікувались упродовж 1905—1915 років у “Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции”. Останній том цього збірника містить матеріали за 1913 рік.

У пореформений період організація кримінально-правової статистики явно погіршується. Ліквідація 1909 року “купонної системи” призвела до вилучення із “сводов” усіх даних про рух кримінальної справи, а злочинність стала враховуватися лише в особах. А з офіційних публікацій було повністю вилучено показники діяльності судових органів.

ІІІ. Третій етап розвитку правової статистики розпочався зі встановленням радянської влади. На початку її існування відбулися зміни і в організації кримінально-правової статистики. Керівним статистичним органом із 1918 року стало Центральне статистичне управління (ЦСУ), на яке покладалось ведення моральної статистики. У зв’язку з цим у 1922—1927 роках у ЦСУ діяв відділ моральної статистики, перейменований згодом у “секцію аномальних явищ”, який реєстрував і обробляв показники про кримінальні, цивільні, адміністративні правопорушення, про безпритульність неповнолітніх, бродяжництво, самогоноваріння, самогубства, аборти і проституцію. Цей відділ отримував відомості від НКВС, НКЮ, Наркомпросу.

За погодженням з НКЮ ЦСУ розробило і затвердило проект статистичного листка на обвинуваченого. Обліку підлягали всі злочинні діяння і всі обвинувачені, виправдані чи засуджені. Пізніше було розроблено довідкові листки на засудженого, які надходили до статистичних відділів НКЮ для підготовки списку засуджених і довідок про судимість.

Зведені звіти по губерніях, республіках і країні в цілому публікувалися у статистичних збірниках ЦСУ, у журналах “Вісник статистики”, “Статистичний огляд” та ін. Крім того, було видано низку тематичних збірників “Статистика засуджених в СРСР в 1923—1924 рр., у 1925, 1926 і 1927 рр.”, “Самогубства в СРСР у 1925—1926 рр.”.

До початку 30-х років кримінально-правова статистика здійснювалась, з одного боку, правоохоронними органами (міліція, карний розшук, суди, прокуратура, військові трибунали), а з другого — ЦСУ. Але 1930 року ЦСУ було реорганізовано у статистичний сектор Держплану, а потім — у Центральне управління народногосподарського обліку, що спричинило значне скорочення роботи у сфері моральної статистики. Статистику засуджених було передано до Нарком’юсту, а інші розділи моральної статистики — до відповідних зацікавлених відомств. Так, статистика злочинності зосередилась у Головному управлінні міліції СРСР і Прокуратурі СРСР, статистика виправно-трудових закладів — у НКЮ СРСР; статистика правопорушень неповнолітніх — у Наркомпросах союзних республік. Повністю припинилась публікація будь-яких матеріалів з моральної статистики.

Вивченню злочинності в 20-х роках приділяли значну увагу окремі автори, наближені до керівництва кримінально-правовою статистикою в окремих відомствах або ЦСУ. Ідеться, зокрема, про праці з проблем міліції і карного розшуку В. Халфіна, з тюремної статистики В. Р. Якубсона, зі статистики засуджених А. А. Герцензона, Д. П. Годіна, М. Н. Гернета.

Нічого не змінилось і після відновлення 1948 року ЦСУ СРСР. Дані про злочинність і судимість збирались, оброблялись, доповідались керівництву країни і залишались у правоохоронних відомствах. Оприлюднення цих матеріалів вважалось розголошенням державної таємниці.

У середині 1960-х років у країні було впроваджено нові загальносоюзні форми звітності про стан злочинності і боротьби з нею, які подавалися МВС союзних республік прокуратурі республіки. Для забезпечення повноти обліку Прокуратура СРСР затвердила наприкінці 1960 року Інструкцію про єдиний облік злочинів, обов’язкову для органів МВС і прокуратури. Згодом ЦСУ разом з Прокуратурою і Верховним судом СРСР затвердили єдині форми первинного обліку і статистичної звітності, де відображався стан злочинності, судимості, слідчої і судової роботи, тобто діяльності правоохоронних органів. Затверджена Прокура­турою СРСР Інструкція про єдиний первинний облік злочинів передбачала заповнення слідчими таких карток:

а) на виявлений злочин;

б) на особу, яка скоїла злочин;

в) талон на кримінальну справу.

У цей самий період ЦСУ затвердило розроблений Прокуратурою СРСР єдиний статистичний звіт із провадження слідства й дізнання та звітність про роботу прокурора. Удосконалюється і звітність судів, до якої додається інформація про міри кримінального покарання та про касаційний і наглядовий розгляд справ. Згідно з рішеннями директивних органів з 1988 року статистика правопорушень знову зосередилась у системі Держкомстату СРСР, у відділі моральної статистики, у складі Управління соціальної статистики. З цього часу систематично аналізуються і публікуються матеріали про стан злочинності і судимості в країні.

IV. Четвертий етап розвитку правової статистики пов’язаний з розпадом СРСР і утворенням єдиної незалежної Української держави, коли всі питання діяльності правоохоронних органів і статистичної роботи вирішуються нею самостійно. У статистичному щорічнику “Народне господарство Української РСР у 1989 році” вперше з’явився розділ “Правова статистика”, який налічував всього 10 таблиць і характеризував переважно кримінальну ситуацію, починаючи з 1985 року. Міністерство статистики, а пізніше Державний комітет статистики України з 1995 року видає “Статистичний щорічник України за 1995, 1996, 1997, 1998 і т. д. рік”, в якому розділ перейменовується на “Правопорушення”, де кількість таблиць з кожним роком зростає. Вони містять інформацію про кількість зареєстрованих злочинів і кількість засуджених за вироками судів, що набули законної чинності, за видами злочинів, коефіцієнти злочинності і судимості по регіонах України, велика увага в них приділяється висвітленню злочинності неповнолітніх, подається склад засуджених за статтю, за окремими соціальними групами, за мірами покарання і т. п.

Управління соціальної статистики Держкомстату, в якому є відділ статистики правопорушень, починає видавати тематичні збірники, присвячені кримінально-правовим процесам “Злочинність в Україні”, останнє видання якого побачило світ 2001 року. Статистичні дані, наведені у збірнику, характеризують динаміку і структуру злочинності та діяльність правоохоронних органів у боротьбі з нею. В окремі розділи виділено інформацію про насильницькі злочини проти осіб жіночої статі та соціально загрозливі явища — наркоманію і жебрацтво. Наведено інформацію про матеріальну шкоду від злочинів економічного спрямування та пожеж. Показники злочинності аналізуються за видами злочинів, їх проявами та соціально-демографічними ознаками в цілому по Україні і по окремих її регіонах.

Збірники ґрунтуються на даних первинного обліку і статистичної звітності правоохоронних органів, які постійно вдосконалюються. З метою приведення у відповідність з чинним законодавством України системи обліку злочинів, осіб, які їх скоїли, кримінальних справ, а також інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів Наказом Генерального прокурора України і Міністра внутрішніх справ України від 21 грудня 1995 року було затверджено єдині форми документів первинного обліку та інструкцію про порядок їх заповнення і подання. Наказом Міністра внутрішніх справ від 9 березня 1999 року з метою вдосконалення та впровадження звітності в органах внутрішніх справ впроваджується 20 форм державної звітності і 10 форм відомчої звітності. Наказом Міністра юстиції України від 28 липня 1994 року затверджується і вводиться в дію інструкція з судової статистики, якою передбачене широке коло звітності судів першої, наглядової та касаційної інстанцій щодо розгляду кримінальних і цивільних справ.

Ухвалений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року новий Кримінальний кодекс, який набув чинності з 1 вересня цього самого року, значно відрізняється від того, що діяв доти, за кількістю і змістом статей. Це змусило правоохоронні органи працювати над зміною переліку і змісту первинних документів міліції, прокуратури, судів, а також їхньої статистичної звітності (див. наступну тему). Зміна структури злочинів за видами в новому Кодексі погіршує на деякий час можливості аналізу динаміки злочинності, встановлення динамічних закономірностей і тенденції її зміни.

1.3. Основні галузі правової статистики

Специфічний характер правопорушень, які враховує правова статистика, та особливості діяльності установ, що здійснюють контроль за ними, зумовлюють існування кількох галузей правової статистики, які утворюють її систему:

1) кримінально-правова;

2) цивільно-правова;

3) адміністративно-правова;

4) статистика прокурорського нагляду.

Кожна галузь правової статистики поділяється на окремі розділи відповідно до основних стадій кримінального, цивільного та адміністративного процесів.

1. Згідно з нормами кримінального судочинства кожна кримінальна справа з моменту її порушення до повного вирішення проходить кілька кримінально-процесуальних стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) передання до суду; 4) судовий розгляд; 5) провадження в порядку судового нагляду; 6) порушення справи за обставинами, які нещодавно відкрилися. Кримінально-правова статистика у своїх показниках відображає всі стадії кримінального процесу, відповідно до яких поділяється так:

• статистика попереднього розслідування, яка охоплює діяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Цей розділ містить, по-перше, облік і реєстрацію злочинів, кримінальних справ, матеріалів про злочини, вирішених згідно з кримінально-правовим законодавством, а також осіб, які скоїли злочини і потерпіли від них, і, по-друге, облік заходів щодо розслідування злочинів — строки розслідування, міри попередження, відшкодування матеріальних збитків, профілактичної роботи;

• статистика кримінального судочинства, яка відбиває діяльність судових органів першої, касаційної і наглядової інстанцій щодо провадження кримінального правосуддя;

• статистика виконання вироків, яка характеризує діяльність установ кримінально-виконавчої системи з реалізації призначених судами кримінальних покарань та інших мір за скоєння злочинів.

2. Цивільно-правова статистика має на меті облік цивільно-правових спорів, що розглядаються судами загальної юрисдикції та господарськими судами, а також облік результатів їхньої діяльності з розгляду спорів. Цивільно-правова статистика поділяється на два розділи:

• статистику цивільного судочинства, яка висвітлює діяльність судів усіх інстанцій із розгляду цивільних спорів, а також діяльність господарських судів і нотаріату;

• статистику виконання судових рішень, яка відбиває роботу судових виконавців щодо виконання рішень судів у цивільних справах.

3. Адміністративно-правова статистика враховує адміністративні правопорушення за окремими видами, заподіяною матеріальною шкодою, характером адміністративних стягнень, органами адміністративної юрисдикції, адміністративним судочинством. Поряд із правоохоронними органами в Україні існує безліч відомчих і позавідомчих контролюючих структур, до яких належать органи залізничного, повітряного, водного і міського транспорту, санітарного, технічного, пожежного, мисливського, екологічного та іншого нагляду; митного і прикордонного контролю — суб’єкти адміністративної юрисдикції.

4. Як самостійну галузь правової статистики можна розглядати статистику прокурорського нагляду. Вона, з одного боку, вивчає прокурорський нагляд за дотриманням законів органами слідства та дізнання, які чинять правосуддя у кримінальних справах, а також нагляд за виконанням законів адміністрацією тюрем, виправно-трудових закладів, місць перебування затриманих під вартою, з другого — враховує діяльність прокуратури з нагляду за дотриманням законності під час вирішення цивільних справ.

Незважаючи на те, що правова статистика поділяється на окремі галузі, вона, по суті, завжди стосується оперативної роботи правоохоронних органів, що здійснюють кримінально-правовий, цивільно-правовий або адміністративно-правовий захист прав і інтересів громадян, суспільства, держави. Тому на практиці доводиться мати справу зі статистикою міліції, податкової міліції, прокуратури, служби безпеки, митної служби, судів, нотаріату, виправно-трудових установ.

1.4. Предмет і завдання правової статистики

Предметом правової статистики як галузі соціальної статистики є кількісний аспект масових правових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їхнім якісним змістом, тенденції і закономірності їхнього розвитку в конкретних умовах місця і часу.

У цьому визначенні наголошується на кількох принципових відмітних особливостях предмета статистики як суспільної науки і, зокрема, правової статистики: 1 — кількісний аспект; 2 — масових явищ; 3 — правових явищ; 4 — у зв’язку з якісним змістом; 5 — тенденції; 6 — закономірності їхнього розвитку; 7 — у конкретних умовах місця і часу. Конкретний зміст кожної з цих особливостей предмета у правовій статистиці своєрідний, зумовлюваний специфікою правових явищ і процесів.

1. Кількісний аспект правових явищ, які входять у сферу діяльності правоохоронних органів, — це передусім їхні розміри, рівні, обсяги, співвідношення окремих складових, зміна в часі і просторі. Ідеться про кількісний аспект, по-перше, злочинів і осіб, які їх скоїли, та потерпілих від їх скоєння, а також засобів контролю за злочинністю; по-друге, цивільних спорів і правопорушень, що стали об’єктом розгляду в суді; по-третє, адміністративних правопорушень і заходів щодо їх попередження.

Так, 2001 року в Україні було зареєстровано 514,6 тис. злочинів, що на 9,4 % менше, ніж 2000-го, та на 19,8 % менше, ніж 1995-го. У розрахунку на 100 тисяч населення України 2001 року зареєстровано 1057 злочинів. У загальному обсязі зареєстрованих злочинів найбільшу частку становлять крадіжки, 41,9 % злочинів — тяжкі. Частка жінок у загальній кількості злочинців 2000 року становила 13,8 %, неповнолітніх — 8,7 %. Кількість осіб, які загинули внаслідок злочинних дій із застосуванням вогнепальної та холодної зброї за цей період становила 8,4 тисячі, з них від умисних вбивств загинуло 3,7 тисячі.

2. Інша особливість предмета пов’язана з масовістю правових явищ. Статистика вивчає не поодинокі, а масові правові явища і процеси. Чим масовіша сукупність, чим більшу кількість її елементів (злочинів, злочинців, виявлених осіб), буде вивчено тим об’єктивнішими будуть здобуті висновки і тим точнішими виявлені закономірності.

3. Правова статистика вивчає саме правові явища і процеси, пов’язані з різними проявами людської діяльності і регулюються правом. Це кримінальні, цивільні, адміністративні правопорушення, пов’язане з ними судочинство, виконавське провадження і т. ін. В усіх цих випадках правова статистика враховує фактичну реальність, пов’язану з порушенням певних правових норм.

4. Вивчення кількісного аспекту правових явищ нерозривно пов’язане з якісним їхнім змістом, бо кількісна розмірність не існує без якісної визначеності. Усі кількісні показники, з одного боку, формуються на основі якісно-визначених ознак, а з другого — кількісні показники поглиблюють розуміння якісних особливостей правових явищ і процесів. Щоб проаналізувати структуру кількості засуджених осіб, що скоїли злочини у складі організованих злочинних груп, за видами злочинів, потрібно обчислити їхню частку в загальній кількості засуджених осіб. Так, частка засуджених за бандитизм 2000 року становила в Україні 7,3 %, за контрабанду — 1,2 %, за розбої — 20,0 %, за вимагання — 13,7 %, за розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах — 12,6 % і його крадіжки — 21,5 %. Ці дані свідчать не лише про поширеність покарання за певні організовані злочини, а й про ефективність боротьби правоохоронних органів з організованою злочинністю.

5. Здобуті кількісні характеристики можуть відбивати не лише якісну своєрідність правового явища, а й тенденції його зміни в часі. Наприклад, упродовж 1990—2000 років в Україні спостерігалося тенденція до збільшення кількості виявлених організованих злочинних груп і кількості засуджених осіб, що вчинили злочини в їхньому складі, з 1995 року помічено тенденцію до зниження загальної кількості зареєстрованих злочинів і т. ін.

6. Кількісні правові показники за тривалий період часу дають змогу не тільки встановити тенденції зміни правових явищ, а й виявити усталені статистичні закономірності. Закономірності, які виявляються лише в сукупності масових правових явищ через подолання властивої її елементам випадковості, називаються статистичними. Наприклад, у структурі злочинності в Україні і в інших державах переважають крадіжки або злочини скоюються здебільшого чоловіками, або приблизно десята частина злочинів скоюється у стані алкогольного сп’яніння.

7. Правові явища динамічні, їм властиві безперервні зміни і розвиток. З плином часу змінюються рівні правових явищ, співвідношення і пропорції між ними. Їхня кількість різна для окремих правоохоронних органів, регіонів, країн. Тому кількісний аспект правових явищ статистика вивчає в конкретних умовах місця і часу.

Облік злочинності, адміністративних правопорушень, цивільних спорів, прокурорського нагляду відбиває реальний стан справ на конкретній території на певний момент чи за певний проміжок часу. Адже дані, не пов’язані з місцем і часом втрачають свою цінність.

З предмета правової статистики випливають її завдання:

1. систематичний облік правопорушень, збирання і узагальнення інформації про суспільно-правові явища і процеси;

2. розробка і застосування системи статистичних показників для всебічної характеристики кримінально-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових процесів;

3. забезпечення достовірності, об’єктивності, оперативності та комплексності статистичної інформації про правові явища і процеси;

4. комплексний аналіз статистичної інформації з метою всебічного вивчення стану, динаміки, структури, закономірностей і тенденцій розвитку суспільно-правових явищ і прогнозування правових процесів на найближче майбутнє;

5. забезпечення доступності, гласності і відкритості статистичних даних про діяльність правоохоронних органів;

6. розробка статистичних матеріалів для підготовки законодавчих заходів і організації боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

1.5. Методологічні основи правової статистики

Статистична методологія — це комплекс спеціальних методів, прийомів, засобів дослідження. Вона ґрунтується на загальнофілософських принципах. Спираючись на філософські категорії випадковості і необхідності, кількості і якості, взаємозв’язків і розвитку правових явищ, правова статистика використовує методи теорії статистики і розробляє свої для вивчення злочинності, правопорушень, цивільно-правових спорів і пов’язаних з ними соціальних явищ і процесів.

Будь-яке статистичне дослідження у правоохоронних чи інших органах послідовно проходить кілька етапів. Перший етап — систематичне збирання первинних статистичних даних переважно шляхом реєстрації фактів про виникнення правопорушень, їх розслідування і розгляд у суді. Другий етап передбачає систематизацію та групування зібраних на першому етапі статистичних матеріалів, їх узагальнення у формі абсолютних, відносних і середніх правових показників. Третій етап дає змогу здійснювати всебічний статистичний аналіз варіації правових ознак, їхньої динаміки, взаємозв’язків між правовими показниками. Ці етапи тісно пов’язані між собою метою дослідження. На кожному з них застосовуються специфічні статистичні методи, за допомогою яких вдається діставати глибоку всебічну оцінку правових явищ і процесів.

Так, на першому етапі застосовується метод масового статистичного спостереження, який ґрунтується на законі великих чисел. Суть цього закону полягає в тому, що статистичні закономірності формуються і чітко виявляються лише в масовому процесі за достатньо великої кількості елементів сукупності. Згідно з цим законом можна переходити від випадкового і одиничного до усталеного і масового. Сукупність випадкових причин породжує наслідок, незалежний від випадку, чим встановлюється закономірність, не помітна за малої кількості спостережень. Структура і динаміка злочинності, її причини, мотиви злочинної поведінки, ефективність правоохоронних заходів, результати діяльності правоохоронних органів можуть бути правильно відображені і оцінені лише на основі закону великих чисел. Наприклад, розглядаючи розподіл злочинців за віком у динаміці, можна встановити, що злочинність в Україні молодшає.

На другому етапі використовується метод статистичного зведення і групування, який дає змогу утворити якісно однорідні групи, категорії, види правових явищ, елементів сукупності, подій. Наприклад, сукупність зареєстрованих злочинів можна згрупувати за видом, за об’єктом посягань, за місцем скоєння, за мотивом. Сукупність засуджених за скоєння злочинів — за статтю, за віком, за соціальним станом, за наявністю минулої судимості, за рецидивом. Тобто зведення і групування допомагає встановлювати структуру правових явищ, їхню схожість і відмінності за істотними правовими ознаками. На цьому самому етапі для характеристики типових груп застосовуються методи відносних показників і середніх величин.

Останній етап характеризується застосуванням для всебічного кількісно-якісного аналізу масових правових явищ і процесів методів вивчення варіації правових ознак, використанням показників динаміки і індексів, встановленням тенденції і прогнозуванням розвитку, виявленням взаємозв’язків і взаємозалежностей між правовими та іншими соціальними ознаками. Для подання результатів аналізу широко використовується табличний і графічний методи. На цьому самому етапі формуються науково обґрунтовані висновки, спрямовані на розробку заходів та прийняття ефективних управлінських рішень.

1.6. Сучасна організація правової статистики

Статистична робота у правоохоронних органах організовується за схемою, наведеною на рис. 1.

Рис. 1. Схема організації статистичної роботи в правоохоронних органах

Статистична робота у правоохоронних органах організовується залежно від виду цих органів.

Статистичною роботою в органах внутрішніх справ керує Міністерство внутрішніх справ, в якому створено Головне інформаційне бюро. Це бюро одержує, обробляє і аналізує статистичну звітність, готує щорічні огляди про стан злочинності в Україні та наслідки боротьби з нею.

В обласних управліннях внутрішніх справ діють інформаційні бюро, до обов’язків яких належать збір і обробка документів первинного обліку, арифметичний і логічний контроль правильності заповнення, забезпечення районних відділень внутрішніх справ бланками первинних документів і статистичної звітності.

В районних відділах внутрішніх справ статистичну роботу виконує співробітник ОВС з обліково-реєстраційної роботи, обов’язки якого передбачають своєчасний збір і реєстрацію документів первинного обліку та їх відправлення до інформаційного бюро області.

В органах прокуратури статистичною роботою керує Генеральна прокуратура України, до складу якої входить відділ статистики. На рівні області наказом прокурора області призначається помічник прокурора зі статистичної роботи. В районних і міських прокуратурах ведення статистичної роботи покладається безпосередньо на прокурорів.

Виконанням статистичної роботи в судових органах керує Державна судова адміністрація. До її структури входить управління судової статистики, яке розробляє табель статистичної звітності, видає інструкції щодо його заповнення, забезпечує судові органи бланками статистичних карток і статистичної звітності, отримує і обробляє статистичні дані про діяльність усіх судових органів з розгляду кримінальних і цивільних справ, а також органів нотаріату, адвокатури та інших. На це управління покладено відповідальність за підготовку доповідей і оглядів, публікацію статистичних збірників.

В обласних управліннях судової адміністрації спеціальні консультанти зі статистики зводять статистичні дані, а результати подають до статистичного управління Державної судової адміністрації.

У районних і міських судах документи первинного обліку та звітності складають судді, які головують по справах, голова суду, старший секретар, секретарі судових засідань.

Зведені по Міністерству внутрішніх справ, Генеральній прокуратурі та Державній судовій адміністрації статистичні звіти подаються до Державного комітету статистики України.

1.7. Значення правової статистики в діяльності правоохоронних органів

Правова статистика має науково-практичне значення і відіграє істотну роль у практичній діяльності правоохоронних органів. Можна виокремити кілька напрямків використання матеріалів правової статистики.

1. Статистичні дані кримінально-правової статистики широко використовуються в діяльності органів внутрішніх справ для вивчення стану, рівня, структури і динаміки злочинності, причин і умов, які призводять до скоєння злочинів, особи злочинця, соціальних наслідків злочинності під час розробки заходів боротьби з нею і попередження злочинності. Ці дані дають змогу оптимально спланувати розподіл сил і засобів боротьби зі злочинними проявами, оцінити успішність попередження злочинності та ефективність заходів боротьби з нею.

2. Матеріали статистичної звітності також використовуються як засіб оперативного керівництва підпорядкованими органами з боку вищих органів і постійного контролю за їхньою діяльністю. Облік у сфері здійснення правосуддя є одночасно і контролем за слідчою і судовою практикою. За допомогою чітко організованої правової статистики можна виявити типові недоліки в роботі органів слідства, дізнання, прокуратури, судів та вжити своєчасних заходів щодо їх усунення.

3. Важливу роль матеріали правової статистики відіграють у поширенні позитивного досвіду, у розв’язанні питань дислокації, фінансування правоохоронних органів, планування штатного розкладу, підготовки правоохоронців та підвищення їхньої кваліфікації. Істотна роль належить правовій статистиці у процесі координації діяльності різних правоохоронних органів і органів правосуддя з метою подолання їх відокремленості.

4. Матеріали правової статистики використовуються також у законотворчій діяльності. Розробка проектів законів у різних галузях права, кримінального і цивільного процесу, судоустрою не обходиться без показників поширеності конкретних видів правопорушень, практичного застосування окремих статей чинного законодавства, життєздатності окремих його норм. Завдяки статистичному забезпеченню законотворчості вдається прогнозувати майбутні наслідки конкретного правового регулювання. Ілюструючи своїми матеріалами практику застосування окремих законів, правова статистика підтверджує дієвість чи недієвість конкретного закону.

5. Ще одним важливим напрямком використання матеріалів правової статистики є їх широке застосування в науково-теоретичних дослідженнях правопорушень і пов’язаних з ними проблем. Подаючи фактичні дані про кількісні параметри правопорушень, правова статистика використовується для розробки теоретичних положень про їх причини, про вплив на них економічних і соціальних факторів, вона обґрунтовує відповідні наукові рекомендації, робить їх безперечними і доведеними. Таким чином, правова статистика є важливим джерелом інформації, яка постачає юридичні науки фактичним даними для подальшого теоретичного узагальнення.

Зауважимо, що під час розгляду напрямків використання матеріалів правової статистики основну увагу було приділено переважно кримінально-правовій сфері діяльності правоохоронних органів. Тому наведемо кілька напрямків використання цивільно-правової статистики. По-перше, на основі її даних формується характеристика стану цивільних спорів і правопорушень, які стали об’єктом розгляду в суді, визначаються їхня структура та динаміка. По-друге, дані цивільно-правової статистики дають змогу з’ясовувати причини й умови, які призвели до вчинення порушень, і розробляти конкретні заходи з їх усунення. По-третє, за її матеріалами вивчають сторони в цивільному процесі — позивачі і відповідачі, що, безперечно, становить серйозний науковий і практичний інтерес. По-четверте, ця галузь правової статистики дає інформацію для вивчення всієї системи заходів попередження цивільних спорів і правопорушень, що дає змогу оцінювати ефективність діяльності правоохоронних органів в цій сфері.

Питання для самоконтролю

1. Що означає термін “статистика”?

2. Коли виникла статистика як наука?

3. Що включається в поняття “статистика” в сучасному розумінні?

4. Охарактеризуйте рівні статистичної науки.

5. Визначте поняття правової статистики як галузі соціальної статистики.

6. З якими науками і яким чином пов’язана правова статистика?

7. Як започатковувалась правова статистика?

8. У чому полягають здобутки революціонера-демократа О. М. Радіщева в галузі правової статистики?

9. Які особливості притаманні першому етапу розвитку правової статистики в першій половині ХІХ століття?

10. Що змінилося в організації кримінально-правової статистики після судової реформи 1864 року?

11. Яким чином було організовано “купонну” систем обліку злочинів?

12. Де публікувались матеріали кримінальної статистики? Яке практичне значення вони мали у другій половині ХІХ століття?

13. Яку роль відіграло Центральне статистичне управління в розвитку правової статистики після встановлення радянської влади?

14. Коли з’явились єдині форми первинного обліку злочинності правоохоронними органами? Як це вплинуло на подальший розвиток правової статистики?

15. Як побудована і розвивається правова статистика в незалежній Україні?

16. Від чого залежить поділ правової статистики на окремі галузі?

17. На які розділи поділяється кримінально-правова статистика?

18. Що є предметом правової статистики?

19. Які особливості притаманні предмету правової статистики?

20. Які завдання правової статистики випливають з її предмета?

21. За допомогою яких статистичних методів аналізуються правові явища на кожному етапі статистичного дослідження у правоохоронних органах?

22. Які статистичні структури виконують статистичну роботу в міліції, судах, прокуратурі?

23. Яку роль відіграє правова статистика у практичній діяльності правоохоронних органів?

24. Яке значення має правова статистика для наукових досліджень кримінально-правових процесів та в законотворчій роботі?

Розділ 2. Організація статистичного спостереження у правоохоронних органах

2.1. Поняття статистичного спостереження, вимоги до якості даних.

2.2. Об’єкт і одиниця спостереження у кримінально-, цивільно-, адміністративно-правовій статистиці.

2.3. Програма статистичного спостереження.

2.4. Форми, види і способи статистичного спостереження.

2.5. Документи первинного обліку у правоохоронних органах та судах.

2.6. Державна статистична звітність в органах МВС, прокуратури, судів.

2.7. Контроль вірогідності даних статистичного спостереження.

Питання і завдання для самоконтролю.

2.1. Поняття статистичного спостереження, вимоги до якості даних

Процес формування високоякісної інформаційної бази потребує чіткої спланованості на першому етапі статистичного дослідження, яким є статистичне спостереження.

Статистичне спостереження — це спланована, науково організована реєстрація масових даних про соціально-правові явища та процеси. Від інших методів збирання даних статистичне спостереження відрізняється характером і масовістю даних та способами їх отримання. Крім безпосередньої реєстрації (вимірювання, підрахунок, оцінювання) широко застосовується вивчення суспільної думки на підставі опитування.

Завдання статистичного спостереження — зареєструвати окремі факти досліджуваної сукупності (наприклад, злочинів) та схарактеризувати їхні ознаки (кваліфікація злочину, місце та час його скоєння, завданий збиток тощо). При цьому насамперед має бути чітко визначено мету кожного статистичного спостереження.

Зауважимо, що статистичні спостереження охоплюють дані різного ступеня реєстрації, тому вони можуть бути первинними або вторинними. Первинне спостереження — це реєстрація вихідних даних, що надходять від об’єкта, який їх продукує. Прикладом може бути поточний облік кількості зареєстрованих дорожньо-транспортних пригод; опитування населення щодо криміногенної ситуації в районі його проживання. Вторинне спостереження — це збирання раніше зареєстрованих і оброблених даних, наприклад матеріалів про основні показники роботи органів досудового слідства.

Статистичні дані — це масові системні кількісні характеристики соціально-правових явищ і процесів. Саме масовість відрізняє статистичні дані від інших, оскільки завдяки переходу від окремих фактів до масових можна визначити загальну закономірність поза впливом випадкових причин. Ступінь масовості залежить від рівня узагальнення досліджуваних явищ. На макрорівні збираються дані про явища та процеси загальнодержавного характеру. Це відомості про кількість зареєстрованих злочинів, кількість засуджених за вироками судів, що набули законної чинності, кількість притягнутих до адміністративної відповідальності, кількість кримінальних чи цивільних справ, розглянутих судами всіх рівнів і т. ін. На мікрорівні дані також масові, але іншого характеру. Матеріали, які збирають окремі міністерства, заклади, установи, характеризуються певною фрагментарністю. Це, наприклад, дані про кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності органами державного пожежного нагляду, органами державного митного контролю або Національним банком України.

Статистичні дані неодмінно мають кількісну визначеність, завдяки чому підлягають нагромадженню, зведенню та узагальненню. Останнє можливе лише за умови їх системності.

Зрозуміло, що від якості даних статистичного спостереження залежать результати подальшого дослідження, тому вони мають відповідати певним вимогам.

Перша — вірогідність даних, тобто їх відповідність реальному стану. На жаль, ця вимога іноді не додержується як на мікро-, так і на макрорівні. Досягти достатньої вірогідності можна, з одного боку, усуненням умов для будь-яких викривлень, а з другого — застосуванням більш чутливої системи оцінних показників.

Друга вимога — повнота даних як за їхнім обсягом, так і по суті.

Третя вимога — своєчасність даних. Інформація має дійти до користувача, перш ніж застаріє, інакше вона втрачає корисність.

Четверта вимога — порівнянність даних у часі або у просторі. Дані можуть бути не порівнянними за складом сукупності. Гостро постає проблема порівнянності за одиницями вимірювання, особливо це стосується вартісних показників в умовах існування інфляції. З переходом національної статистики на міжнародні стандарти важливо керуватися порівнянною методикою збирання даних та обчислення статистичних показників. Важливою є порівнянність даних за територіальною ознакою одиниць внаслідок відповідних змін.

П’ята вимога — доступність даних. З переходом до ринкових умов питання доступності даних особливо загострюється. Ці дані важко не лише зібрати, а й отримати готову статистичну інформацію. У період демократизації більшість матеріалів державної статистики стали “відкритими”. Проте, ускладнилась ситуація з централізованим збиранням даних, особливо в недержавних структурах. Низький рівень відповідальності таких структур під час подання звітів або непідзвітність деякої їхньої частини призводить до порушення вимог повноти та своєчасності реєстрації даних.

Отже, одержання якісних статистичних даних значною мірою залежить від того, на якому рівні збирається відповідна інформація. В Україні діють дві системи: централізована (загальнодержавна) та децентралізована (відомча, окремих правоохоронних структур). Звичайно, централізована система збирання має ширші можливості для якісного спостереження: науково обґрунтовану методику, кваліфіковані кадри, відповідне технічне забезпечення тощо. Проте децентралізована система є оперативнішою завдяки меншій тривалості часу між збиранням даних і використанням готової статистичної інформації. Для децентралізованої системи вельми актуальна проблема наукової обґрунтованості методів статистичного спостереження та їх практичного застосування.

Статистичне спостереження здійснюється в три етапи.

1. Підготовка спостереження.

Підготовка статистичного спостереження — найвідповідальніший етап, оскільки тут постають і вирішуються основні методологічні питання: що і як вивчатиметься, на які запитання мають бути одержані відповіді. На цьому самому етапі розв’язуються організаційні питання: хто, де, коли проводить спостереження і що для цього необхідно. Тобто на першому етапі складається докладний план статистичного спостереження, що містить методологічні та організаційні питання.

2. Реєстрація статистичних даних.

На цьому етапі збираються дані. Процес потребує чіткої взаємодії, скоординованості та оперативності всіх виконавчих служб. Від якості збирання залежать також точність, повнота й вірогідність даних.

3. Формування бази даних.

Цей етап передбачає контроль та нагромадження даних спостереження, а також їх збереження. На цьому етапі відпрацьовується система оперативного доступу та пошуку необхідних даних. Це дуже важливо в умовах централізованого спостереження, коли нагромаджуються величезні обсяги корисної та цінної інформації.

Мета спостереження — отримати статистичні дані, на підставі яких можна сформувати узагальнену характеристику стану та розвитку правового явища або процесу з визначенням відповідної закономірності. Остаточна мета спостереження — підготувати управлінські рішення та вжити належних заходів. Наприклад, мета статистики кримінального правосуддя — визначити рівень злочинності та структуру злочинів, а також розробити політику боротьби зі злочинністю.

2.2. Об’єкт і одиниця спостереження у кримінально-, цивільно-, адміністративно-правовій статистиці

Об’єктом спостереження є статистична сукупність явищ, що підлягає обстеженню (злочини, злочинці, спори, судові рішення). Чітке визначення сутності та меж об’єкта дає змогу запобігти різному тлумаченню результатів спостереження.

Під час обліку кількісного аспекту злочинності — об’єкта кримінально-правової статистики — необхідно мати чітке уявлення про те, що таке злочини, у чому їх різниця від адміністративних та цивільних правопорушень, що таке суб’єкт злочину, а саме особа, яка його скоїла.

Об’єкти правової статистики диференціюються залежно від галузі правової статистики.

Об’єкти кримінально-правової статистики такі: а) злочини, тобто самі факти суспільно небезпечних дій та їхні ознаки; б) злочинці, тобто особи, які скоїли ці суспільно-небезпечні дії; в) покарання, тобто міри, що призначаються судом за споєння цих суспільно небезпечних дій.

Конкретними об’єктами цивільно-правової статистики, кількісний аспект яких вона характеризує, вважаються: а) цивільна справа; б) сторони цивільного процесу (позивач і відповідач); в) характер судового рішення.

Цивільно-правова статистика відбиває основні елементи цивільних правовідносин: право, обов’язок, суб’єкт права, суб’єкт обов’язку, об’єкт. Передусім ураховуються види правовідносин, розглянуті судом — трудові, договірні, житлові та інші, а також суб’єкти прав і обов’язків (сторони) і об’єкт цивільних правовідносин.

Цивільно-правова статистика враховує тільки ті цивільні правопорушення, які є цивільно-правовими деліктами і вирішуються у судовому порядку. Значна частина цивільно-правових спорів вирішується громадянами у добровільному порядку, без звертання до судових інстанцій, і ці правопорушення не обліковуються в офіційній цивільно-правовій статистиці.

До об’єкта цивільно-правової статистики належать і ті цивільні правовідносини, які не є предметом конкретного спору, але засвідчені в порядку нотаріального чи судового провадження.

Адміністративно-правова статистика своїми показниками обліковує тільки ті адміністративно-правові делікти, з приводу яких було прийняте рішення відповідними органами, а тому її об’єкт — це: а) адміністративне правопорушення; б) особа чи група осіб, які його скоїли; в) призначене адміністративне стягнення.

Аналогічні об’єкти спостереження і в інших галузях правової статистики. Вони різняться лише якісним складом зареєстрованих фактів.

Об’єкт спостереження як сукупність складається з окремих елементів — одиниць сукупності. Одиниця сукупності — це первинний елемент об’єкта, що є носієм ознак, які підлягають реєстрації. Відомості про ознаки одиниць сукупності збираються від одиниць спостереження. У кримінально-правовій статистиці одиницею спостереження може бути суд, прокуратура, відділення міліції, митна служба, служба безпеки, а одиницею сукупності — скоєний злочин, окремий злочинець, кримінальна справа. У цивільно-правовій статистиці одиницею спостереження вважається окремий суд, нотаріальна фірма, а одиницею сукупності — цивільна справа, позивач, відповідач, нотаріальна дія і т. п.

2.3. Програма статистичного спостереження

Після визначення носіїв ознак і джерел інформації складається програма спостереження. Програма спостереження — перелік запитань, на які потрібно отримати відповіді в результаті спостереження (вік злочинця, строк позбавлення волі). Зміст і кількість запитань формують згідно з метою спостереження та реальними можливостями його проведення (фінансовими і трудовими витратами, терміном реєстрації інформації). Складається такий перелік запитань, який за мінімуму залучених даних дає максимум інформації. Цього можна досягти завдяки системному підходу. З одного боку, кожне запитання повинно мати самостійне призначення, а з другого — кожне запитання в комбінації з іншим має дати додаткову суміжну та побічну інформацію. Складання блоків взаємозалежних узгоджених запитань дає змогу дослідити також внутрішні зв’язки об’єкта дослідження. Подальшою деталізацією обраних запитань формується набір ознак, що характеризують зазначений об’єкт обстеження та його одиниці.

До програми спостереження включають і розробку статистичного інструментарію, який є набором статистичних формулярів, а також інструкцій і роз’яснень щодо проведення статистичного спостереження, реєстрації даних.

Статистичний формуляр — обліковий документ єдиного зразка, що містить адресну характеристику об’єкта спостереження та статистичні дані про нього. Статистичними формулярами є звіти, переписні та опитувальні листки, бланки документів, анкети. Складаючи формуляри, враховують не лише зміст ознак, а й можливість їх статистичної обробки. Деякі формуляри містять також короткі роз’яснення щодо їх заповнення. До інших додається інструкція як окремий документ, де роз’яснюється порядок реєстрації даних, зміст окремих питань або відповідей.

У процесі складання анкет застосовуються запитання закритого, напівзакритого та відкритого типу. До закритого типу належать запитання, до яких додається повний набір відповідей, а респондентові пропонується лише вибрати потрібні.

Скажімо, на запитання “Від якого типу насильства Ви особисто потерпіли протягом останніх 12 місяців?” пропонуються такі відповіді.

1. Напад особи або групи осіб без фізичного насильства (словесна образа).

2. Домашнє насильство.

3. Напад із застосуванням зброї.

4. Фізичне насильство.

5. Насильство з боку міліції.

6. Грабіж приватної власності.

7. Сексуальне насильство.

Запитання напівзакритого типу містять перелік готових відповідей, а також вільний рядок для самовизначення.

Наприклад, на запитання “Якщо Ви погано оцінюєте роботу міліції, то чому?” подаються такі відповіді.

1. Працівники міліції зловживають службовим становищем.

2. Працівники міліції не оперативно реагують на звернення громадян.

3. Працівники міліції зовсім не реагують на звернення громадян та не надають жодної допомоги.

4. Інше.

Запитання відкритого типу потребують самостійного формулювання відповіді.

Зрозуміло, що організовуючи масові анкетні обстеження, доцільно пропонувати запитання закритого та напівзакритого типу. Вони дають змогу, по-перше, отримувати адекватні відповіді, а по-друге — формалізувати відповіді, нагромаджувати їх та кількісно обробляти.

Статистичний інструментарій забезпечує не лише вхідну частину інформаційної бази спостереження, а й вихідну. Це означає, що під час визначення ознак, складання блоків запитань одночасно готуються макети вихідних таблиць, в яких немає цифрової інформації. Макети таблиць дають змогу відразу визначати, наскільки кожне запитання (ознака) узгоджується з іншими, передбачати, як “працюватиме” кожне запитання (ознака), виключаючи малоінформативні запитання, обґрунтовувати методику подальшої статистичної обробки решти запитань.

Неодмінною умовою програм спостереження є наступність їхнього змісту, одиниць спостереження, методик обчислення. Це потрібно для порівняння результатів спостереження в часі та просторі.

Важливим питанням підготовки статистичного спостереження є забезпечення точності даних реєстрації. Точність результатів досягається, з одного боку, відповідною системою контролю, а з другого — ретельно відпрацьованим механізмом збирання даних і практичним досвідом у цій роботі. Такий досвід формується під час пробних, так званих пілотних обстежень — невеликих за обсягом, що мають на меті випробувати, уточнити програму спостереження, підвищити якість розробки організаційних питань.

2.4. Форми, види і способи статистичного спостереження

Серед організаційних питань особливу увагу слід звернути на вибір форми, виду і способу спостереження (див. таблицю).

Форма	Вид		Спосіб
	за охопленням одиниць сукупності	за часом проведення спостереження
1. Звітність	1. Суцільне	1. Поточне	1. Безпосередній
2. Спеціально організовані спостереження	2. Несуцільне спостереження основного масиву: — вибіркове — монографічне — анкетне — моніторинг	2. Періодичне	2. Документальний
3. Реєстри		3. Одноразове	3. Опитування: — експедиційне — самореєстраційне — кореспондентське — анкетне

Нині існують три організаційні форми спостереження: звітність, спеціально організовані спостереження та реєстри.

Звітність — форма спостереження, за якої кожний суб’єкт діяльності регулярно подає свої дані в органи державної статистики та відомства у вигляді документів (звітів) за спеціально затвердженою формою.

Звітність характеризується такими ознаками, як обов’язковість, систематичність, вірогідність.

Обов’язковість — подання звітів обов’язкове для всіх правоохоронних органів з додержанням уніфікованої форми, затвердженого переліку показників, із зазначенням реквізитів підзвітного суб’єкта (назви, юридичної адреси, прізвища та підпису відповідальної особи, дати складання звіту).

Систематичність — передбачає регулярне, своєчасне складання та подання звітності в затверджені терміни.

Вірогідність — дані, наведені у звітності, мають відповідати дійсності й виключати будь-які викривлення (приховування та приписки). За вірогідність поданих даних суб’єкти діяльності несуть юридичну відповідальність.

Спеціально організовані спостереження — форма спостереження, яка охоплює сфери життя та діяльності, що їх не відстежує звітність. До таких спостережень належать переписи, обліки, спеціальні обстеження, опитування.

Перепис — суцільне або вибіркове спостереження масових явищ з метою визначення їхнього розміру та складу на певну дату. Перепис здійснюється періодично (як правило, з однаковим інтервалом) або одноразово.

Обліки — суцільні спостереження масових явищ, які ґрунтуються на даних огляду, опитування та документальних записів.

Спеціальні обстеження — несуцільне спостереження окремих масових явищ згідно з певною тематикою, що виходить за межі звітності. Вони можуть бути періодичними або одноразовими.

Опитування — як правило, несуцільне спостереження думок, мотивів, оцінок, що реєструються зі слів респондентів. Опитування можуть здійснюватись у різних формах: усній (інтерв’ю), письмовій (анкетування), очній (роздача анкет), заочній (поштові, телефонні). Останнім часом у світовій практиці широко застосовуються телефонні опитування.

Статистичний реєстр — список (перелік) одиниць певного об’єкта спостереження із зазначенням необхідних ознак, який складається та оновлюється під час постійного відстеження.

Класифікуючи статистичні спостереження визначають їхній вид і спосіб реєстрації даних. Види спостереження розрізняють за двома критеріями: ступенем охоплення одиниць і часом реєстрації даних.

За ступенем охоплення спостереження бувають: суцільними та несу цільними.

Суцільні спостереження — обстеження, під час яких реєструються всі без винятку одиниці сукупності. До цього виду належать обстеження у формі звітності, розрахованої на певних суб’єктів діяльності, а також більшість переписів.

Несуцільні спостереження — обстеження, під час яких реєструються не всі одиниці сукупності, а лише їх певна частина. Серед таких обстежень виокремлюють вибіркове, основного масиву, монографічне, анкетне, моніторинг.

Вибіркове спостереження — це обстеження, під час якого реєструється певна частина одиниць сукупності, дібрана у випадковому порядку.

Обстеження основного масиву — це обстеження переважної частини одиниць сукупності, що відіграють визначальну роль у характеристиці об’єкта спостереження.

Монографічне обстеження — це детальне обстеження окремих типових одиниць сукупності з метою їх досконалого вивчення.

Анкетне спостереження — це обстеження певної частини одиниць сукупності внаслідок неповного повернення від респондентів заповнених реєстраційних формулярів (анкет).

Моніторинг — це спеціально організоване систематичне спостереження за станом певного середовища.

Спостереження за часом реєстрації фактів поділяються на поточне, періодичне та одноразове.

Поточне спостереження — це систематична реєстрація фактів щодо явищ у міру їх виникнення або збирання фактів щодо безперервного процесу. Безперервними є кримінально-, цивільно-, адміністративно-правові процеси.

Періодичне спостереження проводиться через певні (як правило, однакові) проміжки часу.

Одноразове спостереження проводиться в міру виникнення потреби в дослідженні правового явища чи процесу. Наприклад, обстеження думки населення стосовно оцінки роботи правоохоронних органів.

Статистичні спостереження здійснюються трьома способами: безпосередній облік фактів, документальний облік, опитування. Безпосередній облік — це обстеження, під час якого обліковець особисто реєструє факти підрахунком, вимірюванням, оцінюванням, оглядом. Так здійснюється реєстрація товарних потоків, що перетинають митні кордони.

Проте більшість явищ і процесів суспільно-економічного життя не підлягають прямому вимірюванню. У таких випадках застосовуються інші два способи.

Документальний облік — це обстеження, під час якого реєстрація фактів відбувається за даними, наведеними в документах первинного обліку. У такий спосіб складається статистична звітність. У правовій статистиці — це статистична картка на виявлений злочин, статистична картка на підсудного. Цей спосіб, застосовуваний під час складання звітності, гарантує найточніші результати.

Опитування може здійснюватись різними шляхами: експедиційним, самореєстрацією, кореспондентським та анкетним.

Експедиційний спосіб — це реєстрація фактів спеціально підготовленими обліковцями з одночасною перевіркою точності реєстрації.

Самореєстрація — це реєстрація фактів самими респондентами після попереднього інструктажу з боку реєстраторів-обліковців. Метод самореєстрації дає добрі результати там, де на високому рівні проводиться роз’яснювальна робота, де респонденти характеризуються високим ступенем громадянської відповідальності.

Кореспондентський спосіб — це реєстрація фактів про явища та процеси на місцях їх виникнення спеціально підготовленими особами та надсилання результатів у відповідні інстанції.

Окремі види та способи спостереження можуть використовуватись у комплексі, не виключаючи один одного, залежно від складності доступу до об’єкта спостереження, ступеня підготовленості громадськості до певного методу спостереження, сучасних досягнень щодо методології та організації статистичних спостережень.

2.5. Документи первинного обліку у правоохоронних органах та судах

Характеристика ознак об’єктів статистичного спостереження правової статистики відображається в показниках, закладених у документах первинного обліку органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції та судів.

Чітка організація первинного обліку є необхідною умовою для складання статистичних звітів щодо злочинності, судимості, адміністративних правопорушень, діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції та судів.

З метою приведення у відповідність з чинним законодавством України системи обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, кримінальних справ, а також удосконалення інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів спільним наказом Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації та Міністерства юстиції України від 26.03.2002 № 20/84/293/126/18/5 затверджено та введено в дію з 1 квітня 2002 року інструкції “Про єдиний облік злочинів” та “Про порядок заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ”.

Єдиний облік злочинів полягає в первинному обліку, реєстрації та введенні у статистичну звітність виявлених злочинів і осіб, які їх учинили.

Єдина система обліку злочинів та осіб, які їх учинили, визначає такі форми облікових документів:

• статистична картка на виявлений злочин (форма № 1);

• статистична картка про наслідки розслідування злочину (форма № 1.1);

• статистична картка про результати відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності (форма № 1.2);

• статистична картка на особу, яка вчинила злочин (форма № 2);

• статистична картка про рух кримінальної справи (форма № 3);

• статистична картка на злочин, за вчинення якого особі пред’явлено обвинувачення (форма № 4);

• довідка про наслідки розгляду кримінальної справи судом (форма № 6).

Правила єдиного обліку злочинів поширюються на органи прокуратури (включаючи й військові прокуратури), органи внутрішніх справ, податкової міліції, Служби безпеки України.

Статистична картка на виявлений злочин за формою № 1 є підставою для реєстрації і взяття на облік за територіальним принципом кожного злочину, що став у звітному періоді відомим прокурору, слідчому або працівнику дізнання, незалежно від того, коли цей злочин вчинено і встановлено чи не встановлено осіб, які його вчинили.

Злочин вважається обліковим, коли його поставлено на централізований облік в обліково-реєстраційному підрозділі і включено до статистичної звітності.

Картка форми № 1 може бути основною (складається на злочин, виявлений уперше) та додатковою (складається з метою внесення в облік і звітність необхідних змін про раніше вчинений злочин та його наслідки). Додатковою слід вважати також картку, яка складається на виявлений у ході розслідування за основною справою інший, раніше не зареєстрований злочин, якщо розслідування об’єднано в одній справі.

Основна картка складається у випадках:

• порушення кримінальної справи;

• направлення справи прокурором відповідно до ст. 430 КПК України;

• звільнення особи, що вчинила злочин, у разі направлення справи (матеріалу) до суду від кримінальної відповідальності внаслідок акта амністії;

• прийняття до провадження кримінальної справи, порушеної судом, а також справи, що надійшла зі Служби безпеки України, підрозділів податкової міліції і військової прокуратури або навпаки;

• прийняття до провадження кримінальної справи, що надійшла в установленому законом порядку за територіальною підслідністю з органів прокуратури або внутрішніх справ інших областей, АР Крим, інших держав, за місцем вчинення злочину або УМВС на транспорті, якщо злочин, розслідуваний у даному звітному періоді, раніше був зареєстрований і поставлений на облік;

• виділення справи про злочин з іншої кримінальної справи.

Додаткова картка складається у випадках:

• приєднання до розслідуваної справи іншої справи або матеріалу про інший, раніше не зареєстрований злочин;

• виявлення у ході розслідування справи про основний злочин додаткового, раніше не зареєстрованого злочину, якщо розслідування об’єднано в одній справі;

• поновлення провадження за раніше закритою кримінальною справою, із зняттям злочину з обліку;

• перекваліфікації під час розслідування вчиненого діяння з менш тяжкого на більш тяжкий злочин, із більш тяжкого на менш тяжкий злочин;

• необхідності повного відображення у звітності кількості осіб, які загинули в результаті вчиненого злочину, якщо хто-небудь із потерпілих помер у процесі розслідування кримінальної справи, після її порушення.

У п. 10 і 12 картки зазначається дата (день і час) вчинення злочину, подія злочину, місце і спосіб його вчинення, характерні особливості, прізвища та ініціали потерпілих, наслідки злочину, дані осіб, що вчинили злочин.

У п. 8 картки мають зазначатися відомості про попередження злочину (за наявності незакінченого злочину).

У п. 22 картки зазначається облік злочинів, вчинених у громадських місцях та на вулицях.

Відомості про потерпілих відмічаються у розділі 2 картки в п. 32—39. Підставою для заповнення розділу 2 є постанова у кримінальній справі про визнання особи, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, потерпілою (ст. 49 КПК України).

У п. 32 показується загальна кількість потерпілих. Якщо відносно одного потерпілого вчинено два або більше злочинів, об’єднаних у одній кримінальній справі, то облік потерпілого здійснюється один раз в картці за злочином, який передбачає більшу міру покарання.

Статистична картка про наслідки розслідування злочину (ф. № 1.1) є підставою для відображення в обліку і звітності відомостей про наслідки розслідування злочинів:

• для обліку злочину, коли вона подається по закінченій розслідуванням справі, одночасно зі статкарткою ф. № 2 на особу, яка вчинила злочин;

• для обліку злочину, коли вона подається у разі винесення постанови про зупинення слідства за не розшуком або не встановленням особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений та захворювання обвинуваченого;

• для зняття злочину з обліку, коли вона подається у разі закриття справи за відсутністю події, складу злочину або за інших підстав, що виключають оцінку діяння як злочинного.

Статистична картка ф. № 1.1 може бути тільки основною.

Картки ф. № 1.1 на злочини у багатоепізодних кримінальних справах складаються на кожний зареєстрований у ній злочин із зазначенням у п. 4 порядкового номера злочину у справі. По об’єднаних кримінальних справах картки складаються на кожний злочин у такій справі і за тим номером справи, яка була приєднана до тієї, що розслідується.

Для відображення в обліку і статистичній звітності даних про закінчені провадженням злочини у картці ф. № 1.1 робляться відповідні позначки в одному із п. 18.01—18.10 з одночасним поданням картки ф. № 2 на особу, яка вчинила злочин.

Відомості про злочини, кримінальні справи по яких зупинені за п. 1, 2, 3, ст. 206 КПК України (коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, або коли психічне, інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження у справі), формуються на підставі карток первинного обліку злочинів ф. № 1.1.

У разі винесення постанови про зупинення слідства за вказаними підставами особа, яка веде розслідування кримінальної справи, того самого дня складає і підписує статистичні картки ф. № 1.1 і 3, в яких відображаються відповідні дані про прийняте рішення щодо злочину у справі.

Упродовж доби картки ф. № 1.1 і 3 про зупинення слідства на підставі п. 1, 2, 3 ст. 206 КПК мають бути подані прокуророві для підписання і передання їх працівникові обліково-статистичної роботи. Серед зупинених враховується злочин, справу за яким вперше зупинено в даному звітному періоді, незалежно від часу порушення кримінальної справи і часу реєстрації даного злочину.

Для відображення в обліку і статистичній звітності даних про зупинені злочини в картці за ф. № 1.1 робляться відповідні позначки в п. 18.27 або 18.28, або 18.29 з одночасним поданням картки ф. № 3 про прийняте рішення по кримінальній справі.

Для відображення в обліку і статистичній звітності знятого злочину з обліку за відсутністю події, складу злочину або з інших підстав, зазначених у законі, в картці ф. № 1.1 робляться відповідні позначки в одному з п. 18.11—18.22 або 18.23.

У п. 13 картки ф. № 1.1 та у п. 37 картки ф. № 2 зазначається облік злочинів, вчинених у стані алкогольного, наркотичного, психотропного або токсичного сп’яніння.

Злочином, учиненим у стані алкогольного, наркотичного, психотропного або іншого токсичного сп’яніння слід вважати:

а) коли особа, яка вчинила злочин, затримана безпосередньо на місці його скоєння або неподалік, у встановлений термін була піддана медичному огляду і є висновок медичної установи про стан сп’яніння;

б) коли це підтверджується матеріалами розслідування кримінальної справи.

Відомості про матеріальні збитки та їх відшкодування, вилучення предметів злочинної діяльності відображаються у статистичній картці ф. № 1.2 всіма органами розслідування щодо кожного злочину, за наслідком якого заподіяно матеріальні збитки або вилучено предмети злочинної діяльності за справами, закінченими розслідуванням, направленими до суду відповідно до статей 232, 430 КПК України та направленими до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за п. 4 ст. 6, статей 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК України або закриття справи щодо померлого обвинуваченого на підставі п. 8 ст. 6 КПК України.

Статистична картка ф. № 1.2 виставляється як додаток до статистичної картки ф. № 1.1.

Статистична картка на особу, яка вчинила злочин, ф. № 2 є підставою для реєстрації і постановки на облік таких осіб і відображення у статистичній звітності показників, що характеризують осіб, які вчинили злочини.

Картка ф. № 2 може бути тільки основною. Вона складається у випадках, коли щодо винних осіб приймається одне з таких процесуальних рішень:

а) прокурором затверджено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду (ст. 232 КПК);

б) прокурором складено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду відповідно до ст. 430 КПК;

в) кримінальну справу закрито щодо померлого обвинуваченого (п. 8 ст. 6 КПК) або направлено до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за однією з таких підстав:

• унаслідок акта амністії (п. 4 ст. 6 КПК);

• унаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК);

• у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 7-2 КПК);

• у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки (ст. 8, 9, 10 КПК);

• із закінченням строків давності (ст. 11-1 КПК).

Якщо особа вчинила кілька злочинів, то на неї складається одна картка за ф. № 2, де вказуються в п. 23—26 всі статті КК України, за якими висунуто обвинувачення. У цьому випадку особа, яка вчинила злочин, має бути відображена у звітності за злочином, який передбачає більшу міру покарання.

Заповнюючи картки на осіб, які вчинили злочини, слід керуватися такими правилами:

• відомості про вік злочинця показуються в повних роках;

• відомості про працездатних осіб (16 років і більше), які не працюють і не навчаються, показуються в усіх випадках, коли вони до моменту вчинення злочину ніде не працювали і не навчались, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту залишення ними (їх звільнення) останнього місця роботи або навчання. Серед непрацюючих не слід вказувати пенсіонерів, у тому числі інвалідів, осіб пенсійного віку, безробітних, домашніх господарок, вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці з догляду за дитиною;

• серед осіб, які вчинили злочини, враховуються всі особи, які раніше скоїли злочини, незалежно від того, були вони засуджені чи звільнені від кримінальної відповідальності на підставі статей 7, 7-2, 8, 9, 10 КПК, а також незалежно від того, погашено чи знято з них судимість, або закривались щодо них справи п. 4 ст. 6, 11-1 КПК внаслідок акта амністії та із закінченням строків давності. З цієї категорії виділяються особи, щодо яких згідно із законом, судимість не знято і не погашено.

У разі винесення судом виправдувального вироку або закриття кримінальних справ за п. 1, 2, 5, 6, 7, 9, 10, і 11 ст. 6, статей 7-3, 100, 421 КПК особи по цих справах знімаються з обліку.

Статистична картка про рух кримінальної справи (ф. № 3) є підставою для відображення в обліку і звітності даних про рух кримінальних справ у процесі розслідування.

Картка складається після прийняття за кримінальною справою (матеріалу) одного із таких рішень:

а) про порушення кримінальної справи;

б) про передання кримінальної справи за підслідністю згідно зі ст. 112 КПК та ч. 2 ст. 104 і ст. 109 КПК або за територіальністю відповідно до ст. 116 КПК України;

в) про об’єднання кримінальних справ згідно зі ст. 26 КПК;

г) про виділення із кримінальної справи іншої справи у самостійне провадження відповідно до статті 26 КПК;

д) про прийняття кримінальної справи до провадження: після скасування прокурором постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, за постановою або ухвалою суду, у разі передання справи з іншого органу, після повернення справи для додаткового розслідування та після відновлення слідства в закритій або зупиненій справі та в інших випадках;

е) про направлення до суду та закриття справи;

є) про зупинення кримінальної справи за однією з трьох підстав, указаних у ст. 206 КПК;

ж) про продовження строку розслідування кримінальної справи відповідно до статей 108, 120 КПК;

з) про повернення справи на додаткове розслідування прокурором або судом будь-якої інстанції;

и) про відновлення слідства за раніше закритою кримінальною справою відповідно до ст. 216 КПК;

і) про відновлення слідства за раніше зупиненою справою за п. 1, 2, 3 ст. 206 КПК;

й) при пред’явленні для ознайомлення матеріалів справи обвинуваченому та його захиснику.

У випадках виділення з кримінальної справи в окреме провадження справи відповідно ст. 26 КПК України одночасно зі статистичною карткою за ф. № 3 складається і подається основна картка за ф. № 1 для взяття злочину на облік (якщо раніше цей злочин був знятий з обліку) за правилами, викладеними вище.

У випадках прийняття до провадження кримінальної справи після повернення її на додаткове розслідування із суду будь-якої інстанції, якщо вона раніше направлялась до суду в поточному році, складається статистична картка за ф. № 3. Усі злочини по цій справі мають бути виключені з розслідуваних до моменту повторного закінчення справи.

Якщо у процесі додаткового розслідування як за справами поточного року, так і за справами попередніх років відбувається:

• перекваліфікація діянь з менш тяжких на більш тяжкі злочини або з більш тяжких на менш тяжкі злочини;

• виявлення додаткових, раніше не зареєстрованих злочинів;

• зміна складу виявлених осіб, які вчинили злочини;

• зміна у розкритті злочинів тощо — то згідно з установленими Інструкцією (про порядок заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ) правилами за наслідками додаткового розслідування складаються і направляються до обліково-реєстраційного підрозділу відповідні документи первинного обліку.

Облік злочинів, за вчинення яких особам висунуто обвинувачення, здійснюється на підставі статистичної картки ф. № 4. Картка заповнюється особою, яка провадить розслідування кримінальної справи після висунення обвинувачення в порядку ст. 140 КПК України особі (особам), щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченого за даними злочинами. Картка складається на кожний злочин.

До обліку приймаються тільки ті злочини, за вчинення яких особам висунуто обвинувачення, що вказано в постанові про притягнення як обвинуваченого.

У разі винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченої, місце перебування якої не встановлено, статистична картка ф. № 4 не складається. У разі зупинення досудового слідства по таких справах на підставі п. 1 ст. 206 КПК України особа, яка провадить розслідування, зобов’язана скласти картки ф. № 1.1 і 3.

Статистичну картку ф. № 4 підписує прокурор (заступник прокурора) за умови представлення до прокуратури згідно зі ст. 132 КПК України копії постанови про висунення особі обвинувачення та коли впевниться, що справді за злочином висунено обвинувачення в його вчиненні вказаній в картці особі (особам).

Прокурор або його заступник крім підпису на статистичній картці ф. № 4 повинен ставити печатку прокуратури “Для пакетів”. Обліково-реєстраційні підрозділи правоохоронних органів зобов’язані прийняти для обліку статистичні картки ф. № 4 тільки з розбірливим підписом прокурора або його заступника і печаткою прокурора “Для пакетів”. У разі неналежного оформлення картки ф. № 4 або з нерозбірливим підписом прокурора (заступника прокурора) необхідно з’ясувати у відповідній прокуратурі її достовірність.

Зняття з обліку злочинів, за якими особам висунено обвинувачення, здійснюється на підставі статистичних карток ф. № 1.1 і 3, коли вона подається у випадках закриття справи за відсутністю події, складу злочину або за інших підстав, що виключають оцінку діяння як злочинного, а також зупинення за п. 3 ст. 206 КПК України.

Первинний облік в судах усіх рівнів ґрунтується на статистичних картках та відповідних журналах обліку правопорушень. У судах першої, касаційної та наглядової інстанції ведуться обліково-статистичні картки на кримінальну справу, на підсудного, на справу про адміністративне правопорушення, на справу в порядку виконання вироку, ухвали, постанови. Крім карток у судах заповнюються журнали обліку кримінальних та цивільних справ, а також адміністративних правопорушень.

Обліково-статистична картка на кримінальну справу за ф. № 3 (додаток 9) поділяється на дві частини і містить відомості, з одного боку, про суть кримінальної справи, що надійшла до суду, строки її розгляду, провадження в касаційній інстанції, а з другого боку, про обвинуваченого, суть злочину, вирок, потерпілих та завдані матеріальні і моральні збитки. Підставою для відображення в обліку та звітності про злочинність результатів розгляду кримінальної справи судом є Довідка про наслідки розгляду справи судом за ф. № 6 (додаток 7).

При направленні прокурору кримінальної справи з подальшим її переданням до суду слідчий заповнює п. 1—14 довідки за ф. № 6 на кожного обвинуваченого і приєднує їх до справи.

Після набрання вироком, постановою про закриття справи, постановою (ухвалою) про застосування примусових заходів медичного характеру законної сили, секретар суду заповнює відповідні пункти про результати розгляду справи та подає на підпис судді. Перевіривши достовірність результатів розгляду справи, суддя підписує дану довідку.

Зазначені довідки по всіх розглянутих справах, у тому числі розслідуваних прокурором або слідчим прокуратури, повертаються судами з супровідними листами (під розписку або надсилаються листом на замовлення) в правоохоронні органи за місцем проведення слідства не пізніше 5-ти робочих днів з дня набрання рішенням суду (вироком, постановою, ухвалою) законної сили чи повернення справи після розгляду судом апеляційної інстанції (касаційної інстанції — у випадку винесення вироку апеляційним судом).

У разі одержання із суду довідки за ф. № 6 працівник з обліково-статистичної роботи органу вносить відомості про судимість у журнал обліку злочинів і не пізніше трьох робочих днів з дня надходження довідок пересилає їх до обліково-реєстраційного підрозділу для використання цих документів у статистичному і оперативно-довідковому обліку осіб, які вчинили злочини.

Первинним документом для складання статистичних звітів за вироками (постановами, ухвалами) суду, які набрали законної сили, порядок роботи з ними від моменту заповнення до передання їх до архіву є статистична картка на підсудного (обвинуваченого) (далі — статкартка), (додаток 8).

Статкартка даної форми заповнюється тільки стосовно осіб, які після набрання вироком (постановою, ухвалою) законної сили будуть обліковуватися за статтею КК України в редакції 2001 року.

Статкартка заповнюється тільки стосовно осіб, щодо яких до суду на розгляд надійшли кримінальні справи з обвинувальними висновками або з постановами про застосування примусових заходів медичного характеру чи стосовно яких судом порушено кримінальну справу в порядку ст. 27 Кримінально-процесуального кодексу України.

Суддя, який головує в судовому засіданні, особисто заповнює статкартку на засудженого; виправданого; особу, справу щодо якої закрито; особу, визнану неосудною, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру.

На кожного підсудного (обвинуваченого) заповнюється окрема статкартка.

Статкартка складається з п’яти розділів:

I. “Відомості про підсудного (обвинуваченого) на момент учинення злочину”.

II. “Відомості про злочин”.

ІII. “Відомості про вирок (ухвалу, постанову) суду”.

IV. “Відомості про результати розгляду апеляції”.

V. “Відомості про результати розгляду справи в касаційній інстанції”.

У розділі II стисло викладається суть обвинувачення згідно з обвинувальним висновком, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру чи постановою судді про порушення кримінальної справи в справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. П. 15—22 заповнюються згідно з вироком (постановою, ухвалою) суду. Наприклад, у п. 15 група відображається як організована тільки в разі визнання її судом організованою.

У разі обвинувачення особи в учиненні кількох злочинів у п. 15—22 проставляються цифрові визначення, що відповідають злочинам, за які передбачена більш сувора міра покарання.

Розділ III заповнюється на підставі рішень місцевих, апеляційних та касаційного судів (касаційного — тільки в разі перевірки вироку, ухвали чи постанови апеляційного суду, винесених ним як судом першої інстанції, або перевірки вироку чи постанови апеляційного суду, винесених ним в апеляційному порядку), для чого введено додаткові квадрати, заповнюючи які, потрібно керуватися такими правилами:

• підсудний вважається виправданим тільки в разі повного його виправдання за всіма статтями висуненого обвинувачення;

• особа вважається такою, що справу стосовно неї закрито, тільки в разі закриття кримінальної справи за всіма статтями висуненого обвинувачення;

• у разі засудження особи за кількома статтями в п. 24 “в” вона обліковується за тією статтею КК України в редакції 2001 року, санкція якої передбачає більш сувору міру покарання;

Розділи IV і V заповнюються в разі надходження апеляції чи касаційної скарги або касаційного подання.

Місцеві суди щомісяця до 10-го числа направляють до територіального управління ДСА (військові місцеві суди — військовим апеляційним судам регіонів, Військово-Морських сил) для обробки статкартки на підсудних (обвинувачених), вироки щодо яких набрали законної сили. За останній місяць перед звітним періодом статкартки надходять двічі — перший раз — до 20-го числа, другий — разом зі звітом про розгляд місцевими судами кримінальних справ.

Обліково-статистична картка на цивільну справу за ф. № 5 (додаток 10) заводиться в день надходження до суду позову, а далі в ній відображаються процесуальні дії, строк і наслідки розгляду позову, оскарження в касаційній інстанції. Друга половина картки містить відомості про сторони в цивільному процесі: позивача і відповідача, ухвалу суду, надходження до виконання, розгляд за протестом в наглядовій інстанції.

Обліково-статистична картка на справу про адміністративне правопорушення за ф. № 7 (додаток 11) заповнюється на кожну особу і відображає демографічні характеристики правопорушника, місце роботи, характер правопорушення, суму заподіяних збитків, результати розгляду справи та її наслідки для правопорушника.

Обліково-статистична картка на справу в порядку виконання вироку, ухвали, постанови за ф. № 9 (додаток 12) також заповнюється на кожну особу залежно від результатів зміни судового рішення. В ній подається характеристика підсудного, яким судом і коли був засуджений, за якою статтею Кримінального кодексу, до якої міри покарання, чи має минулу судимість, ким порушено питання про перегляд справи і результати розгляду.

Окремо обліковуються неповнолітні правопорушники. Наприклад, в обліково-статистичній картці на неповнолітнього, до якого застосовано примусові заходи виховного характеру за ф. 11 (додаток 13) у разі винесення ухвали про закриття кримінальної справи у суді. Картка поділяється на дві частини, в одній з яких відображаються відомості про строк і результати розгляду справи, а в другій — про особу неповнолітнього та потерпілих.

В обліково-статистичних картках на кримінальну касаційну справу за ф. № 27 (додаток 14) та на цивільну касаційну справу за ф. 28 (додаток 15) фіксуються такі відомості: підстава для провадження в касаційній інстанції, рух справи і наслідки її розгляду касаційною інстанцією.

У наглядовій інстанції судів реєструються справи і скарги, витребувані в порядку нагляду, та справи, які надійшли до розгляду за протестом. На такі справи і скарги заповнюються обліково-статистичні картки на кримінальну наглядову справу за ф. 33 (додаток 16) та на цивільну наглядову справу за ф. 35 (додаток 17), де містяться дані про справу, засуджених або позивачів та відповідачів, наслідки розгляду справи порядком нагляду.

У нотаріальних установах статистичне спостереження здійснюється у списковій формі. Усі нотаріальні дії чітко фіксуються у спеціальних журналах. Найважливішим документом, який веде кожний нотаріус, є журнал реєстрації нотаріальних дій. У ньому чітко відображається дата, реєстраційний номер та вид нотаріальної дії. Правильність ведення цього журналу контролюється управліннями юстиції, а тому під час його заповнення слід дотримуватися таких правил:

• чіткого встановлення дати нотаріальної дії;

• чіткої нумерації сторінок та нотаріальних дій;

• обов’язковості підпису кожної особи, за участю якої відбулася нотаріальна дія.

Важливими документами є також журнали вхідної та вихідної інформації. Саме завдяки журналу реєстрації вхідної кореспонденції можна встановити, які документи надійшли до нотаріуса, що мають певне юридичне значення для здійснення нотаріальних дій, та чи був нотаріус поінформований важливою інформацією для вчинення нотаріальних дій.

Журнал вихідної кореспонденції є важливим свідченням повноти і правильності ведення документації. Наприклад, чи було відправлено запит до якогось органу для отримання необхідного документа (довідки про відсутність заборони чи іншого); чи було поінформовано органи опіки щодо договорів відчуження нерухомого майна, що належать неповнолітнім; чи надіслано усю інформацію до управління юстиції, інформаційного центру або інших юридичних та фізичних осіб.

Ведеться також “Журнал обліку спадкових справ”, який відображає, де і коли вчинялися спадкові нотаріальні дії, кому видане свідоцтво про спадщину і т. ін., та “Журнал обліку накладених заборон”, з якого чітко можна побачити, за які саме дії було накладено заборони.

Отже, належна організація первинного обліку нотаріальних дій є певною гарантією забезпечення конституційних прав і інтересів окремих громадян і юридичних осіб, а також контролю за діяльністю нотаріальних установ.

2.6. Державна статистична звітність в органах МВС, прокуратури, судів

Звітність правоохоронних органів є основним джерелом статистичної інформації про суспільно-правові явища і процеси. Звітність складається на основі даних первинного обліку злочинності, цивільних та адміністративних правопорушень. Звітність правоохоронних органів поділяється на державну статистичну звітність, яка розробляється і затверджується Державним комітетом статистики України, та внутрішньовідомчу адміністративну звітність, яка затверджується спільним наказом Держкомстату та відповідного правоохоронного відомства (Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Державної служби безпеки, Державної судової адміністрації та ін.). Ця звітність є обов’язковою для відповідних правоохоронних органів.

За періодичністю подання статистична звітність поділяється на місячну, квартальну, піврічну та річну. Залежно від терміновості подання звітність може передаватися експрес-поштою, електронною поштою, телетайпом.

Правоохоронні органи різних рівнів складають і подають близько ста різних форм державної і відомчої статистичної звітності, а тому зосередимо свою увагу на найважливіших формах державних статистичних спостережень. Перелік основних державних спостережень та статистичних звітів правоохоронних міністерств і відомств наведено в додатку 18.

Місячна статистична звітність органів МВС, прокуратури, служби безпеки, які здійснюють попереднє слідство та дізнання за ф. 1-СЛМ “Основні показники органів досудового слідства”, стисла і містить лише 24 показники про рух справ та число осіб затриманих, виправданих і щодо яких провадження справи закрито.

Щоквартально органами слідства та дізнання складається Звіт про роботу органів досудового слідства за ф. 1-СЛ, який налічує вісім розділів. Розділ І “Справи, по яких закінчено слідство” — це велика комбінаційна таблиця, яка за видами злочинів (20) згідно зі статтями Кримінального кодексу подає кількість переданих до суду справ з обвинувачувальним вироком та для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, кількість закритих справ, а також відносно якої кількості осіб подано до суду справи. Розділ ІІ “Робота слідчого апарату” відображає рух кримінальних справ, строк розслідування незакінчених справ з установленням особи, яка вчинила злочин, кількість заарештованих осіб по закінчених справах у розподілі за строком тримання під вартою, кількість слідчих станом на кінець кварталу. Розділ ІІІ “Затримання осіб в якості підозрюваних” характеризує кількість затриманих осіб та кількість звільнених осіб за відповідними причинами звільнення. У розділі ІV наводяться дані щодо осіб, стосовно яких провадження закрито за реабілітуючих підстав; у розділі V — зупинені справи в цілому та у випадках, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, або коли обвинувачений ухиляється від слідства. Розділи VI і VІІ характеризують додаткове розслідування справ за окремими видами злочинів, які повернуті прокурором або судом та його результати. Останній розділ VIII стосується забезпечення відшкодування збитків по закінчених кримінальних справах в національній та іноземній валюті в цілому і в тому числі за окремими напрямками економічної діяльності (у кредитно-фінансовій і банківській системі, у зовнішньоекономічній діяльності, в аграрно-промисловому та паливно-енергетичному комплексах, у сфері економіки).

Основними формами статистичної звітності прокуратури є “Показники роботи прокурора” за ф. ПМ (місячна) та “Звіт про роботу прокурора” за ф. П (піврічна), зміст яких виходить за межі відомостей про стан злочинності і боротьби з нею до загальної характеристики правопорядку в країні. У них відображено результати загального нагляду, нагляду за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю, нагляду за дотриманням законів у місцях позбавлення волі та місцях утримування під вартою, а також дані про участь прокурора в розгляді кримінальних справ у судах та в цивільному і господарському судочинстві. Наприклад, розділ VI піврічної ф. П “Розгляд скарг” містить три розгорнуті таблиці щодо вирішення скарг і їх задоволення, з яких питань вирішувались і задовольнялись скарги: з питань загального нагляду чи з питань застосування адміністративних стягнень, або з питань слідства і дізнання чи кадрових питань; а також інформацію про стан законності, роз’яснення законодавства.

Статистична звітність судових органів складається з цілого ряду форм, які висвітлюють роботу судів із розгляду кримінальних справ, роботу судових виконавців, роботу Верховного суду, роботу обласних та районних судів як першої, так і касаційної та наглядової інстанцій.

Суди складають і подають до Державної судової адміністрації і до статистичних органів за місцем розташування такі головні форми:

1. Звіт про роботу судів першої інстанції по розгляду кримінальних справ за ф. 1;

2. Звіт про розгляд судами справ про адміністративні правопорушення та осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності за ф. 1-АП;

3. Звіт про роботу судів першої інстанції по розгляду цивільних справ за ф. 2;

4. Звіт про роботу судів з виконання вироків і рішень за ф. 4.

Основою для складання цих форм звітів є статистичні картки на кримінальні і цивільні справи, на виконавське провадження, а також реєстраційні журнали, які ведуться в кожному суді згідно з інструкцією.

Звіти за формами 1 і 2 складають районні, міські, обласні суди за півріччя та рік. Звіт за ф. 1 містить інформацію про рух усіх кримінальних справ та закінчених провадженням за видами злочинів, і кількість засуджених або виправданих осіб, кількість осіб, справи яких закрито чи повернуто на додаткове розслідування, або кількість осіб, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру. У звіті усі справи поділяються за мірами покарання, а потерпілі — за статтю, віком і за об’єктом завдання шкоди (життю, здоров’ю, матеріальної, моральної), наводяться також відомості про провадження за поданнями в порядку виконання вироків, ухвал, постанов.

У звіті за ф. 2 рух цивільних справ та суми матеріальної і моральної шкоди подаються за категоріями справ, поділених на три групи: справи позовного провадження, спори, пов’язані з адміністративно-правовими відносинами, і справи окремого провадження.

Звіт за ф. 1-АП складають лише один раз на рік органи, посадові особи яких уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Цей звіт складається з однієї величезної таблиці, де за назвою статті Адміністративного кодексу або адміністративного правопорушення, яке не ввійшло до Кодексу, але передбачене іншими законодавчими актами, подаються показники про кількість розглянутих правопорушень та кількість осіб, відносно яких винесено рішення про накладення адміністративного стягнення; сума накладеного і стягненого штрафу; встановлений розмір заподіяної матеріальної шкоди; відшкодування.

Особливою частиною статистичної звітності для правознавців-господарників є система статистичних спостережень правопорушень у сфері економічної діяльності, які виявляються відповідними правоохоронними органами і відображаються в певних формах звітів.

1. Єдиний звіт про злочинність на території України за ф. № 1 містить інформацію про злочини проти держави, державної та колективної власності, господарські та службові злочини за статтями Кримінального кодексу, за місцем скоєння злочину; інформацією щодо виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів за окремими їхніми характеристиками.

2. Звіт про зареєстровані злочини і результати роботи на території України за ф. № 1-А дає змогу проаналізувати кількість зареєстрованих економічних злочинів; виявлених осіб, підозрюваних у їх скоєнні, а також кількість кримінальних справ щодо злочинів економічного спрямування, які перебувають у провадженні, кількість направлених до суду, закінчених розслідуванням та зупинених справ. У звіті враховується також кількість економічних злочинів, вчинених стосовно об’єктів Національного банку, Ощадбанку, кас господарських суб’єктів, художніх, історичних та інших культурних цінностей; встановлена сума завданих матеріальних збитків, їх відшкодування та вилучення предметів злочинної діяльності. Знаходять відображення у звіті також результати оперативно-розшукової діяльності ОВС та податкової міліції в боротьбі з економічною злочинністю.

3. Звіт про осіб, які вчинили злочини на території України, за ф. № 2 дозволяє всебічно їх охарактеризувати за статево-віковим складом, соціальним станом, сферою діяльності, зайнятістю та іншими соціально-демографічними і юридичними ознаками.

4. Звіт про виявлені підрозділами прокуратури і ОВС злочини у сфері економічної діяльності за ф. № 5 містить інформацію про кількість економічних злочинів у цілому та виявлених на підприємствах, в установах, організаціях за видами економічної діяльності; кількість виявлених осіб, які вчинили економічні злочини (притягнутих або звільнених від кримінальної відповідальності, їх соціальний та службовий стан), в цілому і на підприємствах, установах, організаціях за видами економічної діяльності; кількість виявлених фактів виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або фактів збуту державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; вилучення майна та цінностей для забезпечення відшкодування матеріальних збитків.

5. Звіт про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями за ф. № 1-03 подає характеристику організованих злочинних груп та злочинних організацій економічного спрямування; завдані ними матеріальні збитки, їх відшкодування та вилучення предметів злочинної діяльності щодо злочинів, учинених ОГ та ЗО у сфері економіки.

6. Звіт про роботу органів досудового слідства та дізнання за ф. № 1-СЛ характеризує рух справ про злочини, скоєні у сфері економіки, в яких закінчено досудове слідство та дізнання (усього закінчено справ, направлено справ до суду з обвинувачувальним висновком; направлено справ до суду для звільнення від кримінальної відповідальності; закрито справ), а також забезпечення відшкодування збитків слідчими ОВС у закінчених кримінальних справах (сума встановлених збитків; сума відшкодованих збитків; сума накладеного арешту на майно).

7. Цікавою є експрес-інформація “Відомості про злочини економічної спрямованості”, яка в регіональному розрізі відображає окремі види злочинів економічного характеру, завдані матеріальні збитки та їх відшкодування у сфері економіки.

2.7. Контроль вірогідності даних статистичного спостереження

Контроль вірогідності здійснюється на всіх етапах збору і обробки статистичних матеріалів: під час заповнення формулярів статистичного спостереження, складання звітів, розробки статистичних даних і складання аналітичних таблиць. Особливе значення контроль має на початку спостереження, бо помилки, яких припустилися на цьому етапі, впливають на всі подальші розрахунки.

Контроль — це насамперед перевірка даних спостереження на їх повноту та вірогідність. Контроль повноти даних, тобто зовнішній контроль, здійснюється візуально і полягає у встановленні, чи від усіх джерел надійшла інформація, чи всі показники заповнені в документах первинного обліку та формах звітів. Наприклад, чи всі суди області подали звіти до обласної судової адміністрації.

Вірогідність даних перевіряється засобами арифметичного чи логічного контролю. Арифметичний контроль ґрунтується на використанні взаємозв’язків між різними показниками звітів та перевірці всіх узагальнювальних показників і погодженні тих з них, які виводяться один з одного. Це балансові зв’язки між показниками або контрольні арифметичні підсумки. Так, в усіх формах статистичної звітності судів про розгляд кримінальних або цивільних справ з метою забезпечення вірогідності даних введено контрольну суму: надійшло справ у звітному періоді плюс залишок незакінчених справ на початок періоду дорівнює закінчено справ провадженням плюс їх залишок на кінець періоду. Отже, арифметичний контроль дає змогу виявляти і виправляти лише помилки в розрахунках.

Для встановлення змістовних помилок здійснюється логічний контроль, який полягає у зіставленні відповідей на взаємозв’язані питання, що дає змогу виявляти їх несумісність. Якщо, наприклад, засуджений був службовцем, то за логікою, він освічений, тобто соціальна категорія порівнюється з освітою і заняттям. Можна виявити помилки, порівнюючи правові показники різних регіонів або зіставляючи дані поточного періоду з попереднім.

Звичайно, здебільшого встановити вірогідність даних неможливо (коли помилки виходять за межі логічного та арифметичного контролю). Отже, необхідно враховувати природу помилок. Залежно від причин виникнення розрізняють помилки:

• репрезентативності — виникають під час вибіркового спостереження через несуцільність реєстрації даних і порушення принципів випадковості добору;

• реєстрації — виникають у будь-якому спостереженні внаслідок неправильного встановлення фактів або неправильного їх запису.

Залежно від природи виникнення помилки реєстрації можуть бути випадковими або систематичними.

Випадкові помилки виникають внаслідок збігу випадкових обставин, а саме через неуважність реєстратора або незосередженість респондента. Вони викривлюють дані спостереження в той чи інший бік, проте завдяки величезній кількості випадків їхня дія врівноважується, і вони істотно не впливають на результати.

Більш небезпечними є систематичні помилки, які виникають у результаті постійних спотворень в одному напрямі. Такі помилки істотно зміщують результати спостереження в один бік (збільшення або зменшення).

Систематичні помилки поділяються на ненавмисні (виникають внаслідок необґрунтованості програм спостереження, некомпетентності реєстраторів, неосвіченості респондентів) та навмисні (виникають через свідоме викривлення фактів з певною метою).

Прикладом навмисних помилок є масові факти приховування доходів від оподаткування, приписки у звітах, приховування виторгу від реалізації в комерційній торговельній мережі, пунктах громадського харчування. З боку держави такі акції підлягають адміністративному та кримінальному покаранню. Проте цим перекрученням можна запобігти, якщо усунути умови для їх виникнення, а також вжити дієвих заходів контролю (наприклад, обов’язкова наявність касових апаратів).

Питання і завдання для самоконтролю

1. Що називається статистичним спостереженням? Які його завдання?

2. За ступенем реєстрації даних статистичні спостереження можуть бути: а) похідними; б) первинними; в) вторинними.

3. Назвіть загальні вимоги до якості даних статистичного спостереження: а) повнота і вірогідність; б) невідповідність програмі і непорівнюваність у часі; в) точність і своєчасність; г) доступність і відкритість.

4. Назвіть та охарактеризуйте етапи статистичного спостереження.

5. Назвіть три об’єкти спостереження в кримінально-правовій статистиці: а) злочини; б) кримінальні справи; в) злочинці; г) покарання.

6. Об’єктом спостереження в цивільно-правовій статистиці є: а) адміністративні правопорушення; б) цивільні справи; в) сторони в цивільному процесі; г) судові рішення.

7. Як у правовій статистиці називається первинний елемент об’єкта спостереження, який є носієм ознак, що підлягають реєстрації: а) одиниця спостереження; б) одиниця вимірювання; в) одиниця сукупності.

8. Як у правовій статистиці називається первинна ланка, яка подає статистичну інформацію про суспільно-правові явища і процеси: а) одиниця обліку; б) одиниця спостереження; в) одиниця сукупності.

9. Що є одиницею спостереження та елементом сукупності в різних галузях правової статистики?

10. Чим відрізняється програма спостереження в кримінально-правовій і цивільно-правовій статистиці?

11. Встановіть основні форми статистичного спостереження в правоохоронних органах: а) спеціально організовані обстеження; б) моніторинг; в) анкетування; г) статистична звітність.

12. Назвіть два види статистичного спостереження за охопленням правових явищ: а) одноразове; б) несуцільне; в) монографічне; г) суцільне.

13. За часом проведення статистичні спостереження поділяються на три види: а) монографічне; б) періодичне; в) одноразове; г) поточне.

14. Збір первинних даних про суспільно-правові явища та процеси здійснюється такими трьома способами: а) документальним; б) самореєстрацією; в) безпосереднім спостереженням; г) опитуванням.

15. Залежно від форми документи первинного обліку поділяються так: а) реєстраційні листки; б) документи карткової форми; в) тести; г) документи журнальної форми.

16. На основі яких матеріалів заповнюються документи єдиного первинного обліку злочинів: а) матеріалів кримінологічного вивчення злочинності; б) матеріалів кримінальної справи; в) матеріалів опитування населення?

17. Які документи первинного обліку злочинності заповнюються в органах досудового слідства та дізнання?

18. Які документи первинного обліку використовуються в судах?

19. Яким чином організовано первинний облік нотаріальних дій?

20. Які статистичні звіти складаються органами досудового слідства?

21. Які аналітичні можливості статистичної звітності органів прокуратури?

22. В яких статистичних звітах відображено діяльність судів першої, касаційної та наглядової інстанції?

23. На основі якого статистичного звіту можливе дослідження адміністративних правопорушень?

24. В яких статистичних звітах міститься інформація про злочинність у сфері економічної діяльності?

25. Яку відповідальність несуть посадові особи за порушення порядку заповнення та подання державної статистичної звітності: а) адміністративну; б) кримінальну; в) дисциплінарну?

26. Що таке точність і вірогідність статистичної інформації про суспільно-правові явища і процеси?

27. Назвіть три види контролю вірогідності даних статистичного спостереження: а) логічний; б) арифметичний; в) зовнішній; г) адміністративний.

Розділ 3. Система показників правової статистики

3.1. Поняття і види статистичних показників.

3.2. Система показників кримінально-правової статистики.

3.3. Система показників цивільно-правової статистики.

3.4. Показники статистики правоохоронних органів та судів.

3.5. Відносні показники правової статистики.

3.6. Сучасні проблеми формування системи показників правової статистики. Питання і завдання для самоконтролю.

3.1. Поняття і види статистичних показників

Правова статистика має широку систему показників, які всебічно характеризують кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові явища і процеси, висвітлюють діяльність органів слідства, прокуратури, судів, виправно-трудових закладів.

Статистичний показник — це узагальнювальна характеристика правових явищ і процесів, в якій поєднуються кількісна та якісна їх визначеність. Якісна визначеність зумовлюється суттю суспільно-правового явища і відображається назвою показника, а кількісний бік — числовим значенням та відповідною одиницею виміру. Якісний зміст показника поєднується з його числовим вираженням за допомогою моделі показника, що містить його назву, алгоритм розрахунку, одиницю, застосовувану під час вимірювання, а також місце та час, на який припадає явище чи процес.

Показники розрізняють за способом обчислення, ознакою часу та аналітичними функціями.

За аналітичною функцією розглядають показники, що відбивають обсяг явища, його середній рівень, інтенсивність прояву, структуру, зміну в часі або порівняння в просторі.

За способом обчислення правові показники поділяються на первинні і похідні. Первинні визначаються зведенням даних статистичного спостереження й подаються у формі абсолютних величин (кількість зареєстрованих злочинів, кількість засуджених осіб тощо). Похідні показники обчислюються на базі первинних або інших похідних показників. Вони мають форму середніх або відносних величин.

За ознакою часу показники поділяються на інтервальні та моментні. Інтервальні характеризують правове явище за певний період часу (день, декаду, місяць, рік). До моментних відносять показники, що дають кількісну характеристику правових явищ на певний момент часу. Інтервальні показники залежать від довжини періоду, за який вони обчислюються. Особливістю первинних інтервальних показників є адитивність, тобто можливість підсумовування. Похідні показники здебільшого неадитивні.

Абсолютні показники характеризують розміри соціально-правових явищ. Ідеться про обсяги сукупності чи окремих її частин (кількість елементів) та відповідні їм обсяги значень правової ознаки. Абсолютні показники — іменовані числа, тобто мають свої одиниці вимірювання.

З метою узагальнення облікових даних навіть на рівні окремого суб’єкта господарювання, а тим більше на рівні видів діяльності чи економіки в цілому використовуються вартісні (грошові) вимірники. Одиницею вимірювання може бути національна валюта, валютні еквіваленти, валюта інших держав. Не завжди абсолютна величина є підсумком значень ознаки в окремих складових сукупності. Часом вона визначається за певним правилом, певною методикою на основі інших показників.

Статистичний аналіз даних правової статистики починається з вивчення саме абсолютних показників. Так, абсолютними показниками характеризують загальну кількість зареєстрованих злочинів та господарських правопорушень, загальну суму збитків, кількість злочинів за видами (злочинів проти держави, власності, життя, свободи особи тощо).

Відображаючи розміри правових явищ, абсолютні величини мають пізнавальне та практичне значення.

У складі абсолютних значень фігурують два показника: чисельність сукупності (наприклад, кількість справ, що надійшли до суду; кількість справ, в яких прийнято рішення тощо) і обсяг ознаки ( наприклад, строк позбавлення волі, вік злочинця).

Абсолютні величини відображають або рівні, що характеризують стан явища на певний момент (кількість злочинів у конкретному році, чисельність неповнолітніх злочинців у даному році), або результати процесів за певний період (дані про зміну чисельності злочинів за п’ять, десять років тощо). Абсолютні статистичні показники надають правильну характеристику суспільним явищам тільки в тому разі, коли їх підраховано щодо явищ одноякісних, однорідним. Аналізуючи, наприклад, динаміку такого явища, як хуліганство, слід враховувати, що за дрібне хуліганство настає відповідальність не у кримінальному, а в адміністративному порядку. Таким чином, показник чисельності осіб, які скоїли хуліганські дії, включає в себе як дані про осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за хуліганство, так і дані про осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.

Характеризуючи розміри правових явищ — чисельність досліджуваної сукупності чи обсяг правової ознаки, — абсолютні показники озброюють дослідника важливими відомостями. Однак ці відомості, як правило, дають змогу помічати лише загальні тенденції правового процесу. Для з’ясування закономірності та взаємозв’язку між окремими правовими явищами, між правовими та іншими соціальними явищами виконуються різного роду порівняння та зіставлення. З цією метою абсолютні показники приводять до порівнянного вигляду. Показники, що характеризують сукупність одиниць, поєднаних у групи або в цілому та приведених до порівнянного вигляду, є узагальнювальними показниками.

Перелік абсолютних показників залежить від галузі правової статистики і виду правоохоронного органу.

3.2. Система показників кримінально-правової статистики.

Статистичні показники, на яких ґрунтується кримінально-правова статистика, залежно від типів законодавства поділяються на такі основні групи.

І. Адміністративне законодавство.

• Кількість розглянутих правопорушень, щодо яких винесено постанови (рішення);

• кількість осіб, відносно яких винесено постанови (рішення);

• види адміністративних стягнень;

• розміри штрафів;

• розмір встановлених внаслідок правопорушень та відшкодованих збитків.

ІІ. Кримінальне законодавство.

ІІ.1. Дані єдиного звіту про злочинність на території України.

Кількість зареєстрованих злочинів:

а) загальнокримінальної спрямованості;

б) економічної спрямованості;

в) вчинених організованими злочинними групами;

г) у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

ІІ.2. Дані про осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів (характеристики):

• за віковим складом;

• за статевим;

• за зайнятістю;

• за соціальним статусом;

• за рецидивом.

ІІ.3. Дані про осіб притягнутих до кримінальної відповідальності.

ІІ.4. Дані про осіб відносно яких винесено вироки судів:

• статево-віковий склад;

• міри кримінального покарання;

• терміни покарання.

ІІ.5. Інформація за даними Департаменту України з питань виконання покарань:

• кількість установ;

• дані про чисельність спецконтингенту за видами установ;

• наявність, рух та склад засуджених.

ІІІ. Кримінально-процесуальне законодавство.

ІІІ.1. Кількість справ, в яких закінчено дізнання і досудове слідство:

• закінчено справ;

• направлено до суду з обвинувальним висновком;

• направлено до суду для звільнення від кримінальної відповідальності;

• закрито справ.

ІІІ.2. Інформація про розгляд судами кримінальних справ:

• закінчено провадженням справ;

• кількість осіб, справи яких знаходяться в суді;

• кількість справ, провадження за якими зупинено;

• кількість осіб у справах із закінченим провадженям.

Показники кримінально-правової статистики, що характеризують процес боротьби зі злочинністю, поділяються на три групи:

а) показники попереднього розслідування, які враховують діяльність органів, які розслідують злочини та встановлюють осіб, які винні у скоєнні злочину. Цей розділ включає в себе облік злочинів, скоєння яких стало відомим органам дізнання та слідства; облік заходів із розслідування злочинів: строки розслідування, розкриття злочинів, затримка, вибір мір покарання;

б) показники кримінального судочинства, які відображають роботу судів першої, другої інстанцій з розгляду кримінальних справ. Цей розділ включає в себе облік злочинів у кримінальних справах, що надійшли та розглянуті; облік підсудних; облік основних процесуальних дій судів; закриття кримінальних справ тощо;

в) показники виконання вироків, які відображають роботу виправно-трудових установ. Цей розділ включає в себе облік осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі за категоріями, облік діяльності виправно-трудових установ за видами режиму.

Найбільш небезпечним явищем сьогодення є міждержавна організована злочинність. Тому для моніторингу розвитку цього явища Рішенням Ради голів Урядів СНД від 4 червня 1999 року затверджено систему показників, відповідно до якої формується міждержавна база даних.

Ця система має такий вигляд:

Розділ 1: Злочини, скоєні організованими злочинними формуваннями — усього

у тому числі:

• бандитизм;

• навмисне вбивство, з них на замовлення;

• незаконне позбавлення волі;

• контрабанда;

• тероризм;

• розкрадання майна;

• вимагання;

• злочини, пов’язані з виготовленням та збутом підроблених коштів або цінних паперів;

• злочини, пов’язані з незаконними обігом дорогоцінних металів;

• злочини, пов’язані з незаконним обігом зброї;

• злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, сильнодіючих та психотропних речовин.

Розділ 2: Члени організованих злочинних угруповань (за тими ж видами злочинів).

Розділ 3: Вилучення матеріальних цінностей у розслідуваних кримінальних справах та матеріалах про злочини, скоєні організованими злочинними угрупованнями:

• іноземної валюти;

• підроблених коштів;

• предметів антикваріату;

• дорогоцінних металів;

• кольорових металів;

• нафти, нафтопродуктів;

• деревини;

• вогнепальної зброї;

• наркотичних та психотропних речовин.

Перелік статистичних показників підготовлено Виконавчим комітетом СНД разом з Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю на території держав СНД на підставі інформації відповідних статистичних служб.

3.3. Система показників цивільно-правової статистики

У цивільно-правовій статистиці слід розрізняти такі показники:

• цивільного судочинства;

• видів і категорій цивільних справ;

• виконання судових рішень.

До показників цивільного судочинства належать:

1) кількість цивільних справ, які надійшли до суду;

2) кількість закінчених судочинством цивільних справ;

3) наслідки вирішення цивільних справ;

4) характеристики позивачів та відповідачів;

5) тривалість цивільного судочинства;

6) кількість цивільних справ, на які надійшли касаційні скарги і протести;

7) наслідки касаційного розгляду справ.

Класифікація цивільних справ за видами позовів передбачає врахування таких груп показників:

• кількості справ, що виникають із трудових правовідносин;

• кількості справ, що виникають із сімейних правовідносин;

• кількості справ, що виникають із житлових правовідносин;

• кількості справ про право власності;

• кількості справ про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я чи смерті громадянина;

• кількості справ, пов’язаних із договірними відносинами;

• кількості справ про авторські та винахідницькі права;

• кількості справ про захист гідності і честі та ін.

Усередині кожної групи показників подається детальна характеристика видів цивільних справ.

Показники виконання судових рішень враховують кількість задоволених позовів повністю або частково; кількість відмов у позові; кількість розглянутих цивільних справ за касаційними скаргами і протестами; остаточні наслідки розгляду цивільних справ.

3.4. Показники статистики правоохоронних органів та судів

Органами досудового слідства є міліція, служба безпеки, прокуратура, основне завдання яких полягає в урахуванні та розслідуванні скоєних злочинів. Показники діяльності цих органів охоплюють усю сукупність різнобічних їхніх функцій. Виокремлюючи сукупність питань, які безпосередньо стосуються боротьби зі злочинністю, слід встановити дві головні групи показників:

• показники розслідування і попередження злочинів;

• показники адміністративних стягнень.

До першої групи належать показники врахування злочинів, оперативної роботи їх розслідування, руху кримінальних справ, кількості затриманих, засобів розкриття і попередження злочинів. До другої групи входять кількість адміністративних правопорушень і сума накладених за їх скоєння адміністративних стягнень.

Врахування кримінальних справ слідчими органами поєднується з обліком їхнього руху. Відповідно виокремлюють:

• залишок незакінчених справ на початок звітного періоду;

• прийнято справ до провадження у звітному періоді;

• закінчено справ з обвинувачу вальним висновком;

• закінчено справ із постановою про застосування примусових заходів медичного характеру;

• закінчено справ з постановою для вирішення судом питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;

• закрито справ;

• направлено справ за підслідністю;

• приєднано до інших справ;

• залишок незакінчених справ на кінець звітного періоду.

До показників, які характеризують наслідки оперативної роботи органів слідства, належать: кількість розкритих злочинів, кількість арештів, кількість справ, направлених до суду, кількість припинених розслідуванням кримінальних справ, тривалість розслідування злочинів.

Статистикою розслідування злочинів розроблено також узагальнювальні показники оперативної роботи.

1) Кількість складених протоколів:

• щодо пригод, подій, випадків;

• щодо адміністративних правопорушень;

2) кількість зроблених обшуків;

3) кількість затриманих осіб;

4) вартість вкраденого майна;

5) вартість знайденого майна.

До системи показників статистики органів прокуратури крім характеристик слідчої її діяльності належать показники судового та загального нагляду.

Основні показники судово-наглядової роботи прокуратури такі:

• кількість порушених кримінальних чи цивільних справ з ініціативи прокурора;

• кількість розглянутих у суді кримінальних чи цивільних справ за участю прокурора;

• кількість винесених протестів щодо кримінальних чи цивільних справ;

• кількість цивільних справ, розглянутих у порядку нагляду;

• кількість задоволених або відхилених у звітному періоді протестів.

До складу показників загального прокурорського нагляду входять сумарні показники:

• кількість протестів, внесених щодо рішень органів влади і державного управління: задоволених, відхилених і нерозглянутих;

• кількість скарг, які надійшли до прокуратури від окремих громадян, за певними видами питань: вирішених і задоволених; строки їх вирішення.

Система показників судових органів поділяється на три групи:

• показники судової організації;

• показники кримінального і цивільного судочинства;

• характеристики засуджених і виконання судових рішень.

До показників першої групи належать кількість судів, їх види залежно від справ, які ними розглядаються, чисельність і склад суддів.

Показники кримінального судочинства доповнюють систему показників кримінально-правової статистики відомостями про таке:

• кількість судових засідань;

• кількість кримінальних справ, які надійшли до суду, з урахуванням їхнього руху;

• кількість розглянутих кримінальних справ з винесенням обвинувачувального вироку, з винесенням виправдального вироку, переданих на додаткове розслідування, призупинених, закритих;

• кількість засуджених і виправданих осіб;

• міри покарання.

Особливу групу показників становлять соціально-демографіч­ні та юридичні характеристики засуджених: статево-віковий склад, соціальна категорія, освіта, заняття, громадянство, вид діяльності, наявність минулої судимості, співучасть, мотиви, стадія злочину, об’єкт злочинних посягань, сума завданих збитків та інші.

Показники виконання судових рішень відображають кількість виправних колоній загального, посиленого, суворого та особливого режиму, слідчих ізоляторів і тюрем, виховно-трудових колоній, ЛТП, їх лімітну наповнюваність; чисельність та склад контингенту в установах з питань виконання покарань, наявність та склад засуджених і їхній рух у названих закладах; стан дисципліни і злочинності серед засуджених; заходи адміністрації установ з виконання покарань щодо виправлення і перевиховання засуджених.

3.5. Відносні показники правової статистики

Абсолютні статистичні показники, розглянуті раніше, відтворюють різні аспекти діяльності правоохоронних органів та окремих галузей правової статистики. Для порівняння абсолютних показників у часі по одному об’єкту або території, у просторі між різними об’єктами або територіями, різних правових ознак одного й того самого об’єкта використовуються відносні показники, обчислювані як частка від ділення двох абсолютних показників, один з яких порівнюється, а інший є базою порівняння або основою відносного показника.

Відносний показник характеризує, у скільки разів чисельник співвідношення перевищує базу порівняння, яку частку він становить у всій сукупності, скільки одиниць однієї абсолютної величини припадає, наприклад, на 10 000 іншої. Отже, відносний показник є результатом порівняння, а тому може виражатися в коефіцієнтах, якщо співвідношення помножити на 1, у процентах — якщо на 100, в проміле — якщо на 1000, у продециміле — якщо на 10 000, у просантиміле — якщо на 100 000. Найчастіше відносні правові показники виражаються в коефіцієнтах і процентах, показники поширеності правопорушень серед різних категорій населення — у продециміле та просантиміле.

Якщо, наприклад, чисельник — кількість адміністративних правопорушень, а знаменник — чисельність населення, то відносний показник характеризуватиме кількість адміністративних правопорушень, що припадає на одиницю населення, якою найчастіше буває 100 000.

У правовій статистиці застосовуються п’ять видів відносних показників:

1) відносні показники інтенсивності;

2) відносні показники структури;

3) відносні показники координації;

4) відносні показники динаміки;

5) відносні показники порівняння.

1. Відносні показники інтенсивності характеризують поширеність певного правового явища у відповідному середовищі. Це іменовані величини, в яких поєднуються одиниці вимірювання чисельника і знаменника. У правовій статистиці за допомогою відносних показників інтенсивності вивчається поширеність різних правопорушень. Показник інтенсивності при цьому обчислюється за формулою:

,

де П — кількість правопорушень; — середньорічна чисельність наявного населення; О — одиниця населення, якою може бути 1000, 10 000 і 100 000.

Частковими показниками інтенсивності правопорушень є коефіцієнти злочинності та судимості, які залежно від бази порівняння поділяються на загальні і диференційовані.

Загальні коефіцієнти злочинності і судимості визначаються за формулами:

де С — кількість засуджених за вироками судів, що набрали законної чинності; — середньорічна чисельність усього наявного населення.

Ці коефіцієнти характеризують кількість зареєстрованих злочинів або кількість засуджених, яка припадає на 100 000 усього наявного населення і відображають потерпання населення, від злочинності.

Диференційовані коефіцієнти злочинності і судимості обчислюються за формулами:

де — середньорічна чисельність наявного населення у віці настання кримінальної відповідальності.

Вони характеризують кримінальну активність населення даного віку.

Розраховуючи коефіцієнти злочинності, варто брати до уваги деякі особливості, пов’язані з природою цього соціального явища й організацією статистичного спостереження. Кількість злочинів, чисельність виявлених правопорушників, кількість засуджених підсумовуються за певні періоди часу, тобто утворюють інтервальні ряди даних. Чисельність населення являє собою моментний ряд на початок року або на момент перепису населення. Крім того, статистика населення розрізняє постійне і наявне населення. Оскільки протиправні дії чиняться як населенням, що постійно проживає, так і тимчасовими жителями, то коефіцієнти злочинності розраховуються на середньорічну чисельність наявного населення.

Коефіцієнти злочинності можуть розраховуватися не лише для всього населення, а й за окремими соціальними групами: віковими (з урахуванням неповнолітніх); статевими (жінок і чоловіків); професійними; зайнятими в економіці і безробітними; раніше засудженими тощо.

Докладнішу характеристику злочинності можна дістати, розглянувши не тільки загальну кількість зареєстрованих злочинів, а й загальну кількість розкритих злочинів, виявлених правопорушників, попередньо заарештованих, усіх засуджених за злочини, у тому числі до позбавлення волі, ув’язнених, потерпілих тощо. Відношення цих показників до середньорічної чисельності населення дають відповідні коефіцієнти: розкриття злочинів, виявлених правопорушників, віктимізації (потерпілих), судимості, призонерства (ув’язнених).

Для об’єктивного оцінювання рівня окремих груп і видів злочинів розраховуються коефіцієнти насильницьких, корисливих, економічних злочинів, убивств, крадіжок, зґвалтувань і т. ін. Сукупність різних коефіцієнтів дає змогу об’єктивніше оцінювати рівень злочинності та її видів і дає можливість аналізувати її в динаміці та просторі (за територіями).

2. Відносні показники структури характеризують склад сукупності правових явищ за певною правовою ознакою. Вони обчислюються співвідношенням розмірів складових частин явища до загального підсумку. Відносні показники структури називаються частками або питомою вагою і виражаються в коефіцієнтах або відсотках. Сума відносних показників структури дорівнює 1 або 100 %.

Зміни у складі сукупності правових явищ за певний період часу відображають структурні зрушення. Різниця між відповідними частками двох періодів часу або двох сукупностей називається відсотковими пунктами.

Щоб визначити структуру правових явищ, необхідно абсолютні значення окремих частин поділити на загальний підсумок і помножити на 100:

,

де — відносний показник структури; — окремі складові правового явища.

Приклад обчислення таких показників наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1