58. Зонування території при вибусі газо-повітряної суміші

Найбільш небезпечним і найбільш розповсюдженим явищем вибуху поза приміщенням є вибух парогазоповітряної суміші. Розрахунок точного значення надлишкового тиску при вибуху парогазоповітряної суміші в цьому випадку є надзвичайно складний. Це пов’язано з невизначинністю багатьох факторів, які впливають на утворення хмари суміші, це – напрямок і швидкість руху повітря при даній щільності забудови, стан турбулентності атмосфери, температура і вологість повітря і т.п. Тому можна говорити лише про оціночний характер розрахунків.

Одна з методик полягає у оцінці значення надлишкового тиску вибухової хвилі, яка виникає при вибуху суміші повітря з вуглеводневими газами: метаном, пропаном, бутаном, етиленом, пропіленом і т.п.

При вибуху газоповітряної суміші утворюються три зони:

З она детонаційної хвилі з постійним значенням надлишкового тиску ΔР_І = 1700 кПа і радіусом

м, (4.8.)

де m – маса газу, що вибухнув (т);

Зона дії продуктів вибуху радіусом

м, (4.9.)

надлишковий тиск в межах зони змінюється згідно з формулою

кПа, (4.10.)

де r – відстань від епіцентру вибуху до даного об’єкту, що розташований у зоні. Надлишковий тиск у цій зоні змінюється в межах: від 1350 кПа до 300кПа.

59. Зсуви та чинники, які призводять до виникнення зсуву, протизсувні заходи.

Зсуви – це ковзні зміщення мас гірських порід униз по схилу, що виникають внаслідок порушення рівноваги.

• Причинами зсувів можуть бути:

• підмив порід водою;

• послаблення міцності порід внаслідок вивітрювання або перенасичення підземними водами;

• систематичні поштовхи;

• нерозумна господарська діяльність людини.

Зсуви можуть бути на всіх схилах з крутизною 20 і більше і в любу пору року. Вони розрізняються не тільки швидкістю зміщення гірських порід (повільні, середні, швидкі), але і своїми масштабами.

Швидкість повільних зміщень порід становить декілька сантиметрів на рік, середніх – декілька метрів на годину або добу, швидких – десятки кілометрів на годину і більше. Тільки швидкі зсуви можуть стати причиною катастроф з людськими жертвами.

Зсувні процеси можна прогнозувати.

Моніторингові спостереження за розвитком сучасних екзогенних процесів надають об'єктивні дані, необхідні для діяльності в галузі захисту від небезпеч­них екзогенних геологічних процесів (ЕГП), районування їх для оцінки можли­вості виникнення надзвичайних ситуацій.

60. Селі та карсти, умови їх виникнення та заходи по попередженню

Сель­ – це паводок з дуже великою концентрацією мінеральних частинок, каменів і уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об’єму потоку, який виникає в басейнах невеликих гірських річок внаслідок частих злив, інтенсивного танення снігу, обвалів. Зсувів, землетрусів і інших причин.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, але й в раптовому їх виникненні. У Карпатах частіше всього утворюються водокам’яні селеві потоки порівняно невеликої потужності (сили). Швидкість клину селевого потоку становить, як правило, 2,5-4,0 м/с, але при прориві заторів може досягати 8-10 м/с і більше.

У селенебезпечних районах влаштовуються протисельові дамби і греблі для затримки твердого стоку й пропуску суміші води й дрібні фракції порід, каскаду загат для руйнування селевого потоку й звільнення його від твердого матеріалу, підпірних стінок для зміцнення укосів, нагірних стокоперехвативающіх і водозбірних канав для відводу стоку в найближчі водотоки й ін, споруджуються обвідні канали, знижується рівень гірських озер, зміцнюється земля на схилах шляхом посадки дерев, проводяться спостереження, організовується система оповіщення і планується евакуація.

Карст.

При розчиненні і вилужуванні поверхневими і підземними водами вапняків, доломітів, крейди, мергелей, гіпсу, кам'яної солі на поверхні землі утворюються воронки, провали і інші форми рельєфу, а в товщі гірських порід – різноманітні пустоти, канали, печери. Всі поверхневі і підземні форми, що утворилися таким шляхом, називають карстом. Виникає карст в результаті розвитку геологічного карстового (корозійного) процесу (розчинення, руйнування), який проявляється в утворенні своєрідних форм рельєфу і, в цілому, карстового рельєфу, а також у формуванні певного типу підземних вод.

Карст виникає в тих районах, де розповсюджені практично розчинні у воді гірські породи – карбонатні, сульфатні, кам'яна і калійна сіль. У відповідності з цим розрізняють карст карбонатний, сульфатний і соляний. В інших породах карст утворюватися не може. Розчинні породи можуть утворюватися біля донної поверхні, або залягати на тій чи іншій глибині серед нерозчинних порід того ж віку, або бути перекритими більш молодшими утвореннями. У відповідності з цим, в першому випадку має розвиток поверхневий (відкритий) карст, що проявляється помітно або сильно в рельєфі місцевості, в іншому – глибинний (підземний) карст з характерним для нього утворенням пустот, каналів, печер та інших форм в породах, що карстуються. Може мати місце і змішаний тип карсту – поверхневий і глибинний, коли умови для його розвитку сприятливі. Прикладом розвитку такого карсту може бути Гірський Крим, де карст розповсюджується з поверхні на глибину до 1000 м і більше.

Карст (рос. карст, англ. karst, нім. Karst m) — процес розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу.