1 універсал УЦР.

1917.Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковапевським, С. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий Уряд висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 (23) червня та проголошений на Другому Військовому з'їзді. В ньому заявлялося: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде "творити новий лад вільної автономної України". Прийняття 1-го Універсалу змусило Тимчасовий Уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенка та Церетелі. З українського боку участь в переговорах брали: М. Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління на Україні.

Петроградські міністри погодилися, щоб УЦР виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголошений одночасно з Декларацією ТУ в один і той же день.

У Петрограді відбулося бурхливе засідання ТУ, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Більшість ТУ все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований В. Винниченку 3 (16) липня. Телеграма підтверджувала повноваження Генерального Секретаріату як крайового уряду з розширенням його складу за рахунок представників меншин. ТУ також підтвердив свою прихильність до «розроблення Центральною радою проекту національно-політичного статусу України у такому розумінні, в якому сама Рада буде вважати це відповідним інтересам краю». Не погодився ТУ лише з одним — українізацією війська: «Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої повноваження на загальних основах»,

2 універсал УЦР. Його загальна характеристика і значення.

У відповідь на телеграму ТУ УЦР 3(16) липня 1917 р. видала свій II Універсал. Того ж дня у залі Педагогічного музею на урочистому засіданні УЦР В. Винниченко оголосив II Універсал і Декларацію ТУ.

Основні положення Універсалу:

1. ТУ визнавав право України на автономію; 2. ТУ визнавав УЦР та Генеральний секретаріат як органи державної влади в Україні; 3. УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами; 4. УЦР ще раз наголосила, що Україна не претендує на повну державну незалежність;

5. УЦР приймала умови ТУ про розширення її складу за рахунок представників національних меншин України й розробить проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії; 6. Щодо армії, то в Універсалі було зазначено: «Що ж торкається комплектування українських військових частин, Центральна Українська Рада матиме своїх представників при кабінеті міністрів війки, в генеральнім штабі й при верховному головнокомандувачу для участі при комплектуванні окремих частин виключно українцями».

II Універсал був неоднозначне зустрінутий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів М. Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, ТУ не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, УЦР запевнила, що вона налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс. 3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

[ред.] Умови ІІ Універсалу

1. Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

3 Універсал уцр.

III Універсал Центральної ради

Вперше ідею проголошення УЦР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридичне оформити цей факт.

III Універсал було прийнято 7 (за новим стилем — 20-го) листопада. М. Грушевський відкрив урочисте засідання УЦР і після вступного слова зачитав текст Універсалу:

Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Генеральному Секретаріату; 2. Україна стає Українською Народною Республікою; 3. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважаючим українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів; 4. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів; 5. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день; 6. Запроваджувався державний контроль над виробництвом; 7. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами; 8. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія; 9. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд; 10. Україна визнає національно-персональну автономію для меншин; 11. На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 (22) січня 1918 р.

4 Універсал уцр.

IV Універсал прийнято на засіданні Малої Ради, яке розпочалося 9(22).1.1918. Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованої землі - до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12(25).1.1918. Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах. Положення IV У не були повністю зреалізовані внаслідок повалення влади УЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П.Скоропадського (29.4.1918.

Акт злуки від 22 січня 1918р.

«Акт Злуки» 22 января 1919 (День Соборности) — договор об объединении Украинской Народной Республики (УНР) и Западно-Украинской Народной Республики (ЗУНР) в единое украинское государство.

В соответствии с Актом «Злуки»:

ЗУНР пользовалась полной автономией и получала название Западной Области Украинской Народной Республики (ЗО УНР);

вооруженные силы двух государств объединялись;

всем гражданам гарантировались демократические права и свободы

1 грудня 1918 р. підписали Передвступний договір, в якому говорилося: «Західноукраїнська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населенням як складова частина державної цілісності в Українську Народню Республіку... Правительства обох Республік уважають себе зобов’язаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло, щоб обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю...». Від імені Директорії цей договір підписали В. Винниченко, О. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра, а від імені уряду ЗУНР — Л. Цегельський і Д. Левицький. При цьому належить зауважити, що ЗУНР зберігала за собою права «територіальної автономії, котрої межи означить в хвилі реалізації злуки обох республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень компетентними правительственними державними органами обох Республік. Тоді, — як акцентував В. Винниченко, — також установлені будуть условини злуки обох Держав».

Брестська мира угода її зміст і значення.

БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР 1918 (Брестський мир) - мирний договір між Українською Народною Республікою з одного боку, Німеччиною, Австро- Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27.1(9.2).1918 у Бресті (Бересті, Брест- Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Ініціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала рад. Росії. 3.12.1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15.12. обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по тер. УНР, і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру. На нараді керівників провідних партій - есерів і соціал- демократів - було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1.1. 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закорд. справ Росії Л.Троцький змушений був заявити, що рос. делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу міністр закорд. справ Австро-Угорщини О.Чернін заявив про визнання делегації УНР по- вноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918. Рос. сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини тер. України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкін. грудня 1917 рад. України (див. Перший (харківський) з'їзд рад 1917).

Встановлення влади Директорії.

Прихід до влади Директорії УНР.

У першій половині грудня 1918 р. Директорія встановила свою владу на переважній частині території України. Завдяки спільним зусиллям петлюрівських військ і повстанців міста 14 грудня вона оволоділа Києвом. 15 грудня її «вищий революційний орган» — Український революційний комітет при Київському комітеті УСДРП — оповістив населення про відновлення Української Народної Республіки і перехід влади до «Народного уряду республіканської Директорії».

Досягши компромісу з двома політичними таборами в національному русі, Директорія 26 грудня створила з представників політичних партій, що входили до УНС, уряд УНР — Раду народних міністрів під головуванням В. Чехівського. Того ж дня вона видала свій перший програмний документ — «Декларацію Директорії Української Народної Республіки», побудовану на засадах так званого трудового принципу і за змістом близьку до програмних заяв більшовиків. У ній йшлося про відновлення законів УНР, висувалось завдання побудови демократичного, рівноправного життя в Україні, заснованого на повазі до законів. Директорія визнавалася верховною тимчасовою владою УНР — до скликання Трудового конгресу

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Склад Директорії

Володимир Винниченко — голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року)

Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року).

Федір Швець — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі. 25 травня 1920 року постановою уряду УНР був виведений зі складу Директорії.

Панас Андрієвський — 4 травня 1919 року вийшов зі складу Директорії УНР (постанова Директорії про вибуття від 13 травня 1919 року).

Андрій Макаренко — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі.

Євген Петрушевич — як президент ЗО УНР з 22 січня 1919 до кінця червня 1919.

Генеральний секретаріат України, утворення, склад, діяльність та його компетенція.

найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади в Україні з 15(28).6.1917 до 9(22).1.1918; Уряд України. Створений на закритому засланні Малої Ради 15(28).6. 1917. Складався з 8 генеральних секретарів і генерального писаря. Очолював Генеральний секретаріат В. К. Винниченко.

Першими генеральними секретарями були:

• В. Винниченко (ген. секр. внутрішніх справ)

• Б. Мартос (ген. секр. земельних справ)

• С. Петлюра (ген. секр. військових справ)

• В. Садовський (ген. секр. судових справ)

• І. Стешенко (ген. секр. освіти)

• С. Єфремов (ген. секр. міжнаціональних справ)

• М. Стасюк (ген. секр. продовольчих справ)

• Х. Барановський (ген. секр. фінансів)

• П. Христюк (ген. писар)

• До компетенції ген. секретарства зем. справ було віднесено розробку проекту зем. закону на підставі рішень Всеукр. сел. з'їзду. На секретарство покладалася організація волосних, повіт, і губ. зем. комітетів та рад сел. депутатів, утворення Укр. краевого зем. к-ту, керівництво не лише зем. справами, а й сільськогосп. інвентарем. Важливі завдання покладались на ген. секретарство міжнац. справ. Головні з них — боротьба за авт.-федерат, устрій Росії, порозуміння на цій основі українців з неукраїнською людністю, скликання з'їзду представників народів та областей Росії, досягнення згоди з нац. меншинами. Ген. секретарство нар. освіти мало опікуватися шкільною і позашкільною освітою, українізацією школи, виданням підручників, підготовкою і перепідготовкою вчителів, згуртуванням їх у про-фес. товариства, створенням Всеукр. та місц. шкільних рад, призначенням комісарів по народній освіті.

• Діяльність ген. секретарства продовольчих справ мала на меті заснування Всеукр. продовольчого комітету, забезпечення планомірності у роботі всіх продовольчих органів в Україні, досягнення автономії у справі постачання харч, продуктів, забезпечення укр. хліборобів реманентом. У структурі уряду передбачалося створення генеральних секретарств праці, шляхів, торгівлі та пром-сті, але їхні завдання декларація не визначила і секретарі не призначалися.

Грамота до всього українського народу, 29 квітня 1918 р її зміст та характеристика.

Грамота

до всього українського народу

Громадяне України!

Всім Вам, козаки та громадяне України, відомі події

посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і

знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась Вона дякуючи могутньому підтриманню центральних

держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись

за цільність і спокій України.

При такій піддержці у всіх зродилась надія, що пічнеться

відбудовання порядку в Державі й економічне життя України війде,

врешті, в нормальне русло.

Але ці надії не справдились.

Бувше Українське Правительство не здійснило державного

будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна

розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним

днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара

голоду.

При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні,

глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з

категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка

здібна була-б забезпечити населенню спокій, закон і можливість

творчої праці.

Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і

взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво

призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обгрунтованні

нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій

України.

Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з

нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші

звільняються.

Всі инші урядовці, працюючі в державних Інституціях,

зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх

обов'язків.

В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий

порядок виборів до Українського Сойму.

До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности

в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх

державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не

спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

Права приватної власности - як фундаменту культури і

цивілізації, відбудовуються в повні мірі, і всі розпорядження

бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського,

відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню

купчих по куплі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по

дійсній їх вартости від великих власників, для наділення

земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу.

Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і

умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на

один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода

торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й

ініціятиви.

Передбачаю всю трудність стоючої переді мною праці і молю

Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм

обов'язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний

для неї час.

Мені далекі і чужі які-б-то не було власні побудження, і

головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім

дорогої нам України.

В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України -

без ріжниці національності й віросповідання - помогти мені і моїм

працьовникам і співробітникам в нашому загальному велико

відповідальному ділі.

Декларація про державний суверенітет України.

П Р О Г О Л О Ш У Є

державний суверенітет України як верховенство, самостійність,

повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та

незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається

в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого

невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної

державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності

України з боку політичних партій, громадських організацій, інших

угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ

України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада

Української РСР III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА

Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань

свого державного життя.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному

громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР

визначаються Законом Української РСР про громадянство ( 1636-12 ).

IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА

Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи

державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.

Українська РСР визначає порядок проходження військової служби

громадянами Республіки.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює

безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори,

обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними

представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій

в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних

інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній,

інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній

сферах.

Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками

будуються на основі договорів, укладених на принципах

рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і

визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод.

Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для

укладання союзного договору.

ДЕКЛрАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДИРЕКТОРІЇ ВІД 26.12.1918р.