Класифікація фінансового контролю

За суб'єктами проведення

• Загальнодержавний;

• відомчий;

+| • громадський;

• внутрішньогосподарський;

• аудит

За часом проведення

• Попередній;

• поточний;

• наступний

За метою та завданнями

• Моніторинг;

•») • внутрішній аудит;

інспектування

За методами проведення

• Документальні;

• натуральні

Рис. 4.3. Класифікація фінансового контролю за певними ознаками

Івдужба, Державний митний комітет та інші структури. Відомчий фінансовий

Дюнтроль проводиться підрозділами міністерств і відомств, державних комі-

іійів та інших органів і застосовується тільки до підвідомчих підприємств та

Врганізацій. Останніми роками у зв'язку з ліквідацією окремих міністерств,

Іншикненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінан-

і|ввого контролю значно скоротилися.

'.і Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різ-

яшх порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з

Йнідіативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його

Ікдійснюють: громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за

Ііиконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фа-

-ХІВЦІ (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фі-

нансових відшкодувань.

| Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевір-

ЇЖу своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, пра-

мльності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю

Е і адійснюють структурні підрозділи підприємств — бухгалтерія, фінансовий

відділ, служба фінансового менеджера.

і Аудит — незалежний зовнішній фінансовий контроль, що здійснюється на

І комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціо-

91

Розділ 4

нує з квітня 1993 р., коли був прийнятий Закон України "Про аудиторську

діяльність", що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності!

був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з

метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, облі-

ку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів гос-

подарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його пов-

ноти і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами або аудиторськи-

ми фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керів-

ництва або власників суб'єкта господарювання.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надава-

тися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та

проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фір-

ми — комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір

якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю.

1. Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової

діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій. Напри-

клад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на вико-

ристання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згід-

но з нормами тощо. На макрорівні прикладом такого контролю є процес

складання і затвердження бюджетів усіх рівнів.

2. Поточний фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінан-

сових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат).

Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення

режиму економії у використанні ресурсів та мобілізаціҐвнутрішніх резервів.

3. Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного

періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтерської

і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спря-

мована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроб-

лення фінансової стратегії на майбутнє.

Залежно від мети та завдань фінансового контролю виділяють такі його

форми.

1. Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансово-

го контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і про-

цесами і використовується для прийняття оперативних рішень.

2. Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально

незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість

центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів дер-

жавного сектору в тому, що система державного управління функціонує у

спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допу-,

щення помилок чи нерентабельності.

92

Цінансова політика і фінансове право

3. Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства

>ганами державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими

та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні

бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у

;формі ревізій і перевірок.

г Відмінністю інспектування від внутрішнього аудиту є його фіскальна спря-

дюваність.

І Методами фінансового контролю е конкретні прийоми проведення фінансо-

Іюго контролю. Їх поділяють на:

— натуральні, коли перевіряється наявність товарно-матеріальних ціннос-

і та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, кон-

альний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фак-

чно виконаних робіт тощо);

— документальні, коли контроль здійснюється за наявними документами

евізії, перевірки).

Перевірка — обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяль-

асгі підприємств або їх підрозділів на основі документації та видаткових до-

ументів і визначення можливості виправлення виявлених порушень. Наслід-

в перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською

пьністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання за-

юдавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, а також

сіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок

тів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

зії проводять державні та недержавні органи фінансового контролю. За ре-

ьтатами ревізії складається акт, який є підставою для вжиття заходів щодо

равлення порушень, відшкодування збитків тощо. Ревізії бувають: плано-

и і позаплановими; повними і частковими (залежно від повноти охоплення

зією фінансово-господарської діяльності підприємства); суцільними, ви-

овими і комбінованими (залежно від обсягу аналізованих даних та повно-

і залучення документів); комплексними і тематичними (залежно від органі-

щії проведення); документальними (контроль здійснюється на підставі

жументів) та фактичними (перевіряється наявність товарно-матеріальних

ішостей).

Кожна перевірка і ревізія мають бути ретельно підготовленими. Для цього

ються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайом-

; з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості

овної діяльності тощо. За результатами підготовчої роботи складається

грама ревізії і на її основі розробляється робочий план.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності: представлення пов-

)важень; проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками

дприємства; проведення інвентаризації (встановлення відповідності ма-

фіальних цінностей і грошових коштів їх документам); особисте ознайомлен-

93

Розділ 4

ня з ревізованим об'єктом; попередній аналіз господарської діяльності; безпо-

середньо документальна ревізія чи перевірка; систематизація матеріалів

ревізії чи перевірки; складання акта чи довідки; реалізація матеріалів ревізії

чи перевірки; перевірка усунення виявлених недоліків.

При цьому важливо зазначити, що завдання ревізії та перевірки схожі із

завданнями аудиту, а саме: визначення достовірності інформації, що пере-

віряється, та відповідність чинному законодавству здійснених фінансово-гос-

подарських операцій. Водночас між ними є і суттєві відмінності:

— аудиторська діяльність спрямована на захист інтересів клієнтів, а ревізій-

на діяльність насамперед захищає інтереси держави;

— зв'язки між організацією, що проводить перевірку, і об'єктом контролю

при аудиті — горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при

ревізії — вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного при-

значення;

— аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який по-

требує аудиторського висновку; ревізії оплачуються вищестоящим органом

або державою;

— і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом,

але за умови виявлення порушень аудитор має право обмежитись вибірковою

перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за весь

період, а ревізор повинен провести суцільну перевірку за весь період для ви-

значення розміру шкоди і встановлення винних;

— ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на

проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки; ефективність ревізії-

визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відобра-⁵

жається розмірами донарахованих у бюджет податків та інших надходжень; |

— результати аудиторської перевірки^ відображаються в аудиторському!

висновку і рекомендаціях для клієнта; за результатами ревізії складається

акт, що містить організаційні висновки, обов'язкові вказівки, виконання яких'

пізніше контролюється; І

— аудитори зобов'язані забезпечити конфіденційність отриманої інформапііі

і результатів аудиту; ревізори мають право їх висвітлити перед громадськістю. |

Фінансове забезпечення і фінансове регулювання є узагальнюючими мето-',

дами фінансового механізму, оскільки включають окремі часткові методи фі-

нансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два ме-

тоди тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одного.,

Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповід-'

ного фінансового регулювання, і

Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб'єктіві

господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності:;

— самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та ц|

розвиток за рахунок власних джерел);

94

фінансова політика і фінансове право

— кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності,

строковості і забезпеченості);

— бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних

засадах);

— оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну

плату);

— інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання при-

бутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулю-

ванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через

систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів.

Основні елементи фінансового регулювання:

— оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до

бюджету та державних цільових фондів);

— бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і без-

; поворотних засадах: дотації, субвенції, субсидії).

Фінансові важелі та інстру менти — прийоми дії фінансових методів кон-

кретні форми розподілу і перерозподілу ВВП. До фінансових важелів нале-

' жать: доходи, нагромадження, податки та обов'язкові платежі, неподаткові

надходження, міжбюджетні трасферти, витрати, видатки, фінансові резерви,

фінансові стимули, фінансові санкції. Фінансовими інструментами є: ставки

додатків і обов'язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми

| видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користу-

Ііання кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробіт-

|йої плати, пенсій, стипендій тощо.

І;' Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих резуль-

|цатів використовують фінансові стимули:

; — заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є голов-

-1ВШ джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задово-

Ідення соціальних потреб та виробничого розвитку;

і, — бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у

Іїому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для

ержави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансу-

вння за рахунок державних коштів державних програм, підготовки і підви-

щення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних за-

одів тощо);

— спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільнення від сплати

одатків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключен-

ії певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення при-

кореної амортизації).

Серед фінансових важелів вагоме місце займають також фінансові санкції

і особливі форми організації фінансових відносин, що мають посилити ма-

ьну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих

95

Розділ 4

зобов'язань. До фінансових санкцій належать: санкції за порушення податко-

вого законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів,

зменшення або призупинення бюджетного фінансування, скасування наданих

раніше пільг тощо. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає.

Найбільш поширеними є штраф і пеня. Штраф — це міра матеріального впли-

ву на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаєть-

ся, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеня застосовується за несвоєчасного

виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення.

Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його

відповідне нормативно-правове забезпечення, представлене передусім Кон-

ституцією України, численними законами, а також підзаконними норматив-

но-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є

обов'язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших

нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин в

Україні відіграють такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткуван-

ня", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про цінні папери і фондову бір-

жу", Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними держав-

ними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать;

укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструк-

ції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верхов-

ною Радою України тощо.

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від

якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна!

зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рі-

шень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних по-

треб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів еконо-

мічної, фінансової та іншої інформації.

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують

макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон'юнктуру фондово-

го і грошового ринків, повідомлення про фінансову діяльність контрагентів і

конкурентів, фінансова звітність суб'єктів господарювання тощо.

Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через фінансо-

вий механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та

інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повно-

ти здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб 'єктів.

Кожен з фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе

відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. ;

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдоско-1

налення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішу-

ються при цьому, є такі: »

96 І

фінансова політика і фінансове право

— забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валово-

го внутрішнього продукту;

— забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

— науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів

централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і вико-

ристання;

— підвищення результативності фінансового контролю;

— вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

— адекватне нормативно-правове, інформаційне і організаційне забезпе-

чення функціонування усього фінансового механізму.

Стан фінансового механізму та ступінь його довершеності залежать від

удосконалення господарського механізму в цілому та окремих його елементів

зокрема (механізму ціноутворення, механізму економічного стимулювання,

кредитного механізму тощо).

4.3. Поняття та система фінансового права

Забезпечення цілеспрямованого функціонування фінансового механізму і

відповідно реалізації фінансової політики здійснюється за допомогою норм фі-

Ідансового права.

Фінансова діяльність держави як діяльність уповноважених органів щодо

^утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих

Іфондів грошових коштів потребує врегулювання прав, обов'язків та відпові-

Яаальності суб'єктів, які беруть участь у такій діяльності. У цьому і полягає ос-

Циовне призначення фінансового права: за допомогою його норм формується

Ьравове поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової

ДІПОЛІТИКИ.

фінансове право — самостійна галузь публічного права, яка містить сукуп-

сть юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у

юпесі створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держа-

1 та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх зав-

дь та функцій.

Норми фінансового права регулюють відносини, що виникають під час: ста-

івлення і функціонування бюджетної, податкової і грошово-кредитної сис-

м; складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів; розподілу

іходів і видатків між ланками бюджетної системи; збирання податків та

'язкових платежів з підприємств і організацій різних форм власності, а

їж населення; державного фінансування та кредитування; державного

'язкового майнового й особистого страхування, державних позик та ор-

щії ощадної справи; регулювання грошово-кредитної та валютної систем.

'льовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та

97

Розді;

обов'язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підпр:

ємств, установ та громадян.

Для фінансового права властивою є різноманітність та складність об'єк'

правового регулювання, що зумовлено багатовекторністю і динамічністю с

мої фінансової системи, її зв'язками з усіма структурами суспільного виро

ництва.

Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що вин:

кають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави'

її місцевих утворень. У цих відносинах завжди виявляється владно-організуі

ча роль держави у розподілі валового внутрішнього продукту і національне;

доходу, тому вони мають владно-майновий (владно-грошовий) характер.

Важливими ознаками предмета фінансового права є такі:

— організаційний характер, тобто ці відносини існують у сфері публічн

фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошові

фондів;

— владний характер, тобто у цих відносинах беруть участь уповноваже;

державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фіна

совою компетенцією) стосовно інших суб'єктів відносин;

— грошовий характер, тобто об'єктом відносин є гроші або грошові зобі

в'язання, пов'язані з утворенням і використанням фондів грошових коштів.

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів впливу

боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методо

фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є о]

ганічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-прі

вових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей права — кої

^тйтуційного, адміністративного, кримінального. Однак у кожній галузі ві

застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фіна]

сове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних прі

писів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних факті)

з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідні

син, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між нимі

встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм і

порядок їх застосування.

Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владни

приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та

складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансові

діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, іі

ших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повнові

жень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподіл

компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетни

трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шл<

хом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення держаї

ного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

98

фінансова політика і фінансове право

Крім методу владних приписів, для фінансового права характерні метод суб-

ординації, метод погодження, метод рекомендації, які все більшого поширен-

ня набувають у сучасних умовах, що зумовлено ускладненням суспільних

взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відно-

^; син. Але найчастіше ці методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з

; основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних при-

\ писів — і доповнюють його.

І; • Суб'єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, по-

I ведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак

І Ьравоздатності та дієздатності. Суб'єктами фінансового права є держава, ад-

|л|гіністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, уста-

нови, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колектив-

ІШ суб'єкти, та громадяни (індивідуальні суб'єкти). Держава як суб'єкт

^фінансового права виступає в особі уповноваженого органу державної влади

| «бо місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції

Ц^Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної

|»омпетенпії у сфері фінансової діяльності (Державне казначейство. Державна

(податкова служба. Національний банк тощо).

І фінансове право, як зазначалося вище, складається з великої кількості фі-

Івансово-правових норм, сукупність яких виражається складною цілісною сис-

Ітемою. Під системою фінансового права мається на увазі об'єктивно зумовле-

і внутрішня його побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових

)рм у певному взаємозв'язку і послідовності. Є також визначення системи фі-

шсового права як сукупності, взаємозв'язку і взаємодії всіх фінансово-пра-

>вих інститутів.

Аналогічно до інших галузей права, фінансове право поділяється на два ве-

іких блоки фінансово-правових норм — Загальну та Особливу частини. Така

абудова системи фінансового права дає можливість здійснювати дослідження

ігальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, полегшує користуван-

я відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систе-

атизації фінансового законодавства.

До Загальної частини фінансового права входять фінансово-правові норми,

р закріплюють:

Ц; — загальні принципи, правові форми та методи фінансової діяльності дер-

ави і місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць);

—систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх

рархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи

)боти;

— основні риси фінансово-правового становища інших суб'єктів, з якими ці

)гани вступають у фінансово-правові відносини;

Ца — зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-

ових нормах Особливої частини, яка складається з розділів (підгалузей) і

99

Розділ 4

фінансово-правових інститутів. Розділи об'єднують фінансово-правові норми,

які регулюють суспільні відносини у сфері державного і місцевих бюджетів,

позабюджетних цільових фондів, фінансів державних підприємств, загально-

державних і місцевих податків та інших обов'язкових платежів, державних

видатків, державного та місцевого кредиту; обов'язкового державного страху-

вання, грошового обігу; валютного регулювання та контролю.

Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодав-

чої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми

фінансового права. Головне джерело фінансового права — Конституція Украї-

ни, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держа-

ви, її суб'єктний склад у цілому і за окремими напрямами зокрема. Найбільшу

увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояс-

нюється вагомим значенням бюджету як центральної ланки фінансової сис-

теми.

На сьогодні є підстави говорити про наявність в Україні сформованого фі-;

нансового права. Підтвердженням цієї тези слугує нормотворча діяльність!

Верховної Ради України, зокрема прийняття Господарського та Бюджетного-

кодексів, законів у сфері грошово-кредитної системи, закріплення на рівні за-1

конів компетенції спеціальних фінансових органів, розгляд проекту Податко-

вого кодексу тощо. Таким чином, фінансове право не лише відображає суспіль-

ні відносини, а й регулює та активно впливає на них.

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню

структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих від-

повідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відноси-

ни в державі.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи 5

усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламенте»

ції. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпо»

середньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності,

яких виділено фінансові засади їх функціонування.

трукціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою дл

здійснення фінансових операцій. Такий підхід потребує досить глибокої ді

галізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності ріі

них суб'єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядо

фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструї

ціях, які є лише доповненням до закону і не суперечать йому.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів. Водної

час абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити неможливо тайм

завжди доцільно, тому закони досить часто доповнюються різного роду іноЯ

трукціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяли

ність відображає лише загальні засади функціонування банківських установ

Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідним!

100

Фінансова політика і фінансове право

інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій

тощо. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тіль-

ки не суперечили законам, а й не коригували їхню дію, адже це може призвес-

ти до викривлення фінансової політики.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам

і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та ви-

конавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопро-

ектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином, виступаючи інструментом законодавчого оформлення та

практичної реалізації фінансової політики, фінансове право здійснює актив-

ний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм)

вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.

ПРАКТИКУМ

Базові терміни і поняття

фінансова політика, фінансова стратегія, фінансова тактика, фінансо-

вий механізм, фінансові методи, фінансові важелі, стимули та санкції, фі-

нансове забезпечення, фінансове регулювання, нормативно-правове, організа-

ційне та інформаційне забезпечення, фінансове планування, управління

фінансами, фінансовий контроль, фінансове право, фінансове законодавство.

Контрольні запитання і завдання

1. Що є головною метою і головним завданням державної фінансової полі-

тики?

2. Які види та складові фінансової політики ви знаєте?

3. Назвіть приклади фінансової стратегії та фінансової тактики.

4. Охарактеризуйте складові фінансової політики суб'єкта господарю-

вання.

5. Дайте визначення фінансового механізму та характеристику його скла-

дових.

6. Які фінансові методи є найбільш поширеними у господарській прак-

тиці?

7. Що є об'єктами та суб'єктами управління фінансами?

101

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися іні