6.5. Міжетнічні конфлікти

Недостатньо мати мудрість,

потрібно вміти нею користуватися.

Цицерон

Складність етнополітичної ситуації в Україні полягає насамперед

в об’єктивних умовах, що склалися через багаторічну імперську по-

літику, примусову депортацію народів, а також русифікацію під гас-

лами “єдиної, неділимої” або пролетарського інтернаціоналізму.

Розпад тоталітарного режиму викликав нечуване піднесення націо-

нальної свідомості й призвів до пошуків нових форм національної

самоорганізації, щонайперше у сфері державотворення, відродження

культури, релігії та ін.

Державна політика України у сфері регулювання міжетнічних

відносин загалом орієнтована на підтримку мови, культури, тради-

цій, вірувань національних меншин.

Під етнічним конфліктом сучасна політологія розуміє конфлікт

з певним рівнем організованої політичної дії суспільних рухів, ма-

сових безпорядків, сепаратистських виступів — аж до громадян-

ської війни, де протистояння відбувається на межі етнічної спільно-

ти. Етноконфлікти — різні за видом, змістом і проявом. Етнокон-

флікти бувають гострими й латентними, їх можна структурувати

також за часом протікання — короткотермінові й тривалі. Як пра-

вило, короткотермінові — гострі етноконфлікти, тоді як латентні —

триваліші.

Водночас поняття “етнічні конфлікти” — умовне, бо інколи його

можна вважати етнічними чинниками. Ними можуть виступати від-

мінності між етнічними й державними кордонами, відмінності в дер-

жавному та правовому статусі народів, етнічних груп, різне співвід-

ношення чисельності етнічних груп в одному регіоні та нерівноправ-

не ставлення до них титульного етносу. Мотивом, що сприяє конфлікту, може бути страх утрати націо-

нальної самобутності, асиміляція меншого етносу в межах чисельні-

шого.

Однією з граней кризи, яку переживає Україна, є недостатня націо-

нальна самоідентифікація. Український соціум поки що доконечно

не усвідомлює себе українським, а тому національна незалежність

України для частини її жителів не є пріоритетною цінністю. Колек-

тивне “я” нації надто слабке, щоб утворити духовно цілісну спільно-

ту; темпи формування політичної нації надто повільні. Це теж сер-

йозна проблема для міжнаціональної злагоди.

В ідеалі ж національна ідентичність є для людини джерелом гор-

дості, бо усвідомлення належності до певної нації створює відчуття

захищеності, є джерелом патріотизму та утвердження громадянської

позиції. Значна частина населення перебуває в стані своєрідної етно-

маргінальності. Двокультурна ідентичність із переважною орієнта-

цією на російську систему цінностей особливо дається взнаки в міс-

тах сходу й півдня України. Кризу самоідентифікації можна подола-

ти лише через певний час, залежно від того, наскільки впевнено

просуватиметься країна шляхом формування демократії та динаміч-

ного громадянського суспільства.

Міжетнічні конфлікти досить трагічні, причини появи їх різні.

Вони можуть виникнути тоді, коли долаються перешкоди, котрі пев-

ні сили ставлять на шляху розвитку нації. Часом національних форм

набирають проблеми, що виникають на економічному, політично-

му, ідеологічному чи релігійному підґрунті. Трапляються випадки

виникнення міжнаціональних конфліктів через політичні спекуляції

окремих політиків. Але незважаючи на те, що форми прояву кон-

фліктних ситуацій різні, їх треба своєчасно спрогнозувати з метою

запобігання.

Українська національна держава будується усіма політичним си-

лами: націоналістами, соціалістами, комуністами, але кожна з них

під національною проблемою розуміє своє, тому перед народом Ук-

раїни стоїть проблема облаштування етнополітичних потреб етно-

сів, спрямування їхніх потенцій на розв’язання не тільки соціально-

економічних проблем, які є і будуть у суспільстві, а й стежити за сво-

єчасним задоволенням потреб культурно-духовного розвитку

національних меншин.