Лекція №2. Тема: грошовий оборот і грошова маса, що його обслуговує План:

1. Суть і структура грошового обороту.

2. Сучасні засоби платежу.

3. Грошова маса, її агрегати і механізм дії.

4. Швидкість обігу грошей та грошово-кредитний мультиплікатор.

5. Методи стабілізації грошей.

1. Грошовий оборот – це безперервний рух грошей для забезпечення неперервності відтворення і реалізації суспільного продукту та перерозподілу національного доходу.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні і фізичні особи. Які приймають участь у створенні, розподілі, обміні і споживанні ВНП. Однак переміщення грошей у функції засобу обігу і платежу ( Т –Г –Т ) означає не тільки зміну форм вартості, а й забезпечує постійну взаємодію трьох суб’єктів економічних відносин: фізичних осіб, господарських суб’єктів і органів державної влади.

Т

Г- - Г - - Г - - Г - - Г -

Т Т Т

Тут гроші вступають в обмін для доведення товарів до споживачів, а самі продовжують нескінченний рух з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП. Такий рух грошей називається грошовим обігом.

Характерними ознаками грошового обігу є:

1. еквівалентність. Покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту.

Г = Т = Г = Т = Г =Т =

2. односторонність. Отримані продавцем гроші назад не повертаються. Вони використовуються для придбання нових покупок.

3. Прямолінійність. Вона проявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб’єктів обороту, що використали їх для купівлі продуктів.

Г –Т – Г – Т – Г – Т –Г –

Та частина грошового обороту, що приймає участь у формуванні доходів сімейних господарств, називається національним доходом.

ВВП= Ка + (Фс + Фн), де

ВВП – це сума валових продуктів усіх галузей економіки,

ВНП – складається з вартості товарів і послуг вироблених резидентами,

Ка – затрати попередніх періодів,

Фс + Фн – це заново створена вартість, що становить фонд споживання і фонд нагромадження або національний дохід.

Гроші як капітал здійснюють замкнений рух по колу. Даному рухові властивий нееквівалентний обмін. Тобто замість грошового платежу власник не отримує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Фінансово-кредитний сектор охоплює дві групи економічних відносин:

1. сферу розподільчих відносин, в якій власність суб’єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує прибуток від осіб, що тимчасово користуються його власністю. Цей сектор грошового обороту називається кредитним оборотом.

2. частина грошового обороту обслуговує відносини перерозподілу національного доходу шляхом відчуження певної частини доходів економічних суб’єктів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів на користь держави, яка витрачає їх для забезпечення своїх функцій. Цю частину фінансово-кредитного обороту називають фіскально-бюджетним оборотом.

Грошовий оборот поділяється на 3 сектори:

1. фінанси,

2. кредит;

3. грошовий обіг.

При цьому:

1. рух фінансів набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу,

2. кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального процесу, реалізації продукції та надходжень. Становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності

3. грошовий обіг як рух грошей, що опосередковує реалізацію товарів і послуг в процесі суспільного відтворення.Гроші потрапивши в обіг, назавжди залишаються там.

2. Грошовий оборот здійснюється у двох формах: готівковій і безготівковій.

Рух грошей у формі готівки обслуговують банкноти, розмінні монети і паперові гроші.

Сучасні банкноти мають кредитну основу, але потрапляючи під дію закономірностей обігу паперових грошей здатні знецінюватися під тиском інфляції.

Основними причинами розвитку цього процесу стали:

1. готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні затрати на друкування грошових знаків, їх зберігання, транспортування та інкасацію;

2. готівкові розрахунки уповільнюють платіжний оборот, ускладнюють контроль за ним з боку суспільства, здатні породжувати тіньовий бізнес і відплив коштів за кордон;

3. збільшення готівкової маси в обігу викликає зростання чисельності працівників, що обслуговують її рух: касирів, контролерів, інкасаторів та ін.;

4. скороченню готівкового обігу сприяє впровадження електронних розрахунків і системи кореспондентських рахунків у банківській системі.

Особливої уваги потребує правильна організація руху готівки на підприємствах, величина готівкових розрахунків яких впливає на розмір грошової маси в обігу. Для підтримання суворої дисципліни на підприємствах усіх форм власності запроваджено такі обов’язкові вимоги:

1. у касі підприємства готівкою можна утримати лише законодавчо встановлену суму, ліміт якої визначається масштабами грошово-фінансових операцій. Решта обігових коштів підприємства зберігається на розрахунковому чи поточному рахунку у банку;

2. для виплати заробітної плати підприємство отримує готівкові гроші у банку зі свого розрахункового рахунку;

3. отримати гроші у банку підприємство може лише за наявності вільного залишку коштів на розрахунковому або іншому рахунку;

4. усі надходження і видатки готівкових грошових коштів підприємство обліковує у касовій книзі. Записи в ній здійснюються негайно після отримання грошей або видачі їх за кожним ордером. Касир щоденно виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає звіт з прибутковими і видатковими документами до бухгалтерії;

5. за перевищення встановленого ліміту залишків готівки у касі, перевищення норми витрачання готівки, неповне чи несвоєчасне оприбуткування готівки в касі та інші неврахування карається законом.

Безготівкові розрахунки – це рух вартості без участі наявних готівкових грошей.

Він здійснюється двома способами:

1. переказуванням грошових коштів з одного рахунку на інший у кредитних закладах,

2. проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

Основними принципами організації безготівкових розрахунків в Україні є:

1. обов’язковість зберігання грошових коштів на розрахункових, поточних та інших рахунках банків;

2. підприємства свої грошові платежі і розрахунки здійснюють через банки шляхом самостійного вибору форми рахунків, що закріплюється у договорах і угодах з банками;

3. платежі покупців за товарно-матеріальні цінності і послуги здійснюються через банки лише за наявності достатніх коштів на рахунках платників;

4. кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням власника;

5. момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до терміну відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

6. зарахування коштів на рахунок отримувача, проводиться після списання відповідних сум з рахунка платника;

7. підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків.

Грошові кошти у безготівкових розрахунках існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. Вони виконують грошові функції лише за умов зняття з депозиту шляхом виписування таких розрахункових документів: платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів, інкасових доручень (розпоряджень).

При цьму розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку мають відповідати вимогам встановлених стандартів, мати визначені реквізити, у випадку відсутності яких документи до виконання не приймаються. Розрахункові документи можуть подаватися до банку як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахунків.

Платіжне доручення – це письмово оформлене доручення клієнта до свого обслуговуючого банку про переказування вказаної суми коштів з його рахунку на користь отримувача.

Платіжна вимога-доручення – складається одержувачем коштів і надсилається платникові. Вона становить розрахунковий документ, який складається з верхньої частини – вимоги постачальника до покупця сплатити вартість поставленої за договором продукції, і нижньої – доручення платника своєму обслуговуючому банкові переказати з його рахунку суму.

Акредитив – це грошовий документ, за яким одна кредитна установа згідно з заявою клієнта доручає іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги.

Інкасові доручення – застосовуються у випадках, коли банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів і зараховує ці кошти на його рахунки у банк.

3. Маса грошей – це сукупність купівельних, платіжних коштів, які обслуговують економічні зв’язки і належить фізичним та юридичним особам і державі у певний момент.

До грошової маси належать:

1. всі готівкові грошові знаки, що перебувають на руках фізичних осіб та у касових залишках юридичних осіб,

2. всі депозитні гроші короткострокового характеру,

3. активи, яким властива ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо).

Загальна кількість грошей в Україні на середину 2004 р. характеризувалася такими показниками:

1. в обігу перебувало 20 млрд. грн.. готівки, тобто, на кожного жителя країни приходилося в середньому по 400 грн.,

2. готівкова маса обслуговувалася загальною кількістю 1,132 млрд купюр. В них банкноти вартістю 1 грн складали 15,6% , 2 грн – 12,5% , банкноти по 5 і 10 грн – 20% , банкноти 20 грн – 18% , а решту 16% банкнот становили великі номінали.

Грошовий агрегат – це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір елементів залежно від ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату за ступенем ліквідності фінансова статистика в США визначає 4 агрегати, в Англії – 5, в Німеччині – 3. В Україні визначають і використовують чотири агрегати: М0, М1, М2, М3.

Агрегат М0 – відображає масу готівки, що перебуває поза банками, у вигляді банкнот і розмінної монети. Це найліквідніша частина грошової маси. В Україні питома вага готівкових грошей сягнула понад 50%, тому що агрегат важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси.

Агрегат М1 – складається з елементів агрегату М0 і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у готівковій і безготівковій формах без попередження банків. Грошова маса агрегату М1 обслуговує операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного доходу.

Агрегат М2 – обіймає усі компоненти М1, а також включає кошти строкових і заощаджувальних депозитів у комерційних банках, кошти на рахунках капітальних вкладень та ін.

Агрегат М3 – охоплює всі компоненти М2 плюс довгострокові приватні депозити і ощадні сертифікати у кредитних установах, а також цінні папери , що обертаються на грошовому ринку.

Визначення грошової маси в Україні за агрегатним методом розпочалося, починаючи з 1993 року.

Основні причини, що формують надто високу питому вагу готівки в Україні:

1. зростання номінальних грошових доходів населення,

2. зниження рівня безготівкових розрахунків населення,

3. наявність значних обсягів обороту тіньової економіки,

4. зростання банківських ризиків щодо збереження вартості грошей в умовах інфляційного процесу,

5. втрата довіри населення до банківських і небанківських структур, що пов’язана із загрозою їх можливого банкрутства, відсотковою політикою, відсутністю дієвого механізму страхування депозитів тощо.

3. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Обчислюється швидкість обігу грошей як відношення номінального продукту до маси грошей в обігу.

V = P * Q / M

V – швидкість обігу грошей,

P – середній рівень цін на товари та послуги,

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді,

M – середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

На швидкість обігу грошей діють такі чинники:

1. платоспроможний попит. Якщо попит на гроші зменшується, то витрачання грошей інтенсифікується (зросте), а грошовий обіг прискорюється. І навпаки, якщо попит на гроші зростає, то витрачання грошей буде менш інтенсивним і грошовий обіг уповільниться,

2. глибина поділу суспільної праці. Чим глибший поділ праці і вища її продуктивність, тим частіше і більше продаватиметься і купуватиметься товар, що зумовлює прискорення грошового обігу,

3. на швидкість обігу грошей впливають величина і швидкість руху товарних потоків на стадії обміну, розвитку ринкових зв’язків, кредиту та збалансованості ринку,

4. зростання ефективності суспільного виробництва зменшує період нагромадження вартостей, чим прискорює повернення грошей в обіг,

5. розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи тощо.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує ще загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов’язковим резервом.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

1. норми обов’язкового резервування,

2. використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень,

3. зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формуваня депозитних вкладів у банках,

4. зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

5. Сталість грошей означає тривалу постійність величини їх вартості, що визначається у певній кількості товарів і послуг, які приходяться на грошову одиницю. Чим довший період, протягом якого можна купити за одну і ту ж суму грошей однакову масу товарів чи послуг, тим вища сталість грошей і тим краще вони виконують свої функції.

Основні чинники сталості грошей:

1. з боку товарів є затрати на їх виробництво, якість та асортимент товарів,

2. з боку грошей є їх внутрішня вартість, маса грошей в обіу та швидкість обертання.

Провідними методами подолання наслідків інфляційної нестабільності грошової системи стали методи нуліфікації, ревалоризації і реставрації. Найпоширенішим із них є метод нуліфікації знецінених грошей.

Нуліфікація означає знецінення грошової маси і заміну її новою укрупненою грошовою одиницею з одночасним перерахуванням у встановленому порядку доцільним співвідношенням як грошових знаків, так і усіх цін, тарифів і заробітної плати.

Ревалоризація означає реалізацію комплексу економічних перетворень для поступового відновлення до інфляційної вартості паперових грошей.

Реставрація – це завершення процесу ревалоризації і відновлення до інфляційної купівельної сили грошової одиниці. За умов золотовалютного грошового обігу реставрація означала відновлення обміну паперових грошей на золото за номінальною їх вартістю.

Найпоширенішими методами проведення стабілізаційних заходів стали методи: девальвації, ревальвації та проведення політики дефляції.

Девальвація – це знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою.

Є два методи девальвації:

1. відкритої девальвації, коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу,

2. прихованої девальвації, якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним пониженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Ревальвація – це підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентноспроможності на світовому ринку.

Дефляція – це процес вилучення з обігу певної частини надлишкових грошей аж до досягнення товарно-грошової рівноваги. Дефляція реалізується у вигляді комплексу фінансових та грошово-кредитних заходів з метою стримування зростання грошової маси в обігу, обмеження інфляції та оздоровлення платіжного балансу.