- •2.Трипільська культура. Життя, заняття та побут трипільських поселень.
- •3.Східні словяни.
- •Суспільний розвиток східних слов'ян
- •4. Утворення держави у східних словян.
- •5. Київська Русь
- •6.Феодальна роздробленість Київської Русі.
- •7.Галицько-Волинське князівство.
- •Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави
- •II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:
- •Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •9.Україна у складі Речі Посполитої.
- •Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •10.Виникнення Запорозької січі.
- •Запорозька Січ
- •11.Устрій Запорозької січі.
- •12.Любленьська унія. Брестська церковна унія.
- •Люблінська унія
- •Церковне життя. Берестейська унія
- •13.Визвольна війна укр.Народу 1648-1654.
- •Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •14.Воєнні дії у період визвольної війни.
- •15.Зборівський договір 1649 і Білоцерківський договір 1651
- •16.Переяславський договір і його значення.
- •20.Знищення Гетьманщини. Запорозької січі.
- •1783 Р. В Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. Українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством.
- •21.Діяльність б.Хмельницького у створення укр. Держави.
- •Військова і державотворча діяльність
- •Третя антипольська коаліція
- •Створення української Козацько-Гетьманської Держави
- •Відомості сучасників про державу Богдана Хмельницького
- •22.Конституція п.Орлика.
- •Історія створення
- •Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •24. Поділ Україна на правобережну і лівобережну україну у 2 половині 17ст.
- •25. Україна після скасування кріпосного права.
- •26. Правобережна Україна у складі польщі та селянський рух на правобережжі.
- •30.Україна наприкінці 19 ст. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •31. Україна в дореформений період. Реформи 60-70рр.
- •32. Підйом суспільно-політичного руху на початку 19 ст.
- •33.Перша буржуазно-демократична революція 1905-1907 р на Україні. Демократичні партії.
- •35. Столипінська аграрна реформа.
- •36. Україна на початку 20 ст.
- •37. Лютнева революція.
- •38. Діяльність центральної ради та іі універсали.
- •39. Проголошення унр. 3 універсал.
- •40. Громадянська війна на україні.
- •41. Жовтнева революція 1917. Політика більшовиків на україні.
- •1919Р. Було створено близько 500 колективних господарств).
- •42. Гетьманський переворот п.Скоропадського.
- •43. Директорія і її діяльність.
- •44. Україна в роки непу. Українська срр в умовах непу.
- •45. Індустріалізація та її наслідки.
- •47. Західноукраїнські землі в 1921-1945.
- •Українські землі в складі Польщі
- •Українські землі в складі Румунії
- •Українські землі в складі Чехословаччини
- •48. Україна в роки 2-ої світової війни.
- •6 Березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію і давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.
- •50. Визволення україни від нім.Фашистів.
- •51. Україна в перші повоєнні роки.
- •1648 P., охопивши більшу частину території та населення України,
- •54. Україна в період загострення кризи радян системи.
- •56. Гласність та лібералізація. Перебудова україни.
- •57. Основні чинники релігійного життя.
- •Відносини України з державами снд
11.Устрій Запорозької січі.
Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада за участю всіх козаків, яка скликалася за потреби й обов'язково — 1 січня, на Великдень, 1 жов-тня. На раді вирішувалися найважливіші питання — вибору кошового отамана й військової старшини, війни і миру, розподілу земель, воєнних походів, покарання злочинців. Кошовий отаман і військова старшина звітували на радах про річну діяльність. Існували ради ("сходки") у куренях і паланках.
На чолі Запорозької Січі стояв кошовий отаман, який уособлював усю вищу владу (воєнну, адміністративну, судову й певною мірою духовну). Під час воєнних дій він мав диктаторські повноваження з правом карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. Кошовий отаман затверджував обраних на військовій раді старшин, визначав духівництво для січової та паланкових церков, розподіляв воєнну здобич, прибутки, виконував функції найвищого судді, здійснював загальне керівництво військовими справами, представляв Січ у міжнародних відносинах тощо. Проте найважливіші справи кошовий отаман вирішував, тільки скликавши військову раду.
До військової старшини належали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Військовий суддя (заступник кошового) здійснював основні судові функції, водночас був скарбником і начальником артилерії. Військовий писар вів документацію, облік прибутків та витрат. Військовий осавул відповідав за громадський порядок, виконання судових вироків, проводив слідство, виконував інтендантські функції, організовував охорону іноземних послів та купців, керував військовою розвідкою. Рангом нижче стояли військові службовці (довбиш, пушкар, толмач, шафар, булавничий, бунчужний, хорунжий та ін.). Під час війни діяла походна старшина — полковник, осавул і писар. У межах паланок керівництво здійснювала паланкова старшина — полковник, осавул, писар, підосавул та підскарбій.
Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях і паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд кошового отамана, а другої — суд військової ради.
Отже, аналіз організації козацького самоврядування й судочинства дає підстави стверджувати, що тут відроджувалась українська державність. Система органів військово-адміністративної влади забезпечувала виконання властивих державі внутрішніх і зовнішніх функцій. Запорізька Січ була новою військово-демократичною державою, що постала на руїнах княжої.
В усіх своїх справах запорізькі козаки керувалися не писаними законами, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Це пояснювалося порівняно коротким терміном існування Запорізької Січі, щоб виробити, систематизувати й викласти на папері закони, постійними воєнними діями, які не, сприяли законотворчості, та побоюванням козаків, що писані закони могли б змінити та обмежити їхні свободи. За козацьким правом, як вхід, так і вихід із Січі були вільними і перебування тут не обмежувалось якимось терміном. Запорізьким козаком міг стати кожен, хто прибував на Січ, але за умови володіння українською мовою, сповідування православ'я та 7-річного військового навчання. Прийнятий до козацького товариства записувався до одного з 38 куренів і для того, щоб позбавитися від можливого переслідування за попередню діяльність, наприклад за втечу від пана, змінював своє прізвище на якесь нове прізвисько. Усі козаки вважалися рівними, мали однакові права і називали один одного товаришами. При вияві пошани до уваги брався не вік козака, а час його вступу до Січі: хто вступив раніше, мав перевагу перед пізнішим прибульцем, тому останній називав першого «батьком», а перший останнього — «сином», хоча «батькові» могло бути 20, а «синові» 40 років.
На Запоріжжі жорстоко каралися прояви будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювали злодійство, розбій, неповагу до жінки, конокрадство. Не було місця в козацькому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству. Навіть кара смерті за вживання алкоголю під час походу, приведення жінки на Січ, не кажучи вже про тяжчі злочини, тут вважалася нормою (до речі, страти злочинців проводили самі злочинці). Найтяжчим покаранням для запорожця було вигнання його з ганьбою з січового товариства. Вірність козацькому звичаю, громаді цінувалася понад усе.
Характерними ознаками духовного життя Запорізької Січі, котру цілком обґрунтовано називали «християнською козацькою республікою», були глибока релігійність козаків та ревний захист ними православної віри. Скрізь, де закладалася Січ, вони негайно будували храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яку вважали своєю покровителькою. У межах «Вольностей Війська Запорізького» існувало понад 60 церков. Спонукувані релігійними почуттями, запорізькі козаки регулярно відвідували Богослужіння та молебні, давали дари та пожертви на церкви, двічі на рік у мирний час, за словами Д.Яворницького, ходили пішки «на прощу», щоб вклонятися святим місцям у Самарський, Мотронинський, Києво-Печерський та деякі інші монастирі; окремі з них там залишалися назавжди.
На Запорізькій Січі існував постійний вишкіл лицарського, військового мистецтва. Сюди збиралися відважні юнаки з усієї України. При січовій церкві, як і при багатьох інших парафіяльних церквах «Вольностей Війська Запорізького», діяла школа, де навчалися від 30 до 80 школярів. Тут навчали читати і писати, закону Божого, співів. Джерелом книжної богословської та світської мудрості став Києво-Могилянській колегіум, з яким підтримувалися тісні зв'язки. Постійна взаємодія існувала з українськими монастирями — осередками гуманітарних знань. Запорожці пересічно знали по кілька мов, зокрема, окрім рідної, польську, турецьку, татарську, випускники колегіуму додавали до цього переліку грецьку й латину, звичай навчатися в університетах Західної Європи давав знання інших європейських мов та наук.
Унікальним явищем, яке зародилося на Запорізькій Січі й не мало аналогів у світовій історії, було кобзарство. Своїми піснями та думами, в яких оспівувалися герої визвольних змагань, лунали заклики до повстання, кобзарі підіймали народ на боротьбу проти іноземних загарбників, соціального та національно-релігійного гніту. Вони пробуджували й розвивали українську національну свідомість.
Отже, в Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу до свободи і незалежного державного життя, то робило її виразником загальнонаціональних інтересів. Всупереч існуючим політичним кордонам Запорізька Січ завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші українські землі, визволити їх з-під влади шляхти та встановити «козацькі порядки». В Україні не було практично жодної сфери життя, яка б залишилася поза увагою Запорізької Січі. Вона матеріально підтримувала діяльність братств та навчальних закладів, опікувалася православною вірою, фінансувала просвітницьку роботу православних церков і монастирів тощо. Запорізьке козацтво на своїх землях ліквідувало кріпосницькі порядки, впроваджуючи прогресивніші буржуазні відносини, послідовно формувало демократичні інститути, які з часом як клітини національної державності утвердилися на більшості українських земель.