Історія канону Священного Писання Старого Завіту в Християнській Церкві.

хронологічні періоди:

перший період: І-ІІІ ст., третій період: VI-XVI ст.,

другий період: IV-V ст., четвертий період: з XVI ст. до нашого часу

Вказані періоди знаходяться у відповідності з важливими моментами церковно-історичного життя, які знайшли своє відображення у розвитку богословської думки, і мали вплив на вирішення питання канону.

Перший період історії старозавітнього канону в Християнській Церкві. І-ііі ст.

Перші християни визнавали старозавітні книги богонатхненним Писанням, Словом Божим, що містить в собі історію спасіння роду людського, ясні пророцтва і прообрази про Спасителя, і готували людство до Його приходу.³² В полеміці з юдеями і язичниками християни наводили старозавітні тексти як такі, що свідчать про божественне походження християнської віри. Між Старим і Новим Завітом вони бачили повну гармонію, як творів одного Святого Духа. Старозавітній канон поділяли на закон і пророків, відповідно до поділу Нового Завіту на Євангеліє і Апостол.

А яким було ставлення християн ранніх віків до неканонічних книг? Відповідь на це запитання дає та велика кількість цитат з неканонічних писань у творах християнських вчителів цього часу. Наприклад: Климент Римський (1 Кор. 55:27 розд. = Юдиф 9,7),

Полікарп Смирнський (Посл. до Філіп. 10 розд. = Тов. 4,10),

Іриней Ліонський (Проти єресей. IV, 16 = Прем. Солом. 6,19;

Варуха 4,36 і ін.).

Неканонічні книги містились в біблійних грецьких списках, цитувались як авторитетні і повчальні, і називались “писанням”. Авторитетність неканонічних писань серед християн підтверджують також зображення подій з неканонічних книг в римських катакомбах. Наприклад: Товії, Сусанни і інших осіб. Свято на честь мучеників Маккавеїв, оспіване в ІІІ столітті у похвальному слові святого Кипріана Карфагенського, в IV ст. – святими Григорієм Богословом, Іоаном Золотоустим і ін., бере свій початок ще з І - ІІ століть.

Опираючись на подібні аргументи, католицькі богослови стверджують, що мужі апостольські і апологети ІІ-ІІІ ст. надавали неканонічним книгам такого ж авторитету, як і канонічним. Серед отців і вчителів ранньої східної і західної Церкви існувала різниця в поглядах у вирішенні цього питання. Східні християни мали багатий досвід спілкування з юдеями у релігійній полеміці або вчених заняттях. Церковна історія згадує про зносини з юдеями св.муч. Юстина Філософа (+166р.), Мелітона Сардійського (+194р.), Оригена (+254р.). Якщо твір св.Юстина “Розмова з юдеєм Трифоном” носить полемічний характер, то Мелітон і Ориген вчились у юдеїв як у тих, кому “були довірені Слова Божі” (Рим. ІІІ, 2).

Представники західної Церкви не мали таких тісних стосунків з юдеями. Тому традиція юдейського канону не вплинула на формування західної біблійної традиції. Західні письменники до часів блж. Єронима надавали усім біблійним книгам однаковий авторитет. Ця історична обставина залишалась в силі для всіх наступних періодів історії старозавітнього канону в християнській Церкві.

Свідчення 85-го апостольського правила, сирійського перекладу Пешито, св. муч. Юстина Філософа (+166р.), св. Мелітона Сардійського(+194р.), Оригена (+254р.) про канон священних книг.

Найбільш цінною пам’яткою християнської писемності для вирішення даного питання є 85-е апостольське правило. Воно повинно займати тут перше місце. Однак, для засвоєння значення його переліку старозавітніх книг необхідне більш близьке знайомство з іншими джерелами східної Церкви, які мають відношення до цього питання.

Панівний погляд на старозавітній канон у східній Церкві викладений у св. Юстина Філософа, Мелітона Сардійського і Оригена.

Юстин Філософ в “Розмові з юдеєм Трифоном” зауважує: “Я не буду наводити вам доказів з писань, котрих ви не визнаєте, так як багато писань, що знаходяться у LXX тлумачників ви відкидаєте. Я лише наведу докази з писань, котрі ви одноголосно з нами визнаєте, і утримаюсь від писань, які визнаються тільки християнами” (Розм. з Триф. 71,120). Цього правила святий Юстин дотримується також у своїй Апології, що робить його знайомство з юдейським каноном очевидним. Св. Юстин Філософ походив з сім’ї греків-колоністів, з палестинського міста Сихем, і з дитинства був ознайомий з юдейством.

Св. Мелітон, єпископ Сардійський, сучасник Юстина Філософа, близько 176 року навмисно подорожував до Палестини, щоб від самих юдеїв отримати свідчення про старозавітній канон і його склад. В збереженому церковним істориком Євсевієм Кесарійським листі до брата Онисима, можливо також єпископа, Мелітон говорить:

“ Ти, прагнучи пізнати Священне Писання, побажав, щоб були написані еклоги із закону і пророків про Спасителя і всю нашу віру. Щоб набути точне знання числа і порядку старозавітніх книг, я відправився на схід, де ці книги і пророцтва були написані, вивчив там ретельно старозавітні книги і посилаю тобі їх каталог. Їх назви такі:

П’ять книг Мойсея, Ісуса Навина, Суддів, Руф, чотири книги Царств, дві книги Параліпоменон, Псалми Давида, Притчі Соломона,

Екклезіаст, Пісня Пісень, Книга Йова, - пророків Ісаї, Єремії, дванадцяти в одній книзі, Даниїла, Езекиїля, Ездри. ”

(Євсевій. Церковна історія. IV, 26)

Отже, Мелітон визнавав канон лише в об’ємі палестинських юдеїв, пропустивши лише книги Неемії і Есфір. Це пояснюється тим, що книги Ездри і Неемії в юдейській традиції подаються як єдиний твір і були відокремлені одна від одної вже в християнському середовищі. Навколо канонічної гідності книги Есфір існували суперечки серед самих юдеїв, і, можливо, вчителями Мелітона були її противники. Так, равин Абен Езра звертав увагу на те, що в цій книзі немає імені Божого.

В переліку немає неканонічних книг. Католицькі богослови стверджують, що Мелітон і Ориген викладають лише юдейський перелік книг, а не такий, що прийнятий Христовою Церквою. Однак, в такому разі, була б зовсім не зрозумілою така увага вище згаданих мужів до юдейського канону.

Ориген, подібно до Мелітона, досліджував старозавітні книги у Палестині. При поясненні першого псалма Ориген подає перелік старозавітніх книг числом 22:

“потрібно знати, що у євреїв прийнято 22 книги, за числом літер в їхній абетці’- і далі перераховує усі канонічні книги. “Так як числа взагалі, – говорить далі Ориген, – мають дуже важливе значення, то й число старозавітніх книг, що відповідає числу літер, також має велике значення. Єврейська абетка є немов вступом до пізнання слова Божого, яке написане нею. Вона є фундаментом пізнання Премудрості Божої, що міститься в цих книгах” (Origenis Opera. II, 328; Євсевій. Церк. Исторія. VI кн.)

У Оригена відсутня книга 12-ти малих пророків, яку вже згадує премудрий Сирах (Сир. ILIX, 12), і яка завжди знаходилась в юдейському каноні. Усі вчені відсутність книги 12-ти малих пророків пояснюють помилкою переписчика. Без неї у самого Оригена нараховується 21 книга.

До книги пророка Єремії приєднується “Плач” і “Послання Єремії”. Останньої книги немає в юдейському каноні. Можливо в давнину вона була в пошані у євреїв, і тому записана Оригеном. Послання Єремії і книга Варуха часто вносились східними отцями до переліку старозавітніх книг, хоча їх ніколи не було в єврейському каноні. Далі Ориген зауважує, що у євреїв є ще й інші книги, наприклад Маккавейська, але вона не входить до числа 22 книг.

З попередньої цитати видно, що сам Ориген поділяє погляд юдеїв на канон, вважаючи його правильним і для християн. В іншому місці (Ноm. 27 in Numeros) він говорить, що “книги Товита, Юдиф, Премудрості Соломона і Сирах слід читати оголошеним, так як вони ще не можуть вживати твердої їжі (звичайно, в духовному розумінні), що міститься в таємних богонатхненних писаннях”.

Неканонічні книги, за словами Оригена є легкою їжею, тому що потребують одного лише буквального історичного тлумачення, тоді як в канонічних богонатхненних книгах тлумачник повинен віднайти вищу і потаємну думку, яку Святий Дух помістив в оболонці букви. А тому читання таких книг може бути складним і навіть небезпечним для оголошених. Подібним чином в поганських філософських школах розмежовували читання книг різними ступенями філософського вдосконалення адептів шкіл.

Ориген чітко розділяв канонічні книги і неканонічні книги, як такі, що мають неоднаковий авторитет, зумовлений богонатхненністю і потребою алегоричного тлумачення перших і відсутністю того і іншого у других.

Католицькі вчені посилаються на багаточисельні цитати з неканонічних книг в творах Оригена, де книги ці він називає “Писанням”. Ориген цитує книги Юдиф, Сираха, Прем. Соломона, Товита, 1 і 2 Маккавейські.

Однак, як самі цитати, так і назва у Оригена неканонічних книг “Писанням” пояснюються лише тим, що ці книги до часу Оригена вже знаходились в грецьких списках Біблії, як знаходились вони і за наступних отців Церкви, які чітко відрізняли їх гідність від канонічних книг.

Пешито – сирійський переклад Біблії, також служить доказом істинності погляду Східної Церкви на неканонічні книги. Переклад виник не пізніше ІІ, ІІІ ст. по Р.Х., і був зроблений з єврейського тексту, але при постійному звірянні з перекладом LXX . Неканонічних книг у Пешито не було взагалі. Не було їх спочатку, не було і пізніше, за часів свв. Єфрема Сиріна і Афраата (бл. 350р.). При тлумаченні на старозавітні книги, св.Єфрем обмежується лише книгами канонічними, і не тлумачить неканонічних книг, а Афраат їх навіть не цитує. Виходить, що вчителі Сирійської Церкви, які володіли грецькими біблійними списками з неканонічними книгами, не вважали за необхідне перекладати їх і вносити до сирійської Біблії.

Тепер звернемось до 85-го апостольського правила:

“Для всіх, хто належить до кліру і мирян, шанованими і святими нехай будуть такі книги Старого Завіту:

Мойсеєвих п’ять, Ісуса Навина одна, Суддів одна, Руф одна, Царств чотири, Параліпоменон дві, Ездри дві³³, Есфір одна, Маккавейські три. Іова одна. Псалтир одна. Соломонових три. Притчі, Екклезіаст, Пісня Пісень. Пророків дванадцять. Ісаї одна, Єремії одна. Єзекиїля одна. Одна Даниїла.

Понад цього нехай буде вам за настанову, щоб юнаки ваші вивчали Премудрість багатовченого Сираха…”. Далі йде перелік новозавітніх книг, до яких приєднуються два послання Климента.

У 85-му ап. прав. можна відзначити такі моменти: