Роман Мстиславович

Коли вмер останній князь з роду Ростиславовичів, галицьке князівство

перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславовича. Князь Роман

був славний з хоробрости і відваги. Роман наслідував свого прадіда

Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога. У

1199 році Роман об‘єднав Галичину і Волинь в єдину Грицько-Волинську

державу. Князь Роман Мстиславович проводив політику зміцнення князівства

та своєї влади. Роман захищав землі князівства від нападів половців,

литовців, вів боротьбу з непокірними боярами. Він мав таку приповідку:

“не буде пахнути коріння, якщо його не потовчеш”. Цим він хотів сказати,

що з бояр не буде користи для держави, як князь їх не присмирить. Як

бояри знову підняли бунт, Роман виступив на них з військом, побив їх,

деяких покарав суворо, інших вигнав з краю. Ті, що залишились спокірніли

і слухали вже князя. Роман Мстиславович здійснював активну зовнішню

політику: підписав договір про мир з Візантією, одружився з донькою

візантійського імператора Ганною.

Князь Роман володів не тільки на Волині і в Галичі, але поширив свою

владу також на інші українські землі. Він також задумав скріпити

українські землі на заході і почав війну з поляками. Але мети не досяг.

Загинув у 12-5 році в бою під Зави хвостом над Сяном. Похований у

Крилосі під Галичем.

Данило Галицький.

Данило Галицький був сином першого галицько-волинського князя Романа.

Він був освіченою, талановитою людиною та гарним правителем. Після

смерті батька в 1205 році змушений був покинути Галичину.

У 1238 році він захопив Галич, а брату Васильку віддав у володіння

Волинь, але обидва князівства під верховенством Данила.

У 1245 році князь Данило розгромив боярську опозицію, та об‘єднав

польсько-угорські війська.

У внутрішній політиці Данило продовжував лінію батька: зміцнював владу

Князя; послабив позиції бояр; будував нові міста (Львів, Холм);

зміцнював позиції православної церкви; сприяв розвитку культури;

послабив пригноблення залежних селян; розширив права ремісників; провів

військову реформу.

Дипломатична діяльність Данила була спрямована на зміцнення позиції

Галицько-Волинського князівства. Він укладав вигідні династичні шлюби

своїх дітей з дітьми правителів інших держав. Данило почав боротьбу з

монголо – татарами. З цією метою він уклав союз з недавніми ворогами –

поляками та угорцями. Папа Римський Інокентій IV благословив анти

татарський похід.

У 1253 році Данило отримав королівський титул від Папи римського. У

1254-1257 роках розгромив монголо-татарське військо. Це були перші

перемоги русичів над монголо-татарами. Але звільнити Русь від ярма

Данилу не вдалося.

Нове вторгнення монголо-татар на землі Галицько-Волинського князівства

примусило Данила прийняти умови хана Бурундая: зруйнувати фортецю Львів,

Володимир, Луцьк.

В 1264 році Данило помер в м. Холм. З його смертю закінчилося існування

Галицько-Волинського князівства.

17.Правління нащадків Данила Галицького.

Після смерті Данила Галицького його держава продовжувала зберігати напівзалежне становище від Золотої Орди. Василько до своєї смерті 1270 р. княжив на Волині, сини Данила: Лев — у Галичині, Мстислав — у Теребовлі, Шварно — у Холмі. У другій половині XIII ст. частина знаті прагнула звільнити край від ординської залежності за допомогою союзу з Литвою. Прибічником цього був Варно Данилович, який допоміг посісти батьківський престол у Литві князю Войшелку, а той у свою чергу зробив Шварна своїм спадкоємцем на тій підставі, що той — був одружений на його сестрі. Але цей союз тривав недовго. Лев Данилович, побоюючись литовців, 1267 р. вбив Войшелка і в Литві прийшло до влади антигалицьке угруповання, що посилило наступ на Волинь. Натомість Лев, порозумівшись з татарами, разом з ними ходив на Польщу, здобувши Люблін, Литву, приєднав до своїх володінь Закарпаття. Наприкінці свого правління (1264—1301) він спромігся відновити укріплення, зруйновані його батьком Данилом за наказом Орди. Тим часом Волинське князівство після смерті Василька успадкував 1270 р. його син Володимир. Але не маючи спадкоємців, він заповідав свій наділ Мстиславу Теребовлянському. Після смерті Лева його син Юрій І (1301—1308) знову став правителем єдиної Галицько-Волинської держави, бо Мстислав Теребовлянський також не полишив спадкоємця. Столицею держави Юрій І зробив Володимир-Волинський. За його правління вона пережила своє піднесення: швидке зростання міст і сіл, розвиток культури й торгівлі. Сам князь прийняв королівський  титул, Останніми галицько-волинськими князями роду Романовичів були сини Юрія І Андрій і Лев II. Вони хоч і поділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з західними державами, прагнули здобути незалежність від Золотої Орди, яка почала слабнути. 1323 р. загинули під час однієї з війн проти татар. Після їх смерті не залишилось спадкоємця по чоловічій лінії династії Рюриковичів. Галицькі бояри запросили на князівський стіл сина сестри Андрія і Лева Мазовецького князя Болеслава, що прийняв православ'я та дістав ім'я Юрія II. Проте вибір виявився невдалим. Юрій-Болеслав був короткозорим та егоїстичним правителем. Він запрошував до Галичини німецьких і чеських колоністів, прихильно ставився до католицької церкви, чим викликав невдоволення місцевих бояр і православного духовенства. Непослідовною була і зовнішня політика Юрія-Болеслава. Хоча він врегулював відносини з Ордою та Литвою і навіть віддав свою дочку за сина литовського князя Гедиміна, але таке зближення посварило його з поляками та уграми. 1337 р. він здійснив спільно з татарами невдалий похід на Люблін і під загрозою польсько-угорського вторгнення у відповідь змушений був у Вишеграді підписати угоду, згідно з якою заповідав галицький трон польському королеві Казимиру ІІІ. Коли про це стало відомо, галицькі бояри отруїли князя, здійснивши 1340 р. переворот. З цього часу галицькі землі стають ареною боротьби сусідніх держав — Литви, Польщі і Угорщини і втрачають свою незалежність. 18.Історичне значення Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Дослiдження мови, побуту, звичаїв та обрядiв русичiв 10–13 ст. на теренах Київщини, Чернiгiвщини, Галичини та Волинi – центральних земель Київської Русі та Галицько-Волинської держави – дають підстави називати їх давнiми українцями.Коріння нашого народу – у східнослов’янських племенах, які протягом 5–7 ст. активно розселялися на нові землі.Перша східнослов’янська держава – Київська Русь – була середньовічноюімперією.Поряд із давніми українцями – державотворчим, панівним народом – у ній мешкали й інші – слов’янські, а також балтські, фінські, тюркські народи.Українці від тісного співжиття в одній державі з ними отримали змогу ясніше усвідомити свою окремішність, неподібність до інших народів, що, зрештою, сприяло формуванню свідомості народу, або, як кажуть дослідники, національної самосвідомості.Безпосереднім спадкоємцем Київської Русi стало Галицько-Волинське князівство.Утворене у 1199 р. Романом Мстиславовичем, воно служило опорою українській державності протягом наступного століття і проіснувало до 1340 р. Збережені Галицько-Волинським князівством українські державницькі традиції були сприйняті українською шляхтою, а згодом козацтвом, і відроджені в Українській козацькій державі.Ось чому видатний український історик Михайло Грушевський стверджував, що Галицько-Волинське князівство безпосередньо успадкувало політичні та культурні традиції княжого Києва.

Отже, значення Київської Русі – держави, створеної українським народом на княжому етапі його історії, за словами того ж таки Михайла Грушевського, полягає в тому, що вона є першою формою української державності.

Назва Україна вперше вживається, у Київському лiтопису пiд 1187 р. Того року в битвi проти половців загинув переяславський князь Володимир Глiбович.З сумом сповіщаючи про ту подію, літописець записав, що за князем «Україна багато потужила».Дослідники твердять, що за тих часiв назва «Україна» поширювалася на Київщину, Переяславщину таЧернiгiвщину. Пiд 1189 р. у тому ж лiтопису вжито назву «Україна Галицька» стосовно Галицького князiвства.

Про велику політичну роль Русі в тогочасній Європі красномовно свідчать розгалужені династичні шлюби руських князів.Військова міць Київської держави давала можливість протягом сторіч успішно захищатися від нападів кочових народів, зокрема печенігів і половців.Київська Русь стала своєрідним щитом для захисту народів Центральної та Західної Європи від монгольської навали.Найбільший вплив на культуру руських земель мала Візантія.Цьому сприяло й утвердження православного християнства.Вчені наголошують на існуванні в Європі двох культурницьких зон – латинської та греко-слов’янської (візантійсько-руської).Власне, провідним осередком останньої й були Київська Русь та Галицько-Волинська держава.Виявом міжнародного авторитету Галицько-Волинської держави було коронування князя Данила Романовича.Ця подія засвідчує європейську орієнтацію зовнішньої політики Галицько-Волинської держави.