І.1.8. Відповідальність у міжнародному космічному праві

З перших кроків людини у космос з’ясувалося, що більшість видів діяльності з дослідження та використання космічного простору може зачіпати інтереси більш-менш значної кількості держав, а окремі напрями такої діяльності стосуються сфери інтересів усього міжнародного співтовариства. Це призвело до необхідності, по-перше, розподілу понять «правомірна» і «протиправна космічна діяльність», по-друге, встановлення визначеного порядку провадження космічної діяльності, допустимої з точки зору міжнародного спілкування. Саме ці обставини і визначають місце і роль нової галузі міжнародного публічного права (міжнародного космічного права – МКП) в системі міжнародного правопорядку.

Особливості діяльності з дослідження та використання космічного простору, інтернаціональної за змістом і глобальної за наслідками, зумовили надзвичайну важливість впровадження в практику міждержавних стосунків (а згодом і у їхні відносини з іншими суб’єктами космічної діяльності, а останніх ще й між собою) механізмів інституту відповідальності.

Визначення

Відповідальність у міжнародному космічному праві – зобов’язання держави відповідати перед іншими суб’єктами міжнародного права за відповідність усієї національної космічної діяльності (незалежно від того, провадиться ця діяльність урядовими органами чи неурядовими юридичними особами) як загальним принципам міжнародного права, так і нормам і принципам міжнародного космічного права.

відповідальність міжнародно-правова – обов’язок суб’єкта міжнародного права (МП) відшкодувати шкоду, заподіяну іншому суб’єктові цього права.

політична відповідальність в міжнародному космічному праві – відповідальність держави за забезпечення відповідності національної космічної діяльності положенням (нормам і принципам) Договору про космос 1967 р.

матеріальна відповідальність в міжнародному космічному праві – майнова відповідальність держави за шкоду, спричинену космічним об’єктом або його складовими частинами на Землі, у повітрі чи космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі та її фізичним і юридичним особам.

шкода (за міжнародним космічним правом) – позбавлення життя, тілесне пошкодження чи інше пошкодження здоров’я; або знищення чи пошкодження майна держав, або фізичних чи юридичних осіб, або майна міжнародних міжурядових організацій.

За Принципами ДЗЗ (пр. IV) до поняття «шкоди» під час здійснення дистанційного зондування варто віднести непорушність «… законних прав та інтересів держави, що зондується».

Принципи ЯДЕ включають у поняття «шкоди» також належним чином обґрунтовані витрати на проведення операцій з пошуку та евакуації радіоактивних елементів і розчищення території від радіоактивних елементів у випадку заподіяння шкдио космічним об’єктом з ядерним джерелом енергії на борту (пр. 9.3).

солідарна відповідальність – відповідальність двох або більше запускаючих держав за шкоду, спричинену третій стороні; відповідальність двох держав за шкоду, спричинену третій стороні космічними об’єктами цих держав; відповідальність міжнародної організації та держав-членів за шкоду, спричинену третій стороні.

абсолютна відповідальність – у міжнародному праві це вид матеріальної відповідальності держави, що, на відміну від доктрини винності, може виникати навіть за відсутності вини (умислу або недбалості) суб’єкта міжнародного права. Виникла в результаті науково-технічного прогресу, об’єктивно пов’язаного з необхідністю відшкодування шкоди, заподіяної в процесі експлуатації джерел підвищеної небезпеки (авіація, атомна енергетика, космос тощо).

МКП проводить розмежування між шкодою, спричиненою на поверхні Землі або повітряному судну в польоті, та шкодою, спричиненою в будь-якому іншому місці, окрім поверхні Землі, космічному об’єкту іншої держави. У першому випадку запускаючи держава несе абсолютну відповідальність, у другому – тільки на підставі її вини або осіб, за які вона відповідає.

Розвиток інституту відповідальності в космічному праві

Започаткування теоретичних розробок проблем міжнародно-правової відповідальності за шкоду під час провадження космічної діяльності припадає на кінець 50-х – початок 60-х рр. ХХ століття. Саме тоді у зв’язку з активізацією космічної діяльності держав в перших документах новоутвореного Комітету ООН з космосу були оприлюднені думки відомих авторитетів в галузі міжнародного права щодо актуальності цієї проблематики.

Але системного та наближеного до практичних потреб космічної галузі характеру розробка цих важливих проблем набула тільки з 1963 року, коли ГА ООН ухвалила серед інших в Декларації принципів і два принципи, згідно з якими «держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі…» (п. 5) і кожна держава «…несе міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену…» запущеним космічним об’єктом (п. 8).

Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року закріплює міжнародну відповідальність держав як один з основних принципів космічної діяльності. В основоположному міжнародно-правовому акту з питань зазначеної діяльності міжнародна відповідальність вперше розподіляється на політичну відповідальність, тобто, дотримання загальних принципів міжнародного права та норм міжнародного космічного права (ст. VI) та матеріальну відповідальність або відповідальність за шкоду, спричинену такою діяльністю, (ст. VII).

Відповідно до ст. VІ Договору про космос держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того провадиться вона урядовими організаціями чи неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилась згідно з положеннями, що містяться в цьому Договорі. Розгляд міжнародної відповідальності держав саме в світлі їх національної діяльності у космічному просторі є правомірним, оскільки Договір ставить за обов’язок усім без виключення суб’єктам відповідної діяльності провадити її тільки з дозволу і під постійним контролем з боку держави.

Таким чином, можна говорити про те, що Договір про космос містить цілком визначені механізми взаємодії та взаємозалежності суб’єктів космічної діяльності та держави в контексті інституту міжнародної відповідальності, норми якого, у свою чергу, містять, з одного боку, обов’язок з ліквідації завданої шкоди, а з другого – право потерпілої сторони на задоволення своїх порушених інтересів за рахунок винуватої сторони.

Більш детальної регламентації ці положення набувають в Конвенції про відповідальність 1972 р. і в Угоді про Місяць 1979 р. Пізніше спеціальні норми відповідальності за окремі напрями діяльності держав в космічній сфері сформульовано і в Принципах БТМ 1982 р., Принципах ДЗЗ 1986 р., Принципах ЯДЕ 1992 р., однак поки що ці норми носять характер рекомендацій.

Види відповідальності в космічному праві

Як і в загальному міжнародному праві, в МКП визнаються два види відповідальності суб’єктів: політична та матеріальна. Як і в загальному міжнародному праві, політична відповідальність визнається як норма, але її реалізація ґрунтується, в основному, на звичаєвому праві.

Політична відповідальність за додержання норм МП при здійсненні космічної діяльності закріплена в ст. VІ Договору про космос 1967 р. Визнається відповідальність держав за забезпечення того, щоб уся національна космічна діяльність провадилася відповідно до положень цього Договору, а згідно зі ст. ІІІ Договору про космос міжнародна відповідальність виникає у випадку невідповідності космічної діяльності не тільки положенням Договору, але й усьому міжнародному праву, включаючи Статут ООН.

Діяльність неурядових юридичних осіб у космічній сфері може здійснюватись тільки з дозволу і під постійним наглядом відповідної держави.

На випадок, коли космічна діяльність провадиться міжнародною організацією, за порушення загального міжнародного права і МКП солідарну відповідальність несуть сама міжнародна організація та держави-члени цієї організації. Це означає, що позови можуть надаватися як до самої міжнародної організації, так і до держав-членів.

Форми реалізації політичної відповідальності в МКП такі самі, як і в загальному міжнародному праві: сатисфакція і, в особливих випадках, репресалії та санкції.

Необхідно зазначити, що Комісія з міжнародного права ООН ще не завершила роботу з кодифікації норм міжнародно-правової відповідальності. Це, природно, відбивається і на відповідальності суб’єктів космічної діяльності.

Що стосується другого виду відповідальності – матеріальної відповідальності, то треба зазначити, що на цій ниві в МКП досягнуто значного прогресу.

Особливості міжнародно-правової відповідальності в космічному праві

Як вже зазначалося, вже в перших документах, які започаткували процес кодифікації мкп під егідою ООН, з’явилися положення про міжнародну відповідальність за наслідки космічної діяльності.

У Договорі про космос ця відповідальність вже досить чітко розподіляється на так звану політичну відповідальність (тобто, дотримання загальних принципів міжнародного права та норм міжнародного космічного права): «Держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі‚ включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того‚ провадиться вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами...» (ст. VI) та відповідальність за шкоду (або матеріальну відповідальність): «Кожна держава-учасниця Договору, яка здійснює або організує запуск об’єкта в космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також кожна держава-учасниця Договору, з території або установок якої здійснюється запуск об’єкта, несе міжнародну відповідальність за шкоду, завдану такими об’єктами або їх складовими на Землі, у повітряному або в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі-учасниці Договору, її фізичним або юридичним особам» (ст. VII).

У Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами (Конвенції про відповідальність), прийнятій 29.11.71 р. ГА ООН резолюцією 2777 (ХХVI), ці положення набувають більш детальної регламентації.

Для формування проекту Конвенції про відповідальність Юридичний підкомітет КВКП повинен був розглянути цілу низку складних багатогранних проблем: визначення термінів «космічний об’єкт», «шкода» та «власті, що здійснили запуск»; питання про те, чи повинна відповідальність держави-оператора (запускаючої держави, держави, що здійснює запуск) бути абсолютною, чи вона може бути зменшена або навіть зведена нанівець в тих випадках, коли збитки стали наслідком дій держави-позивача (держави, якій завдано шкоди); питання про збитки, заподіяні в космічному просторі та про порядок визначення розміру відшкодування; право, яке використовуватиметься для визначення компенсації, для справедливого і оперативного відшкодування; проблема врегулювання спорів і відповідна роль міжнародних міжурядових організацій тощо.

В основу документа було покладено положення проектів конвенції делегацій Угорщини (представленого на розгляд ще в 1965 році), Бельгії (1967 р.), США (1967 р.), Індії (1968 р. – два варіанти), Італії (1968 р.) та спільного проекту Бельгії, Бразилії та Угорщини (1971 р.). Після кількох років прискіпливого вивчення проблеми, непростих переговорів між делегаціями, які відстоювали різні точки зору, і компромісів представників різних наукових шкіл з багатьох складних напрямів цієї проблематики було сформовано проект Конвенції про відповідальність. Але ні Юридичний підкомітет, ні КВКП досягти консенсусу при обговоренні документа не змогли: делегації Ірану, Канади, Швеції та Японії відмовилися підтримати проект конвенції і наполягали на додатковому включенні в текст проекту положень про розміри компенсації та норми щодо врегулювання претензій на їх умовах (остання пропозиція передбачала відсилку до lex loci delicti – закону місцепорушення як застосованого права), а також обов’язковість рішень при врегулюванні спорів. І все ж резолюцією 2777 від 29.11.71 р. ГА ООН ухвалила проект (при чотирьох зазначених делегаціях, що утрималися) і Конвенцію про відповідальність було відкрито для підписання усіма державами 29.03.72 р., а 1.09.72 р. вона набула чинності. На цей час понад 100 держав світу приєдналося до Конвенції про відповідальність, Україна ратифікувала Конвенцію 16 жовтня 1973 року.

Вперше в історії міжнародного права ООН прийняла правовий акт, де було системно викладено норми щодо відповідальності за шкоду, заподіяну об’єктами, які запускаються в космічний простір, а також процедуру відшкодування повної та справедливої компенсації жертвам космічних інцидентів. Конвенція про відповідальність складається з преамбули та 28 статей. У преамбулі зазначається, що, «незважаючи на заходи запобігання, які повинні вживати держави, що займаються запуском космічних об’єктів, ці об’єкти можуть інколи завдавати збитки».

У ст. I сформульовано визначення термінів «шкода, заподіяна об’єктами космічної діяльності» та «запускаюча держава» (держава, яка запускає або організовує запуск космічного об’єкта; держава, з території або з обладнання якої здійснюється запуск). Водночас, принциповим є те, що, оперуючи постійно з поняттям «космічний об’єкт», і Договір про космос, і Конвенція про відповідальність не наводять визначення терміну «космічний об’єкт».

Норми відповідальності, передбачені Конвенцією (ст. II-VII), дають дві системи відповідальності, а саме: систему абсолютної відповідальності, тобто такої, що не залежить від наявності чи відсутності вини, та відповідальності, що базується на факті наявності вини держави-оператора. Перша стосується шкоди, заподіяної на поверхні Землі або повітряному судну в польоті, друга — шкоди, заподіяної космічному об’єкту або особам чи майну на борту такого об’єкта іншої запускаючої держави в будь-якому місці окрім поверхні Землі.

Ст. VIII-XX висвітлюють питання, пов’язані з пред’явленням і врегулюванням претензій щодо компенсації за шкоду внаслідок інциденттів і надзвичайних подій під час провадження космічної діяльності, а в ст. XXI-XXII розглядаються спеціальні норми відповідальності, що стосуються шкоди у великих масштабах, шкоди внаслідок діяльності міжнародних організацій.

Прийняття Конвенції про відповідальність поряд із Договором про космос слід розглядати як визначальні етапи у становленні МКП – формуванні правового простору для розвитку цивілізованих відносин між суб’єктами космічної діяльності, як сприяння активному впровадженню в життя спеціальних правових регуляторів, надзвичайно важливих з огляду на все більшу комерціалізацію і приватизацію космічної діяльності (ліцензування, страхування відповідальності за наслідки цієї діяльності тощо).

Конвенція про відповідальність спеціально регламентує матеріальну відповідальність суб’єктів міжнародного публічного права за шкоду, спричинену в результаті не забороненої міжнародним правом діяльності під їх юрисдикцією та контролем. Відповідно до визначення, суб’єктом, що несе відповідальність, є або держава (чи міжнародна міжурядова організація), що запустила цей об’єкт, з яким пов’язано настання відповідальності, або держава (чи міжнародна міжурядова організація), що організувала запуск, чи одна з держав, з установок або території яких здійснено цей запуск. І хоч наведене визначення не може вважатися досконалим навіть на теоретичному рівні, при практичному застосуванні цього терміну у випадках, коли в провадженні космічної діяльності беруть участь приватні суб’єкти цієї діяльності, постає стільки питань, що ситуація зовсім ускладнюється: як розцінювати здійснення запуску космічного об’єкта не посадовими особами якоїсь держави чи державної установи, а персоналом приватної запускаючої компанії? Чи можливо однозначно визнати відповідальною державу, громадянами якої є фахівці цієї компанії? Або, навпаки: чи можливо в таких випадках згідно з конвенцією про відповідальність покладати відповідні зобов’язання безпосередньо на юридичну особу, що здійснює запуск? А подібні проблеми виникають і відносно приватних суб’єктів світового космічного ринку, що забезпечують запуски або надають для них установки.

Досліджуючи регулятивний вплив Конвенції про відповідальність на відносини суб’єктів космічної діяльності, треба зазначити, що центральними поняттями, навколо яких формуються правові механізми відповідальності, є терміни «запускаюча держава» і «держава реєстрації». У статті I Конвенції про відповідальність, крім інших, сформульовано визначення терміну «запускаюча держава» (держава, яка запускає або організує запуск космічного об’єкта; держава, з території або з обладнання якої здійснюється запуск).

Щільно пов’язаним в питаннях відповідальності з терміном «запускаюча держава» є поняття «держава реєстрації». Конвенція 1975 року про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір (Конвенція про реєстрацію), встановлює порядок реєстрації космічних об’єктів в національному реєстрі та надання відповідної інформації Генеральному секретареві ООН для занесення її в Реєстр ООН.

Важливим з точки зору нормативного навантаження (правового регулювання відносин між суб’єктами космічної діяльності) є поширення терміну «запускаюча держава» (крім держав) і на міжнародні організації, які провадять космічну діяльність, якщо ці організації беруть на себе права та обов’язки, передбачені Конвенцією про реєстрацію, та якщо більшість держав-членів цієї організації є учасницями цієї Конвенції та Договору про космос. При цьому держави-члени організації, які є учасницями Конвенції, вживають необхідних заходів щодо забезпечення цією організацією заяви про прийняття нею прав і зобов’язань, що випливають з Конвенції (ст. VII).

Окремо Конвенція про реєстрацію містить спеціальні положення про ідентифікацію космічних об’єктів (ст. VI), що заподіяли шкоду (збитки), однак, як і в інших міжнародних договорах з космосу, термін «космічний об’єкт» не має чіткого визначення, хоча як і в Конвенції про відповідальність це поняття широко застосоване поряд з поняттям «складові частини космічного об’єкта», а також з поняттями «засоби виведення та їх складові».

Таким чином, роблячи підсумки, можна констатувати, якщо за загальним МП держави не несуть відповідальності за дії своїх юридичних і фізичних осіб, якщо вони не діють від імені або за дорученням держави, то основні міжнародно-договірні акти МКП встановлюють міжнародну (політичну) відповідальність за національну діяльність в космосі, незалежно від того, здійснюється вона урядовими або неурядовими юридичними особами, а запускаюча держава несе відповідальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами.

Другою особливістю є те, що матеріальна відповідальність держави за шкоду (а не оператора, як це передбачено в інших галузях МП) регулюється спеціальним договором.

Третьою особливістю є те, що, передбачаючи абсолютну відповідальність за шкоду, МКП не встановлює верхньої межі відшкодування (компенсації), що є характерним для абсолютної відповідальності в інших галузях МП.

Запускаюча держава, отримуючи інформацію про те, що на територію якоїсь з держав впав його космічний об’єкт і що такий об’єкт є небезпечним або шкідливим, повинна запровадити негайні заходи із запобігання заподіянню шкоди (під керівництвом і контролем держави, на території якої виявлено цей об’єкт). В інших сферах діяльності зобов’язання з запровадження негайних заходів із запобігання шкоди лежить на стороні, що потерпає.

Нарешті, специфічним в МКП є й метод врегулювання спорів, які можуть виникнути з приводу позовів про відшкодування збитків.

Порядок відшкодування шкоди у космічному праві

Підставою для виникнення матеріальної відповідальності є заподіяння шкоди космічним об’єктом або засобами його доставки, а також їхніми складовими частинами на поверхні Землі, повітряному судну в польоті або космічному об’єкту іншої держави.

Шкода за Конвенцією про відповідальність може виражатися в позбавленні життя, тілесному ушкодженні або іншому ушкодженні здоров’я, у позбавленні або ушкодженні майна (маються на увазі майно держави, його фізичних і юридичних осіб, а також міжнародних міжурядових організацій). Шкода може виражатися також у заподіянні збитку космічному об’єкту іншої держави або особам чи майну на борту такого космічного об’єкта.

Конвенція про відповідальність не застосовується до випадків шкоди, заподіяної космічним об’єктом держави, що запускає, громадянам цієї держави та іноземним громадянам, якщо вони пов’язані з операціями із запуску цього космічного об’єкта.

Конвенція про відповідальність проводить межу між шкодою, заподіяною на поверхні Землі або повітряному судні в польоті, і шкодою, заподіяною у будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об’єктові іншої держави.

У першому випадку держава, що запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації, а в другому – тільки на підставі його провини або провини осіб, за яких вона відповідає.

Сума компенсації визначається «відповідно до міжнародного права і принципів справедливості, для того щоб забезпечити відшкодування шкоди, що відновлює фізичній або юридичній особі, державі або міжнародній організації стан, що існував би, якби шкода не була заподіяна». Таким чином, за формою це можуть бути репарація, реституція або субституція. У випадках репарації і субституції великого значення набуває оцінка збитків потерпілого. За загальним міжнародним правом до збитків не включається упущена вигода, але включається як прямий, так і непрямий збиток. Однак за Конвенцією про відповідальність передбачається компенсація у формі репарації (якщо позивач і відповідач не домовилися про реституцію або субституцію). Репарації повинні бути виплачені у валюті держави-позивача або, на його прохання, у валюті держави-відповідача.

Держава звільняється від абсолютної відповідальності, якщо доведе, що шкода виявилася цілком або частково результатом грубої недбалості, дії або бездіяльності, заподіяних з наміром завдати шкоди, з боку держави-позивача або осіб, яких воно представляє. Наприклад, при пусках ракет у напрямку міжнародних вод держава може звернутися з проханням не запливати морським судам і не залітати повітряним судам у визначений квадрат у зазначений період часу. Якщо це прохання ігнорується, може постати питання про звільнення держави, що запускає ракети, від відповідальності. Однак тягар доведення буде лежати на державі, що запускає.

Ніякого звільнення від відповідальності не надається, коли запускаюча держава здійснює космічну діяльність, що не відповідає міжнародному праву, включаючи Статут ООН і Договір про космос. У нашій ситуації це могли б бути запуски ракет в акваторію океану з метою здійснити незаконну морську блокаду узбережжя якої-небудь держави.

У випадку заподіяння шкоди космічним об’єктом однієї держави космічному об’єкту іншої держави тягар доведення провини держави-відповідача лежить на державі-позивачі.

У будь-якому випадку претензія про компенсації за шкоду пред’являється дипломатичними каналами. Якщо держава-позивач і держава-відповідач не підтримують дипломатичних відносин, можуть бути використані послуги третьої держави або Генерального секретаря ООН.

Для пред’явлення претензії встановлена річна давнина з дати заподіяння шкоди або з дати встановлення держави, що запускає, а також з дати, коли держава-позивач довідається про факт заподіяння збитку. Останній випадок може виникнути, наприклад, коли фізична особа повідомляє владі про те, що зазнала шкоди від іноземного космічного об’єкта після закінчення зазначеного позовного періоду.

Держава-позивач має право утриматися від пред’явлення претензії дипломатичними каналами і пред’явити позов до держави-відповідача у судах чи адміністративних трибуналах.

Пред’явлення претензії може бути відкладене у випадках, коли в результаті події з космічними об’єктами двох держав заподіюється шкода третій державі. У цьому випадку обидві запускаючі держави несуть перед третьою державою солідарну відповідальність (абсолютну за душко на Землі і повітряному судні в польоті і на підставі провини кожного з двох держав, що запускають, за шкоду у космосі). В усіх випадках солідарної відповідальності тягар компенсації розподіляється відповідно до ступеня провини, а якщо ступінь провини не встановлено, в такому випадку компенсація розподіляється нарівно. Постраждала держава має право пред’явити претензію на всю компенсацію кожній з держав, що несуть солідарну відповідальність.

Іншим складним випадком може бути шкода від запуску, що провадиться спільно двома або більш державами. У цьому випадку всі держави, що запускають, також несуть солідарну відповідальність. Держава-позивач може пред’явити претензію кожній з держав, що запускають, а вона може пред’явити своїм партнерам зі спільного запуску регресивні позови. Питання розподілу тягаря компенсації можуть також вирішуватися спеціальними угодами між державами, що здійснюють спільний запуск.

Третій складний випадок – здійснення космічних запусків міжнародною міжурядовою організацією. Конвенція про відповідальність передбачає можливість для міжнародної міжурядової організації робити заяву, що вона бере на себе права й обов’язки за Конвенцією. Умовою прийняття такої заяви є участь більшості членів організації в Конвенції про відповідальність і в Договорі про космос.

Організація і держави-члени, що є учасниками Конвенції про відповідальність, несуть солідарну матеріальну відповідальність за шкоду. Претензія повинна бути пред’явлена державою-позивачем у першу чергу самій організації. Якщо протягом шести місяців питання залишається неврегульованим, держава-позивач може порушувати питання про відповідальність держав-членів цієї організації.

Якщо шкода заподіяна самій організації, претензія пред’являється однією з її держав-членів, що є учасницею Конвенції про відповідальність.

Нарешті, необхідно відзначити ст. XXI Конвенції про відповідальність. В статті йдеться про те, що якщо шкода, заподіяна космічним об’єктом, становить у великих масштабах загрозу для життя людей чи серйозно відображається на умовах життя населення або діяльності життєво важливих центрів, то держави-учасниці, у тому числі держава, що запускає, вивчають можливість невідкладного надання відповідної допомоги постраждалій державі на її прохання.

Претензія на підставі Конвенції про відповідальність була пред’явлена лише один раз – у 1978 році Канадою до СРСР у зв’язку з випаданням радіоактивних елементів на територію Канади в результаті аварії супутника «Космос-954» з ядерним реактором на борту. СРСР відхилив цю претензію, оскільки не було заподіяно матеріальної шкоди суворо за змістом визначення поняття шкоди за Конвенцією. Однак у результаті дипломатичних переговорів СРСР у дусі доброї волі погодився відшкодувати Канаді 50% витрат з пошуку і видаленню радіоактивних елементів.

Аналіз сучасних умов провадження космічної діяльності дає підстави стверджувати, що ще однією суттєвою проблемою міжнародного права, що безпосередньо пов’язана з врегулюванням відповідальності за наслідки цієї діяльності, стає проблема техногенного засмічення космічного простору. Швидко зростаюча кількість космічних об’єктів у космічному просторі вже хвилює не тільки дослідницькі установи, а й приватні організації, оскільки все більше заважає як першим в їх наукових дослідженнях, так і другим в ході здійснення комерційних проектів в космосі. Оскільки ця проблема є комплексною (поряд з правовими аспектами проблема має ще й науково-технічний, економічний та політичний підтекст), ефективне застосування космічного права може стати тим корисним інструментом, який, якщо й не повністю вирішить цю проблему, але все ж створить правові умови її вирішення.

З іншого боку, як вже неодноразово підкреслювалось, приватизація та комерціалізація космічної діяльності останнім часом все більше визначають суть міжнародного космічного нормотворення. Історично визначена майже повна орієнтація corpus juris spetialis internationalis (зводу «міжнародних космічних законів») на держави все більше перебуває під знаком питання. І в зв’язку з можливими юридичними наслідками проблеми космічного сміття правила про відповідальність приватних суб’єктів космічної діяльності матимуть виключну важливість для реалізації проектів в рамках світового космічного ринку.

На думку окремих фахівців з космічного права, що у 1998 році брали участь в симпозіумі, організованому спільно Міжнародним інститутом космічного права та Європейським центром космічного права, якщо більшість держав, які створюють космічне сміття, вже сьогодні готові діяти відповідно до положень Конвенції про відповідальність, то основним завданням щодо вирішення проблеми є підвищення ефективності застосування цієї Конвенції, для чого необхідно, в свою чергу, вирішити такі три проблеми: визначення терміну «космічний об’єкт»; вирішення проблеми неідентифікованих космічних уламків; уточнення визначення терміну «шкода».

Щодо першої проблеми, то запускаючи в дію механізми відповідальності, виникає питання про те, якого розміру космічне сміття підпадає під визначення терміну «космічний об’єкт». Як відомо, в Конвенції про відповідальність (як і в Договорі про космос) не наведено загальновизнаного терміну «космічний об’єкт» (водночас, це невизначене, по суті, поняття поширюється Конвенцією на складові частини «космічного об’єкта» та на засіб і складові його доставки).Тут можливі два варіанти. В першому необхідно мати авторитетне міжнародне тлумачення Конвенції про відповідальність, яке б включало космічне сміття, як таке, у визначення поняття «космічні об’єкти» або у крайньому випадку у визначення поняття «їх складові частини». У другому випадку може знадобитися формальний перегляд Конвенції про відповідальність за рахунок розширення викладеного в ст. 1 Конвенції визначення «космічного об’єкта». При цьому космічний об’єкт повинен бути визначений як такий, що включає, де це може бути використано, будь-яку його частку, яка здатна спричинити шкоду. Залишаються, правда, практичні проблеми ідентифікації складових частин космічних об’єктів, але це вже сфера дії Конвенції про реєстрацію.

Конвенція про реєстрацію покладає на запускаючу державу²⁰ зобов’язання здійснювати національну реєстрацію космічних об’єктів, що запущені в космічний простір, запровадження та супровід національного реєстру цих об’єктів, встановлює порядок реєстрації космічних об’єктів в цьому реєстрі, а також надання відповідної інформації Генеральному секретареві ООН для занесення її в Реєстр ООН. Важливим з точки зору юридичних наслідків є той факт, що, доповнюючи звід правил Конвенції про відповідальність, Конвенція про реєстрацію містить спеціальні положення про ідентифікацію космічних об’єктів (ст. VI), що заподіяли шкоду. На випадок виникнення сумнівів щодо належності цих об’єктів, процедури ідентифікації повинні спростити вирішення спірних питань.

Стосовно другого питання Конвенції про відповідальність, пов’язаного з космічним сміттям (як неідентифікованими космічними уламками), то тут також є два варіанти вирішення, причому обидва потребують доповнення цієї Конвенції.

У першому варіанті під егідою Міжагентського комітету з питань космічного сміття (МККС) утворюється всесвітній орган моніторингу, який би більш прискіпливо ніж це робиться сьогодні відслідковував космічне сміття і який би надавав на засадах загальнодоступності повні дані такого моніторингу. Наразі дуже часто недостатня інформація про конкретні запуски, непрацюючі супутники та інциденти в космічному просторі ускладнюють відслідковування конкретної частини космічного сміття, що спричинила збитки.

Інший варіант передбачає створення міжнародного гарантійного фонду, який міг би компенсувати шкоду, нанесену неідентифікованим космічним сміттям. Багатьом країнам відомий такий підхід, закріплений в національних законах, стосовно компенсації шкоди, нанесеної неідентифікованими автомобілями особам, що безвинно потерпали.

Зазначений космічний фонд повинен фінансуватися державами, що активно беруть участь в космічній діяльності. Однак такий підхід не може вважатися як такий, що «приречений» на загальне визнання, у зв’язку з активізацією процесу виходу на арену світового космічного ринку приватного сектора. Цікавою, на наш погляд, є позиція ряду інших експертів в галузі космічного права, які вважають, що у зв’язку з порушеною проблемою необхідно розглянути питання про обов’язкові відрахування в зазначений фонд за кожний окремий космічний запуск у вигляді наперед визначеного відсотку від ціни запуску.

Термін «шкода» (третє невирішене питання Конвенції про відповідальність в світлі проблеми космічного сміття) визначено статтею І Конвенції як «...позбавлення життя, тілесне пошкодження чи інше пошкодження здоров’я; або знищення чи пошкодження майна держав, або фізичних чи юридичних осіб, або майна міжнародних міжурядових організацій...». Треба застерегти при цьому, що саме засмічення космічного простору не є «шкодою» у тому сенсі, що це не призводить до застосування Конвенції про відповідальність. Важко встановити наявність такої шкоди для наукової чи комерційної діяльності в космосі тільки через існування такого засмічення, але доцільним уявляється знайти спосіб оцінки можливої шкоди від космічного сміття із зазначенням того, що компенсаційні платежі будуть надсилатися в зазначений вище гарантійний фонд. Другий варіант вирішення проблеми «шкоди», пов’язаної з космічним сміттям, може мати менш формальний підхід: достатнім можна вважати таке рішення, як прийняття авторитетного тлумачення, наприклад, у вигляді резолюції ГА ООН за рекомендацією Комітету ООН з космосу.

Як би не було, але поступовий процес залучення приватних компаній до космічної діяльності, примушує більш прискіпливо подивитись на усі аспекти проблеми перерозподілу тягаря відповідальності. Деякі держави вже вирішили цю проблему самостійно, і вирішили її так, як це для них було вигідно. Стикнувшись з наслідками діяльності в космічному просторі підприємств недержавного сектору, ці держави прийняли національні закони, що конкретно врегульовували цю діяльність приватних компаній. Зазначені закони в основному містять положення про відшкодування приватними компаніями, які отримали ліцензії відповідно до національного законодавства, будь-яких виплат, що здійснені державою згідно з міжнародними вимогами про відшкодування шкоди. Однак проблема полягає в тому, що на міжнародному рівні рамки застосування такого роду національного законодавства чітко не визначені і, тому виникає загроза, що це законодавство заважатиме єдиному тлумаченню та єдиному підходу до застосування Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами.

Врегулювання спорів у зв’язку з претензіями щодо компенсації шкоди

Якщо претензія стосовно відшкодування збитку не задовольняється в результаті дипломатичних переговорів, виникає ситуація міжнародного спору.

У цій ситуації через рік після пред’явлення претензії однієї (чи обох) зі сторін, що сперечаються, створюють за вимогою кожної з них Комісію з розгляду претензій. Комісія утворюється в складі трьох членів – по одному від сторін спору, і голови, якого сторони вибирають спільно. Для призначення членів Комісії сторонам надається два місяці. Для вибору голови Комісії надається чотири місяці.

Якщо згоди про обрання голови не досягнуто, будь-яка зі сторін може звернутися до Генерального секретаря ООН, і той протягом двох місяців призначає голову. Якщо одна зі сторін не призначила свого члена Комісії, то за прохання іншої сторони голова Комісії одноосібно розглядає претензію. Якщо Комісія утвориться в повному складі, усі рішення приймаються більшістю голосів.

Комісія повноважна встановлювати обґрунтованість претензій і визначати суму компенсацій.

Рішення Комісії є остаточним й обов’язковим за попереднім погодженням сторін. В іншому випадку Комісія виносить остаточне визначення рекомендаційного характеру, що розглядається сторонами в дусі доброї волі.

Встановлено граничний річний термін із дня утворення Комісії для прийняття нею рішення. Комісія, однак, має право продовжити цей термін.

Рішення або визначення Комісії публікується, а також передається кожній зі сторін і Генеральному секретареві ООН.

Витрати Комісії розподіляються нарівно між сторонами, якщо сама Комісія не виносить іншого рішення.

Завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

1. Ознайомтесь з рекомендованою до цієї теми літературою.

2. Сформулюйте суть міжнародної відповідальності держави за національну космічну діяльність.

3. Яким чином визначається порядок відшкодування матеріальної шкоди за космічним правом?

4. Врегулювання спорів щодо претензій за шкоду, спричинену космічним об’єктом: процедури, відповідальні та терміни.

5. Прикладні види космічної діяльності та відповідальність за наслідки космічної діяльності.

підсумки

Необхідно зрозуміти:

1. Як і загальному міжнародному праві в міжнародному космічному праві політична відповідальність визнається як норма, але її реалізація ґрунтується в основному на звичаєвому праві.

2. Визнається відповідальність держави за відповідність усієї національної космічної діяльності положенням Договору про космос 1967 р. і згідно зі ст. ІІІ того ж Договору загальним нормам міжнародного права, включаючи норми Статуту ООН.

3. У випадку провадження космічної діяльності міжнародною організацією за порушення норм загального міжнародного права і міжнародного космічного права солідарну відповідальність несуть сама міжнародна організація та її держави-члени.

4. Щодо матеріальної відповідальності в МКП досягнуто суттєвого прогресу – цей вид відповідальності регулюється спеціальним договором (Конвенцією про відповідальність 1972 р.).

Слід запам’ятати:

1. На відміну від загального міжнародного права МКП встановлює, що держава несе відповідальність за національну космічну діяльність незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами.

2. Запускаючи держава несе міжнародну відповідальність за шкоду, спричинену космічним об’єктом. При цьому на відміну від інших галузей міжнародного права, де встановлено відповідальність за шкоду операторів, в МКП діє принцип відповідальності держави за шкоду, спричинену космічним об’єктом.

3. Передбачаючи абсолютну відповідальність за шкоду, МКП не встановлює верхньої межі матеріальної компенсації, що характерно для інших галузей міжнародного права.

4. Запускаючи держава, отримуючи інформацію про падіння на територію іншої держави свого космічного об’єкта, що може становити небезпеку для людини або нести певні загрози довкіллю, має вжити нагальних заходів з попередження настання шкоди (під керівництвом і контролем держави, на території якої опинився космічний об’єкт). Для інших сфер діяльності зобов’язання з виконання заходів з попередження настання шкоди покладається на державу-сторону, що постраждала.

Треба вміти:

1. Розрізняти два види відповідальності в МКП і пояснити сутність кожного.

2. Сформулювати основну відмінність правового статусу запускаючої держави та правового статусу держави реєстрації з точки зору міжнародно-правової відповідальності за космічним правом.

3. Визначити особливості компенсації матеріальної шкоди за міжнародним космічним правом.

4. Пояснити порядок врегулювання спорів у зв’язку з позовами щодо компенсації за шкоду, спричинену космічними об’єктами.

рекомендована література:

1. Международное космическое право: Учебник / Отв. ред. Г.П. Жуков, Ю.М. Колосов. – М.: МО, 1999.

2. Яковенко А.В. Прогрессивное развитие международного космического права. Актуальные проблемы. – М.: МО, 1999.

3. Космічне право України: Збірник нац. і міжнар. правових актів. – Вид. 5-те, перероб. і допов. / Відп. ред. Е.І. Кузнєцов, Н.Р. Малишева. – К.: Атіка, 2007.