2. Чинники рецепції

Розглядаючи питання про чинники рецепції римського права, треба взяти до уваги такі міркування.

Головним чинником рецепції права є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, котрі відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями.

Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпечує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просувається уперед в часі, у цілому, як єдина система, послідовно минаючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласницька, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустріальна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап включає вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація загинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).¹

Хоча світові цивілізації в цілому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, але склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неоднаковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку у епіцентрі і окремої локальної цивілізації можуть істотно не співпадати. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації складало 200-300 років.

Якщо тепер поглянути на історію людства під таким кутом зору, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень, і неодночасність (неспівпадіння у ритмах) цього явища. Повторюваність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність — неоднаковим ритмом розвитку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової.

По-перше, рецепція, будучи елементом загального процесу відродження відійшовшої високої цивілізації, полягає у впливі права, як її елемента, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси не поодинокі, і найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікальним — досить хоча б пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення за допомогою її відомих Законів XII таблиць. Разом з тим, треба мати на увазі, що саме римське приватне право виявилося вперше вищою фазою розвитку правової системи, що регулює відносини на підґрунті приватної власності. Встановлення суверенітету особи — власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних моментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.¹

Саме тому римське приватне право виявилось предметом неодноразових рецепцій у наступних цивілізаціях.

І саме тому рецепували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді і тією мірою, коли цього вимагали потреби того чи іншого державницького устрою, форми правління тощо. При цьому слід зазначити, що на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення і т.п.

Слід також взяти до уваги, що крім головних чинників рецепції, згаданих вище, на її перебіг та характер в окремих країнах можуть впливати різні обставини (геополітичне становище, ступінь економічного розвитку, світогляд, ментальність тощо), котрі прискорюють або сповільнюють процес рецепції.