53. Філософська спадщина г.Сковороди

Г.С.Сковорода — видатний представник філософії українського Просвітництва. Г.С.Сковорода (1722-1794 рр.) — видатний український філософ, просвітитель-гуманіст, людина високої моралі. Філософська концепція Сковороди — це пантеїзм. Бог і природа складають єдине ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною. Головна проблема філософії Сковороди — це проблема людини. Він цікавиться насамперед моральною проблематикою. Праведне життя можна побудувати лише на правильних знаннях, на правильній філософії. Своє завдання Сковорода вбачає в тому, щоб донести до простих людей істинні уявлення про світ, про людину, її щастя і шляхи його досягнення. Тому усі твори Сковороди написані в художній формі: у вигляді віршів., діалогів, байок. Він усвідомлює філософію як практичну систему життєвої орієнтації. На "думку Г.Сковороди, життя необхідно творити як філософський трактат. І він сам реалізує цей експеримент — будує власне життя на засадах, осяяних правдою істини. Філософські трактати Г.Сковороди можна поділити на чотири цикли. Перший-цикл творів (1767-1772 рр.) відкриває праця “Наркіс”. Розмова про те: пізнай себе». Сюди належить твір «Симфонія, звана книга Асхань про пізнання самого себе», діалог «Розмова, звана Двоє про те, що блаженним бути легко». У цьому циклі, виходячи з теорії двох натур будь-якого буття, Г.Сковорода стверджує, що людина невід'ємна від зовнішнього світу, від природи, має спільні з нею засади існування і тому через пізнання своєї родової натури осягає і принципи людяності, і закони природи. Людина за своєю природою є перш за все істота плотська, земна і в такому вигляді не може безпосередньо поєднатися з світом вишнім Основними положеннями філософської системи Сковороди є вчення про дві натури та три світи. Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур. «Весь мір, — пише він, — состоит з двох натур: одна — видимая, другая — невидимая. Видима — називається тварь, а невидима — Бог. Сия невидимая натура, или Бог, всю тварь проницает й содержит; везде й всегда  єсть й будет». Однак дві натури мають неодинакове значення. Основою речей, їх діяльною і рушійною силою є саме невидима натура — Бог. Бог мислиться як безпочаткове начало світу. Він є вічний закон у тварному світі. Видима натура є минущою, не може бути істинною. Але протиставляючи дві натури, Сковорода постійно підкреслює їх нерозривний зв'язок. Невидима натура визначає сутність всього сущого і існує лише у видимій натурі. Натура видима є мовби тінню, що нерозривно пов'язана з тим, відбиттям чого вона є. Все існуюче, на думку Сковороди, розділяється на три специфічні види буття (світи) — великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія).

54. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид дух. Виробництва і соц. Інститут.

Філософія науки — розділ філософії, який вивчає поняття, границі і методологію науки. Разом з тим, існують більш спеціальні розділи філософії, наприклад: філософія математики, філософія біології, філософія фізики тощо.Як напрямок філософія науки представлена оригінальними концепціями, які пропонують різні моделі розвитку науки та епістемології. Вона зосереджена на виявленні ролі і значимості науки, характеристик когнітивної, теоретичної діяльності.Як філософська дисципліна філософія науки поряд з філософією історії, логікою, методологією, культурологією виникла як необхідність осмислити соціокультурні функції науки в умовах НТР. Ця молода дисципліна заявила про себе тільки у другій половині XX ст. У той же час, напрямок "філософія науки" виник на сто років раніше.Предметом філософії науки є загальні закономірності і тенденції наукового пізнання, як особливої діяльності по творенню нових наукових знань, взятих у їх історичному розвитку і розглядуваних у історично змінному соціокультурному контексті.Попередницею філософії як науки є гносеологія XVII—XVIII ст., в центрі якої було осмислення суті наукового знання і методів його одержання. Гносеологічні питання були центральною темою класичного етапу філософії нового часу — від Рене Декарта і Джона Локка до Іммануїла Канта. Як окремий напрямок філософія науки сформувалася у XIX ст. У її розвитку виділяють декілька етапів.