26)Прикладна політологія

Як вже було сказано трохи вище, в сучасній політичній науці існують два основних рівня політичних досліджень: теоретичний і прикладний. У такій будові політології відображається орієнтація даної галузі знань на рішення практичних завдань. Політичні концепції, як правило, мають ту чи іншу практичну спрямованість. Навіть політичні погляди древніх людей були прямо пов'язані з прагненням удосконалити своє державне правління, виховати законослухняних громадян, а також підвищити авторитет можновладців.

З часом у політичних дослідженнях поряд з абстрактними, теоретичними уявленнями, досить дистанційованим від конкретної дійсності, викристалізувалися знання, які були безпосередньо сфокусовані на вивченні і вирішенні практичних колізій політичного життя. Вони й склали область прикладної політології.

Цей рівень (напрямок) політичної науки відрізняє особливий характер розгляду досліджуваних проблем. Якщо, наприклад, політична теорія відноситься до політики, як до специфічній сфері суспільного життя, з властивими їй протиріччями, закономірностями і т.д., то для прикладної політології вона являє собою реальне перетин вольових устремлінь державних інститутів, партій, рухів, груп інтересів та інших суб'єктів. Іншими словами, головний предмет прикладної політології - це конкретна ситуація в усьому багатстві її зв'язків і відносин. У силу цього область її інтересів значно вужче, ніж у теоретичній політології, і переважно пов'язана з різними аспектами діяльності певних держав, партій, зацікавлених груп і громадян, причому розглядаються в конкретному часовому контексті. Тому в прикладній політології використовуються далеко не всі теоретичні висновки і положення основної політичної науки - політології. Так, наприклад, філософські питання про сутність влади, демократії, критерії політичного розвитку тощо, як правило, знаходяться за рамками її предмета. [10]

У той же час прикладні політичні дослідження активно використовують всі ті висновки і положення, які знижують рівень невизначеності теоретичних даних, і розкривають відмітні особливості окремих політичних систем, властивостей правлячої та опозиційної еліт, характеризують фази та етапи рішень і т.д. і тим самим допомагають краще розібратися в поточній політичній ситуації. Оскільки ж у політичних подіях і ситуаціях виявляється дія безлічі самих різноманітних факторів, то у сфері прикладних досліджень значно яскравіше проявляється міждисциплінарний характер політологічного знання, що відображає вплив на реальні події психологічних, економічних, культурних, релігійних, географічних та інших детермінант.

Слід зазначити, що суттєвою відмінністю прикладних політологічних досліджень є і те, що їх кінцевим продуктом є не абстрактні загальні положення, в рівній мірі застосовні для характеристики багатьох однотипних політичних явищ, а практичні поради та рекомендації конкретним учасникам політичного процесу, докази переваг певних способів і прийомів дій, важливі параметри і опису стану та характеру політичних подій, короткострокові прогнози розвитку ситуації в певних сферах життя.

Рекомендаційні за своїм характером висновки і узагальнення зазвичай адресуються особам, які мають владними повноваженнями у сфері управління і безпосередньо визначає реальну політику. Висновки прикладної політології можуть бути також спрямовані на підкріплення (або руйнування) типових установок громадської думки з метою збереження (або порушення) політичної стабільності або на надання тим чи іншим політичним процесам заданої спрямованості. Так, в ряді країн досить часто використовуються публікації результатів соціологічних опитувань безпосередньо перед виборами для того, щоб схилити симпатії тих, хто вагається громадян на користь певної партії чи кандидата.

Рекомендації прикладної політології формулюються, як правило, відповідно до закону, але іноді вони і порушують цей закон.

Суб'єктами, розробниками прикладної політології є не стільки теоретики, скільки аналітики, експерти, радники політичних діячів, працівники партійних апаратів, піар-мени (фахівці з реклами, налагодженню відносин з громадськістю) та інші особи, які частіше за все безпосередньо пов'язані з виробленням політичної лінії лідерів або цілих органів управління, з прийняттям владних рішень. У багатьох країнах існують спеціальні аналітичні центри, експертні ради та інші структури, де виробляються рекомендації щодо прийняття тих чи інших політичних рішень, готуються відповідні матеріали, довідки, документи для ланок державного управління, партій, груп тиску і т.д. У сучасному світі існують і організації, вирішальні подібні завдання на рівні міжнародних відносин. [11]

Перевірені практикою висновки прикладної політології найчастіше служать підставою для відповідних теоретичних узагальнень результатів політичних досліджень, а також для формулювання положень теоретичної політології. Так, наприклад, моделювання наслідків ядерних конфліктів в сучасних умовах відіграло суттєву роль в обгрунтуванні тези про неможливість використання військової сили для досягнення ряду політичних цілей, зокрема цілей геополітичних.

Таким чином, прикладна політологія є складовою частиною і одночасно специфічним рівнем політичної науки - політології, безпосередньо сфокусованим на вирішенні практичних завдань. Її основне призначення полягає, перш за все, у формулюванні конкретних рекомендацій і короткострокових прогнозів певним політичним суб'єктам з метою підвищення ефективності їх діяльності.

29. 29. Проблемами взаємодії політики й моралі на різних етапах розвитку суспільства переймалися філософи, історики, політологи, соціологи. В історії політичної думки є два основні підходи до розв'язання питання про взаємозв'язок політики та моралі: 1. Представники "арістотелівського" напрямку (Арістотель, І. Кант та ін.) вважають, що політика повинна бути моральною, політика й мораль нерозлучні. 2. Представники "мак'явеллістського" напрямку (Н. Мак'явеллі, Г. Гегель, Ф. Ніцше та ін.) виключають мораль із політики, пропонуючи керуватися принципами політичної доцільності. Політика повинна й може бути ефективною, якщо відповідає таким критеріям: - бути інформативною, своєчасною, збалансованою, відповідальною: - інформативність політики базується на якісності та всезагальності; - своєчасність політики дає змогу не відкладати рішень до загострення проблем і виникнення конфліктів, а застосовувати оперативні й ефективні заходи для їх вирішення; - збалансованість політики передбачає узгодження різних її видів: економічної, соціальної, духовної, інформативної, а також оптимізацію її стратегічних і тактичних завдань; - відповідальність політики полягає у її відповідності потребам населення, швидкому реагуванні на запити суспільства, забезпеченні реалізації творчих можливостей соціально-політичних інституцій та лідерів. Політична етика (грец. ethika, від ethos - звичай, характер) -галузь загальної етики, яка досліджує моральні засади політики і влади, професійну етику суб'єктів політичної діяльності. Політична етика вивчає виникаючі протиріччя між політикою і мораллю, що розриває її цілісність у суспільній свідомості. Ці суперечності є тлом, на якому формуються політичні відносини в суспільстві. Моральні норми й цінності, які торкаються відносин і поведінки членів суспільства, суспільно-політичних інститутів у владних процесах, складають політичну етику. Політика й мораль різняться за суб'єктами впливу. Мораль є переважно індивідуальна. Норми моралі не потребують офіційного втручання, щоб включитися у дію. Політика в ідеалі не контролює мораль, але за певних умов впливає на неї. Вона включає в себе систему оцінок й орієнтацій людини у її відносинах із владою. На відміну від інших соціальних норм, норми моралі актуалізуються в міру їх засвоєння людиною, яка дотримується їх за певних суспільних обставин. Ці норми припиняють свою дію тоді, коли суспільство вважає їх застарілими або недосконалими. Моральні норми не регламентують поведінку особи до дрібниць. Здебільшого моральні норми деталізує той, хто їх дотримується. Відмінності правових та моральних норм відображені в порівняльній таблиці (за А. Колодій): Правові норми: - відображають державні й суспільні цінності; - їх забезпечує система державного примусу; - норми-правила (обов'язкові до виконання); - чітко визначають права й обов'язки; - зафіксовані у формі законів, постанов, рішень тощо. Моральні норми: - відображають переважно загальнолюдські цінності; - не потребують офіційного дозволу, щоб вступити в дію: - норми-очікування, поділяючи всі соціальні явища на добрі й злі, дають змогу людині робити вибір добровільно); - не деталізують поведінку особи; - не мають усталених, чітко визначених форм вираження. Взаємозалежність і взаємовпливи політики й моралі - одна з найдавніших тем політичної філософії. На політиків покладене виконання державних завдань в інтересах суспільства як цілого, у їх розпорядженні є особливі засоби впливу, насилля, якими вони можуть зловживати заради особистої вигоди, завдаючи шкоди іншим. Суспільство зацікавлене в тому, щоб політика, з її цілями та засобами, здійнювалася в рамках прийнятих уявлень про добро і зло, щоб вона відповідала вимогам моральності. Оскільки політика має справу з розумінням і тлумаченням людських цілей, у ній завжди присутні різні й суперечливі міркування щодо цінностей, про те, що добре, а що погано, що припустимо, а що ні, а отже, здійснення політики не може не мати морального виміру.