Антиутопію розглядають сьогодні як літературу виключно полемічну, яка прагне взагалі покінчити з утопічним мисленням. Думка М.Бердяєва, котрий на­звав утопію “прокляттям нашого часу”, набула нині вигляду аксіоми Що ж до антиутопії чи, як прийнято на Заході, “дистопії”, то перевірка історією відразу ж виявляє докорінну властивість, що залишається в ній постійно: незалежно від матеріалу, вона обов’язково піддає сумніву міф, створений утопістами без огля-' ду на реальність. Якщо для класичної утопії елемент соціальної міфології обо­в’язковий, то антиутопія і міф пов’язуються між собою стосунками принципово'» несумісності. Міф, з якого виростає образ темного раю, в антиутопії випробову ється з метою перевірки навіть не стільки його здійсненності, скільки морально­сті його засад.

^• Багатьом письменникам, що присвятили себе антиутопії, випала нелегка до­ля. Сучасники або не слухали Зам’ятіна, Винниченка, Хакслі, Чапека, Оруеллл, або просто не хотіли їх розуміти, адже, як відомо, немає пророків у своїй віт­чизні. Доля, скажімо, Винниченка та Зам’ятіна цілковито підтвердила неписа-_: ний, проте, здається, незаперечний закон, що панує над творцями антиутопій: спершу їх закидають камінням, а згодом (найчастіше — посмертно) починають шанувати як провидців. Стосовно Винниченка та Зам’ятіна це мало чи не бук­вальний смисл. У

Написаний у Німеччині й видрукований з великими труднощами в Україні роман “Сонячна машина”, хоча й замислювався як “візитова картка” україн­ської літератури, проте, збуривши неймовірну дискусію, був підданий нищівній критиці з боку вульгарно-соціологічного легіону. Що ж до “Ми” Зам’ятіна, то після того, як без відома автора твір вийшов друком за кордоном 1924 року, письменника почали цькувати продумано, організовано і, зрештою, змусили покинути батьківщину. **

Розпалена уява тодішніх борців за “ідейну цнотливість” сприйняла “Сонячну машину” і “Ми” як наклеп на революцію, і, треба сказати, вони по-своєму не були далекими від істини. Влаштоване 1928 року обговорення “Сонячної мати- ни” і восени 1929 року проробка Зам’ятіна мислилися — тепер це очевидно — як початок жорстоких репресій ка літераторів. їх слід було схилити до догма­тичної методології, яка насаджувалася ревнителями нормативів. |

Інерція винесених тоді згарячу оцінок виявилася довготривалою. На батьків­щині Зам’ятіна роман прочитали через 64 роки, доля Винниченкового твору бу­ла нібито трохи легшою, оскільки, з’явившись в Україні, він мав просто-таки шалений успіх. За словами М.Зерова, про “Сонячну машину” пишуть, говорять,

Галина Сиваченко

“СОНЯЧНА МАШИНА" В.ВИННИЧЕНКА І РОМАН-АНТИУТОПІЯ XX СТОРІЧЧЯ

42

0236-1477. Слово і час. 1994. № І

упряджаютъ диспути, а головне — її читають, як ні одну українську книжку, як _не читали навіть загально рекомендованих та обов’язкових Коцюбинського та Нечуя-Левіщ,ького в передіспитові украінізаційні дні¹.

У подальшому постать Винниченка була проскрибована, а “Сонячна машина” г/явилася вдруге лише 1989 р.

На Заход*., на жаль, доля книжок була різною. Якщо Зам’ятіна на батьківщи­ні обпльовувдли, то в Європі відверто захоплювалися ним. Коли згодом з’явився ооман О.Хакелі “Дивний новий світ” (1932), стало зрозуміло, що зам’ятінські мо­тиви звучать у ньому досить відчутно, та й англійський прозаїк сам цього не приховував

З Вшшігїєккмм справа була трохи іншою. З одного боку, його популярність як драматурга у Німеччині, Польщі,Чехословаччині, Франції була значною. Що ж до ‘ Сонячної машини”, то не можна не погодитись з Г.Костюком відносно того, що довге, i-у- йже чотирирічне, блукання “Сонячної машини” світом у пошуках притулку-в.вдавші — це "цікава”, сповнена драматичних епізодів історія”².

Якщо Зг м’ятіна цілком справедливо вважають основоположником літерату­ри, що таврувала технократів з раціоналістичною одержимістю, що змальовує пекло, котрз запанує після втілення в життя вульгарно сприйнятих соціалістич­них ідеалів; то, як нам видається, у цей же ряд об’єктивно лягає й ім’я Винни­ченка. Безперечно, цілком правим був Н.Фрай, говорячи, що без Зам’ятіна не було б ні Хякглі, ні Оруелла. Але ж об’єктивність вимагає сказати, що "Сонячна машина” з’явилася сама по собі і, хоч ні на кого й не вплинула, бо фактично не була відома на Заході, проте дає підстави вважати Винниченка поряд із Зам’я- тіним творцем “сатири особливого гатунку” .

S/iЗіставляючи романи Зам’ятіна та Винниченка, можна вбачати головну їхню подібність у тому, що обидва письменники змалювали перебудову життя згідно технічного зразка й задовго до сьогоднішнього дня розповіли про так звану кон­вергенцію -- зм’шування соціальних систем в одному технократичному казані. Футурологія Вингогченка та Зам’ятіна дуже схожа на наше сьогодення, проте навряд чи слід думати, що письменників на початку 20-х років турбувало таке поняття, як кі'явергенція. У кожнім разі їхнє яснобачення лише до цього не зво­диться. \/,

Винниченка та Зам’ятіна вирізняє наскрізна думка про те, що відбувати­меться з людиною, державою, людським співтовариством, коли, вклоняючись ідолові абсолютно доцільного життя, відмовляються од свободи, ставлячи знак рівності між несвободою та щастям.*Ця думка, як нам здається, була справді новою, принаймні для антиутопії Винниченка та Зам’ятіна, котрі усвідомлювали це надто -абре. Інтуїція загалом була чужою їм. У творах, де сам матеріал, зда­ється, ви га гає від митця передусім інтуїції, переважає точний розрахунок, своє­рідна геометрія, котра згодом стане провідною жанровою прикметою антиутопії. На нашу думку, навіть з огляду на експресіоністичний характер "Сонячної ма­шини”, це твердження справедливе.

Крім того, враховуючи, що роман по суті є розлогим кіносценарієм з мало проробленими схематично-знаковими постатями, своєрідна "геометрія” прогля­дає тут іде виразшше.

Відчувається в Зам’ятіна та Винниченка жива присутність пореволюційної дійсності (Росія, Україна), на чому, зокрема, наголошував М.Зеров: “Сугубий реаліст. Винниченко спробував сил у сог^; а льно-фанта стичному романі і не зміг вийти cmosï лемлі і свого часу”³.

Оцяф слід подивитися на романи трохи по-іншому. Технічні дива, яким:' люди оііологіють через тисячу або сто років, виявляються не такими значущи­ми, як тривоги, породжені тією здибленою реальністю, котра була зам’ятінським і винниїєнкібс^ким сьогоденням. Важко протистояти бажанню сьогоднішнього прочитання _,их книжок як достовірної картини суспільства, що зробило своїми

Виішіі іенко в. Лист дрібного буржуя // Нова Україна. — 1922.

^ Винниченко В. Щоденник. 1921 — 1925. Едмонтон — Нью-Йорк, 1983. — С. 17.

Зеров,м. "Сонячна машина” як літературний твір. — с. 118.

ISSN оІзв-1477. Слово і час. 1994. Ne 1 43