3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена по­мерлою від дня її вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивіль­ним процесуальним кодексом України.

1. Загальною підставою для вирішення питання про оголошення фізичної особи померлою є відсутність у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років. У разі виникнення труднощів при визначенні моменту перебігу такого трирічного строку (неможливість встано­ вити конкретну дату чи місяць отримання останніх відомостей про місце пере­ бування особи), слід користуватися правилами ч. 2 ст. 43 ЦК, встановленими для визначення моменту початку перебігу строку відсутності особи при вирі­ шенні питання про визнання її безвісно відсутньою.

Спеціальними строками, які враховуються при розгляді справ про оголошення фізичної особи померлою, в окремих випадках є шість місяців та два роки. Шестимісячний строк передбачається для випадків, коли особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Тобто, існують реальні підстави, а не уявні припущення щодо загибелі фізичної особи. При цьому необхідно враховувати конкретні обставини справи. Такими обставинами можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сходження снігових лавин тощо) та непередбачені події (пожежі, катастрофи).

Строк тривалістю у два роки встановлюється для фізичних осіб, які пропали безвісти у зв'язку із воєнними діями, причому незалежно від того, чи були вони безпосередніми учасниками таких подій. Підтвердженням таких обставин є вве­дення воєнного стану на території України відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» або запровадження такого стану відповідно до законодавства інших держав, а також фактичне ведення воєнних дій. Такий строк обчислюється після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Момен­том початку перебігу такого строку є момент набрання чинності Указом Прези­дента України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України про скасування воєнного стану (ст. 7 Закону України «Про правовий режим воєн­ного стану») чи укладення домовленості між воюючими сторонами (акт про пе­ремир'я, акт капітуляції, мирний договір тощо). В окремих випадках суд може відступити від загального правила і оголосити особу померлою до закінчення цього дворічного строку. Це може випливати із матеріалів конкретної справи, з урахуванням обставин зникнення особи. Наприклад, у тому випадку, коли фізич­на особа пропала безвісти під час бойових дій за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель. У цьому разі повинно пройти не менше шести місяців, що обчислюються з моменту закінчення воєнних дій.

2. Оголошення фізичної особи померлою грунтується на припущенні факту її смерті. Воно не передбачає обов'язкове звернення до суду спочатку із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК). Законом не визна-

98

чається коло заявників, котрі мають право звернутися до суду із заявою про ого­лошення фізичної особи померлою. У таких випадках слід виходити із загаль­них принципів диспозитивності та публічності у цивільному процесі. Отже, пра­вом на звернення до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою наділені особи, які мають перш за все матеріально-правову заінтересованість у справі. Це можуть бути можливі спадкоємці такої особи, кредитори та інші осо­би, з якими вона перебуває у певних (наявних, а не уявних) правовідносинах.

3. Оскільки момент оголошення фізичної особи померлою має визначальне пра­ вове значення, законом він чітко визначається. Момент такого оголошення вста­ новлюється залежно від підстав ухвалення відповідного рішення суду. За загаль­ ним правилом фізична особа оголошується померлою (запроваджується правова презумпція смерті особи) від дня набрання законної сили рішенням суду, ухвале­ ним у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Відпо­ відно до ст. 223 ЦП К рішення суду набирає законної сили після закінчення строків на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Як спеціальну норму слід розглядати випадки, коли фізична особа пропала безвісти: а) за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припус­тити її загибель від певного нещасного випадку; б) у зв'язку з воєнними діями. У цьому випадку моментом оголошення фізичної особи померлою може бути день ймовірної смерті відсутньої особи. Однак це не імперативна норма, вона носить характер імперативно-диспозитивної.

4. Справи про оголошення фізичної особи померлою відносяться до справ окре­ мого провадження (п. З ч. 2 ст. 234 ЦПК). Так, відповідно до ст. 246 ЦПК заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Справа розглядається за участю заявника, свідків та інших осіб, яких вважатиме за необхідне допитати суд (ст. 249 ЦПК).

Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою

/. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п 'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв 'яз-ку з відкриттям спадщини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на не­рухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

1. За своїми правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою майже повністю прирівнюється до факту фізичної смерті особи. Внаслідок цьо­го виникають питання з приводу спадкування майна, припиняються відносини, у яких учасником виступала фізична особа, яка судом оголошена померлою, у тому числі довірительці (фідуціарні), пенсійні, аліментні тощо.

2. Відмінність правових наслідків факту смерті фізичної особи та оголошення її померлою полягає у тому, що, зважаючи на запровадження рішенням суду пре­зумпції фізичної смерті особи, припускається, що така фізична особа може з'яви-

99

тися (ст. 48 ЦК). Тому для забезпечення можливості повернути у первісний або наближений до нього стан майно зниклої безвісти особи її спадкоємці обмежу­ються у праві реалізації повноважень власника, а саме: праві розпорядження у формі відчуження. Така заборона встановлюється тільки щодо майна, яке визна­чене законом як нерухоме. Режим нерухомої речі може бути поширений законом також на інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Він носить стро­ковий характер (ст. 181 ЦК). Цей строк складає п'ять років і обчислюється за за­гальними правилами, встановленими для цивільно-правових строків (глава 18 ЦК). Законом не встановлено конкретного моменту, з якого починається цей строк. Виходячи із аналізу припису правової норми, слід вказувати, що такий строк по­чинається з моменту переходу майна до спадкоємця фізичної особи, яка оголоше­на померлою, відповідно до ст. 1268 ЦК. Під відчуженням як елементом права розпорядження необхідно розуміти будь-які правочини, які спрямовані на пере­дачу права власності на нерухому річ до іншого учасника цивільних відносин.

3. Після набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою воно надсилається відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідному органу місцевого само­врядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наяв­ності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення суду надсилається до державного нота­ріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріу­су для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про нотаріат» державний нотаріальний архів у разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою передає це рішення державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна. Якщо у відповідному населеному пункті немає державної нотаріальної контори, таке рішення передається державним нотаріальним архівом до виконавчого комітету сільської, селищної чи міської ради.

Відповідно до глав 7, 10 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину одночасно накладає заборону відчуження не­рухомого майна, що належало фізичній особі, яка оголошена померлою. Інфор­мація про накладення заборони на відчуження нерухомого у встановленому за­коном порядку включається до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголоше­на померлою

/. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце Ті перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення Ті померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголо­шення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена по­мерлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цьо-

100

го майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголо­шення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набуваль­ною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов 'язана по­ вернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіаль­ ної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

1. Оголошення фізичної особи померлою судом на підставі та у порядку, вста­ новленому законом, не виключає можливості появи такої зниклої особи. Пре­ зумпція смерті фізичної особи, яка оголошена померлою, спростовується у ви­ падках: якщо особа з'явилася у місці свого постійного проживання або одержа­ но відомості про місце її перебування. При цьому не виключається можливість розгляду справи про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою навіть тоді, коли за наявності відомостей про її місце перебування вона вже там не перебуває (наприклад, є документальне підтвердження проживання фізичної особи у певній місцевості, хоча на момент вирішення питання про ска­ сування рішення суду вона звідти виїхала).

Можливість відкриття провадження у такій справі визначається за правила­ми альтернативної підсудності, відповідно до яких цю справу може розглядати суд, який ухвалив рішення про оголошення фізичної особи померлою, а також суд за місцем фактичного перебування такої фізичної особи. Право на звернен­ня до суду із заявою має безпосередньо сама фізична особа, щодо якої ухвалено рішення про оголошення її померлою, а також будь-яка інша заінтересована особа, охоронювані законом інтереси якої зачіпаються цим рішенням.

2. Фізична особа, щодо якої скасовано рішення суду про оголошення її помер­ лою, може вимагати поновлення її у правах, які вона мала чи набула за період своєї відсутності. Однак законом встановлені певні особливості щодо такого поновлен­ ня. Наприклад така особа, за загальним правилом, може вимагати повернення їй майна, що належало їй до оголошення її померлою, і передано іншим особам (спад­ коємцям, кредиторам та ін.). Але така вимога може бути задоволена лише за таких умов: по-перше, майно фізичної особи збереглося в натурі; по-друге, воно перей­ шло до іншої особи безоплатно після оголошення зниклої особи померлою. Ця норма не поширюється на гроші (ст. 192 ЦК) та цінні папери на пред'явника (ст. 197 ЦК, ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), а також на май­ но, право власності на яке набуте на підставі набувальної давності (ст. 344 ЦК, ст. 119 ЗК). Таким правом особа наділяється незалежно від часу своєї появи і ви­ мога може бути заявлена тільки тій особі, яка володіє таким майном.

3. Спеціальна норма встановлює особливості витребування майна від особи, до якої майно фізичної особи, яка з'явилася, перейшло на відплатній основі. У цьому випадку береться до уваги суб'єктивний фактор поінформованості такого набувача про відсутність особи. Так, у разі, якщо особа, до якої перейшло майно зниклої особи,

101

не знала і могла знати про те, що особа, майно якої перейшло до неї, жива, то від неї таке майно витребуване бути не може. Воно може бути повернуто тільки тоді, якщо буде доведено, що набувач майна знав про те, що фізична особа, яка оголошена померлою, жива. Тягар доказування покладається на первісного власника (фізичну особу, щодо якої скасовано рішення суду про оголошення її померлою).

Якщо майно повернути неможливо (воно втрачене, спожите, приведене у не придатний до господарського призначення стан тощо), то недобросовісний набувач повинен відшкодувати вартість цього майна на момент здійснення такої передачі. Конкретна вартість майна повинна визначатися із урахуванням тривалості відсутності особи, амортизації та природної втрати споживчих властивостей такої речі.

4. Законом передбачено, що майно у зв'язку із смертю фізичної особи може перейти у власність держави, Автономної Республіки Крим чи територіальних громад, наприклад, заповітне розпорядження (ст. 1235 ЦК); визнання спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК, глава 9 розділу IV ЦПК). У таких випадках, майно, якщо воно ще не реалізоване, повертається особі. В іншому випадку підлягає повернен­ню сума, одержана від реалізації такого майна, підтверджена документами про відчуження. Тягар доказування суми, одержаної від реалізації майна, покладаєть­ся на відповідні органи, котрі представляють державу, Автономну Республіку Крим чи територіальну громаду у цивільних відносинах (глава 10 ЦК).

5. Скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою має істотне значення не тільки для майнових прав та обов'язків. Це важливо для поновлення шлюбу такої особи за умови, що ніхто із подружжя не перебуває у повторному шлюбі (ст. 118 СК). У цьому випадку державний орган реєстрації актів цивільного стану анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі. Причому заяви осіб, які перебували у такому шлюбі, не потребується, він поновлюється автоматично.

Стаття 49. Акти цивільного стану

1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов язані з фізич­ною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її мож­ливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

2. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досяг­нення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження ци­вільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківський прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

3. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її поход­ження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та Ті походження, усиновлення, позбавлення та

поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (Стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом України №2710-/V від 23.06.2005р.; №524-4від 22.12.2006р.)

102

1. Обсяг цивільних прав та обов'язків фізичної особи, її здатність виступати учасником цивільних відносин пов'язані із багатьма чинниками. Серед найбільш поширених з них є конкретні обставини реальної дійсності.

Коментована стаття містить примірний перелік тих обставин, які визнають­ся актами цивільного стану. Ними можуть бути дії (наприклад, укладення чи розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені) та події (наприклад, народження, досягнення відповідного віку, смерть).

2. Окремі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації. Вона вста­ новляється з метою охорони майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб, а також в інтересах держави.

Вимога щодо державної реєстрації поширюється не на усі акти цивільного ста­ну, передбачені у ч. 2 ст. 49 ЦК. Державній реєстрації підлягають: народження фізич­ної особи та її походження, громадянство, шлюб та його розірвання, зміна імені та смерть фізичної особи. Інші акти цивільного стану державної реєстрації не потре­бують. Вони започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її мож­ливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків без їх державної реєстрації.

На бажання усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду видає свідоцтво про усиновлення (Правила реєстрації актів ци­вільного стану в Україні, затверджені наказом Мін'юсту України від 22 листопада 2007 р. № 52/5, у редакції наказу Мін'юсту України від 18 листопада 2003 р. № 140/5).

До актів цивільного стану Законом України від 23 червня 2005 року «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» віднесено позбав­лення та поновлення батьківських прав. Тому відповідно до ст. 164 С К такі рішен­ня суду після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реє­страції актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Інші акти цивільного стану фіксуються за допомогою інших способів, вста­новлених законом. Наприклад, визнання особи недієздатною чи обмеженою у цивільній дієздатності відбувається у зв'язку із набранням рішенням суду за­конної сили. Інвалідність, під якою розуміється соціальна недостатність (деза­даптація) внаслідок обмеження можливостей людини, викликаного порушен­ням стану її здоров'я, стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги (п. 1 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р. № 183), встановлюється у порядку, визначеному Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Інвалідність у повнолітніх осіб встановлюється шляхом експертного обстеження медико-со-ціальними експертними комісіями (МСЕК), підпорядкованими Республікансь­кому в АРК, обласним та міським у містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи. Відповідно до Положення про медико-соціаль-ну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану,

' Відповідно до Прикінцевих положень СК України (розділ V «Акти громадянського стану») КпШС УРСР 1969 р. зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК України, до прий­няття спеціального закону.

103

t

професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відповідного лікуван­ня, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або зворотний характер захворювання.

3. Реєстрація актів цивільного стану відбувається за загальним правилом у порядку, встановленому розділом V КпШС України; Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», а також Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні тощо¹.

Законодавством встановлено, що систему органів реєстрації актів громадянсь­кого стану складають: відділи реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції Мін'юсту України в Автономній Республіці Крим, облас­них, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи та дипломатичні представництва України (ст. 2 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану».

Відділи реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію на­родження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, пе­реміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги. Ви­конавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять реєстрацію народження, смерті, одруження та встановлення батьків­ства. Реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встанов­лення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові громадян України, які про­живають за кордоном, проводять консульські установи і дипломатичні представ­ництва України. Зазначені установи та представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення та ану­лювання записів актів громадянського стану (ст. 18 цього Закону).

Фіксація акта громадянського стану підтверджується відповідним свідоцтвом. Актові записи, вчинені в органах реєстрації актів громадянського стану, до спрос­тування їх у суді є безспірними доказами посвідчуваних ними актів. Зразки книг реєстрації актів громадянського стану та свідоцтв про реєстрацію актів громадянсь­кого стану затверджуються Кабінетом Міністрів України (статті 158,162 КпШС).

4. Порядок реєстрації актів громадянського стану, внесення до них змін та виправлень помилок, умови, за яких судами розглядаються заяви про встанов­ лення неправильності запису в актах громадянського стану, визначаються КпШС, а також Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», іншими актами законодавства України. Особливості процедури та по­ рядок встановлення неправильностей запису в актах цивільного стану раніше визначалися главою 36 ЦПК УРСР 1963 p., а також постановою Пленуму Вер­ ховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильностей в актах громадянського стану» від 7 липня 1995 р. № 12. Ці спра­ ви розглядались судом у порядку окремого провадження, однак відповідно до п. 9 «Перехідних та прикінцевих положень» чинного ЦПК у новій редакції вони повинні розглядатися у порядку, встановленому КАС України.

104