Тема 1. Методологічні засади теорії організації лекція №1 – сутність та закони організації (2, 2’ год)
План
Сутність поняття «організація».
Сутність поняття «закон».
Система законів організації.
Загальні закони організації.
Часткові закони організації.
Специфічні закони організації.
1. Сутність поняття «організація»
У повсякденному житті ми досить часто звертаємося до слова «організація», використовуючи його у своїй мові як стосовно різноманітних утворень, так і стосовно певних процесів. Так, організацією ми називаємо сільськогосподарське підприємство, оптову базу, страхову компанію, державну установу, католицьку церкву, англійську монархію тощо, маючи на увазі при цьому певне суспільне утворення. Якщо ж ми говоримо про те, що хтось зумів згрупувати людей з певною метою, зміг скоординувати та відрегулювати їх дії у контексті доцільної єдності, то маємо на увазі, що комусь вдалося людей організувати. У цьому випадку ми ведемо мову про організацію як про процес. Однак, мало хто замислюється над питанням походження поняття «організація». А дарма, адже навіть у вчених немає єдиної думки щодо цього. Одні вважають, що поняття «організація» походить від давньогрецького слова «organ» – «знаряддя» або «інструмент», інші – від латинського «organize», що в перекладі означає «повідомляю», «стрункий вигляд», «влаштовую», а ще за однією версією – від французького «organisation» – «устрій», «формування», «взаємозв’язок».
Перший із запропонованих варіантів походження досліджуваного поняття вказує на те, що організація є:
знаряддям створення товарів і послуг, розвитку трудових ресурсів тощо;
інструментом забезпечення внутрішньої впорядкованості цілого (певної системи) та досягнення цілі.
Другий – на те, що організація це:
об’єкт, який має впорядковану внутрішню структуру, утворення з чіткою «стрункою» побудовою: чітко визначеними частинами цілого (для підприємства – це структурні підрозділи, ланки та рівні управління тощо) та взаємозв’язками між ними;
діяльність по упорядкуванню всіх елементів певного об’єкта в часі і просторі. З цієї точки зору «організувати» означає: налагодити взаємодію, узгодити діяльність більш чи менш диференційованих та автономних частин цілого, упорядкувати відносини у ньому.
Третій – на те, що організація це:
формування, яке має певну побудову;
взаємозв’язок складових цілого (певної системи).
Тому наразі різні науки по різному трактують термін “організація”. Однак, найбільш поширеними є ті трактовки, де організація розглядається як:
- певне утворення, що являє собою систему – сукупність взаємопов’язаних елементів (частин цілого), які постійно взаємодіючи, визначають його характер;
- діяльність по упорядкуванню всіх елементів певного цілого в часі і просторі;
- характеристика системи і у цьому змісті означає внутрішню упорядкованість, погодженість, взаємозалежність та взаємодію частин системи як елементів цілого, що обумовлена його побудовою та цілями;
процес створення, формування діяльності і у цьому сенсі є сукупністю цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних кількісних і якісних просторово-часових зв’язків.
Наука управління теж передбачає застосування поняття «організація» у декількох випадках. Так, це поняття використовують для визначення:
внутрішньої упорядкованості, узгодженості, взаємодії більш-менш диференційованих та автономних частин цілого, обумовлених його будовою (як особливого стану цілого і його окремих елементів);
різновиду суспільної організаційної системи (як певної соціальної чи змішаної системи якою є, наприклад, держава, політична партія, установа, виробничо-господарська організація тощо);
соціоекономічного утворення з упорядкованою внутрішньою структурою, орієнтованого на досягнення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі (як загального поняття будь-якого підприємства, фірми);
особливої сфери діяльності взагалі та сфери діяльності в управлінні зокрема (наприклад, «організація обслуговування населення» та «організація управлінської праці на підприємстві» відповідно);
процесу створення структури організації (як послідовності виконання конкретних дій по отриманню частини загального результату організаційної діяльності);
сукупності процесів, що забезпечують досягнення цілей організаційного утворення здійсненням певного впливу на його робочу силу, засоби виробництва тощо (як виду діяльності, функції управління);
об’єднання людей, які працюють разом з метою досягнення певних цілей (як групи людей);
свідомого об’єднання людей, діяльність яких свідомо координується, що діє на основі визначених процедур та правил і спільно реалізує певну програму або виробничо-господарські, комерційні чи некомерційні цілі (як виробничо-господарського, комерційного чи некомерційного утворення).
Останні два з перелічених визначень організації, які використовуються в управлінській науці, дуже схожі за змістом. Однак, у другому з них зроблено акцент на тому, що люди об’єднуються у групи свідомо задля здійснення спільної діяльності по досягненню цілей, яка є керованою і свідомо координованою. Саме це визначення є найбільш близьким для організаційної науки, яка, зараховуючи досліджуване поняття до своїх провідних категорій, зазвичай, розглядає організацію як:
елемент суспільної системи, найбільш поширену форму людської спільності, первинний осередок соціуму;
суб’єкт та об’єкт суспільства;
- певний об’єкт як цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів і особлива єдність із зовнішнім оточенням, що має упорядковану внутрішню структуру, в якому поєднуються різноманітні фізичні, технологічні, економічні, правові зв’язки та відносини між людьми;
різновид суспільних організаційних систем, свідоме об’єднання двох і більше людей, які вважають себе частиною однієї групи, діяльність яких здійснюється на основі загальноприйнятих принципів, визначених процедур і правил та свідомо координується задля спільної реалізації певної програми або цілей, тобто досягнення загальної мети;
- упорядкований стан усіх елементів суспільної організаційної системи як цілого;
- діяльність по упорядкуванню всіх елементів суспільно організаційної системи як цілого в часі і просторі;
- процес упорядкування усіх елементів суспільної організаційної системи як цілого у доцільну єдність;
сукупність регульованих та самоорганізаційних процесів, які відбуваються у суспільних організаційних системах (від суспільства в цілому, його основних підсистем до первинних державних, муніципальних, громадських і підприємницьких утворень (організацій)) і спрямовані на налагодження взаємодії людей з метою організації спільної діяльності, виробництва матеріальних благ, відтворення самих себе як суб’єктів суспільних змін, тобто на налагодження організаційних відносин як за вертикаллю, так і за горизонталлю (організація і дезорганізація, субординація і координація, упорядкування та узгодження).
Проблема узагальнення різноманітних трактувань терміна «організація» досліджувалася різними вченими, однак, майже всі вони дійшли думки, яку Г.Л. Монастирський сформулював так: існуючі визначення «організації» або взаємодоповнюють одне одного, характеризуючи її як універсальне явище, відображаючи певний стан і процес, або мають вужчий, соціальний додаток стосовно людських організацій.
Отже, під організацією слід розуміти:
об’єкт (суспільну організаційну систему як ціле) з упорядкованою в часі і просторі внутрішньою структурою, тобто впорядкованим станом його елементів, для якого характерна цілеспрямованість функціонування і розвитку;
діяльність по упорядкуванню всіх елементів об’єкта в часі і просторі, результатом якого є створення доцільної єдності.