від виду відносин. Права і обов’язки сторін колективного договору виз- начаються нормами інституту «Колективний договір», а учасників відносин зайнятості - «Зайнятість населення» і т.д.

Слід також мати на увазі співвідношення між системою трудового права і системою трудового законодавства, оскільки автори, які висту­пають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодавства. Якщо система галузі права зумовлюється об’єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавства, яка виражає структуру зовнішніх форм ви­разу права (законів, постанов тощо), підлягає впливу суб’єктивних фак­торів. Законодавець може виходити з необхідності прийняття норма­тивних актів, враховуючи конкретні обстановини, потребу вирішення тер­мінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді і галузей права. Наприклад, Господарський кодекс Україні, на перший погляд, не належить до джерел трудового права, але він містить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов’язані з ними відносини. Мають­ся на увазі відповідні його статті, які дають визначення трудового ко­лективу, поняття колективного договору і порядок його укладення.

Найповніший вираз система трудового законодавства отримує у ко­дифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю України. Однак наявність у кодексі глави «Загальні положення» не можна трактувати як Загальну частину трудового законодавства. Аналогія з криміналь­ним чи цивільним кодексом і відповідними галузями права тут недо­речна.

При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів тру­дових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин, утворюють са­мостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі. Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисциплі­на, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективне договірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, зайнятість населення, нагляд і конт­роль за дотриманням законодавства про працю.

Послідовність розташування інститутів трудового права є, на перший погляд, умовною. Бо, наприклад, відносини зайнятості можуть в реаль­

28

Тема 1.

них умовах передувати трудовим відносинам і виникати перед укла­денням трудового договору. Хоча, це переважно відносини, які покли­кані забезпечувати власне трудові відносини. Отже, місце інституту «Зайнятість населення» -після інституту «Трудовий договір». Якщо ж брати до уваги те, що не може існувати юридична норма, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права, то послідовність розміщення інститутів у системі трудового права відповідно до структури суспільних відносин, що складають предмет галузі, є виправданою.

Безперечно, пропонований тут варіант системи трудового права теж не позбавлений недоліків. Інститут «Трудовий договір», наприклад, складається зі самостійних так званих підінститутів - прийом на робо­ту, переведення і припинення трудового договору. Норми, які регламен­тують дисциплінарну і матеріальну відповідальність, можна також ви­ділити в окремий інститут і т.д.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему науки трудового права і систему курсу «Трудове право України» як навчальної дисципліни. Трудове право як самостійна га­лузь права виступає предметом вивчення науки трудового права. А вже у складі цієї науки можна виділити Загальну і Особливу частину. Систе­ма наукових поглядів і знань про предмет трудового права, про його принципи, джерела, метод і систему утворюють Загальну частину. Пред­метом Особливої частини є вивчення окремих інститутів трудового права, шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання трудових та гісно пов’язаних з ними відносин. Наука трудового права вивчає також досвід правового забезпечення трудових відносин у зарубіжних краї­нах з метою запозичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права іноді виділяють у т. зв. Спеціальну частину.

Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право України» є сукупністю взаємозв’язаних між собою і послідовно розташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки трудового права і слу­жать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисцип­ліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

29

Тема 2

^Чї8^||

Трудові правовідносини

1. Поняття трудових правовідносин та їх структура.

2. Працівники як суб’єкти трудових правовідносин.

3. Роботодавці як суб’єкти трудових правовідносин.

4. Профспілки як суб’єкти трудових правовідносин.

1. Поняття трудових правовідносин та їх структура

Суспільні відносини, що складаються в результаті вольових дій їх учасників, здебільшого врегульовані правовими нормами. Суб’єкти, вступаючи між собою у найрізноманітніші стосунки з приводу, наприк­лад, купівлі товарів чи одержання роботи, стають учасниками правових відносин. Отже, якщо суспільні відносини це стосунки між людьми у процесі їх спільної діяльності, то правові відносини виражають їх пра­вову форму.

Ф Правові відносини - це такі суспільні стосунки, які виника­ють на основі правових норм, а їх учасники наділені суб'єктив­ними правами та юридичними обов’язками, що забезпечують­ся державою.

Уґ? /і / " ■ '■ .11 І. ...II. І...І

' Наявності самих лише правових норм не достатньо для існування правовідносин. Для їх виникнення, крім самих норм права, необхідно, щоб учасники майбутніх правовідносин вчинили певні передбачені законом дії: уклали договір, вступили на навчання, влаштувалися на роботу тощо. Правовідносини - це завжди двосторонній зв ’язок конкретно визначених суб’єктів, у якому одна сторона має права, а інша - відповідні обов’язки.

Трудові правовідносини є всього лиш одним із різновидів усієї маси правових відносин, що складаються у суспільстві. Тому в основу визна­чення поняття трудових правовідносин доцільно покласти найбільш виз­нані як в теорії права, так і в науці трудового права, основоположні кри­терії.

ІІо-першс, визначаючи поняття трудових правовідносин, потрібно керуватися тим, що правовідносинами визнають суспільні відносини, ЗО ТЕМА 2.

які врегульовані правовими нормами, а, отже, нормами трудового пра­на. Правовідносин як таких, абстрактних, що не належать до якоїсь конкретної сфери суспільних зв’язків, тобто поза галузевою приналеж­ністю, не існує. Отже, відповідні загальнотеоретичні критерії визначення правовідносин можуть себе конкретно виявити лише в межах яки­хось конкретних галузевих правовідносин.

По-друге, характеризуючи правові відносини у сфері трудового пра­на, необхідно брати до уваги узагальнююче поняття трудових право­відносин, яке охоплює весь комплекс самостійних суспільних відносин. С ,'аме в його основі лежить трудовий договір як головний юридичний факт, що породжує взаємні права і обов’язки суб’єктів цих правовідно­син.

Отже, якщо врахувати, що предмет трудового права ста­новлять, крім власне трудових, ще й інші самостійні суспільні відносини, то є всі підстави говорити про трудові правовідно­сини як сукупність самостійних правовідносин.

Увага! Трудовими правовідносинами є всі суспільні"

відносини, які врегульовані нормами трудового права.

Тобто весь комплекс суспільних відносин (а не лише власне трудові), які \ становлять предмет трудового права як самостійної галузі, називають трудовими правовідносинами.

Отже, трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у резуль­таті укладення трудового договору (власне трудові), а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем праці та відносини, по­в’язані з наглядом і контролем за дотриманням трудового за­конодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуван­ням громадян.

Як бачимо, трудові правовідносини складне явище. Вони охоплю­ють цілий ряд окремих правовідносин, які у кожному конкретному ви­падку можуть мати самостійне значення і розглядатися як окремі пра­вовідносини. Проте галузева специфіка може найповніше виявитися лише в їхній єдності і взаємозв’язку.

Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, або, як їх ще прийнято називати, індивідуально-тру­дові. Тобто це правовідносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник

ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

зі