76. Відповідальність у міжнародному повітряному праві

Держави несуть відповідальність за порушення принципів та норм міжнародного повітряного права. Зокрема, державу може бути позбавлено права голосування в Асамблеї ІКАО (ст. 88 Чиказької конвенції). Вони також несуть відповідальність за порушення суверенітету інших держав над їх повітряним простором.

Іншим аспектом проблеми відповідальності у міжнародному повітряному праві є відповідальність авіаперевізника. Результатом співробітництва держав у цій сфері стала серія договорів, яка отримала назву "Варшавська система".

Згідно Варшавської конвенції 1929 р. перевізник несе відповідальність за шкоду, яка виражається у смерті та будь-якому тілесному ушкодженні пасажира, у знищені, втраті чи пошкодженні багажу та вантажів, а також у спізненні при перевезенні.

Перевізник не несе відповідальності, якщо він підтвердить, що ним були здійснені всі необхідні заходи для того, щоб уникнути нанесення шкоди, чи що такі заходи здійснити було неможливо.

Якщо ж перевізник доведе, що провина потерпілої особи була причиною нанесення шкоди чи сприяла цьому, він може бути звільнений від відповідальності або відповідальність може бути обмежена.

За договорами Варшавської системи встановлені максимальні межі відповідальності авіаперевізника (обмеження відповідальності по сумі), відповідальність заснована на принципі вини (обмежена відповідальність). Регламентована також процедура відшкодування збитків.

Максимальна межа відповідальності має тенденцію до збільшення. Так, Монреальська угода ряду авіакомпаній 1966 р. збільшила цю межу до 75 тис. дол. США. США допускають до перевезень на свою територію лише ті авіакомпанії, які погодились прийняти цю межу.

Відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам. Конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземним повітряним судном третім особам на поверхні, 1952 р. обмежує обсяги відшкодування в залежності від ваги повітряного судна. Відповідальність несе експлуатант повітряного судна (особа, яка використовує судно в момент нанесення шкоди). Під шкодою розуміють смерть, тілесні ушкодження і шкоду, заподіяну майнові в результаті фізичного впливу корпусу судна чи предмета, що з нього випав.

На даний час залишаються не вирішеними питання відповідальності за шкоду, спричинену шумом авіаційних двигунів та в результаті звукового удару при експлуатації надзвукових літаків.

Питанням відповідальності за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, присвячена Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічним об'єктам, 1972 р. (далі - Конвенція про відповідальність за збитки). Вона встановила абсолютну відповідальність запускає держави за шкоду, завдану його космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті (ст. 2). Отже, держава несе відповідальність за шкоду незалежно від наявності його вини. Це один із прикладів міжнародної відповідальності за джерело підвищеної небезпеки. Держа́вне космі́чне аге́нтство Украї́ни (ДКАУ) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України, який забезпечує реалізацію державної політики в області космічної діяльності, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку.

77. Міжнародне космічне право — галузь сучасного міжнародного права, що регулює діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, що встановлює його правовий режим. Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів:— здійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів міжнародного права;— свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл;— заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл; — збереження суверенних прав держав на космічні об'єкти, що запускаються ними; — запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах; — надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха, вимушеної посадки; — сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору і небесних тіл; — міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.

До числа джерел міжнародного космічного права універсального характеру належать також договори, що частково регулюють і космічну діяльність. Це, наприклад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного права належать міжнародні договори двостороннього характеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укладена джентльменська угода про нерозміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення.

Що стосується космічного простору, то основною причиною такої невизначе­ності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космосом і повітряним простором, який визнається територією держави. У міжнародно-правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як простір, що зна­ходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого визначає міжнародне право1. У космосі інколи виділяють простори, що мають особливості з погляду їхнього використання: ближній космос, дальній космос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тіла­ми слід вважати будь-які космічні тіла, що мають природне походження. У міжнародному праві відсутнє єдине визначення космічного об'єкта, хоча й визначено його правовий статус. У Договорі про космос 1967 р. такими об'єктами вважають не тільки запущені в космічний простір, але і доставлені або споруджені на небесному тілі. У Конвенції про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 р. говориться не про сам об'єкт, а про його складові частини, засоби доставки об'єкта та його складових частин. Космонавтом є людина, член екіпажа космічного об'єкта під час польоту або працівник, який входить до складу пер­соналу космічної станції на небесному тілі. Міжнародно-правовий статус космонавтів установлений низкою міжна­родних договорів. Усі вони єдині в тому, що космонавти залишаються під юрисдикцією держави реєстрації космічного об'єкта.

78. Если река протекает по территории двух или более государств, для ее использования может быть установлен международно-правовой режим. Международно-правовое закрепление такой свободы известно со времен договоров Римской империи.На рубеже XVII-XVIII веков, с заключением Рейсвикського (1697) и Утрехтского (1713) договоров, принцип свободы речного судоходства начинает утверждаться в отношениях между европейскими государствами,а в наиболее полном виде он нашел закрепление в Заключительном акте Венского конгресса 1815 г.. Согласно современному международному праву в год и озер, имеющих международно-правовой режим, относят: международные реки, пограничные реки и пограничные озера.

Международные - это реки, протекающие по территории двух и более государств и является судоходным (Дунай, Рейн, Конго, система год Амазонки, Ла-Платы и др.).. Пограничные - реки, разделяющие территории двух и более государств (Амур, Буг, Тиса и др.).. Правовой режим пограничных рек устанавливается обычно либо договором о границе, или внутренним законодательством прибрежных государств, имеющих общую границу.На таких реках нередко применяются ограничения свободы судоходства. Пограничными называют озера, через которые проходит государственная граница двух или нескольких государств.

Украина является участницей одного международного договора о режиме международной реки - Конвенции о режиме судоходства по Дунае 1948 г..Действие Конвенции распространяется на всю "судоходную часть Дуная, от Ульма до Черного моря, через Сулинское устье с выходом к морю через Сулинский канал" (ст. 2). Плавание по Дунаю военных кораблей всех непридунайських государств запрещено.Конвенция устанавливает обязанности дер-жал-участников по обеспечению судоходства на своих участках реки, устанавливает режим судоходства (гл. V), определяет порядок покрытия расходов по обеспечению судоходства (гл. VI). На основании Конвенции о режиме судоходства по Дунаю 1948создана Дунайская комиссия в составе представителей придунайских стран (ст. 5) и установлена ​​его компетенция. Штаб-квартира Комиссии находится в г. Будапеште. Конвенция предусматривает создание специальных речных администраций.