Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Кафедра соціальної роботи

КУРСОВА РОБОТА

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ

«ГРУПИ РИЗИКУ»

Виконала:

Студентка Ровеньківського факультету

Спеціальності «Соціальна робота»

III курсу

Свинцицька М.В.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент

Песоцька О.П.

Ровеньки – 2011

ПЛАН

Вступ Розділ I. «Групи ризику», як соціальний феномен 1.1. Загальна характеристика дітей «групи ризику» 1.2. Девіантна поведінка дітей як соціально-педагогічна проблема 1.3. Причини вживання неповнолітніми алкоголю і наркотиків Розділ II. Профілактична робота з дітьми «групи ризику» 2.1. Діагностика профілактики дезадаптації учнів під час переходу з початкової ланки навчання до середньої  2.2. Профілактика проявів алкоголізму та наркоманії серед дітей та молоді Висновки Список використаної літератури Додатки

ВСТУП

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясна. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю.  Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин.  Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції. Актуальність теми. Підлітковий вік - це період розвитку дітей від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові учнів 5-9 класів. Особливе місце підліткового періоду в циклі дитячого розвитку відображено в таких його назвах - «важкий», «критичний», «перехідний». Така оцінка зумовлена, по-перше, багатьма очевидними якісними змінами, що відбуваються в цьому віці, які нерідко носять характер докорінної зміни попередніх особливостей, інтересів і стосунків дитини. Це може відбуватись за порівняно короткий час, часто буває несподіваним і надає процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. По-друге, зміни, що відбуваються, нерідко супроводжуються, з однієї сторони, появою у підлітка значних суб’єктивних труднощів різного характеру, а з іншої - труднощів у його вихованні: підліток не підкоряється впливам дорослих, у нього з’являються різноманітні форми непослуху, опору і протесту (впертість, грубість, негативізм, замкненість). Підлітковий вік - це найважчий і найскладніший із усіх періодів, що проходить дитина, це період становлення особи. Цей вік характеризується наявністю найрізноманітніших соціальний педагогічних проблем і труднощів, які частіше за все витісняються у зв’язку із страхом усвідомлення. Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що виявляється в асоціальних, конфліктних і агресивних вчинках, деструктивних і аутодеструктивних діях, відсутності інтересу до навчання, адитивних тенденціях і т.д. Підлітковий вік називають ще перехідним, тому що він характеризується переходом від періоду дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Підліток одночасно і дитина, і дорослий, а, точніше, вже не дитина і ще не дорослий. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, морального, соціального та духовного.

Проблему соціально-педагогічних умов ефективності роботи з дітьми „групи ризику” досліджували такі вчені, як Беличева С.А., Бовть О.Б., Немов P.C., Овчарова P.B., Пелеха ЮЛ., Сіданіч І.В. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.

Тому вибрану тему ми вважаємо актуальною і вартою творчого аналізу та наукового дослідження.

Об’єкт - девіантна поведінка підлітків.   Предмет - соціально-педагогічна допомога девіантним підліткам.   Мета полягає в характеристиці соціально-педагогічних умов ефективності роботи з дітьми „групи ризику”.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Охарактеризувати дітей „групи ризику”;

2. Визначити сутність соціально-педагогічної діагностики поведінки дітей „групи ризику” та алгоритм діагностичної технології;

3. Проаналізувати роль консультування і соціально-педагогічної допомоги в процесі діяльності соціального педагога з дітьми „групи ризику”;

4. Дати характеристику соціальній і соціально-педагогічній профілактиці, реабілітації та соціально-педагогічній корекції;

5. Коротко охарактеризувати соціально-педагогічні технології роботи з сім’ями де виховуються діти „групи ризику”.

Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження: 1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження. 2. Емпіричний: бесіда, спостереження, анкетування для практичної частини роботи. 3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження. 4. Метод аналізу: даний метод полягає у загальному вивчені предмету, його осмислені.  5.  Метод синтезу: суть цього методу полягає у вивчені предмета в цілісності.  6. Метод синтетичного аналізу: полягає у вивчені сукупності елементів, що утворюють систему.

РОЗДІЛ I. «ГРУПИ РИЗИКУ» ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

1.1. Загальна характеристика дітей «групи ризику»

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання правопорушень, учинених дітьми, підлітками, молоддю. Це пов’язано передусім із загальним соціальним напруженням, психологічною неврівноваженістю всього суспільства, яке важко переживає перехід до ринкових відносин і кризу соціальної системи. Чи не найскладніше становище сьогодні в дітей, оскільки в них не сформована власна система стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що не дає їм змоги адекватно реагувати на події, факти навколишнього життя. Через це і збільшується кількість підлітків, які входять до «групи ризику».

“Групи ризику” - це категорії дітей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труд­нощі, що виникли в їхньому житті; все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу, біологічної загибелі.

До цієї групи відносять такі категорії дітей:

• діти-сироти,

• діти з девіантною поведінкою,

• діти з вадами фізичного та психічного розвитку;

• діти, які зазнали насильства,

• обдаровані діти, які відчувають труднощі в спілкуванні.

До «групи ризику» входять діти з асоціальними проявами в поведінці, починаючи з грубості стосовно дорослих та недисциплінованості на уроках і закінчуючи крадіжками, пропусками уроків, уживанням спиртного або наркотиків. Причиною збільшення кількості дітей «групи ризику» є не лише критична ситуація у країні, але й ситуація в сім’ї, а як наслідок - порушення стосунків із дорослими. У наслідок порушень взаємин із дорослими процес засвоєння соціальних норм уповільнений або взагалі не відбувається. Постійна негативна оцінка особистості або поведінки дитини є для неї психотравмуючою ситуацією, і врешті дитина перестає навіть намагатися нормально поводитися.

Під час роботи з підлітками «групи ризику» слід завжди пам’ятати, що дитина за нашої підтримки може або перетворитися на суб’єкта власного життя, здатного допомагати собі, долати труднощі, виявляти самоповагу і довіру до людей, або стати пасивною істотою, залежною від зовнішнього керівництва, не здатною на власний вибір і самопокладання, яка має лише приблизне уявлення про те, якою вона є, якою може бути та якою хотіла б стати. Перша та обов’язкова умова ефективного формування особистості підлітка - психічний розвиток повинен розкриватися в його закономірностях, пояснюватися у психологічних категоріях; необхідно спиратися на вікові новоутворення, ціннісне ставлення до себе (розуміння дитиною своїх чеснот, достоїнств, позитивне переживання їх, здатність керуватися цими знаннями й переживаннями в реальному житті, у поведінці, вчинках, діяльності). Розмитість, невизначеність «Я» означає, що людина втратила почуття своєї індивідуальності.

Психокорекційна робота з такими дітьми базується на формуванні в них особистісних настановлень із різною модальністю,зокрема:

• реальне «Я» (уявлення дитини про те, якою вона є в цей момент життя);

• ідеальне «Я» (уявлення дитини про те, якою вона хотіла б бути, яких здібностейпрагне; уявлення дитини про те, якою бачать її інші).

Акцент у роботі з підлітком ставиться на тому, як зростаюча особистість уявляє, якою вона є, якою може бути та якою хотіла б стати, що є важливою умовою її гармонійного розвитку.

Категорії дітей «групи ризику»

Перша категорія дітей «групи ризику» — діти, де основним фактором впливу є негативний життєвий досвід. Цих дітей можна визначити вже із зовнішнього вигляду: неохайно одягнуті, недоглянуті. Зразу складається враження, що батьки їм мало приділяють уваги. У таких дітей моральні норми та настановлення викривлені: негативні оцінки з боку дорослих призводять до порушення стосунків у взаємодії вчителя й учня.

Друга категорія дітей із «групи ризику» — діти, яким притаманні відхилення в емоційній і вольовій сферах, аномалії у формуванні характеру (акцентуації характеру), що при повному збереженні інтелекту обумовлює великі труднощі у спілкуванні, навчанні і трудовій діяльності. Йдеться про здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси визначеного характерологічного типу.

Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на виражені та приховані. У підлітковому віці при виражених акцентуаціях особливості характеру загострюються, а під впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації. Підліток виявляє свій тип характеру в сім’ї та школі, з однолітками й дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, у звичайних умовах та у складних ситуаціях. Усюди і завжди гіпертимний підліток надто енергійний, шизоїдний від усіх ховається, істероїдний намагається привернути до себе увагу інших. Приховані акцентуації більше відповідають звичним варіантам норми, акцентуйовані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але для швидкого подолання цих моментів слід знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.

Різні назви відображають різні точки зору на цю категорію дітей, які, у свою чергу, зумовлюють і різні підходи в роботі з ними. Так, визначення «важкі», «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «проблемні» дано таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми та незручності в роботі і цим виділяються серед «звичайних» дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів відносно цих дітей, які в кінцевому підсумку, як правило, зводилися до ізоляції «звичайних» дітей від «важких», наприклад, до виключення останніх зі школи. Оскільки їх важко виховувати, до них повинні застосовуватися особливі заходи виховного впливу (нерідко за участю міліції). 

Поняття «дезадаптовані діти» та «діти з девіантною поведінкою» мають соціальний, або скоріше соціально-психологічний, відтінок і характеризують дану категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство тощо), невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду і т. д.

Одним з найпоширеніших і при цьому самим невизначеним серед іменувань даної категорії дітей є поняття «діти групи ризику». Слово ризик означає можливість, велику ймовірність чого-небудь, як правило, негативного, небажаного, що може відбутися або не відбутися. Тому коли говорять про дітей групи ризику, мається на увазі, що вони знаходяться під впливом деяких небажаних факторів, які можуть спрацювати або не спрацювати. При цьому мова фактично йде про два аспекти. 

Перший аспект - це ризик для суспільства, який створюють діти даної категорії. Поняття «група ризику» з'явилося ще в радянський період саме в контексті пріоритету суспільних інтересів. Це поняття дозволяло виділяти категорії людей, родин тощо, поведінка яких могло становити потенційну небезпеку для оточуючих і суспільства в цілому, оскільки суперечило загальноприйнятим соціальним нормам і правилам. 

Другий аспект - і саме під цим кутом зору проблема постала найбільш опукло останнім часом - той ризик, якому самі діти постійно піддаються в суспільстві: ризик втрати життя, здоров'я, нормальних умов для повноцінного розвитку.