2. Єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Отже, ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності встановлюються в різних межах: на території м. Києва та обласних центрів – від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; на території м. Севастополя, міст обласного значення і районних центрів – від 0,04 до 0,2 її розміру; на території інших населених пунктів – до 0,1 її розміру. Якщо пункти продажу товарів або надання послуг розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці й інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, але не більш ніж 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

2. Збір за місця для паркування транспортних засобів;

платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування,

Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

1. Туристичний збір.

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі).і

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється.

8. Податкова політика – це діяльність держави щодо запровадження правового регламентування та організації справляння податків і зборів до бюджету.

Високий рівень оподаткування підриває стимул до виробництва, веде до згортання ПД, спричиняє приховування доходів, приводить до відпливу капіталу в інші країни.

Успішне проведення податкової політики можливе за умови наукового поєднання таких критеріїв:

1) фіскальної достатності (проводячи податкову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень, який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини);

2) економічної ефективності;

3) соціальної справедливості: 1) скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків; 2) повернення частки доходів до конкретних платників.

4) стабільність (передбачає незмінність правового регламентування справляння податків);

5) гнучкості.

Проявом податкової політики, яка проводиться в державі і формується державними структурами, є податкова система. Реформування існуючої податкової системи є найгострішою проблемою для економіки України. Вітчизняна податкова система на сьогодні не відповідає потребам ринкової економіки.

Головними недоліками податкової політики в Україні, що зашкоджують ефективній роботі підприємств, є:

- неоптимальна податкова структура;

- надмірний податковий тиск на вітчизняного товаровиробника;

- антистимулююча дія системи надання податкових пільг;

- нестабільність податкового законодавства;

- переважання непрямих податків над прямими, що гальмує стимули до розвитку виробництва;

- велика питома вага стягнень із собівартості продукції (до 20-30%);

- складність процедури оподаткування.

Для реформування податкової системи необхідно:

- провести реструктуризацію податкової системи в напрямку збільшення прямих податків;

- знищити податковий тиск на юридичних та фізичних осіб з метою активізації ПД;

- удосконалити механізм нарахування і сплати ПДВ;

- зменшити коло і поступово відмінити пільги в оподаткуванні;

- підвищити штрафні санкції до суб’єктів, які мають податкову заборгованість;

- максимально спростити процедуру оподаткування.

Результатом реформи податкової системи України повинна стати побудова оптимальної податкової системи.

Частіше говорять не про податкову, а про бюджетно-податкову (фіскальну) політику.

Для відтворення макрорівноваги потрібно, щоб величина того, що тимчасово вийшло з кругообігу, дорівнювало величині того, що повернулося:

Т+S = I + G

I – інвестиції; S – заощадження;

Т – податки; G – державні витрати.

До фіскальної політики відносяться податки і витрати.

Успішне проведення податкової політики можливе при поєднанні таких критеріїв:

• фіскальної достатності (необхідно забезпечити такий обсяг податкових надходжень, який є оптимально бажаним для даної екон. доктрини)

• економічної ефективності (якщо рівень оподаткування – 100%, то обсяг чистого доходу суб’єкта – 0)

• Соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування визначається за 2 аспектами:

а. скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків;

б. повернення частки номін. Доходів до платників у вигляді суспільних благ.

• Стабільність (нерівність правового регламентування сплати податків протягом певного податкового періоду)

• Гнучкість (внаслідок певних змін у соц.-екон. Житті суспільства треба змінювати прийоми, методи, форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків)