- •Тема 4. Суб’єкти міжнародного приватного права.
- •4.1. Поняття і види суб’єктів міжнародного приватного права
- •4.2. Правовий статус фізичної особи як суб’єкта міжнародного приватного права
- •4.3. Іноземні громадяни, які постійно промивають у державі перебування, їх правове становище у міжнародному приватному праві
- •4.4. Тимчасово прибулі іноземці, їх правове становище в міжнародному приватному праві
- •4.5. Правове становище біженців в міжнародному приватному праві
- •4.6. Правовий статус юридичної особи як субєкта міжнародного приватного права
- •4.7. Специфічні види юридичних осіб як субєктів міжнародного приватного права
- •4.8. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права
4.8. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права
Держава – представляє собою політичну, територіальну, суверенну організацію яка має державний апарат і здатна робити свої веління загальнообовязковими для всіх
Положення держави як суб'єкта міжнародного публічного права, грунтується на принципі суверенної рівності, що означає у міждержавних стосунках жодна з держав не підкоряється ні іноземному закону, ні іноземній юрисдикції (рівний не має влади над рівним).
Зазначений принцип знайшов своє відтворення у такому міжнародно-правовому інституті, як імунітет держави, складовими якого є:
1. імунітет від дії законодавства іноземної держави – призводить до неможливості застосування колізійного методу регулювання відносин за участю держави;
2. імунітет державної власності – неможливість укладання будь-яких угод щодо державної власності. Майно відповідної держави нібито вилучається з цивільного обороту і на нього не розповсюджуються ніякі примусові заходи судового або адміністративного характеру. Ніякі органи іншої держави не мають права розглядати питання щодо приналежності майна відповідній іноземній державі;
3. юрисдикційні імунітети – забороняється застосування будь-яких примусових заходів стосовно майна цієї держави:
3.1. судовий або імунітет від позову – судовий позов до них не може бути заявлено, а у випадку подання - не повинен розглядатися судом, але існують винятки, а семе:
3.1.1. речові позови щодо особистої нерухомості агентів певної держави, розташованої на території держави перебування, якщо тільки ця нерухомість не використовується від імені акредитуючої держави для цілей представництва;
3.1.2. позови стосовно спадкового майна, в яких дипломатичний агент виступає як звичайна фізична особа, а не як представник акредитуючої держави;
3.1.3. позови щодо будь-якої професійної або комерційної діяльності дипломатичного агента у державі перебування, що виконується за межами його офіційних функцій;
3.2. імунітет від попереднього забезпечення позову;
3.3.імунітет від примусового виконання іноземного судового рішення;
3.4. імунітет від юрисдикції держави перебування – не тільки судова, а й адміністративна юрисдикція певної держави не застосовується до дипломатичного агента у випадках, коли:
3.4.1. він згідно з конкретною міжнародною угодою прямо заявив, що у відповідному випадку він діє саме як агент акредитуючої держави;
3.4.2. шкода спричинена особі внаслідок випадку, що мав місце під час виконання цим агентом своїх службових обов'язків.
Імунітети держави становлять підвалини як між державних відносин, так і відносин держав з іншими суб'єктами міжнародного права, захищаючи суверенітет держав, їх рівність та незалежність. Проте, якщо держава користуватиметься зазначеними імунітетами у сфері міжнародного приватного права, то будь-які відносини з нею інших суб'єктів МПрП стають неможливими внаслідок недотримання головних постулатів міжнародного приватного права - рівності сторін та змагальності у цивільному процесі.