Поза оон:

• усі не урядові організації – міжнародна торгова палата.

• усі галузеві організації типу картелів (Рада митного співробітництва ОЕСР.

  1. МОП (1919р.), більше 170 країн входять у неї. Функції:

     • сприяння розробці національних програм для забезпечення повної зайнятості і росту життєвого рівня

     • поліпшення умов праці, охорони здоров’я, життя.

     • визначення права на колективне проведення переговорів і співпраці між роботодавцями і праівниками

  2. ЮНКТАД – конференція ООН з торгівлі і розвитку (1964р.). Функції:

• обговорення проблем міжнародної торгівлі

• допомога країнам з перехідним типом економіки і тим, що розвиваються в інтегрування міжнародної торгівлі;

• проведення діалогів з питань організації, розвитку міжнародної торгівлі;

Напрями:

1. розроблений кодекс поведінки для ТНК, створена комісія, що до ТНК:

• комісія з науки і техніки; торгівля товарами і послугами;

• комісія по інвестиціях

2. була створена, так звана, „Загальна система преференцій для країн, що розвиваються” (1968р.) – всі розвинуті зобов’язані надавати пільги країнам, що розвиваються;

Міжнародна торгівельний центр – допоміжна при ЮНКТАД. Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі.

3. Міжнародна торгівельна палата – не урядова організація членами якої є крупні підприємства (1919). Функції: захист прав приватної власності, вільної конкуренції, лібералізації ЗЕД, допомога країнам інтегруватися в світове господарство. (Союз підприємці, ТПП)

4. СОТ. ГАТТ – генеральна угода про тарифи і торгівлю 1944р. на Бретен-Вудській конференції. З правом дії з 1947р. ГАТТ – звід законів, конституція Світової торгівлі. Спочатку її підписали 23 країни. Поступово цей звід трансформується. СОТ з’являється з 1995 року. У неї входять 147 країн. Їх об’єм торгівлі становить 96% від світової торгівлі. Не входять: Росія, Казахстан, Туркменістан, Пн. Корея, Україна, Білорусь та ін. Основні принципи вирішення питань:

• консолідація

• переговори

• недискримінація країн

Принципи торгівлі:

• найбільше сприяння

• національний режим

• заборона демпінгу і дозвіл на антидемпінгові збори

• можливість прийняття зворотних змін по відношенню країн, які не виконали ці правила.

Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) — Свою назву й сучасну цілеспрямованість ОЕСР здобула в 1960 р. Вона стала спадкоємицею Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), що була утворена в 1948 р. для сприяння реалізації «плану Маршалла». Нагадаємо, що цей план був спрямова-ний на економічну допомогу США країнам Європи, що постраждали внаслідок світової війни. За відомих політичних обставин «планом Маршалла» були охоплені тільки західноєвропейські країни.

Нині ОЕСР складається з 30 країн-членів Склад OECPZ

 1. Австрія 2. Канада 3. Словаччина4. Австралія 5. Люксембург 6. США7. Бельгія 8. Мексика 9. Туреччина10. Велика Британія 11. Нідерланди 12. Угорщина13. Греція 14. Німеччина 15. Фінляндія16. Данія 17. Нова Зеландія 18. Франція19. Ірландія 20. Норвегія 21. Чехія22. Ісландія 23. Польща 24. Швейцарія25. Іспанія 26. Португалія 27. Швеція28. Італія 29. Республіка Корея 30. Японія

У роботі ОЕСР бере участь також Європейський Союз на правах колективного члена. Частка країн ОЕСР становить 60% у світовому валовому продукті.

Основна мета ОЕСР:

• сприяти стійкому розвитку світової економіки;

• забезпечувати високий рівень економічного зростання, зайня-тості й добробуту в країнах-членах;

• забезпечувати фінансову стабільність як у країнах-членах, так і в усьому світі;

• сприяти розширенню світової торгівлі на багатосторонній не-дискримінаційній основі, згідно з міжнародними обов’язками;

• лібералізувати рух капіталів;

• сприяти ефективному використанню економічних ресурсів;

• заохочувати дослідження і професійну підготовку в галузі на-уки й техніки;

• сприяти економічному розвитку країн, що розвиваються.

«Група Семи» (Г-7) найвпливовіша у вирішенні економічних проблем. Її склад: США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Брита-нія, Італія, Канада. Це країни з найпотужнішим економічним потен-ціалом, тому від позиції Г-7 багато в чому залежить напрям розвитку світової економіки. «Група Семи» («Велика сімка») була утворена в 1975 р. для обговорення глобальних економічних проблем, переважно валютного й фінансового змісту. Засідання групи проводяться один раз на рік на рівні голів країн або урядів і постійно — на рівні міністрів фінансів, керівників центральних банків. На нарадах Г-7 обговорю-ються кардинальні проблеми світової економіки, ситуація з курсами валют, питання збалансованості національних економік. Підсумком нарад є розроблення спільного економічного курсу держав «Сімки», визначення їхньої позиції до найважливіших проблем.

«Група Семи» обговорює не тільки економічні, а й політичні про-блеми в тих аспектах, які мають відношення до економіки. Останнім часом у роботі Г-7 бере участь і Росія, тому інколи «Сімку» назива-ють «Вісімкою». Проте участь Росії обмежується здебільшого обго-воренням саме політичних проблем.

 

Своєрідними інститутами в структурі міжнародних валютно-кредитних відносин є клуби кредиторів і консультативні групи країн. Найвідоміші й найвпливовіші в міжнародних відносинах — Паризький і Лондонський клуби кредиторів. Паризький клуб утворено в 1956 р. як неформальну організацію урядів кран — кредиторів для розв'язання проблеми заборгованості. Клуб здійснює нагляд за процесом сплати боргів й веде переговори з країнами-боржниками з питань реструктуризації боргів. Членами клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою клубу традиц­ійно є представник міністерства фінансів Франції. Члени Паризького клубу беруть на себе зобов'язання кредитувати один одного в на­ціональних валютах, а також — треті країни в рамках спільної угоди про позики. Крім того, вони надають валюту Міжнародному валютному фонду. Клуб розробляє умови позик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, а також припинення платежів по боргам. Лондонський клуб — неурядова організація, яка об'єднує майже 600 найбільших приватних банків-кредиторів. Банки-члени клубу укладають з урядом країни-боржника угоду про умови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі структурного керування своєї економіки, причому її виконання жорстко контролюється. Международные региональные структуры

4.

Сегодня в Европе, в сравнении с другими регионами, существует значительно более плотная и более развитая сеть международных организаций. Вместе с тем необходимо отметить и некоторые внеевропейские региональные организации общей компетенции, объединяющие в своих рядах все или большинство стран соответствующих регионов и являющиеся достаточно заметным фактором современного международно-политического развития.

Организация Африканского единства (ОАЕ), созданная в 1963 г., является самой крупной из региональных организаций по количеству участников и насчитывает свыше 50 государств-членов[1] . Ее институциональная система включает ежегодную Ассамблею глав государств и правительств, собирающийся дважды в год Совет министров (на уровне министров иностранных дел[2] , базирующийся в Аддис-Абебе (Эфиопия), Генеральный секретариат, специализированные комиссии (по социально-экономическим вопросам; по образованию, науке, культуре и здравоохранению; по беженцам; по оборонным вопросам; по посредничеству, примирению и арбитражу). Есть также автономные специализированные агентства ОАЕ (Общеафриканский союз телекоммуникаций, Общеафриканский почтовый союз, Общеафриканское агентство новостей, Союз африканских железных дорог, Организация африканского профсоюзного единства и др).

ОАЕ сыграла немаловажную роль в завершении деколонизации континента, а также в борьбе против апартеида в ЮАР r 1993 г. в ОАЕ был создан специальный механизм по предотвращению конфликтов, который использовался для наблюдения за выборами, направления посредников в некоторые конфликтные зоны, а также при осуществлении попыток стабилизировать ситуацию в районе Великих Озер.

Лига арабских государств (ЛАГ) создана в 1945 г. и насчитывает в настоящее время 22 государства-члена[3] . В число задач Лиги, помимо организации сотрудничества в политической, экономической, социальной, финансовой, торговой, культурной и иных областях, входит урегулирование споров и конфликтов между участниками, а также принятие мер против внешней агрессии.

Высший орган Лиги - собирающийся дважды в год Совет, в котором каждое государство-участник имеет один голос. Решения Совета, принятые единогласно, обязательны для всех стран, принятые большинством голосов - только для тех, кто проголосовал «за»[4] С 1964 г. регулярно созываются конференции глав государств и правительств стран Лиги. Размещенный в Каире Генеральный секретариат Лиги обеспечивает ее текущую деятельность. В рамках ЛАГ существует свыше двух десятков различных структур -  Экономический совет, Совет совместной обороны, Административный трибунал, специализированные организации (занимающиеся вопросами промышленного развития, сельского хозяйства, образования, культуры, науки, телекоммуникаций, борьбы с преступностью и т.п.).

ЛАГ играет важную роль в поддержании тесных взаимоотношений между арабскими странами, координации их действий в связи с общими для них проблемами. На протяжении длительного времени эта организация была главным инструментом выявления «арабской солидарности» в противостоянии с Израилем и одновременно полем столкновения подходов разных арабских стран к проблеме ближневосточного урегулирования[5] . Лига также проявила активность во время войны в Персидском заливе (1990 - 1991 гг.) и кризиса, связанного с проблемой инспекций на территории Ирака, заподозренного в производстве оружия массового уничтожения, и угрозами США произвести воздушные бомбардировки (1997 - 1998 гг.).

Членами Организации американских государств (ОАГ) в настоящее время являются все 35 стран Западного полушария[6] . Цели ОАГ, сформулированные в ее Уставе, принятом в 1948 г., включают поддержание мира и безопасности в регионе, урегулирование споров, организацию совместных действий против агрессии и развитие сотрудничества государств-членов Ежегодно проводимая Генеральная ассамблея, консультативные совещания министров иностранных дел, наделенные довольно широкими полномочиями советы (постоянный, имеющий общую компетенцию; по социально-экономическим вопросам; по вопросам образования, науки и культуры), генеральный секретариат для ведения административных дел и ряд других органов (по унификации правовых норм, по правам человека и т.д.) образуют институциональную систему ОАГ. Четырежды проводились встречи стран ОАГ на высшем уровне (в 1956 1967, 1994 и 1998гг.).

На протяжении 90-х годов активно обсуждаются направления и методы трансформации ОАГ в меняющихся международно-политических условиях. На это нацелен целый ряд принятых организацией программных документов, важнейшие положения которых предусматривают действия по консолидации демократии и защите прав человека; борьбу с коррупцией, терроризмом и торговлей наркотиками; продвижение в формировании зоны свободной торговли в масштабах всего Западного полушария. Деятельность ОАГ стала весьма заметным фактором в целом ряде областей, где участники ОАГ (особенно страны Южной и Центральной Америки) сталкиваются с острыми проблемами[7] Определенные шаги были предприняты по линии ОАГ для урегулирования гражданских конфликтов и стабилизации постконфликтной обстановки в Никарагуа и Гватемале[8] .

Организация Исламская конференция (ОИК), строго говоря не относится к категории региональных организаций. Созданная в 1969г. с целью содействовать солидарности мусульманских стран, она отражает возросшую роль исламского фактора в паз витии современных международных отношений. В настоящее время данная структура включает в себя 55 государств из разных регионов мира.

Более важной, как представляется, является роль ОИК как механизма, в рамках которого страны-члены определяют общую направленность своего подхода к некоторым затрагивающим мусульманский мир международно-политическим проблемам, например палестинской, афганской, боснийской. ОИК обращалась также к вопросам прекращения ирано-иракской войны и таджикского урегулирования. Примечательным фактом является вступление в ОИК постсоветских республик с мусульманским населением (Азербайджана, Узбекистана, Кыргызстана, Таджикистана, Туркменистана), которые связывают с присоединением этой структуре надежды на расширение своих внешнеполитических возможностей.

5. Организация стран-экспортёров нефти (англ. The Organization of the Petroleum Exporting Countries; сокращённо ОПЕК, англ. OPEC) — международная межправительственная организация (также называемая картелем), созданная нефтедобывающими странами в целях стабилизации цен на нефть. В состав ОПЕК входят 12 стран: Иран, Ирак, Кувейт, Саудовская Аравия, Венесуэла, Катар, Ливия, Объединённые Арабские Эмираты, Алжир, Нигерия, Эквадор и Ангола. Штаб-квартира расположена в Вене. Генеральный секретарь (с 2007 г.) — Абдалла Салем аль-Бадри.

История

ОПЕК как постоянно действующая организация была создана на конференции в Багдаде 10—14 сентября 1960.

В настоящее время в ОПЕК входит 12 членов, с учетом изменений состава, произошедших в 2007 г.: появления нового члена организации — Анголы и возвращения в лоно организации Эквадора^[1]. В 2008 году Россия заявила о готовности стать постоянным наблюдателем в картеле.

Штаб-квартира ОПЕК первоначально находилась в Женеве (Швейцария), затем 1 сентября 1965 переместилась в Вену (Австрия).

Целью ОПЕК является координация деятельности и выработка общей политики в отношении добычи нефти среди стран участников организации, поддержания стабильных цен на нефть, обеспечения стабильных поставок нефти потребителям, получения отдачи от инвестиций в нефтяную отрасль.

Страны члены ОПЕК контролируют около 2/3 мировых запасов нефти. На их долю приходится 40 % от всемирной добычи или половина мирового экспорта нефти. ОПЕК определяется как средний арифметический показатель физических цен 12 вышеупомянутых сортов нефти, добываемой странами картеля.

ОАПЕК, или Организация арабских стран — экспортёров нефти (англ. OAPEC, Organization of Arab Petroleum Exporting Countries) — картель, созданный нефтедобывающими державами для стабилизации цен на нефть. Членами данной организации являются страны, чья экономика во многом зависит от доходов от экспорта нефти. Основная цель организации — контроль над мировыми ценами на нефть.

ОАПЕК — постоянно действующая международная организация. В состав организации входят 11 членов: Алжир, Бахрейн, Египет, Ирак, Кувейт, Ливия, Катар, Саудовская Аравия, Сирия, Тунис и ОАЭ.

Штаб-квартира ОАПЕК находится в Кувейте.

Ключові поняття: сутність організацій галузевого напряму; Ор-ганізація з промыслового розвитку (ЮШДО); Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ); Агенція з ядерної енергії (АЯЕ); Міжна-родна енергетична агенція (МЕА); Європейська організація ядерних досліджень (ЦЕРН); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО); Всесвітня продовольча програма (ВПП); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР); Міжнародна морська ор-ганізація (ІМО); Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО); Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ); Європейсь-ка конференція цивільної авіації (ЄКАК); Європейська організація з безпеки повітряної навігації (Євроконтрол); Всесвітній поштовий союз (ВПС); Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ).

Для великої кількості міждержавних організацій сферою компетенції є галузі народного господарства - промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт тощо. Переваж-на більшість таких організацій належить до системи ООН, але в своїй діяльності вони фактично досить самостійні. Частина галузевих організацій входить до системи ОЕСР, а є чимало й таких, що не входять до якоїсь глобально! системи (напри-клад, ОПЕК або Банк міжнародних розрахунків). Міждер-жавні організації галузевого рівня переважають за чи-сельністю; до того ж, згадаймо, саме з цього типу організацій почалось формування сучасної системи МДЕО (Міжнарод-ний поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку та ін.).

Найважливіші й найвідоміші МДЕО галузевого рівня можна згрупувати так:

1. Організації з регулювання в галузі промисловості й енергетики: ЮНІДО, МАГАТЕ, МЕА, АЯЕ, ЦЕРН.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

2. Організації з регулювання в галузі сільського госпо-дарства й продовольства: ФАО, МФСР, ВПП, ВПР.

3. Організації з регулювання в галузі транспорту й зв’яз-ку: ІМО, ІКАО, МСЕ, ВПС.

4. Організації з регулювання міжнародної торгівлі: СОТ, ЮНКТАД, організації з регулювання товарних ринків (ОПЕК та ін.).

5. Міжнародні валютно-кредитні організації: Всесвітній банк, МВФ, ЄБРР, БМР,ЄІБ, регіональні банки розвитку.

6. Організації з регулювання в соціальній сфері: МОП, ЮНЕСКО, ЮНФПА, Хабітат, ЮНІСЕФ, ВООЗ, ВТО.