2. ВОЛЬОВА РЕГУЛЯЦІЯ ПОВЕДІНКИ

План

1. Фактори вольового регулювання поведінки.

2. Довільні та вольові дії. Вольові зусилля.

3. Етапи (фази) вольової дії.

4. Психологічні механізми вольової регуляції:

   1. Самодетермінація;

   2. Самоініціація і самогальмування;

   3. Самоконтроль;

   4. Самомобілізація;

   5. Самостимуляція.

5. Функції вольової регуляції.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Зейгарник Б. В., Холмогорова А. В., Мазур Е. С. Саморегуляция поведения в норме и патологии // Психологический журнал. 1989. № 2.

2. Иванников В. А., Эйдман Е. В. Количественная оценка волевого усилия нри напряженной физической работе // Вопросы психологии. 1986. № 5.

3. Карпов А. В. Психологический анализ процессов принятия решения в деятельности. Ярославль: ЯрГУ. 1985.

4. Мор Г. Я. Формирование навыков самоконтроля и взаимоконтроля у учащихся // Начальная школа. 1988. № 10.

5. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. Л., 1989.

6. Селиванов В. И. Волевая регуляция активности личности // Психологический журнал. 1982. № 4.

7. Шингаев С. М. Психодиагностика и формирование волевых качеств профессионалов // Ананьевские чтения-99: Тезисы научно-практической конференции. СПб., 1999.

8. Щербаков Е. П. Функциональная структура воли. Омск. 1990.

Додаткова

1. Запорожец А. В. Развитие произвольных движений. М.. 1960.

2. Корж С. В., Носов В. Н. Метод количественной оценки волевого усилия // Психологический журнал. 1989. № 2.

3. Шадрин А. Н. Оценка силы длительности волевого усилия при преодолении мышечного утомления // Формирование волевых качеств у учащейся молодежи в процессе физического воспитания. М., 1982.

1. Фактори вольового регулювання поведінки

В поняття „вольова регуляція”, або „сила волі”, психологи вкладають різний зміст. Одні це розуміють як силу мотива, бо мотиви впливають на ступінь прояву вольового зусилля (якщо я дуже хочу досягти мети, я буду виявляти і більш тривале й інтенсивне вольове зусилля). Саме тому часто вважається, що людина з сильною волею це людина з сильною мотивацією поведінки. Однак таке звуження поняття не підходить у випадках, коли людина дуже хоче, але не робить, або коли дуже не хоче, але всеж таки робить.

Другі вольову регуляцію розуміють як боротьбу мотивів. Разом з тим є багато ситуацій, коли не вимагається вибору альтернативних ситуацій, проте вольова регуляція необхідна, бо на шляху до досягнення мети зустрічаються різноманітні перешкоди.

Треті вольову регуляцію розуміють як зміну смисли дії. Дійсно, змінивши смисл дії, можна змінити і силу мотива. Однак відомо, що зміна смисла дї може змінити і картину емоційних пеерживань.

Четверті вольову регуляцію розглядають в контексті емоцій як реакцію на перешкоди („треба - не можу”). Ці емоції можуть бути як позитивні, так і негативні.

Нарешті, окремі психологи вольову регуляцію, або силу волі, розглядають як самостійну вольову якість, пов'язуючи ці вольові якості з мораллю.

Вольове регулювання поведінки детерміноване факторами, які діють у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Ці фактори пов'язані з напруженістю та мобілізацією зусиль для подолання труднощів і перешкод.

Оскільки воля пов’язана з внутрішньою активністю людини, можуть діяти внутрішні фактори, а саме:

1. Внутрішні стани людини (наприклад, стомленість, хвороба, емоційні переживання).

2. Конкуруючі мотиви і цілі.

3. Необхідність вибору одного з двох несумісних бажань.

4. Внутрішній конфлікт між соціально значущою і особистісно значущою метою тощо.

З іншого боку, воля пов’язана з зовнішною активністю людини, бо вольовий акт треба виконати, довести до кінцевого результату. Це потребує певних змін реальної дійсності і спричиняє зовнішні фактори

UUt ШВИН 1 і. 11.

2. Дії інших, які не узгоджуются з власними соціально прийнятими нормами.

3. Матеріальні труднощі.

4. Зовнішня протидія конкурентів.

5. Природні перешкоди (зміна погоди, природні лиха тощо).

6. Економічні, соціальні та політичні катаклізми тощо.

Одна з особливостей вольової активності людини характеризується тим, що результат активності не завжди збігається з її метою. У такому разі людина схильна пояснювати причини своїх дій через зовнішні або внутрішні перешкоди. Схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам, або, навпаки, власним зусиллям та здібностям, називається локалізацією контролю, або локус контролю (від лат. locus — місцезнаходження; франц. contrôle- перевірка).

Люди, схильні пояснювати причини своїх дій та поведінки внутрішніми факторами (наприклад, здібностями, характером, внутрішніми станами тощо), мають тенденцію до внутрішньої (інтернальної) локалізації контролю. Інтернали більш послідовні при досягненні мети, схильні до самоаналізу, організовані, незалежні, комунікабельні. Люди, схильні приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (наприклад, долі, обставинам, природним перешкодам тощо), мають тенденцію до зовнішньої (екстернальної) локалізації контролю. Екстернали більш невпевнені у своїх здібностях, тривожні, не доводять свої наміри до кінця, менш відповідальні та менш послідовні.

Отже, вольову регуляцію поведінки розглядають як регуляцію спонукання до дії.