Юрген габермас
В дослідженні суспільства модерну Маркс використовував поняття праці, яке є обмеженим. Поняття праці має конкретні емпіричні індикатори. Воно прив’язане до первинного сектору капіталістичного господарства, тобто до промисловості, де конкретну працю робітників можна точно виміряти і розрахувати, виразивши її в абстрактному часі. Натомість таке поняття праці неможливо застосувати до інших секторів господарства – торгівлі, послуг, до сектору, де виробляється знання, інформація, наукові, інформаційні, соціальні технології. Адже працю тут не можна звести до абстрактної кількості затраченого робочого часу.
Габермас показує, що техніка і наука стають найпершою продуктивною силою, в результаті чого відпадають умови застосування трудової теорії вартості Маркса. Науково-технічний прогрес перетворився в незалежне джерело доданої вартості, тоді як те її джерело, яке тільки і приймав до уваги Маркс – робоча сила безпосередніх виробників – стає все менш вагомим.
Габермас звертає увагу й на ті позитивні сторони суспільства модерну, як: соціальна спрямованість держави благоденства; примирення класового конфлікту; законодавче оформлення прав у сфері праці і соціального добробуту; «гуманізація» робочого місця; втрата працею знесилюючих пролетарських рис; фінансування вищої освіти, медицини, соціальних виплат; масова демократія і держава благоденства.
Окрім того, ні Маркс, ні Вебер не звертають уваги на гуманістичний потенціал буржуазної культури: на роль моралі і права, конституції держави, демократичного волеутворення, а також на раціональний потенціал комунікації, який безпосередньо пов’язаний з буржуазною культурою.
Аналізуючи суспільство модерну, Габермас зміщує акценти з поняття праці на поняття комунікації. Для пізнання суспільства модерну Габермас використовує розроблену ним теорію комунікативної дії.
Комунікативна дія
Габермас відходить від поняття праці Маркса і від парадигми виробництва в цілому. Натомість, аналізуючи суспільство модерну, вчений використовує теорію дії. Однак Веберові розробки в руслі останньої не є релевантними для Габермаса. На противагу цілераціональній дії Вебера вчений розробляє концепт комунікативної дії.
В найзагальнішому сенсі під комунікативною дією Габермас розуміє символічні, найчастіше мовленнєві висловлювання, які містять знання про світ і можуть піддаватися критиці слухачем Комунікативна дія, зазначає Габермас, передбачає мову як медіум вільного, не урізаного спілкування, в якому ритори (speakers) і слухачі посилаються в своїх мовленнєвих висловлюваннях одночасно на речі в об’єктивному, соціальному та суб’єктивному світах з метою встановити спільну дефініцію ситуації.
Кожен з акторів прагне досягти власної мети. Проте, діючи комунікативно, актори орієнтуються перш за все не на реалізацію своїх егоїстичних планів будь-якою ціною, але на їх реалізацію на базі спільної дефініції ситуації або на основі комунікативно досягнутого консенсусу.
Комунікативну дію Габермас протиставляє цілераціональній дії. Цілераціональна дія не спрямовується на досягнення консенсусу, а лише на егоїстичну реалізацію актором своїх корисних цілей.
Комунікативна дія забезпечує відтворення повсякденної комунікативної практики, спрямованої на досягнення взаємопорозуміння щодо проблемних ситуацій, з якими актори постійно стикаються в їх буденному житті, та на координацію дій. Метою акторів є задоволення власних цілей. Проте, здійснюють вони це шляхом координації своїх дій на базі спільного, комунікативно досягнутого визначення ситуації. Особливого значення для Габермаса набувають норми моралі. Адже саме вони найчастіше регулюють проблемні моменти в повсякденному житті.